Окно возможностей для украинского бизнеса

Инновации в действии

Українській бізнес опинився у дуже складній ситуації. Звісно, війна вплинула на нього як основний чинник. 

Але, все ж, головною проблемою бізнесу не є безпосередньо війна як така, а більше її основна похідна - непередбачуваність. 

Непередбачуваність сценаріїв, дій держави, розвитку подій в глобальній економіці тощо. 

Перемога українського бізнесу

Позбавитись непередбачуваності можна, перш за все, отримавши відповіді на головні питання - коли буде перемога, коли ситуація стане більш зрозумілою. 

Але є ще одна непередбачуванність. Вона притаманна Україні вже більше 30 років незалежності. Її можна буде позбутися тільки отримавши відповідь на споконвічне питання - коли, нарешті, держава перестане змінювати правила гри заднім числом. 

І це, насправді, одна з найбільших проблем українського бізнесу, яку ми постійно бачимо під час різноманітних наших досліджень. 

Тому що непередбачуваність дій держави не просто заважає бізнесу будувати довгострокові стратегії, а й суттєво сповільнює, а то і зовсім зупиняє надходження інвестицій до країни.

Окрім цього, в Україні також немає належних умов для цивілізованого ведення бізнесу, немає верховенства права, відповідної цілям зростання економічної політики і ліберальної податкової системи, є проблеми з логістикою, побори на митниці. 

Фактично немає доступу до фінансових ресурсів (довгих і доступних), що є ще більшою проблемою.

Отже, логічно, що бізнес у таких умовах дуже обережно ставиться до інвестування, до розвитку. 

Скорше релокується за межі України, радше шукає якісь партнерські моделі, але не запускає нові бізнес моделі і не розширюється тут. Але сьогодні мова піде про інше.

Стиснута пружина

Незважаючи на все вище перераховане, якщо подивитися на Україну під іншим кутом, то виявиться, що Україна є найбільш недооціненою країною у Європі, а можливо, навіть, і у світі. Насправді Україна, як стиснута пружина! 

Лише дайте нам Перемогу, доступ до фінансових ресурсів, чесні суди, чесні економічні правила гри - тобто ліберальні економічні реформи, прозорі податкову та митну системи - і Україна вибухне економічним зростанням.

І тоді вже нам не буде вистачати людського ресурсу - ми будемо змушені його імпортувати. Причому не тільки заохочувати українців повертатися додому, а й залучати робочі руку з інших країн. 

Нам не буде вистачати інфраструктури - ми будемо будувати нову інфраструктуру на заміну старій, нерозвинений, зруйнованій та зношеній. 

Зрештою, в Україні всі сфери будуть модернізуватися після перемоги. Важливо розуміти, що з точки зору майбутнього немає сенсу відновлювати старе - єдиний шлях, це будувати принципово нове.

Ми дійсно будемо отримувати і інвестиції, і міжнародну допомогу в абсолютно інших масштабах. 

Але ж тоді вже межі і зобов’язання щодо цієї допомоги будуть розписані. І логічно, що міжнародні гравці будуть вимагати преференцій для себе у першу чергу.

Глобальне мислення

Отже, насправді, для українського бізнесу задля того, щоб застовбити ніші та території на майбутнє залишається, як це не дивно, вельми маленьке вікно можливостей. 

Це всього лише півтора-два роки, у які українські бізнеси мають змінити кілька основ своєї діяльності.

Перше. Ми маємо навчитися, що нашим базовим ринком має бути не Україна, а глобальний світ. 

Майбутнє українського експорту це не лише Європейський союз. Це і країни Африки, і Близький Схід, і Південно-східна Азія. Для цього нам доведеться навчитися мислити так, як мислять наші клієнти там. 

Нам доведеться вибудовувати консолідатори, щоб спільно виходити на ринки Танзанії, Нігерії, Індії, Малайзії та інших "екзотичних" для нас країн. 

Тобто серйозно глобалізувати своє мислення по відношенню до власного бізнесу. Навіть якщо це невеликий сервісний бізнес - нігтьовий сервіс чи косметологія. 

