От руин к мировому лидерству в экономике

Инновации в действии

Вже сьогодні на міжнародних та українських платформах активно дискутують, про те як Україна буде відновлюватися після перемоги. 

У світі є чимало прикладів післявоєнного відновлення країн, які у свій час постраждали від збройних конфліктів, для прикладу Ізраїль, Південна Корея, Японія, Італія, Німеччина. 

Їх досвід та шлях дуже різний, водночас є те, що їх об’єднує – економічна свобода, розвиток підприємництва, захист приватної власності та зважене державне управління.

Цікавим є шлях економічного відновлення зокрема, Західної Німеччини. Все почалося зі швидкого відновлення економіки в період 1948-1960 рр. 

Після поразки в Другій світовій війні економічне становище Німеччини було не з найкращих і зазнало чималих втрат. Країна розділилася на два геополітичні блоки – Західна Німеччина, яка пішла проєвропейським демократичним шляхом та Східна, яка обрала тоталітарний комуністичний режим.

Після війни країна лежала в руїнах, повсюди панував безлад. Багато німецьких міст були значною мірою зруйновані. Людські втрати сягнули 5-7 млн осіб. 

Майже кожна сім’я втратила родичів, часто дах над головою та все своє майно. Не вистачало вугілля та їжі. Кожен другий – безробітний.

Економіка була в занедбаному стані. Втрачено близько 20% промисловості, виробничі потужності були зруйновані, вивозили цілі заводи та ешелони обладнання, торгові судна. 

Багато мільйонів людей не мали доступу до води, газу та електрики. Через надмірну експлуатацію вугільних і рудних шахт, здійснених націонал-соціалістами ніде не було в наявності сировини.

Значні втрати в сільському господарстві призвели до проблем з недоїданням та голодом. Продукти важко було придбати, часто лише в обмін на "чорному" ринку. 

Люди боролися за виживання, городяни виїжджали в сільську місцевість, щоб обміняти промислові товари на продукти харчування.

Масове бомбардування міст призвело до знищення половини житлового фонду, зруйновано мости та дороги (за час війни скинуто понад 2 млн тонн бомб). 

Оптимізму не додавало також і почуття сорому та вини німців за нацизм, недовіра від інших народів.

Однак вдалі економічні реформи докорінно змінили ситуацію в післявоєнній Німеччині.

"Добробут для всіх"

Міністра економіки Людвіга Ерхарда вважають головним архітектором економічного успіху Німеччини після війни. І з цим складно не погодитися, адже обраний ним шлях побудови "соціальної ринкової економіки" дав свої плоди за короткий період часу.

Безумовно допомога США (за планом Маршала) відіграла свою роль в економічному становленні Німеччини, однак вирішальним стали саме проведені реформи та раціональне використання коштів. 

Ну і звичайно працелюбність, дисциплінованість і талант німецької нації допоміг прискорити це відновлення.

Економічні реформи в Західній Німеччині загалом можна вважати ліберальними, однак економіка не була відпущена у "вільне плавання". Ерхарду вдалось гармонійно поєднати в новій економічній моделі і ринкову свободу, і державне регулювання з метою досягнення добробуту для всіх. 

За такої моделі ні держава, ні бізнес не має права мати повний контроль над економікою.

Модель Л. Ерхарда мала такий вигляд:

Ціль – високий рівень добробуту всіх верств населення;

Шлях досягнення – вільна ринкова конкуренція і приватне підприємництво;

Ключова умова досягнення цілі – активна участь держави в забезпеченні передумов і умов конкуренції.

Ерхард вважав, що в такій моделі ринкова свобода та конкуренція має поєднуватися із соціальною рівновагою. Це допоможе утримати ринок у певних межах, щоб зменшити його негативний вплив на малозахищені верстви населення. В іншому випадку суспільство буде "роздерте" грою ринкових сил.

З цього випливають фундаментальні принципи "соціальної ринкової економіки", на базі якої будувалась нова Німеччина:

1. Розвиток ринкової економіки, свобода підприємництва, стимулювання інвестицій, збереження вільної конкуренції, приватизація та захист права власності. 

Самостійність та відповідальність суб’єктів ринку, вільний вибір видів діяльності, професії, робочого місця, споживання і т. д.;

2. Зміцнення та розвиток середнього класу, ставка на дрібний та середній бізнес. Суб'єктом приватної власності виступає саме середній клас, а не олігархія;
3. Державне регулювання та активна економічна роль держави.

Під державним регулюванням розуміється не пряме втручається держави безпосередньо в господарські процеси, а визначення пріоритетів розвитку, створення "загальних правил гри" для всіх. 

Держава допомагає розкрити підприємницький потенціал населення, створює максимально сприятливий інвестиційний клімат, гарантує юридичну захищеність бізнесу, зменшує монопольний вплив на ринок, захищає національного товаровиробника від зовнішньої конкуренції (політика протекціонізму). 

Щоб залучити інвестиції та стимулювати виробників, знижуються податки і надаються пільги передовим та експортним галузям.

