Национализация, Дерипаска и ракеты
Может ли оставаться в стороне войны бизнес российского миллиардера в Украине, производящий сырье для российского вооружения (укр)
Рішення парламенту про можливість націоналізації російської власності в Україні зустріло критику як нібито антиліберальний та антиринковий крок.
Проте виробник сировини для російських військових кораблів, ракет та бомбардувальників не є поза політикою.
Тож, санкції проти нього – не є питанням свободи підприємництва, а є питанням національної безпеки.
Верховна Рада на засіданні 1 квітня схвалила закон №7169, що визначає порядок націоналізації майна, яке належить громадянам Росії та українцям, які публічно заперечують російсько-українську війну.
Незважаючи на 8 років війни, таких підприємств чимало.
Термін "націоналізація" зіткнувся з критикою деяких ліберальних оглядачів. Контраргументи відомі: держава – нібито поганий власник, бізнес поза політикою.
В принципі, виходячи з ліберальних (а радше лібертаріанських) позицій, теза "війна окремо, бізнес окремо" має право на існування – у 18-му сторіччі, коли лібералізм винайшли.
Дійсно, тоді війна була радше справою професіоналів. У війнах брали участь та гинули набагато більше військових, аніж цивільних.
Та, на жаль, у 20-му сторіччі з прогресом зброї, все змінилося. Вже понад сто років втрати цивільних у війнах кратно перевищують втрати власне військових.
До того ж, суттєво ускладнилися виробничі ланцюжки. Ураження ракетою "Іскандер" цивільного будинку – це не індивідуальне рішення лейтенанта Іванова, що власне й натиснув кнопку. На відміну від індивідуального удару шаблею в часи Адама Сміта.
Постріл ракетою — результат праці мільйонів (без перебільшення) людей. Це, окрім власне конструкторів – це хіміки, машинобудівники, працівники кольорової металургії, інженери та працівники космічної промисловості, нафтовидобувачі та нафтопереробники, працівники російської залізниці РЖД, вантажники та оператори портових кранів у Новоросійську та Севастополі – і ще багато тих, хто робив можливим цей постріл.
Мільйони робітників приватних та державних підприємств Росії.
Щодо конкретно пана Дерипаски, простого аполітичного бізнесмена.
"РусАл" – провідний виробник алюмінію в Росії.
Його актив — Миколаївський глиноземний завод – одне з найбільших у Європі підприємств з видобутку сировини (глинозему) для виробництва алюмінію. Цей завод входить до групи "РусАл".
У 2021 році підприємство експортувало продукції на 6,5-7 млрд грн. Виручка становила 7 млрд грн, активи оцінювалися 7,4 млрд грн.
Алюміній має стратегічне значення для військової промисловості.
Найбільш популярними сферами використання можна назвати:
- Авіабудування: фюзеляжі, насоси, двигуни, корпуси та інші елементи;
- Ракетобудування: корпуси, двигуни, горючий компонент для ракетного палива;
- Суднобудування: корпуси та палубні надбудови;
- Електроніка: дроти, кабелі, випрямлячі;
- Оборонне виробництво: автомати, танки, літаки, різноманітні установки;
- Залізниця: цистерни для нафтопродуктів, деталі;
- Автомобілебудування: радіатори, бампери.
В сукупності, продукція шанованого поважним українським діловим виданням аполітичного бізнесмена використовувалася в кожному вбивстві як військових, так і цивільних громадян України.
До речі, розуміючи значення "РусАлу" для ВПК, влада РФ активно допомагала корпорації. Зокрема, величезними кредитами держбанків "ВТБ" та "Сбербанку". А нещодавно корпорація знов заговорила про підтримку під час санкцій.
Тож, протести щодо санкцій проти Дерипаски, сподіваюся, спричинені просто недостатнім рівнем розумінням того, чим відрізняється економіка 21-го сторіччя від 18-го.
А боротьба з елементами та ланцюжками постачання російської військової промисловості – обґрунтований та своєчасний крок.