Ми вже, доречі, бачимо як наші дівчата-професіонали у цій сфері перебуваючи по всій Європі - у Варшаві, Валенсії, Цюриху, Відні чи у Лондоні, не тільки легко знаходять собі роботу, а й встановлюють нову планку якості та професіоналізму. 

Бо виявляється, що наш рівень сервісу дуже затребуваний там у, здавалось би, розвинутій та просунутій Європі.

Отже створювати франшизи, навчати та розвивати персонал, створювати міжнародні мережі українського найвищого сервісу - це, можливо, і буде рішенням для наших подальших бізнесових об'єднань, консолідацій та колаборацій. 

Це стосується і формацій сервісних і формацій бізнесу з виробництва продуктів харчування. І навіть наших енергетичних технологій.

Наша національна підприємливість та винахідливість дає нам, насправді, величезну перевагу та можливість бути творцями чогось нового. Але зараз ми, на жаль, зробили всі умови, щоб українські винахідники реєстрували власні патенти за межами України. 

Коли ми спільно з Innolytics робимо аналіз найдорожчих українських патентів у світі, то виявляється, що власники цих патентів могли б бути в українському списку Forbes.

Чому так відбувається? Тому що наша держава не має поваги до винахідника і підприємця. І тільки коли ця повага з'явиться, виявиться, що ми спроможні творити дива. 

І навіть наш IT-сервіс тоді перестане бути просто сервісом і перетвориться на повноцінний продуктовий сервіс - так само як і хімічний комплекс, і агробізнес, і інші.

Передові бізнес-моделі

Друге, що ми маємо змінити - це бізнес-моделі. І тут ми можемо, або йти у фарватері загальносвітових трендів і намагатися наздогнати передові держави світу - роблячи все теж саме, але швидше. 

А можемо зробити абсолютно інакше - бути першими там, де ще немає світових лідерів.

Уявіть собі, багато банків у ЄС й досі працюють на папері, а не у цифрі. Багато e-commerce майданчиків для електронної торгівлі у Сполучених Штатах до цього дня працюють на застарілих технологіях "мейнфреймів". 

Звісно, всі вони нормально працюють - як працюють і дороги, побудовані 30 років тому, і комп'ютерні мережі, які було прокладено 20 років тому. 

І телеком. Ми, перебуваючи у Європі, часто скаржимося на якість зв'язку. Але мешканці ЄС цим всім задоволені. Бо вони не бачили якості обслуговування у Києві. Вони не бачили сервісу Монобанку. 

Вони не знають, що в українських лікарнях можна записатися день у день на прийом і вийти на непоганого спеціаліста, а не так як у Європі треба записуватися за кілька місяців. 

Отже, ми можемо намагатися слідувати за європейськими і американськими бізнес-моделями минулого та сьогодення, а можемо стрибнути туди, де ми вже побачили, що там є українська перевага. 

В сервісності. В цифровізації. В нестандартному мисленні і продокуванні нестандартних бізнес-моделей. 

Кожна сфера, у яку ми можемо зараз подивитися, обов'язково буде, так чи інакше, трансформуватися. І замість того, щоб зараз намагатися зробити те, що провідні країни вже зробили 10-15 років тому, ми можемо зробити те, що вони ще навіть не починали робити.

Наприклад, одним з моїх здивувань у Японії було те, наскільки застарілі технології досі там використовуються на кожному кроці. Вони їздять на старих автівках. 

Їх швидкісні поїзди не оновлювалися вже майже 20 років. І це ми говоримо про найтехнологічнішу країну у світі. Але, насправді, все це у них досі нормально працює.

Що, наразі, відбувається у нас. Зношеність 85% всієї інфраструктури. А тепер ще й через війну велику частину інфраструктурних об'єктів треба буде відбудовувати заново. 

Навіщо тоді будувати старе і відновлювати - можливо треба модернізувати. Теж саме стосується і бізнес-моделей.

Отже глобальне мислення, нові бізнес-моделі і міжнародна інтеграція через партнерство стане проривом для українського бізнесу прямо зараз.