Дождутся ли украинцы "Большого зарыбления"

Один з ключових викликів 2022 року в Україні – здорожчання продовольства. 

Ціни на енергоносії, промислова інфляція по ланцюгу збільшують вартість продукції аграріїв та переробних підприємств. 

Додайте ще посухи та неврожаї у деяких регіонах планети. Так, це світовий тренд, але ж нам від того не легше.

Наприкінці минулого та на початку поточного року Президент, міністр агрополітики та Кабмін в цілому успішно рятували ціни на "соціальні" продукти. Але ж, за прогнозами аналітиків, несприятлива кон’юнктура буде лише посилюватися.

Певен, що відповідь на цей напрочуд непростий для держави виклик може дати рибне господарство. 

Біблійний сюжет про те, як народ був нагодований п'ятьма ячмінними хлібами і двома рибинами, це, звісно, метафора. Але у кожній метафорі є лише частка метафори. 

Україна в змозі забезпечити себе доступною і якісною рибою. Ми можемо нагодувати людей і маємо це зробити. Потрібна лише увага держави, здоровий глузд, прості зрозумілі кроки з регулювання галузі.

У світі значення рибництва та аквакультури (тобто, штучного вирощування риби, молюсків, раків) постійно зростає. 

Провідні країни розглядають галузь не лише як джерело сталого продовольчого забезпечення населення, але й як наріжний камінь сучасних екологічно збалансованих агропродовольчих систем. Як наслідок, світовий ринок риби щорічно збільшується приблизно на $10 млрд.

В Україні ж галузь десятиріччями перебувала поза увагою держави. Фінансування за залишковим принципом, жебрацькі зарплати висококласних спеціалістів, жалюгідний стан державних рибовідтворювальних заводів. 

За даними Держстату протягом останніх років в Україні рівень добування (вилову) водних біоресурсів зменшився більше ніж на 60%. У 2011 році було виловлено понад 211,1 тис. тонн, у 2015 році цей показник зменшився до 88,5 тис. тонн. 

Як результат, на внутрішньому ринку переважає імпорт. Ми годуємо закордонних рибалок та інші країни замість того, щоб годувати себе. 

Імпорт риби та рибних продуктів перевищує 400 тис тонн. В той час як за 11 місяців минулого року загальний вилов водних біоресурсів (риби, молюсків, раків) в Україні склав понад 60 тис тонн. 

За рекомендаціями Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН, норма споживання риби становить 20 кг на рік на одну особу. В Україні у 2020 році рівень споживання риби та рибних продуктів склав 12,4 кг на одну особу. Середній світовий показник – 20,5 кг, і він має тенденцію до збільшення. 

І це логічно. Бо риба (звісно, виловлена або вирощена в екологічно чистому середовищі) є продуктом високої харчової цінності, що містить незамінні для функціонування організму людини речовини і є невід’ємною частиною здорового раціону. Це смачно, дешево і здорово. 

Давно доведено, що у країнах, де домінує так звана середземноморська дієта, тобто, на столі багато риби та овочів, люди живуть довше і менше хворіють, зокрема, на серцево-судинні та онкологічні захворювання. 

І тому добре розвинуте рибництво – ще і фактор формування здорової нації. Дуже добре, що завдяки зусиллям Олени Зеленської відбулась реформа шкільного харчування. 

Але для здорового харчування потрібні якісні та корисні продукти. Рибогосподарська галузь має потенціал для того, щоб повністю забезпечити шкільні і дошкільні заклади якісною українською рибою.

Що ж для цього потрібно?

По-перше, прозорість роботи регулятора (Державного агентства меліорації та рибного господарства України) по відношенню до учасників ринку. Добре відомо, що інвестиції приходять туди, де діють чіткі, прозорі та прогнозовані правила гри. 

Зміни у цьому напрямі вже відбуваються. Вперше за останні 4 роки промислові рибалки отримали повідомлення про встановлення частки добування водних біоресурсів своєчасно – на початку січня. 

Раніше це відбувалося лише наприкінці зими або на початку весни. Таке зволікання не дозволяло вчасно розпочинати промислове рибальство. А для рибальських підприємств кожен день промислу має значення, а втрачений час – це втрачені гроші, робочі місця, місце на ринку і перспективи. 

Цього року люди нарешті зможуть нормально працювати, будувати плани, інвестувати і розуміти, що вони діють легально.

