Энергетика катится в бездну. Война все спишет?

Зараз у суспільстві та журналістській спільноті є певний негласний консенсус щодо неприпустимості критики влади під час війни. 

Вважаю, що шість місяців повномасштабної війни – достатній час, аби зрозуміти, що влада не усвідомлює або усвідомлює, але злочинно ігнорує неминучість нашої поразки, не здійснюючи швидких і рішучих дій у соціально-економічній сфері. Верстати на війні не менш важливі, ніж патрони.

Усвідомлення необхідності змін приходить не само по собі, а виключно під тиском обставин, себто, кредиторів, які кажуть, що не дадуть країні гроші через неефективне використання.

Соціалістично-популістичну українську владу, ймовірно, це надзвичайно дратує. Днями прочитав чудову статтю віцепрем'єра Юлії Свириденко щодо планів приватизації і дуже зрадів. Але не вірю, що обіцянка виконається навіть на 10%. Точно не з цим Кабміном.

Серед усіх секторів української економіки найбільш проблемним, з великим відривом, вважаю сектор енергетики.

Фінанси і тарифи

Всі державні енергокомпанії зафіксували рекордні збитки за період свого існування – "Нафтогаз", "Енергоатом", "Гарантований Покупець", "Центренерго", "Укренерго", державні шахти тощо – мільярди доларів збитків. За один лише 2020 рік сукупні збитки сягнули фантастичних 3 млрд дол.

Де-факто скасована реформа корпоративного управління і відбулось часткове повернення до комуністичної централізованої системи управління. Навіщо наглядові ради, якщо зручніше керувати через міністерства і селекторні наради? Пакети акцій енергокомпаній повернули від Мінфіну до управління Міненерго.

Ліквідовано інститут незалежного регулятора – НКРЕКП. Де-факто він, начебто, і є. Але виключно для виконання політичної волі Банкової. Члени НКРЕКП призначаються Кабміном, хоча це і ускладнює ведення ними незалежної політики. 

Тарифи встановлюються у країні за методом політичної доцільності, економічна обгрунтованість тарифів відсутня. Основою тарифної політики лишився радянський принцип "витрата + нормативний прибуток", він же cost+. Стимулююче тарифоутворення в Україні не прижилося, окрім частини обленерго.

Залишилося недолуге соціалістичне субсидування всіх верств населення, незалежно від рівня доходів і статків. Власник будинку на 2000 м2 у Кончі Заспі один економить як сотня бабусь пенсіонерів разом. Перехід до адресних субсидій у виключно грошовій формі в залежності від рівня доходів громадян – як завжди, не на часі.

Офіс Президента настільки панічно боїться відмови від старої системи пільгових тарифів і переходу на фінансові стимули для малозабезпечених, що готовий поставити під ризик виживання саме існування української державності. 

Зроблю невтішний прогноз – якщо при ринковій ціні газу в Європі понад 2300$ за тис м3 і далі продавати його всім без розбору по 200$ (8000 грн), війну у російської мерзоти шансів виграти немає.

Із субсидіями понад 264 млрд грн для "Нафтогазу" Україна приречена на гіперінфляцію і потужну девальвацію, падіння ВВП понад 80% і руйнування господарських відносин, реального сектору економіки.

Після 30-річної перерви в українську енергетику повернулись прояви воєнного комунізму – міністр енергетики, користуючись воєнним часом, підписав низку сумнівних наказів. Кажуть, близько 50.

Тут і нецільове використання державних коштів, отриманих НЕК "Укренерго" від продажу перетину на погашення боргів, і волюнтаристське зменшення оплат відновлювальної енергетики, і "вугільне" PSO.

Є така несподіванка в Україні, зветься холодна зима. Протягом всіх років незалежності повторюється одна й та сама п'єса під назвою "термінова закупівля вугілля за державні кошти заради проходження опалювального сезону". 

