Взыскать репарации с РФ: варианты действий
Наработанный механизм компенсации ущерба от российской агрессии не полностью учитывает особенности военной агрессии против Украины. Какие еще есть варианты? (укр.)
18 травня президент Володимир Зеленський підписав указ про створення робочої групи, яка займатиметься розробкою і впровадженням міжнародно-правових механізмів компенсації шкоди, заподіяної збройною агресією Росії.
У той же день, Школа права Колумбійського Університету заявила про започаткування проєкту "Міжнародні позови та репарації", який має надавати консультації українській владі з цього питання.
А вже наступного дня троє членів робочої групи оприлюднили статтю, в якій описаний міжнародний досвід і судова практика та запропонований оптимальний з їх точки зору варіант – створення Комісій з міжнародних позовів.
Складається враження, що члени робочої групи намагаються проблему російських репарацій втиснути в добре вивчений ними механізм. Проте використані ними історичні прецеденти не адекватні реаліям російсько-української війни.
Що можна зробити для наближення до реального стану речей?
Добрий і поганий варіанти
Перше питання, на яке треба відповісти для вибору адекватного правового механізму, полягає в згоді РФ на виплату репарацій. Якщо Росія погодиться на це, то можна застосовувати вже випробувані за сто років механізми.
І дійсно, найкраще з них – рішення Радбезу ООН про створення Комісії з міжнародних позовів (КМП) за прецедентом Ірак-Кувейт.
Якщо ж Росія не погодиться з виплатою репарацій, то виникне безпрецедентна ситуація, адже тоді окупанти блокуватимуть і прийняття рішення Радбезу ООН щодо репарацій, і створення КМП.
Виходом з цієї ситуації стане або організаційна зміна ООН, для позбавлення РФ права вето в Радбезі, або створення механізму стягнення репарацій без згоди Росії.
Перший варіант – окрема велика тема. Другий варіант автоматично означає відмову РФ від визнання повноважень Комісії з міжнародних позовів.
На практиці договір групи держав, направлений на стягнення репарацій з РФ без її згоди, виглядатиме вибірковим правосуддям і викличе симетричні відповіді з боку окупантів. Секретар Радбезу РФ Патрушев вже заявляв про право Росії на отримання репарацій від західних держав, які допомагають України захищатися від російської агресії.
Протидіяти цьому можна шляхом укладення договору про створення так званого "ad hoc трибуналу" з ООН. Але не з Радою безпеки, а з Генеральною асамблеєю. Так були засновані кримінальні міжнародні суди для Кампучії та для С’єрра-Леоне.
Така угода стане продовженням прийнятої Генеральною асамблеєю ООН резолюції "Агресія проти України". Безумовно, Росія зробить все можливе, щоб це рішення не було прийнято, але зараз країна-агресор має мало шансів для блокування Генасамблеї.
Рішення створеного таким чином трибуналу стануть джерелом міжнародного права для випадків, подібних до російсько-української війни. Трибунал може, приміром, винести рішення про забезпечення позову щодо репарацій шляхом арешту російських активів. Тоді умовою розблокування активів стане не припинення вторгнення, а виплата репарацій.
Таким чином, конфіскація активів, заморожених як контрзахід проти вторгнення військ РФ в Україну, взагалі не знадобиться, а ніякого порушення міжнародного права не відбудеться. Фонд для виплати компенсацій наповнюватиметься країнами, які арештують російські активи на вимогу трибуналу. Конфіскація арештованих активів відбудеться законним шляхом при відмові Росії платити репарації.
Робоча група з російських репарацій: аналіз ризиків
Як бути з масовими позовами? Для них трибунал може утворити комісію з розгляду масових позовів, яка працюватиме за прикладом комісії Ірак-Кувейт, але вже як підрозділ трибуналу.
Що робити в разі нестачі коштів від заморожених активів і майна для сплати за позовами? Трибунал може винести рішення про відповідальність за руйнування України не тільки Путіна і політично-бізнесової верхівки, яка вже потрапила під санкції, а всього російського суспільства.
І це не буде актом масового покарання, бо репарації не є каральним засобом, а компенсацією шкоди, яку спричинили дії росіян.
