Українська правда

Экологически выгодные решения: что громадам делать с отходами?

- 1 мая 2023, 17:42

Попри розвиток в Україні zero waste руху, відходів у нас менше не стало. За попередніми даними Мінрегіону, йдеться про понад 10 млн тонн відходів на рік.

Фактично понад 90% з них захоронюється. Додамо сюди руйнування інфраструктури внаслідок воєнний дій — і відходів стає ще більше.

Прибічники сміттєспалювання активно виступають за будівництво відповідних заводів, аби зменшити навантаження на діючі полігони. Основний аргумент: "А куди все дівати? або "В Європі спалювання чудово працює". 

Але перш ніж інвестувати у дорогі рішення, слід розібратися чи дійсно спалювання відходів вирішило цю проблему за кордоном, чи допоможе Україні та які є альтернативи.

Спалювання не знищує відходи раз і назавжди

Донедавна єдиним дієвим шляхом вважалося спалити все, що не підлягає переробленню, й перетворити в тепло чи електроенергію. "Енергія з відходів" стала мало не рекламним гаслом компаній, котрі пропонують містам свої послуги. 

Та в намаганні назавжди позбутися відходів люди забувають про важливий нюанс: після спалювання ніщо безслідно не зникає. Утворена зола, попіл, шлаки — токсичні і небезпечні для здоров’я. І з ними теж треба щось робити.

Чи справді енергія з відходів допоможе зменшити залежність від російських енергоресурсів?

Україна зможе подолати сміттєву кризу. Що передбачає ухвалений Радою закон?

Ця думка стала популярною з початком повномасштабної війни. Але це не більше, ніж просто міф. Згідно з дослідженням Zero Waste Europe, енергоефективність сміттєспалювальних заводів дуже низька. 

Містам вони обходяться в 4 рази дорожче, ніж енергія сонця та вітру, вдвічі дорожче за природний газ і на 25% дорожче, ніж енергія з вугілля. Тож у контексті відмови від російських енергоресурсів палити відходи — несуттєвий аргумент. 

Генеруючи малу частку енергії зі значними витратами в процесі спалювання, ця технологія не забезпечить місто дешевою енергією. Навпаки — стане економічним тягарем для громади. 

Тут доречно згадати умови утримання сміттєспалювальних заводів. Щоб побудувати підприємство, місто підписує контракт із забудовником щонайменше на 20-30 років. 

Протягом цього часу місто зобов'язується надавати фіксований обсяг відходів для спалювання. У разі, якщо поставляєте менше — платіть штраф за невиконання договору. До речі, це одна з причин, чому Данія та Швеція імпортують відходи з інших країн.

Окрім значних витрат, влада ризикує отримувати від жителів постійні скарги. Будівництво та експлуатація заводу тягне за собою шум, неприємні запахи, світлове забруднення. Все це обурює мешканців. 

Скоротити витрати на управління відходами і разом з тим — на виробництво електроенергії допоможе підхід zero waste. Відомі всім приклади — сонячні панелі та вітрові електростанції.

То якщо не спалювати — куди подіти відходи? Пропоную обрати екологічно та економічно вигідні рішення.

Почніть з аудиту відходів

Простіше кажучи, з’ясуйте, що у вашому громадському смітнику. Так ви побачите, в яких районах і чого найбільше. Може здатися, що відсортувавши папір і пластик, проблема з нагромадженням відходів зникне. 

Але численні аудити громадських організацій доводять: муніципальні відходи майже наполовину складаються з органіки. Останній такий аудит у Полтаві показав, що в їх громадських смітниках — 53% органіки, а у Львові — 60%. 

Зменшивши обсяг органіки, ви вже наполовину вирішите проблему з відходами. Адже кількість того, що потрапляє на полігон, розкладається там й утворює метан, теж буде меншою.

Визначте, як можете переробити органіку

Це здебільшого залишки продуктів, рештки з приготування їжі, а також "зелені" відходи. Тут стане в пригоді компостування. У результаті утворюється екологічно чисте добриво, яке можна продавати. 

