Почему нужно как можно быстрее разблокировать экспорт зерна из Украины

Увесь квітень з окупованих регіонів Херсонщини, Запоріжжя та Донеччини надходили новини про вивіз українського зерна. 

Пропаганда подавала це як досягнення: аграрії зможуть "продавати" свою продукцію, яку вкрали напередодні, в Росію та Крим. 

На початку травня пазли склалися. Сайт "Миротворець" оприлюднив інформацію про перевалку українського зерна в Севастополі. Звідти відвантажували пшеницю та кукурудзу. 

Попри те, що воєнні дії тривають, а головні порти в Чорному морі заблоковані, український уряд та низка профільних аграрних організацій намагаються знайти шляхи, щоб розблокувати експорт.

"Рускій мір" дістався аграріїв

Знищення інфраструктури. Спочатку окупанти просто нищили елеватори, обладнання, сільськогосподарську техніку. Одним з перших у Сумській області відчув на собі реалії "руского міра" В’язівський елеватор. 

Він працював лише пів року, а після деокупації там лишилися поламані двигуни, відсутнє обладнання та тіла російських військових. 

Під обстріл у кінці квітня потрапив елеватор під Кривим Рогом, а на початку травня потужну авіабомбу скинули на новий елеватор у Рубіжному та знищили продуктові склади в Сіверськодонецьку. 

Російські військові прицільно нищать аграрну інфраструктуру. При цьому перші наслідки сектор відчуватиме уже влітку, коли зібраний врожай не буде де зберігати. 

Відтак ускладниться логістика в східних та південних регіонах. Від цього зростуть ціни на кінцеву продукцію. 

Адже лише транспортування врожаю з високими цінами на пальне та новими локаціями, які доведеться шукати агровиробникам, обійдеться дорого, не кажучи вже про витрати на вирощування. 

Окрім того, у всіх регіонах ми бачимо й інші збитки: від потрапляння ракет в обладнання підприємств до знищення насіння. Оговтуватися від цього аграрії будуть ще кілька років.

Вивезення зерна та продукції. Окрім нищення інфраструктури, російські військові вивозять з України зерно й насіння. При цьому часто не розбираючись, де насіннєвий матеріал, а де на борошно чи переробку. 

Лише з Луганщини, за даними на початок травня, росіяни вивезли 100 тис. тонн зерна. Цього достатньо, щоб забезпечити потреби місцевих мешканців у зернових продуктах, на 2-3 роки наперед. А в цілому з окупованих територій військові вивезли 400 тис. тонн зерна. 

Окупація портів та експорт краденого зерна. Крадене зерно вивозять з України не просто так. Росії, Криму та "ЛДНР" потрібна валюта. Найкращий спосіб її отримати — експорт. 

Якщо своє не вдається вирощувати, вони продають крадене. Про це свідчать дані сайту "Миротворець", де спеціалісти відстежують по кілька російських кораблів, завантажених українським зерном в окупованому Севастополі. 

Спочатку надійшла інформація про пожвавлення роботи в севастопольському порту. Місцеві скаржилися, що почалася перевалка зерна й по вулицях повсюди пил та сміття. 

Далі фахівці "Миротворця" засікли вже рух кораблів з українським зерном до Єгипту (на борту одного корабля було 27 тис. тонн пшениці), а коли там відмовили, то кораблі попливли до Сирії. 

Крім пшениці, росіяни продають Туреччині незаконно вивезену українську кукурудзу. Три судна в травні вирушили з 9 тис. тоннами продукції на борту з порту окупованої Керчі і розвантажились в турецькому порту Самсун.

Усі ці факти доводять: Росія, як і 100 та 200 років тому за часів Петра Великого та Катерини Другої, не відмовляється від своєї ідеї контролювати Чорне море та південні області України, щоб вести торгівлю й нарощувати свій експортний потенціал. Відтак намагається всіма способами перешкодити в цьому напрямку Україні.

Розблокування експорту: здатися не можна

До війни експорт зерна був одним з найголовніших джерел надходжень валюти до держбюджету. За місяць в середньому Україна експортувала 5 млн тонн. За два місяці війни ця цифра впала до 0,5-0,6 млн тонн. 

Тому зараз усі організації, бізнес та уряд працюють над можливостями нарощування експорту до 1,5-2 млн тонн. Адже це передусім валютні надходження, які особливо гостро потрібні державі, яка воює.

По-друге, крадіжки зерна та блокування можливостей для українського експорту мають ще одну сторону — руйнування бізнес-зв’язків. 

Наприклад, одна з учасниць нашої асоціації, українська насіннєва компанія "Маїс", втратила доступ до своїх ринків збуту. Вони експортували значну частину своєї продукції до Казахстану. 

З початком війни вантажівки із зерном, які їхали через територію РФ, просто застрягли на кордоні між Росією та Казахстаном. Водій перейшов кордон пішки, а вантаж досі не пропускають. Невідомо також, чи взагалі там ще лишилася українська продукція. 

Виходить, що з одного боку всі сторони виконали зобов’язання (проплатили й надіслали продукцію), але вона не дійшла до місця призначення. 

Компанія з Казахстану розуміє, що в цьому немає провини українців, але це додає ризиків і ускладнює роботу в майбутньому. Не лише з цією компанією, а взагалі з майбутніми інвесторами чи партнерами.

По-третє, важливо також пам’ятати, що попит завжди породжує пропозицію. Як тільки в українських компаній виникли складнощі з доставками якісного насіння чи зерна за кордон, одразу активізувалися інші держави. 

Той же Китай чи Росія. Не в усіх виробників, скажімо, насіння такої ж якості як в Україні, але аграрії не мають вибору — їм потрібно засіяти свої поля. Тож у перспективі аграріям доведеться заново боротися за ринки збуту, де вже були напрацьовані клієнти й партнери. 

Відтак сьогодні дуже важливо наростити експорт. Це з одного боку принесе кошти в бюджет, а з іншого полегшить у майбутньому відновлення агробізнесу після кризи. 

Для цього ми спільно намагаємося залучити всі можливі ресурси, щоб товар ішов з України. Це не лише залізниця: будьмо чесними, вона не перевезе все зерно через обмежену пропускну здатність. 

Тож використовуємо вантажні перевезення через країни ЄС, для яких зараз потрібно спростити доступ, як мінімум, на в’їзд. А також порти, до яких Україна ще має доступ на морі та через Дунай, звідки експорт іде спочатку в Румунію чи Болгарію, а вже далі в інші країни. Усе це в комплексі має підтримати українських виробників, прибуток і розвиток яких суттєво залежить від експорту.

Українське зерно — вагома ланка в ланцюжку забезпечення світової продовольчої безпеки. Швидко замінити та переправити продукцію в менш забезпечені країни Африки не вдасться. 

Окрім того, зупинення експорту вже б’є і по країнах ЄС, як мінімум, підняттям цін. Військові РФ мають понести відповідальність за злочини на аграрному фронті, адже неопосередковано призводять до злиднів і голоду тисяч людей по всьому світу. 

Ми ж, як організація, спільно з іншими колегами та урядовцями продовжимо боротися за розблокування експортних шляхів. Перед нами навіть не стоїть питання, де ставити кому — ми не здамося просто вже тому, що ми українці.