Почему нулевая ставка НДС на продукты – это плохая идея

У 2021 році світ накрила хвиля інфляції. При цьому значна частка цієї інфляції – здорожчання продуктів харчування. 

Одним зі шляхів боротьби з ростом цін називають введення нульової ставки ПДВ на продукти харчування. 

Однак серед головних помилок у дискусіях щодо нульової ставки – ілюзія, що нульова ставка може суттєво знизити ціни для кінцевого покупця. 

Мені навіть доводилось чути, що зниження ставки ПДВ з 20% до 0% призведе до 20% здешевлення товарів на полицях. 

Варто почати з того, що такий сценарій зниження цін неможливий арифметично. Через те, що ПДВ – це податок на додану вартість, в ціні товару на полиці ПДВ складає не 20%, а 16,6%. 

Ціна на полиці включає вартість товару Х грн та податок 0,2*Х грн. Якщо без врахування ПДВ умовна гречка коштує 50 грн, то податок складатиме 10 грн, а ціна на полиці буде 50+10 = 60 грн. Відтак – частка ПДВ в ціні товару на полиці дорівнює 100*10/60 = 16,6%.

Але насправді нульова ставка не призведе до зниження цін на 16,6%. Ціна гречки не знизиться з умовних 60 грн до 50. 

Чи будуть реагувати ціни, а якщо будуть, то як сильно – залежить не лише від ставки податку, але й від цінової еластичності товарів. 

Тобто, як зміниться дохід компанії від зниження цін на продукцію. Якщо товар еластичний, то навіть незначне зниження ціни суттєво підвищить попит. 

Як наслідок, дохід бізнесу зросте. І навпаки, для нееластичних товарів зниження ціни товару не призведе до істотного зростання попиту та, відповідно, доходів компанії. 

Головна проблема полягає в тому, що більша частина продуктів харчування (а особливо "соціальні продукти") – це нееластичні товари. 

Відтак, для бізнесу немає стимулу перекладати зниження ПДВ на зниження цін. Практика інших країн Європи це наочно демонструє. 

Базуючись на аналізі 70 різних товарних груп 17 країн Єврозони дослідники вирахували, що 1% зниження ставки ПДВ призведе до зниження ціни лише на 0,25%. 

За такої ефективності, нульова ставка ПДВ позбавлена жодного сенсу як інструмент підтримки населення. 100 втрачених бюджетних гривень від недоотримання ПДВ призведе до зниження ціни лише на 25 гривень. 

Водночас, користуватись перевагами знижених цін будуть не лише ті, хто справді потребує підтримки, а й ті люди, на добробуті яких ріст цін істотно не позначився. 

А, враховуючи, що для українських сіл касовий апарат – все ще рідкість, значна кількість людей, яка потребує підтримки, взагалі не отримає жодної вигоди від нульової ставки ПДВ. 

До того ж залежно від переліку товарів, на які буде діяти нульова ставка ПДВ, можлива ситуація, коли введення такої ставки призведе до підвищення цін. 

Якщо умовне зерно обкладається нульовою ставкою податку, а для борошна діє ставка 20% – виробник борошна не матиме так званого "вхідного ПДВ". 

Відтак, він зобов’язаний буде сплатити всі 20% від вартості проданої готової продукції, без можливості вирахувати ПДВ на придбане зерно. Таке підвищення витрат виробника буде перекладатись на кінцевого покупця. 

За такого сценарію і споживачі, і виробники-переробники будуть лише програвати від введення нульової ставки.

На жаль, неефективність інструменту – не єдиний недолік ініціативи. Як і в будь-якого іншого інструменту політики, нульова ставка ПДВ має свої побічні ефекти. 

Введення різних ставок ПДВ ускладнює адміністрування, що автоматично означає більше навантаження на бізнес та податкову. Ба більше, це розширює простір для зловживань обох сторін. 

Підсумовуючи, нульова ставка ПДВ – це інструмент з сумнівною ефективністю та значними побічними ефектами, котрих вже зазнали сектори, для яких ставка ПДВ була знижена.