Для попередження циклічних економічних криз держава використовує важелі кредитної, валютної та податкової політики. 

Також для бізнесу вкрай важливим є передбачуваність та стабільність державної політики, за якої основоположні закони не змінюються щороку.

4. Зважена та збалансована соціальна політика. Держава надає допомогу тим хто її потребує. Без підтримки суспільства й держави особа може втратити свій потенціал, а без ініціативи особи державні допомоги перетворюються на заохочення пасивності. 

Уряду Німеччини не була властива політика надання надмірних преференцій окремим групам людей чи компаній.

5. І мабуть найголовніший принцип, без якого складно здійснити структурні зміни в державі і економіці – це довіра народу до влади та обраного курсу. І чим менше соціальне розшарування в суспільстві, тим більша ця довіра.

Грошово-цінова реформа

Економічний розквіт почався зі скасування більшості регуляторних обмежень та інструкцій, які стримували розвиток бізнесу. 

У своїх рішеннях Ерхард був дуже сміливим та далекоглядним, про що свідчить його ідея реформи цін, враховуючи, що на право схвалювати зміни цін претендували союзники. Але йому вдалось перехопити цю ініціативу.

Держава скасувала регулювання цін, однак контролювала, щоб не було їх безпідставного завищення. На товари першої необхідності (продукти харчування, паливо, вугілля, сталь, добрива) встановлювалися фіксовані максимальні ціни. 

Паралельно з цим для споживачів випускалися так звані каталоги "рекомендованих цін" на товари.

Під час війни інфляція в Німеччині сягала понад 600% довоєнного рівня через постійну емісію грошей на воєнні потреби, непродумані економічні рішення та чисельні позики на покриття дефіциту бюджету.

Проведена 21 червня 1948 року грошова реформа зупинила гіперінфляцію та створила умови для відновлення економіки. З обігу була вилучена рейхсмарка на місце якої ввели стабільну валюту – дойчмарку. 

Кожен німець отримав по 40 нових марок. Через суттєве скорочення грошової маси в обігу та обмежену кількість грошей у споживачів — підприємства змушені були виробляти більш якісну та справді потрібну продукцію.

В магазинах почали з’являтися товари власного виробництва, яких давно офіційно не було в наявності. Їх можна було придбати вже за нові гроші. 

З часом повністю зник "чорний ринок" та спекуляції. Деякий час ціни підвищувалися, так як наявна пропозиція не могла задовольнити зростаючий платоспроможний попит. 

Проте це дало сильний стимул для значного збільшення виробництва і вже за 2 роки після реформи суттєво зросла продуктивність праці, стабілізувалися ціни та знизився рівень безробіття.

В центрі уваги політики Ерхарда було не лише увагу підвищення продуктивності праці та збереження вільної конкуренції, але й дотримання стабільності валюти. 

Уряд чітко управляв ринком, використовуючи механізми процентної ставки та банківських резервів. Дотримувалась жорстка емісійна дисципліна, уряд прагнув державні борги тримати на низькому рівні. 

Кредити надавалися лише тим підприємствам, які були зруйновані під час війни. Обмежувався імпорт на товари масового попиту та предмети розкоші.

Це тривало доти доки власна промисловість не стала спроможною заробляти на експорті. Лише після 10 років валютний контроль був послаблений.

Структурна перебудова економіки

Ерхард розумів, щоб здійснити квантовий скачок і перехід до ринкової економіки треба піднімати виробництво і забезпечувати вільну конкуренцію, а не вдосконалювати розподіл. 

Для захисту конкуренції проводилася активна антимонопольна політика, майже одразу був прийнятий антимонопольний закон. Поступово були запущені механізми приватизації та недопущення надмірної концентрації виробництва і капіталу.

У перебудові промисловості важливу роль відіграв розвиток науково-технічного прогресу та орієнтація на зовнішній ринок. 

Кошти, які отримувала Західна Німеччина від Америки були здебільшого використані на технічне переоснащення галузей промисловості, на нові технології, реконструкцію та оновлення виробництва, заміну основних фондів, конструкторські розробки, науку. 

На новій технічній основі створювалися передові галузі економіки – нафтохімія, електроніка, машинобудування, приладобудування, електроенергетика, оптика.

Динамічно розвивалися експортноорієнтовані галузі – автомобільна, авіаційна, електротехнічна, хімічна та переробна, які Уряд підтримував прямим фінансуванням. 

Стрімкий ріст автомобільної галузі почався в 1950 році з випуску народних та доступних автомобілів "жук", які стали мрією кожного німця і достойно витримували конкуренцію на зовнішніх ринках.

Окрім цього, держава стимулювала розвиток легкої, харчової та текстильної галузі, яким до війни приділялось дещо менше уваги. Активно розвивався дрібний та середній бізнес, переважно сфера послуг: майстерні, ресторани, кафе, медичні, юридичні, консалтингові компанії. 

Всі підприємств від держави отримали кошти на виплату першої заробітної плати та придбання оборотних коштів.

