Действенное регулирование ГМО необходимо и неотложно

Генетичні модифікації рослин зазвичай націлені на їх стійкість до окремих гербіцидів, шкідників, вірусів, посухи та інших стресових явищ, на поліпшення якісних характеристик продукції (вміст крохмалю, краща перетравність кормів).

Першу генетичну модифікацію (ГМ) сільськогосподарської рослини було проведено щодо тютюну у 1983 році.

За 40 років генна інженерія досягла значного прогресу, а поширення ГМ-культур та продуктів з них відбулося в багатьох країнах.

Загалом на законодавчому рівні визначає та регулює ГМ-культури 71 країна, з них 29 вирощують і 42 офіційно імпортують, включаючи 26 країн ЄС.

За даними Міжнародної служби надбання агробіотехнологічних застосувань (ISAAA), у світі у 2019 році ГМ-культури вирощувалися на площі 190,4 млн га в 29 країнах, а частка під ГМ-культурами становила 14% усієї світової ріллі.

Провідна пʼятірка країн-виробників виглядає так: США, Бразилія, Аргентина, Канада та Індія. Вони мають 91% глобальних площ ГМ-культур. Основними ГМ-культурами за площею є соя, кукурудза, бавовник та ріпак. У деяких країнах також поширені цукровий буряк, картопля, яблука, кабачки, папая і баклажани.

У ЄС доволі чітко врегульоване питання ГМ-культур та ГМ-продукції. До обігу дозволені ГМО, які пройшли реєстрацію. Так, реєстр ГМО ЄС містить 15 видів ГМ-бавовни, 41 – кукурудзи, сім – ріпаку, 26 – сої, один – цукрового буряка.

Комерційне вирощування ГМ-культур у Євросоюзі проводиться в Іспанії та Португалії. Там на площі близько 100 тис га сіють ГМ-кукурудзу. В Іспанії площі ГМ-кукурудзи становлять 25-30% від усіх площ кукурудзи в країні.

Разом з тим, деякі країни ЄС відмовилися від вирощування ГМ-кукурудзи, але продовжують її імпортувати або залишили винятки для дослідних цілей.

Китай як один з важливих експортних ринків вирощує ГМ-бавовну та папаю. ГМ-сою та кукурудзу в Китаї до 2019 року не вирощували, проте імпортували в значних обсягах з дотриманням визначених умов та контролю.

З 2019 року Китай узяв за мету прискорити впровадження вирощування ГМ-кукурудзи та ГМ-сої. У 2022 році були надані позитивні висновки щодо 11 сортів ГМ-кукурудзи і трьох сортів ГМ-сої, затверджені стандарти Міністерства сільського господарства Китаю для завершення їх реєстрації та поширення.

Регулювання ГМО в Україні застаріле та недієве

У 2007 році був ухвалений закон "Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів". Проте він далекий від того, щоб комплексно регулювати питання обігу ГМО. Закон лише на 12 сторінок тексту, які залишають багато питань щодо схвалення необхідних підзаконних актів.

У документі вказано, що порядок утилізації недозволеного ГМО має встановити Міносвіти. Який стосунок воно має до утилізації ГМО – загадка. Реєстрація ГМО теж визначена доволі неоднозначно, тому і не запрацювала. Також у законі не передбачені правила паралельного вирощування і використання ГМО і не-ГМО.

Прірва між де-факто і де-юре

У результаті де-юре в Україні ГМО нема, а де-факто – у значних обсягах є вирощування, обіг та експорт ГМО та ГМ-продукції. За різними оцінками, в Україні вирощуються 50-70% ГМ-сої, значно менше – ГМ-кукурудзи та ріпаку.

З юридичної точки зору, це нелегально, але кожна спроба навести з цим лад натикається на критику, переважно з боку тих, кого така ситуація влаштовує.

Законопроєкт №5839 осучаснює регулювання ГМО відповідно до директив та регламентів ЄС з поетапним наведенням ладу в питанні ГМО. Документ комплексний, рамковий, з трирічним періодом на ухвалення підзаконних актів.