З "Центренерго" і державних шахт все вкрали за весну й літо, тож восени треба терміново вкинути ще грошей платників податків. Ну і привіт недорегулятору НКРЕКП, який дозволяє цій п'єсі з успіхом йти протягом стількох сезонів.

Цьогоріч міністр вимагав прийняти необмежено ПСО, тобто беремо стільки грошей у НЕК "Укренерго" на закупівлю вугілля, скільки захочемо. 

Обережний прем'єр Денис Шмигаль погодив поки що 2,5 млрд, "а далі подивимось". А звідки взяти кошти? Знову пограбувати приватних виробників ВДЕ, знову нецільове використання доходів від експорту електроенергії.

Корупція, корупція, корупція

Все, що ми знали про корупцію при закупівлях палива та ремонтних робіт, за часів попередників, виявилося блідою прелюдією роботи справжніх віртуозів протягом 2020-21 років. Числені журналістські розслідування (1, 2, 3, 4)про зловживання залишились без належної оцінки правоохоронців.

НАЕК "Енергоатом" – це шикарний кейс. Як компанія-монополіст із часткою на ринку ледь не 60% взагалі може бути збитковою?! Ну от як? Я вам скажу як – виключно планово і свідомо. 

Коли притомний громадянин чує, що "Енергоатом" бере кредити не лише на закупівлю палива, а навіть на виплату зарплат персоналу.

Не помітити договірну торгівлю протягом двох років на єдиній приватній біржі можна виключно, якщо ти сліпий.

Як результат, кілька трейдерів на кшталт Юнайтед Енерджі, яку журналісти впевнено відносили до орбіти Ігоря Коломойського, отримували знижку і перепродавали енергію за ринковою ціною іншим компаніям. 

Прибуток трейдера арифметично дорівнює збитку державних компаній, і складав у кращі для них часи 3-5 мільйонів доларів на добу.

Улюблений кейс журналістів це, звісно ж, ПАТ "Центренерго". Чого тільки варта історія про те, як компанію ховали в лісі на базі відпочинку. 

Держкомпанія і вугілля купувала за завищеною ціною, і газ. У ПАТ "Центренерго" три величезні ТЕЦ, одну з яких, Вуглегірську, позаминулого тижня захопила російська армія.

В мене є нездійснена мрія – щоб ПАТ, навіть із доплатою у 100 млн дол, Україна подарувала республіці Польща. 

Бо аналогічні компанії там працюють ефективно, а в Україні щороку висмоктують з платників податків кілька мільярдів гривень. Шкода, що президент вкотре відклав приватизацію цієї чорної діри українського бюджету.

Призначення у державній енергетиці. Як, наприклад, після рекордних збитків "Енергоатому" віце-президент державної компанії може стати міністром енергетики. В Україні це можливо.

І нехай вас не вводить в оману цифра прибутку в офіційній звітності "Енергоатому" за останній 2021-й рік. Незалежний аудит компанії пристойними міжнародними аудиторами ніколи не здійснювався, а "прибутки" із величезною вірогідністю намальовані шляхом переоцінки старих радянських активів.

Державний трейдер електроенергією, створення якого анонсував Кабмін – це просто паноптикум, атавізм у 21 сторіччі. Ще не було жодного товару за 30 років незалежної України, яким держава ефективно торгувала б. 

Технологічна відсталість

Ключова державна власність у енергогенеруючих компаніях нещадно експлуатується без належних амортизаційних відрахувань. Держкомпанії не мають коштів на демонтаж зношеного обладнання і будівництво нового.

Фонд виводу відпрацьованих блоків АЕС в Україні порожній. А 12 з 15 блоків в експлуатації вже відпрацювали свій проєктний нормативний термін у 40 років. Тобто, у фонді мало б бути вже не менше 10 млрд дол, а там пустота.

Вугільні шахти не закриті, навіть абсолютно безперспективні і виснажені, із шаленою собівартістю і ризиком видобутку. Ба більше, буквально у 2021 році вугільна генерація визнавалась пріоритетною до інвестування державних коштів. 