Наприклад, у Львові КП "Зелене Місто" вже кілька років співпрацює з виробником мінеральних добрив. Комунальники розмістили у себе на підприємстві станцію для компостування харчових та садових залишків. 

Цікавий фінансовий успіх львів'ян: за 50 тонн готового компосту, який міськрада продала на аукціоні Prozorro, місто отримало 15 450 грн. Це відбулось у період пандемії коронавірусу. Тоді кошти скерували на закупівлю кисню для однієї з місцевих лікарень.

Налагодіть системи сортування та перероблення

Переходимо до твердих побутових відходів. Під час сортування збирайте окремо ресурсоцінні матеріали — такі, що можна відправити на перероблення чи повторне використання. 

Проаналізувавши різноманіття ТПВ, ви побачите, скільки у громаді паперу, скла, пластику, металу. До речі, коли заберете з відходів органіку, то матимете сухий і чистий папір. 

Його легше відсортувати. Скло має повторно відправлятися виробникам на перезаповнення. Деякі з видів пластику можуть і повинні перероблятися. Всупереч популярній думці в Україні є вдосталь переробних підприємств.

Серед відходів може бути те, що технологічно неможливо переробити. Це вже проблема на рівні дизайну товарів. Наприклад, упаковка з комбінованих матеріалів (мають декілька шарів або якийсь із них не підлягає переробці). 

Такими є деякі упаковки від морозива та напівфабрикатів. Або якийсь пластик дуже токсичний (3-ій чи 7-ий різновид — тут можете почитати детальніше). Що робити з цим? Замінювати. 

Якщо після ревізії відходів ви помітили велику кількість одноразового посуду, за можливості знайдіть альтернативу тому, що непридатне до перероблення. В ідеалі — багаторазову.

Інший шлях — заборонити певний вид пластику на рівні громади. Так, наприклад, зробили на італійських островах Треміті. Місцевим жителям і туристам не можна користуватися одноразовим пластиковим посудом. 

Острови Треміті — єдиний італійський архіпелаг в Адріатичному морі площею менше 300 га. Наслідки туризму помітні й на такому клаптику землі. У певний момент пластикове сміття (у тому числі нерозкладне) настільки почало засмічувати пляжі та прибережні води, що мер Треміті ввів заборону на використання одноразової тари. За порушення — штраф до €500.

Той же 7-ий вид пластику — полівінілхлорид — вже заборонили на Тайвані. Доведено, що його виробництво, використання та утилізація призводять до викиду токсичних речовин на основі хлору. 

Вони накопичуються у воді та повітрі і вкрай шкідливі для довкілля та здоров'я населення.

Наразі в Україні діє заборона на використання пластикових пакетів як первинної упаковки для льоду, сипучих продуктів, м'яса, риби тощо. Наступний законодавчий крок чекає на нас незабаром. 

Комітет з питань екологічної політики та природокористування рекомендував Верховній раді до першого читання законопроєкт про заборону одноразових пластикових виробів. У документі йдеться саме про їх розповсюдження та обіг в Україні. Однак виробництво на експорт буде дозволене.

Занепокоєння викликає можлива заміна певного одноразового матеріалу на інший. Бо проблема не стільки у пластику, скільки в тому, як ми його використовуємо. Тобто раз — і викидаємо. Той же біо- екопластик може мати ще більший екологічний слід і токсичність.

Щодо економічної окупності, то громаді дешевше запровадити сортування і перероблення, ніж будувати та утримувати сміттєспалювальні установки. Останні зазвичай коштують близько €1000 за тонну відходів на рік. 

Тоді як обладнання MRBT (для біологічного оброблення матеріалів) обходиться в середньому у €200-400 за той же обсяг. Але не поспішайте з покупкою. 

Для такого обладнання все одно треба організувати роздільний збір. Це дозволить зменшити об'єм змішаних відходів.

На кожну заборону має бути економічний стимул

У питаннях заміни однієї упаковки на іншу вирішальною є робота зі споживачами та місцевим рітейлом. Їх треба заохотити перейти на новий вид пакування. Як показує практика, підприємцям одного аргумента — що це все на користь довкіллю — замало. 