Відповідно до законопроєкту, протягом трьох років до набуття ним чинності мають бути схвалені понад 20 порядків, критеріїв, процедур та правил, сформовані відкриті реєстри дозволів та заявок на випробування і реєстрацію для розміщення на ринку, процедури заперечень та їх розгляду.

Тому ухвалення законопроєкту №5839 – це лише перший важливий крок до наведення ладу в питанні ГМО відповідно до вимог Євросоюзу.[BANNER1]

Чи значить ухвалення закону перехід на вирощування лише ГМ-культур

Ні. Деякі ГМ-культури у нас будуть зареєстровані, а деякі – ні. Процес і передбачені вимоги складні і тривалі. У кращому випадку перші зареєстровані ГМ-сорти з'являться через пʼять-шість років після ухвалення закону.

Чи набудуть ГМ-сорти поширення, буде залежати від розміру націнки на насіння, ефективності вирішення агрономічних проблем, вимог паралельного вирощування та використання, різниці в ціні на звичайну і ГМ-продукцію.

За нелегальний обіг проєкт закону передбачає більш чіткі та жорсткі санкції, зокрема, вилучення та утилізацію незареєстрованих ГМО та ГМ-продукції.

Які проблеми потрібно вирішити після ухвалення закону

1. Виведення нелегального ГМО з обігу.

Має бути чіткий меседж, що на виведення з обороту нелегальних ГМ-культур є три роки. Далі будуть проводитися регламентовані перевірки з можливістю вилучення та утилізації нелегального ГМО та ГМ-продукції.

Такий період достатній, аби без значних економічних втрат замінити ГМ-сою на класичні зареєстровані сорти чи будь-яку іншу культуру.

2. Просторове розмежування для уникнення перезапилення ГМ-культур з класичними та органічними посівами.

Проект передбачає необхідність розроблення Мінагрополітики та затвердження урядом правил паралельного використання ГМО, зокрема вирощування, ГМ-продукції та продукції, що не містить ГМО, відповідно до вимог Євросоюзу.

На рівні директив чи регламентів ЄС ці правила не встановлюються. У Євросоюзі кожна країна окремо встановлює правила співіснування звичайних та ГМ-культур, зокрема для уникнення їх перезапилення чи змішування, а також для уникнення перенесення на кордоні із сусідніми країнами.

У більшості країн це зроблено на рівні наказів чи декретів Міністерств сільського господарства. Наприклад, в Іспанії є вимога про встановлення 20-метрової дистанції між посівами ГМ-кукурудзи та кордоном з Францією.

У Чехії жорсткіше дистанціювання – 400 м. У Словаччині – 20-600 м залежно від культури і сусідства із звичайними та органічними посівами. В Україні слід вивчити цей досвід, щоб затвердити прийнятні правила для виробників звичайних культур, органічного виробництва і насінницьких господарств.

3. Узгодженість з реєстрами ГМО Євросоюзу.

У ЄС дозволено імпортувати кілька десятків видів ГМ-культур, вирощувати можна один ГМ-варіант кукурудзи. Шлях України до ЄС незмінний, тому при реєстрації ГМО в Україні потрібно буде враховувати узгодженість з реєстрами ЄС. Щонайменше – щодо можливості поставок до ЄС ГМ-продукції.

Щодо неузгодженості реєстрів є кілька варіантів дій: виведення з ринку України неузгоджених ГМ-культур або подання заявки на внесення в реєстр ЄС.

4. Експорт до інших країн.

Правила паралельного використання ГМО та ГМ-продукції також передбачатимуть наявність вимог при транспортуванні, зберіганні та використанні для уникнення змішування звичайної та ГМ-продукції. Крім того, у різних країнах є різний перелік дозволених до ввезення ГМ-видів продукції.

Відповідно, при реєстрації ГМО для їх поширення в Україні та експорту потрібно враховувати, щоб у країнах-імпортерах відповідні ГМ-варіації були дозволені.

Наведення ладу в регулюванні ГМО буде тривалим і непростим, але необхідним і невідворотним. Це, зокрема, передбачає угода про асоціацію з ЄС, не кажучи про виконання умов членства в Євросоюзі. Краще починати виправляти ситуацію в цьому напрямку вже зараз.