Что делать с металлоломом: ни экспортировать, ни переработать в Украине

Напруга між брухтозаготівельниками та металургами триває з 2016 року, коли всупереч зобов’язанням перед Світовою організацією торгівлі, Україна підвищила експортне мито з 10 до 30 євро за тонну. 

З того часу мито тільки зростало, а з кінця 2021 року, не без лобізму металургів, його було збільшено аж до 180 €/т, що мало б закрити експортні можливості заготівельників. 

Чому вітчизняні металурги "пручаються" експорту металобрухту до ЄС? Яким може бути алгоритм справедливої ціни, що нарешті врахує інтереси всіх учасників ринку? 

Напередодні війни (у січні-лютому 2022 року) експортне мито у 180 €/т в структурі ціни заготівельників металобрухту склало понад 50-60% від його ринкової вартості, що робило його подальший експорт досить проблематичним. 

Натомість вітчизняні споживачі — великі металургійні комбінати, користуючись штучно створеними умовами, стали монополістами на ринку. 

Тобто, заготівельникам нічого не залишалося, як продавати сировину лише меткомбінатам за ціною на межі рентабельності галузі.

Війна внесла свої вагомі корективи на ринку: через втрату двох потужних металургійних гігантів ММК Ілліча та "Азовсталі" в Україні виник профіцит металобрухту обсягом понад 90 тис. т на місяць. 

Це та зайвина, яка не потрібна вітчизняним металургам. Натомість експортні можливості України також значно зменшилися через блокування морських вантажоперевезень. 

Саме тому, для брухтозаготівельників залишився єдиний можливий ринок для збуту зайвого металобрухту — це країни ЄС, зокрема Польща та Словаччина. 

Адже за експорту в ЄС (звісно, дотримуючись всіх встановлених жорстких норм, як наприклад, наявність контракту на постачання, підтвердження країни-походження сировини тощо) мито на експорт металобрухту становить лише 3 €/т, а не "українські" 180 € / т. 

Фактично для "білого" експорту металобрухту в ЄС жодних обмежень не залишилося. І ось тут на поверхні з’явилися "деталі". 

Виявляється, що з початку 2023 року експорт металобрухту до країн ЄС не перевищував 5-10 тис. т на місяць. Розуміємо, що це лише 6-11% від надлишкових "воєнних" 90 тис. т.

А максимальний (теоретичний) обсяг експорту, на який спроможні заготівельники, складає всього 25 тис. т на місяць — це менше 28% від утвореного профіциту. 

Вочевидь, відкритий експортний ринок для брухтозаготівельників автоматично перекреслить будь-які спроби металургів нав’язати свої занижені ціни. 

І металурги чудово розуміють, що в обставинах профіциту і зростання експорту сировини до Європи їм буде дуже важко залишатися монополістами, нав’язуючи заготівельникам власне "цінове бачення" ринку. 

І як би їм того не хотілося, вони вже не здатні "зачавити" зростання експорту металобрухту. Їм нема на що нарікати, адже вони не поглинуть весь обсяг накопиченої сировини. 

Та й їхньому ринку не загрожує "колапс" чи "зупинка", а часто вживаний аргумент, що зростання експорту металобрухту "вбиває металургійну галузь" — це лише медійний вереск, "гвалт" від безсилля якось зарадити втраті надприбутків. 

Яким має бути алгоритм формування справедливої ціни на металобрухт 

1) У 2023 році собівартість збирання, сортування, переробки (враховуючи придбання необхідного обладнання, наявності фахового персоналу, заробітних плат, податкових відрахувань тощо), а також прораховані логістичні витрати українським заготівельникам обходиться в середньому 200-220 €/т — відповідно це базис собівартості, від якого треба відштовхуватися при формуванні справедливої ціни на внутрішньому ринку. 

2) З початку 2023 року ціна металобрухту на ринку ЄС становить в середньому 400-450 €/т - тобто це поточна ринкова ціна (другий важливий показник для формування внутрішніх цін).

3) Заготівельники, розуміючи, що їхні експорті можливості становлять лише 8-10% від обсягу зібраної сировини, готові запропонувати вітчизняним споживачам гнучку систему знижок, яка може скласти від 20% до 30% від світових ринкових цін (на даний час це в середньому 300 €/т), що стало б об’єктивним і досить вигідним компромісом для обох сторін.

4) Дуже важливим для формування цін є врахування вітчизняними металургами світового досвіду, зокрема європейського, в стратегічних питаннях прогнозування кількості необхідної сировини (тоннаж, терміни поставки, логістичні ланцюжки тощо) та їх специфікації (досі у меткомбінатів про це "не болить голова": вони отримують металобрухт гамузом). 

5) Ціна — це виразник "правил гри" на ринку. Тому всім його учасникам (зокрема й металургам) необхідно встановити їх, де стратегічним стане впровадження розміру справедливої винагороди (тобто, граничні показники прибутку на всіх етапах: від збирання, сортування, переробки і доставки "до воріт" меткомбінатів). 

За нашими розрахунками, на кожному з етапів розмір прибутку може бути на рівні 15-20% - це абсолютно ринкові показники, що дають всім учасникам можливість для розвитку і планування власного бізнесу. 

Фактично це у відкритий спосіб озвучена позиція всього ринку заготівлі металобрухту. Це наше бачення "дорожньої карти", компромісу для розвитку відразу двох галузей української економіки. 

Адже справжнє партнерство може стати виразником "дорослих" і взаємовигідних ринкових взаємин.