Pandora papers: почему оффшоры становятся прошлым и что это значит для бизнеса
Почему опасно вести бизнес через оффшоры и что делать бизнесу, который хочет масштабироваться и минимизировать расходы на уплату налогов? (укр)
3 жовтня передові світові медіа ВВС, The Guardian, The Washington Post та інші вийшли із сенсаційними заголовками: консорціум журналістів ICIJ оприлюднює наймасштабнішу в світі кількість документів від 14 офшорних реєстраторів.
11,9 млн файлів, 35 світових лідерів, 22 тисячі власників офшорних компаній – Pandora papers спровокували заклики до розслідування десяток справ політиків, великих корпорацій і навіть зірок спорту, музики й моди.
Чому офшори стають минулим ніби кнопкові телефони чи друкарські машинки та як бізнесу вести справи у світі з Big Data – далі в матеріалі.
"Велике прання" або коротка історія офшорів
1923 року держава Ліхтенштейн, площа якої вдвічі менша за Харків, звільняє від податків компанії, створені на її території.
Впродовж 7 років кількість зареєстрованих в країні фірм зростає вдесятеро. Слідом за Ліхтенштейном аналогічні закони приймають острівні країни Кіпр, Антигуа і Барбуда та Панама.
Закордонні бізнесмени не сплачують жодних податків до бюджету, однак при цьому створюють нові робочі місця (як мінімум, у банках) та розвивають інфраструктуру острівних країн, про які раніше ніхто навіть не чув. Так майже 100 років тому почалася ера офшорів.
До цього бізнесмени, які не хотіли світити походження своїх коштів "відмивали" гроші в прямому сенсі в пральнях, вкладали кошти в спорт, мистецтво та навіть фінансували перші голлівудські кіностудії.
Кінознавці на своїх лекціях давно розповідають про Джонні Росселлі, італійського мафіозі, який спонсорував Columbia Pictures, а потім узагалі став продюсером.
Та, правду кажучи, підприємці ще понад 2 тисячі років тому шукали всі можливі шляхи уникнення сплати податків.
Але з 1920-х років (та й за кілька тисяч років) законодавство щодо декларування доходів, сплати податків і тим більше виведення будь-яких незаконних коштів суттєво еволюціонувало.
З тими ж офшорами активно почалися боротися 20 років тому після терактів 11 вересня у США.
До трагічного падіння веж-близнюків банки рідко перевіряли походження коштів і не завжди запитували про призначення платежу. З 2001 року це кардинально змінилося.
Податковий апгрейд – план BEPS
Ще за 10 років законодавство щодо відстеження руху коштів по всьому світу отримало наступний апгрейд: 2012-го на саміті G20 почали розробляти план BEPS.
Це – 15 пунктів, кожен з яких описує ту чи іншу податкову проблему та пропонує шляхи її розв’язання. BEPS об'єднав довкола себе багато держав-лідерів, які почали боротися з методами агресивного податкового планування.
Що передбачає цей план? Якщо країна хоче бути визнана світовою спільнотою як надійна та прозора, вона приймає спільні правила гри. Якщо ж ні, її визнають "сірою" чи ще гірше "чорною" зоною.
А це призводить до того, що компанії, які дбають про свою репутацію, не відправлять туди платіж, бо кошти звідти неможливо буде вивести.
План BEPS також ввів автоматичний обмін інформацією між банками різних держав. Фінансові установи почали передавати через ІНН інформацію про всі дії банківського рахунку в країну, де мешкає його власник.
Наприклад, раніше бізнесмен жив у країні №1, але рахунки й кошти тримав у країні №2. За них купував яхти, квартири, робив інвестиції тощо. І за жодну операцію не платив податки. При цьому банки та податкова з держави №1 могли про це й не знати.
Так от тепер це майже неможливо: якщо людина має рахунок у будь-якій країні, про це знають там, де вона проживає.
Наступним етапом став відкритий реєстр бенефіціарів, тобто реальних власників компаній. Років 20 тому такого поняття не існувало.
Нормальною практикою на той час вважалося, коли громадянин острівної країни начебто був директором чи засновником певної компанії.
Він підписував трастову декларацію про те, що реальним власником є інша людина. З цим інструментом також приховували свої прибутки та активи. Лише 2014 року лідери G20 прийняли документ про заснування принципів бенефіціарної власності.
А у 2016 році 21 країна взяла на себе зобов'язання щодо створення реєстрів бенефіціарних власників на Лондонському антикорупційному саміті.
Першою своїх бенефіціарів у реєстрі підприємців відкрила Велика Британія. Далі все більше країн до них приєднувалися. Та ж Естонія, країни ЄС, а також Україна.
Хто такий бенефіціарний власник? Це – людина, яка отримує зиск від діяльності компанії, навіть якщо власником вказаний хтось інший. Тобто сьогодні країни по всьому світу напрацьовують єдині правила гри та об’єднуються проти агресивного податкового планування.
"Скринька офшорів" для бізнесу
Відтак бізнес наразі практично не виводить свої кошти в офшори. Йому це стало не вигідно. Бізнес прив'язаний до банківських рахунків, кредитів, депозитів, платіжних систем, і банки-кореспонденти, зазвичай, з офшорними транзакціями вставляють дуже багато палок у "фінансові колеса".
Можуть взагалі не провести платіж. Тому для операційної компанії працювати з офшорами не вигідно й неможливо.
Окрім того, є таке поняття, як "джерело походження коштів". В Європі це давно відстежують, в Україні ця практика лише потроху з'являється.
Тобто людина/бізнес має показати, що прибуток, з якого вона/він купує квартиру, машину чи робить інвестиції, задекларований, тобто податки сплатили, все легально й прозоро.
Тільки тоді банк проводить транзакцію. У Швейцарії, якщо в людини немає відповідних документів, які підтверджують походження коштів (чи це кровно зароблені, чи виграш у лотерею, чи спадок, чи прибутки від акцій), їй не проводять платіж.
У нас була ситуація, коли людина прийшла з $2 млн без відповідних документів, і не змогла провести операцію.
Що робити бізнесу, який хоче масштабуватися і мінімізувати податкові витрати?
Використовувати, наприклад, економічні вільні зони. У Грузії, Об’єднаних Арабських Еміратах, інших країнах уряди для деяких секторів економіки чи іноземних інвесторів дають окрім знижених податків ще додаткові преференції.
Це і акселератори, і нетворкінгові платформи. У тому ж Дубаї є технологічний хаб Internet City. Там зареєстровані представництва Facebook, Microsoft. Вони відкрили свої філії і працюють з арабським капіталом.
Але тут важливо також розуміти: якщо бізнес іде в іншу країну, то має поставити собі питання "Яка географія мого клієнта? Чи буде там працювати реальний офіс? Чим вигідна бізнесу ця країна окрім податкових преференцій?"
Варто обирати ті юрисдикції, де бізнес має якусь реальну прив'язку: замовники, офіси, продажі, залучення інвестицій.
Сьогодні не працює система "Я хочу податкову ставку нижче 9-10%, тому піду в таку-то країну". Банально банк не відкриє рахунок, по платіжній системі будуть питання, з боку України будуть питання. Це не спрацює.
Кейс Pandora papers на практиці продемонстрував: в епоху відкритих даних "нарити" можна все й на всіх, а якщо ні, то це – лише питання часу.
Тому бізнесу, який хоче завойовувати нові ринки й масштабуватися, від початку потрібно думати про реальну присутність в країні реєстрації, реальну команду та сплату податків у цій країні.