Понад 11 млрд дол за роки незалежності безславно проїли на державне вугілля і пов’язану з ним корупцію.

Капітальні вкладення у вугільні та газо-мазутні блоки ТЕС та ТЕЦ не здійснювались. На отримання 1 кВт енергії українські державні станції витрачають майже на 40% більше вугілля, ніж їх аналоги у Західній Європі, чи навіть у Польщі.

Сховище відпрацьованих ядерних відходів у Чорнобилі так і не запрацювало. Це довгобуд і приклад нескінчених крадіжок. Про демонтаж 1-3 блоків ЧАЕС мова навіть не йде, хоча це мало статись ще десятки років тому. Вибух був на 4-му, як відомо.

Уран видобуваємо найдорожчий у світі, на державному Східному ГЗК. Приватних видобувників на ринок не пустили. 

То, може до суспільства дійде усвідомлення факту, що українська атомна енергетика взагалі не є дешевшою за європейську? Ми просто живемо у борг, нехтуючи безпекою і грошима наших дітей.

Падіння власного видобутку газу і обсягів геологорозвідки, від яких залежать майбутні обсяги видобутку.

Скасування приватизації 6 застарілих ТЕЦ і передача їх назад у підпорядкування "Нафтогазу" – це взагалі epic fail. Давайте зробимо хронічно збиткову компанію ще більш збитковою, залишимо морально і фізично вбиті станції без ефективного власника і інвестицій.

Про програми енергоефективності просто позабули. Згорнули роботи з переходу на заміщення природного газу місцевою біомасою та паливом з агро- і побутових відходів, як це роблять сусіди у Литві, Польщі, Угорщині і взагалі скрізь у ЄС. 

Як і програми масштабного утеплення житлового фонду, заміни теплотрас і теплообмінних вузлів.

Відновлювана енергетика – скоріше мертва, ніж жива

Ставлення до приватних інвесторів у відновлювану енергетику дуже показове – жодної зустрічі в ОПУ за понад три роки, системне порушення всіх раніше укладених угод і обіцянок, тотальна зневага урядовців. Результат – відтік прямих іноземних інвестицій з України ще до війни.

Проголосована система аукціонів на право будувати відновлювану зелену енергетику, яка мусила б замінити критикований владою "зелений тариф", так і не запрацювала.

За 3,5 роки Кабінет міністрів так і не затвердив квоти, так і не розробив порядок проведення аукціонів. Мінпаливенерго та підпорядоване йому ДП "ГарПок" не оголосили жодного. І не планують. Взагалі ніхто пальцем не ворушить.

На цьому фоні багаточисленні заяви влади про підтримку розвитку відновлюваної енергетики виглядають вкрай цинічно.

Під час війни на конференції у швейцарському Лугано влада заявила про плани побудови близько 30 гВт потужності на 35 млрд дол. 

В той же самий час прем'єр Денис Шмигаль прислав до виробників ВДЕ свого радника повідомити, що планує примусово розпустити балансуючу групу Гарантованого покупця, тобто скасувати тарифи на відновлювану енергію.

До того ж, міністр Галущенко видав указ, аби платити за відновлювану енергію 15-18% від тарифу. Себто, енергію від сонячних станцій забирає державна компанія за фіксованою адміністративно встановленою ціною і відразу ж продає на ринку за вищою ліквідною ціною РДН (ринок на добу наперед) чи з невеликим дисконтом за двосторонніми договорами. Воєнний комунізм, інакше не назвати.

Збитки для держбюджету внаслідок непродуманих дій. Наприклад, до "реформ" 2020 року відновлювана енергетика жодного разу не брала жодної копійки бюджетних коштів.

З 2021 року вона їх і далі не бере, але з метою зробити приємне політичним спонсорам було пролобійовано норму, що 20% зеленого тарифу платиться напряму з держбюджету. Норма лишилась "мертвою", жодних фактичних виплат. Але існує.