Одним з важливих напрямків стрімкого економічного зростання став розвиток житлового будівництва. Західна Німеччина прийняла близько 12 млн біженців з Європи та Сходу і потрібно було вирішувати квартирне питання. Німці одразу будувати якісне та довговічне житло, а не дешеве і тимчасове.

Будівельникам держава надавала субсидії і пільги на соціальне житло, яке мало б забезпечити широкі верстви населення доступними квартирами. 

Реалізована на той час програма житлового будівництва дала суттєвий поштовх до розвитку суміжних галузей в економіці і вважалася однією з найуспішніших в Європі.

Для стимулювання інвестицій використовувалися фіскальні інструменти. В рамках податкових змін було знижено податок на заробітну плату, на доходи за цінними паперами, корпоративний податок (з 65% до 50%). 

Введення прискореної амортизації виробничих приміщень (у перші 2 р. можна було списати 50% вартості) дозволило збільшити приватне інвестування в оновлення виробництва.

Бюджетні кошти витрачалися загалом на розвиток бізнесу. Державному апарату прийшлось "затягнути паски", так як суттєво скоротили чисельність працівників та мінімізували бюджети на їх утримання. 

Натомість вченим та висококваліфікованим фахівцям держава значно підвищувала заробітну плату, щоб уникнути "відпливу умів" в період активного розвитку науково-технічного прогресу.

Впроваджувалися також програми перекваліфікації працівників. Зарплата після війни була на 35% меншою довоєнної, а робочий тиждень тривав аж 52 год і був найдовшим в Західній Європі. В 1951 році робітників залучали до управління підприємствами.

Сприятливі умови для економічного розвитку та припливу іноземних капіталів забезпечував великий попит на всі види продукції на внутрішньому ринку та дешева робоча сила. 

Населення відчувало потребу майже в усьому, а біженці були готові отримати роботу на будь-яких умовах.

Чого вдалось досягнути після проведення реформ?

Реформи Ерхарда в короткі терміни дали свої плоди. У результаті структурної перебудови промисловості більш, ніж у два рази скоротилася частка видобувних галузей. Перші роки реформ відзначилися високими і стабільними темпами розвитку промисловості.

Вже в 1950 році економіка досягла довоєнного рівня, а в 1956 подвоїлась. На 60% зросла автомобільна промисловість. Німецькі товари високої якості мали великий попит на світовому ринку. Поступово Німеччина почала відігравати провідну роль в Європі, посилювався її авторитет.

Значне зростання продуктивності праці призвело до росту заробітної плати та врівноваження ситуації на ринку праці. В країні значно скоротився рівень безробіття (до 2%) і вдалось досягнути повної зайнятості. 

Стабілізувалися ціни, знизилась соціальна напруга в суспільстві і з’явилися стимули до праці. Підвищувався рівень життя населення, активно формувався середній клас (близько 55% західних німців відносили себе до середнього класу).

Через відсутність військових витрат і грамотну фінансову політику Західна Німеччина мала змогу робити грошові заощадження і вже в 1956 році розрахувалася зі всіма боргами, сама стала кредитором та наростила золотий запас. 

Протягом 1950-х років за темпами економічного зростання перевершила США, Великобританію та Францію.

З 1960 р. рівень виробництва та експорту більше ніж у 3 рази перевищував довоєнні показники. Вже в 1962 році:

27.3% домогосподарств володіли автомобілем;

34.4% домогосподарств мали телевізор;

34% домогосподарств володіли пральною машиною;

1/3 німців їздили у відпустку раз на рік.

Реформи в післявоєнній Німеччині є прикладом успішного виходу з кризи шляхом вдалого поєднання виваженої політики уряду, розвитку вільної економіки та зовнішньоекономічної підтримки.

Який шлях в України?

Після перемоги у війні Україна має обрати свій шлях подальшого розвитку.

Для початку потрібно узгодити новий суспільний договір, чесний, побудований на довірі. Він має збалансувати інтереси і держави, і бізнесу, і громадянина, чітко визначити права, зони відповідальності та обов’язки. 

Бо на сьогодні існує прірва, кожна ланка живе своїм життям, принципи працюють лише на папері і то не завжди.

Коли визначимо оптимальну модель взаємодії держави і суспільства, тоді буде зрозуміло для всіх куди ми рухаємось. Це те чого нам завжди не вистачало – розуміння, яка наша глобальна ціль. 

Чи ми рухаємось в сторону ліберальної ринково-капіталістичної моделі, чи до європейської соціально-орієнтованої ринкової економіки, чи до скандинавської моделі соціал-демократії, чи можливо створимо свою унікальну модель з врахуванням особливостей нашого народу? 

Відповідь на це питання є стратегічно важливим. Як зазначав Сунь Цзи: "Тактика без стратегії — метушня перед поразкою".

Разом з цим економічний стрибок буде неможливим без ринкових підходів, економічної свободи та вільної конкуренції, справедливої соціальної політики та нової концепції державного управління. 

Ми маємо колосальні внутрішні ресурси, довіру людей та велику зовнішню підтримку і не маємо жодного права опустити свій шанс на успіх, який дістався Україні надто дорогою ціною.