По-друге – діджиталізація галузі, невід’ємна частина задекларованого Президентом загальнонаціонального курсу. Наша галузь також має перейти від "паперово-рішальних" до прозоро-електронних способів взаємодії держави і бізнесу. 

Це також про зрозумілі всім правила гри, вигідну для всіх легалізацію і детінізацію. Видача дозволів, розподіл квот, інші фінансово-правові відносини та контроль за їхнім виконанням мають бути діджиталізовані. 

У такому ж форматі повинен працювати контроль якості і кількості вилову: де, коли і як. Також це стосується обліку і аналізу того, що відбувається в галузі: скільки в нас водойм, в якому стані перебувають біоресурси – все має бути у відкритому доступі в електронній системі.

Йдеться про реєстри водойм і знарядь лову, електронні журнали, а також Кабінет риболова, який планується інтегрувати у "Дію". 

Електронний додаток, в якому рибалки зможуть отримати максимум зручних документальних та інформаційних сервісів від держави (наразі додаток перебуває на стадії розробки).

По-третє, ми маємо нарешті змінити систему фінансування та оподаткування галузі, фінансова архітектура якої повинна бути перебудована. Сьогодні гроші, що сплачують рибальські підприємства за право вилову, йдуть до місцевих бюджетів. 

Без подальшого цільового призначення. Але ж іхтіофауна з кожним роком втрачає можливості свого відновлення у необхідних обсягах. 

Рибовідтворювальні заводи Держрибагентства щорічно зариблюють водойми, але вони працюють фактично на ентузіазмі, співробітники отримують копійки, обладнання застаріле. Якщо так продовжуватиметься – галузь буде деградувати. 

Ми виступаємо за те, щоб частина коштів, які будуть отримані за надання якісних сервісів рибалкам, направлялася винятково на зариблення. Саме так, наприклад, працює дорожня сфера. 

Де є запозичені кошти, є субвенції, але ж основним засобом, що рухає вперед "Велике будівництво", виступає Дорожній фонд. Кошти до якого надходять з кожної заправки кожного автомобіля в Україні. 

І це правильно. Їздиш – сплачуй податок. Він піде на цю ж дорогу, по якій ти їдеш. Вважаю, що в нашій галузі має бути так само. Користуєшся ресурсом – сплачуй за його відновлення, і гроші мають піти на відтворення популяцій і створення кращих умов для їхнього вилову. 

Певен, що рибалки добре розуміють, що зариблення – наша спільна справа. Бо це наше майбутнє. В свою чергу обов’язок держави – якісні сервіси і можливості для риболовлі. 

Спрямування коштів від додаткових послуг (наприклад, платної риболовлі) саме на зариблення – зрозумілий крок для збереження національної екосистеми.

Це, так би мовити, і буде те саме "Велике зариблення", вигоду якого дуже скоро зможе відчути кожен українець. Коли на полицях наших магазинів з’явиться великий асортимент якісної і доступної української риби. 

Четверте – залучення інвесторів, державно-приватне партнерство. У нас, наприклад, є великий інвестиційно привабливий ресурс – узбережжя морів, де може бути створений цілий комплекс ферм з вирощування різних аквакультур – мідій, устриць, креветок, тощо. 

Але інвестори роками оббивають пороги інстанцій, намагаючись зібрати пакети дозвільної документації та погоджень. Тому ми вперше запустили процес розробки низки інвестиційних аквакультурних проєктів, які держава зможе запропонувати бізнесу на конкурсній основі. 

І останнє. Питання екології. Ми пишаємось рекордними врожаями, які забезпечують експортну виручку, радіємо, що маємо потужну гідроенергетику, яка рятує країну в умовах енергетичної блокади. 

Але не варто забувати про побічні ефекти. Хімікати проти шкідників, які з полів потрапляють до водойм та створюють непридатні умови для існування біоресурсів. В результаті раки вилазять на очерет і сидять на його стеблах, а риба, яка вилізти не може – просто гине. 

Скидання води ГЕС, в результаті якого гинуть десятки тонн риби на сотні мільйонів гривень. На ці питання потрібно звертати неабияку увагу всім разом – адже вирішення проблеми виходить далеко за межі повноважень Держрибагентства.

Отже, завдань багато, проблеми накопичувалися роками, настав час братися за їхнє вирішення!