Все-таки в них свої бізнес-інтереси. Тому деякі законодавці пропонують точкам роздрібної торгівлі та закладам харчування надавати покупцям знижки не менше 10%, якщо люди братимуть страви чи напої у свою багаторазову тару.

Бізнес-модель усіх рітейлерів та виробників побудована на одноразовій тарі та упаковці. Вони заробляють на цьому величезні кошти. Натомість відповідальність за надлишок відходів перекладають на споживачів та місцеву владу. 

Мовляв, якщо в громаді проблема з відходами, то це люди безвідповідальні і не сортують усе, як слід.

Рітейл — дуже впливовий посередник між споживачем і виробником. Але поки що ця сфера не створює виробникам жодних економічних умов, щоб ті ставали на бік zero waste. 

Якщо ні закон, ні споживачі цього не вимагають, то чому виробники мають це робити? Важливо, і щоб уряд попіклувався про такі умови та стимули, аби зменшити використання одноразової тари і пакування. 

Наприклад, можна запровадити багаторазову транспортну тару для перевезення продуктів та повторне використання скляної тари. Спершу це додасть клопоту у виробничих процесах, та в перспективі матиме позитивний вплив. 

Обсяг відходів зменшиться, адже тара не викидається, не спалюється, а повертається в обіг. Влада зі свого боку має прийняти і впровадити відповідні закони.

Можна розглянути надання бізнесам, які використовують багаторазову тару, податкову пільгу або доплату від держави. До прикладу, в німецькому містечку Тюбінген місцева влада надає субсидії або звільняє від податку тих, хто купує промислову посудомийну машину для багаторазової тари. 

Податок стосується одноразових столових приладів (20 центів) та одноразової упаковки для харчових продуктів і напоїв (50 центів). По суті за гроші муніципалітета виробники можуть поставити собі таку машину і не утворювати відходи. 

Додатково їх направляють до компаній, які мають обладнання та інфраструктуру для багаторазової упаковки.

Ще один цікавий приклад — ремонтні кафе у Відні. Три роки тому в місті розпочали пілотний проєкт Reparaturbon як спосіб заохочення ремонту та підтримки місцевого бізнесу. 

Половину витрат за ремонт вартістю до €100 євро покриває мерія. Від одягу й електроніки до велосипедів і меблів — бонус охоплює все. В результаті за такою схемою вдалося відремонтувати понад 35 000 одиниць речей. 

Якби стільки відходів пішло на спалювання, то вийшло б 850 тонн викидів CO2! Успіх моделі в її простоті: жителі платять половину суми, а решта відшкодовується безпосередньо майстерні. 

Пізніше програма зосередилась на відходах електронного та електричного обладнання. Запровадили субсидії на покриття 50% витрат на ремонти в межах €200. Також в Австрії знизили податок на ремонт велосипедів, взуття та одягу.

Насправді, долучитися до зменшення відходів може кожен на своєму рівні. Споживачі — купуючи менше товарів в упаковках, держава — розвиваючи альтернативні способи поводження з відходами та ресурсами. 

А саме — запровадивши сортування в містах, допомагаючи місцевому бізнесу перейти на багаторазову тару. Компаніям слід інвестувати в безпечні рішення — у проєкти, які підтримують реюз, ремонт, повторне використання. 

Саме такі рішення ми в Zero Waste Alliance Ukraine описали в посібнику "Міф про безпечне спалювання". В документі подано аналіз популярних способів поводження з відходами з точки зору їх безпеки для громади, довкілля та економічної вигоди. 

Ми розібрали (не)успішні історії різних країн і ділимося рекомендаціями з владою, бізнесом, активістами.

Наше дослідження підтвердило: спалювання проблему не вирішить. Так ми лише ризикуємо погіршити стан довкілля та здоров'я населення. Варто розвивати альтернативні способи поводження з відходами та намагатися законодавчо запобігти їх утворенню.