Або інший приклад – наприкінці 2019 року НКРЕКП шляхом підробки прогнозу виробітку ВДЕ встановило занижений тариф для НЕК "Укренерго", а той, у свою чергу, не зміг виконати зобов'язання перед ДП "Гарантований покупець".

В бюджеті цієї державної компанії утворилась діра розміром у 22,4 млрд грн, яку після двох років суперечок і погроз інвесторів і донорів прийшлося покривати шляхом випуску облігацій НЕК "Укренерго", гарантованих державою.

Держбанки є найбільшими заручниками безладу в енергетиці. Їх exposure на проєкти відновлюваної енергетики сягає мільярда євро у кредитування державних енергокомпаній. 

Величезними сумами ризикує в Україні другий найбільший іноземний інвестор в економіку – ЄБРР. 

Хаос у державному регулюванні енергетики суттєво вплинув на здатність ЄБРР та інших МФО фінансувати будь-які проєкти, окрім гарантованих бюджетом України.

Енергетика і війна 

Останні роки перед атакою у лютому 2022 року залежність України від енергоносіїв з країни агресора зростала і сягала фантастичних 80%. 

Може хто забув переможні промови Голови комітету ПЕК ВРУ Андрія Геруса на каналах Коломойського і Пінчука щодо імпорту енергії з Білорусі?

Поставки дизелю з Московії та Білорусі взагалі стали безальтернативними і заробляли на них активно спонсори війни.

У занепаді власної нафтопереробки жодної провини чинноі влади немає, усі заводи зупинились і не були модернізовані задовго до їх приходу у владу. 

Але ж кейс із державним регулюванням цін на нафтопродукти під час війни, через який суттєво постраждали мільйони громадян, забувати не можна.

Встановлюємо цінові обмеження і починаємо регулювати ринок. Результат – половина країни лишається без палива. Дивну логіку захищають піаром кілька тижнів, але ситуація тисне, тож обмеження знімаються. Залишається питання – а навіщо все це було? 

Росіяни контролюють п’ять обленерго в Україні, а Валерій Тарасюк, який на них працював, очолював регулятор НКРЕКП протягом тривалого часу і зберігає посаду члена комісії і зараз. Повноваження Тарасюка спливають аж у 2025 році.

У нещодавньому інтерв'ю міністр Галущенко визнав, що при розрахунку енергобалансу враховану роботу принаймні трьох із шести енергоблоків окупованої московитами найбільшої у Європі Запорізької АЕС у місті Енергодар.

Ми вже бачили прагматичне знищення окупантами об'єктів транспортної та енергетичної інфраструктури. Цілком імовірно, що окупанти спробують відновити постачання атомної енергії у Крим і фізично знищити, підірвати вибухівкою лінії в центральну частину України.

А чи не буде Україна після цього імпортувати енергію замість експорту цією зимою? Масштаб трагедії ЗАЕС ще треба буде усвідомити. У покидьків немає нічого святого, будемо ще свідками ядерного шантажу, побачимо ще заміновані реактори.

Вже три місяці як "Нафтогаз" контролює ледь не 200 конфіскованих АЗС Glusco, які, звісно ж, так і не запрацювали. А були в приватних руках – за тиждень вже торгували б. 

Все, до чого торкається рука державного управлінця в Україні – в’яне і гниє, час із цим змиритись. В нас мусить бути як у США – частка держсектору менше 1%, а не як у Китаї понад 70%.

Висновки невтішні: ми впевнено рухаємось до катастрофи

Можна було б ще продовжувати перелік накопичених проблем. Але давайте подумаємо над кількома питаннями. Чи могла б Росія розв'язати війну, якби не мала доходів від своєї енергетичної зброї? 

Чи є в України шанс виграти війну в умовах гіперінфляції і зупинки реального сектору економіки? Як довго світ буде нас спонсорувати і на які цілі?

І найголовніше питання: що важливіше для президента та його команди? Чи готові вони ампутувати корупційну пухлину? Чи готові вони на непопулярні тарифні дії? Бо, якщо ні, то попереду темрява і приниження замість успішного життя у вільній європейській родині.