О газе, монополистах и том, что мы завтра будем есть

Рекордні для Європи $1400 за тисячу кубів газу і "газпромівські" війни — це не лише про цифри у платіжках за комірне, теплі батареї і субсидії. 

Це ще й питання, що ми завтра будемо їсти і скільки ці харчі для нас коштуватимуть. Бо країна опинилась перед загрозою продовольчій безпеці.

Одним з наслідків катастрофічного зростання ціни на газ зараз є підвищення ціни на добрива. Саме блакитне паливо складає від 80% до 90% собівартості їх виробництва. Що ми маємо зараз? 

Загроза продовольчій безпеці

Продаж добрив фактично зупинився: їх не купують через аномальні ціни. До прикладу, станом на 1 жовтня аміачна селітра коштує 21900 грн в Україні та 20100 грн в Болгарії чи Грузії, а торік вартість на цей період складала 7200 грн.

Цю вартість неможливо перекрити навіть за рахунок продажу майбутнього врожаю. Його просто ніхто не купить за будь-якої опції — без добрив вродить мало, а з дорогими добривами вродить нормально, але коштуватиме це так, ніби це не умовна пшениця, а чиста платина. 

Вже зараз запитаймо себе, скільки в магазині заплатимо за хліб, молоко, ковбасу? Відповідь вам не сподобається. 

Ось це і є загроза продовольчій безпеці. Безумовно, ключовим у подорожчанні добрив є ціна на газ, але є і провина монополіста, який тримає 50% ринку добрив. І замість того, щоб бути партнером українського аграрія, — стягує з нього надприбутки. 

До прикладу, ціна при продажу в порту на експорт (FOB) як була на 20% дешевше, ніж купівля з заводу, так і залишається, тобто монополіст на експорт продає дешевше, ніж на внутрішній ринок. 

Крім того, якщо монополіст поводиться як класичний радянський "червоний директор" при плановій економіці, сучасний ринок такого не пробачає. 

Коли всі підприємства керуються з одного мозкового центру, про яку сервісну конкуренцію, своєчасну реакцію на зовнішні виклики та модернізацію можна говорити? 

Ціна на газ — одна з ключових причин дорожнечі добрив, але чому підприємства українського агрохімпрому виявились до неї не готовими?

Як наслідок виробництво мінеральних добрив в Україні може повністю зупинитись і ми залежатимемо від імпорту. 

Це ще один елемент загрозі продовольчій безпеці. Адже проблема не тільки в тому, що покупці в крамницях задорого купуватимуть харчі, а аграрії матимуть менший врожай, а отже менше доходу, валютної виручки і сплачених податків. 

Аграрії за такими цінами в принципі не купуватимуть ніяких добрив, в тому числі й українського виробника. Тобто виробництво добрив зупиниться і, найімовірніше, вже не перезапуститься. 

Монополіст фактично зараз є змією, що їсть власного хвоста: бо "Остхем" нищить виробництво українських добрив недолугою поведінкою керівництва. 

Адже якби виконувалось рішення АМКУ і його заводи були розділені, то напевно і менеджмент по-різному реагував би на ситуацію, яка виникла: диверсифікував ризики, модернізував підприємства і створював конкуренцію своїх сервісів для аграріїв. 

Ще до рекордних цін на газ, "Остхем" славився незрозумілою, застарілою та негнучкою поведінкою, яка призводить до самознищення хімпрому. 

Окремою "вишенькою" тут є ще факт, що підприємства "Остхему" просто не виконують контракти. 

Наприклад, якщо ви навіть уклади форвардну угоду, проплатили за фіксованою ціною заводам, при зростанні ціни на газ, використовуючи відсутність можливості зміни постачальника, вас змушують укласти інші угоди з цими ж підприємствами "Остхема". 

Питання до керівництва держави: чи вони розуміють рівень загрози і продовольчій безпеці і агрохімпрому? 

Фірташівські горе-менеджери при монопольному становищі не здатні якісно реагувати на кризу і нищать стратегічну галузь, яка одна з небагатьох демонструє зростання і лідерство на світовому ринку. 

Це не історія кількох аграріїв, в 2022 році вже прогнозують скорочення виробництва сільгосппродукції на 10-15%. 

Що зараз можна зробити? 

Ключове: припинити монополію одного виробника, який знущається з агро-галузі, а це прото виконати рішення АМКУ про розділення заводів "Остхема". 

Бо коли умовний робітник знищеного підприємства хімпрому купуватиме харчі втридорога, він має знати, хто стоїть за цією кризою.