Хто платитиме репарації
Відповідальність за компенсацію шкоди мають нести всі росіяни, а не лише посадові особи. Це дасть підстави використати для репарацій не тільки суверенні активи і майно підсанкційних осіб, а всі російські активи за межами РФ, тобто як держави, так і її громадян.
Приблизна вартість їх активів 1,5 трлн дол, чого вистачить для задоволення всіх можливих позовів.
Члени робочої групи визнають, що з правової точки зору ситуація безпрецедентна: "Вторгнення Росії в Україну зачіпає основні принципи міжнародного права і викликає передчуття появи масових претензій від різних позивачів, з багатьма можливими причинами для дій, які вимагають величезних сум грошей, відповідно до багатьох різних законів та правових інструментів".
Насправді масове порушення міжнародних законів РФ та майбутня поява численних і різноманітних позовів є наслідком збігу декількох факторів, які перетворили Росію в нинішнього монстра. І ці фактори треба враховувати, коли ми шукаємо правовий механізм притягнення агресора до відповідальності.
Ось як виглядають ці фактори:
- Модель влади – нічим не обмежена і ніким не контрольована одноосібна диктатура.
- Особистість диктатора – параноїдальна особа, яка вважає, що Україна не має права на незалежне існування і що українську державність вигадав Ленін.
- Суспільство – у більшості підтримує диктаторський устрій і необмежену владу параноїка, тому несе повну відповідальність за дії і злодіяння влади.
- Міжнародне право – не визнається, рішення національних судів пріоритетніші за рішення міжнародних судів.
- ООН – право вето на рішення Ради безпеки роблять цю організацію нездатною протистояти порушенням міжнародного права.
- Ресурси – найбільші у світі запаси дають величезний фінансовий ресурс в руки параноїку.
- Зброя – Росія, а значить неконтрольований параноїк, має достатньо ядерної зброї для знищення людства.
Коли автори статті пропонують використати прецеденти комісій Іран-США, Ірак-Кувейт чи Еритрея-Ефіопія, вони вважають, що мають справу з нормальною державою, а не з Росією.
Путін не може погодитись на визнання відповідальності та виплату компенсації державі, право на існування якої не вкладається в його голову. В цій ситуації або треба чекати, коли Росія стане схожа на нормальну державу, або ж покладатися на план дій, який враховує ненормальність російської держави в довгостроковій перспективі.
Не можливо сказати, коли РФ може стати схожою на нормальну державу, тому зараз потрібно шукати міжнародно-правові механізми, які можуть забезпечити компенсації жертвам агресії без згоди агресора.
Дорожня карта
З урахуванням досвіду репарацій, включаючи процес "ДР Конго проти Уганди", вирок по якому оприлюднений в лютому 2022 року, найменш ризикованим і найбільш легітимним виглядає наступна послідовність дій:
- Звернення до Ради безпеки щодо відповідальності РФ за агресію проти України і створення КМП для компенсації нанесеної Росією шкоди. Якщо РФ не блокує рішення Радбезу, то маємо прецедент комісії Ірак-Кувейт, якщо РФ накладає вето, то робимо наступний крок.
- Звернення до Міжнародного суду ООН щодо відповідальності Росії за агресію проти України. Враховуючи неспроможність суду в справі "Конго проти Уганди", потрібно вже на стадії визнання відповідальності Росії створити Комісію з масових позовів і вирішити проблему методології оцінки компенсацій. Якщо РФ не визнає юрисдикцію Міжнародного суду ООН, переходимо до наступного кроку.
- Звернення до Генеральної асамблеї ООН з проханням у розвиток резолюції від 2 березня 2022 року укласти договір між ООН та Україною для визначення компенсацій Росією шкоди, заподіяної російською агресією. Цим договором утворять ad hoc трибунал зі спеціальними повноваженнями стосовно запобіжних заходів і розгляду масових позовів. Якщо для створення цього трибуналу не вистачить голосів в Генасамблеї, то переходимо до наступного кроку.
- Укладання міжнародного договору про КМП, як описано в статті членів робочої групи Джорджетті, Ключковського та Пірсона.
Як бачимо, при такий послідовності дій експерти з International Claims Commissions потрібні на завершальному етапі. Перші три кроки, особливо найбільш важливий з них – Генеральна асамблея ООН,- то є справа дипломатів.