Дешевые китайские деньги – печальные последствия

Китай – найбільший кредитор у світі. На перший погляд, він надає вигідні позики, але аналіз кредитних угод з іншими країнами свідчить, що отримані кошти можуть шкодити національним інтересам позичальників.

Китай втручається в економічну політику, вписуючи в угоди умови про "консервацію" регуляторного поля та вимагає пріоритету перед іншими кредиторами. Розгляньмо кілька найгучніших історій.

Китай став найбільшим кредитором світу більш ніж декаду тому. Він обійшов не тільки інші держави, а й міжнародні фінансові інституції: МВФ та Світовий банк.

Китай, переважно за допомогою своїх державних банків, видав кредитів 150 країнам приблизно на 1,5 трлн дол. Попри це, мало що відомо про умови цих позик. Є різні теорії, навіщо Китай кредитує. Одна з них – щоб продавати свої товари та послуги або отримати доступ до місцевих ресурсів.

З такими кредитами пов'язано чимало скандалів. Так, на Філіппінах сума була завищена в шість разів, а Чорногорія з населенням 0,5 млн осіб заборгувала за будівництво дороги майже мільярд євро. Але мало хто бачив кредитні угоди.

Недавно група дослідників змогла зібрати та проаналізували сто таких договорів із загальної кількості понад 2 тис. Вони охоплюють 24 країни, що розвиваються, загальна сума кредитів – 36,6 млрд дол. Результати вражають.

По-перше, стало зрозуміло, чому так мало інформації. Більшість угод містять пункти про конфіденційність умов. Зокрема, про об'єм, ставку та цільове призначення коштів. В окремих випадках – навіть про сам факт їх надання.

Це особливо дивно з огляду на те, що у більшості випадків позичальниками є уряд бо державна компанія. Тобто платники податків не знають, скільки їм доведеться виплачувати і за що. Причому чим далі, тим такі умови в угодах фігурують частіше. З 2015 року ці норми є у всіх контрактах.

По-друге, хоча такі кредити мають на меті інші цілі, ніж заробити на відсотках, китайці для повернення коштів роблять усе або навіть трохи більше.

Наприклад, вимагають пріоритету перед іншими кредиторами (норма "без Паризького клубу", 75% контрактів) або контролють рахунки позичальника (30%). Крім того, усі контракти містять норму про "перехресний дефолт": якщо держава оголошує дефолт за іншими кредитами, то це автоматично поширюється і на китайський кредит.

У 2010 році China Development Bank (CDB) надав 1 млрд дол Еквадору. Заставою слугували поставки сировини. Позичальник зобов'язувався щомісяця постачати 450 тис бар нафти і 380 тис бар корабельного мазуту.

Покупець, державна PetroChina, переказувала кошти продавцю, PetroEcuador, відкритому в CDB. Ці кошти можна було витратити лише на погашення позики.

Ще складніша схема була в проєкті фінансування будівництва порту в Сьєрра-Леоне у 2017 році на 659 млн дол. Там було не чотири, а вісім сторін.

Проєкт мав кілька механізмів захисту кредитора: наявність приватного інвестора, договір іпотеки щодо активів, виділені рахунки та страхування. Крім цих умов, проєкт був гарантований Мінфіном. Такі норми не нові для комерційних кредитів, але вони трохи незвичні для міждержавних позик.

Китайці пішли далі і винайшли нові норми. Наприклад, припинення або навіть погіршення (що б це не означало) дипломатичних стосунків з Китаєм прирівнюється до дефолту і є причиною вимагати до сплати всю суму одразу.

По-третє, Китай втручається в економічну політику. Причому якщо міжнародні фінансові інститути вимагають від позичальника реформ, навіть якщо країна не хоче їх робити, то Китай вимагає консервації регуляторного поля.

Часто фігурують трудове й екологічне законодавства, які з розвитком економіки мають тенденцію до посилення. На жаль, дослідники не навели прикладів.

У комерційних угодах є щось подібне, але в більш м'якій та логічній формі. Там можуть бути передбачені компенсації, якщо посилення якихось законодавчих вимог збільшує витрати за проєктом, або імунітет проєкту від таких нових норм. У випадку з китайськими кредитами це може означати дефолт.

Китайські кредити в Україні в дослідженні не згадувалися. За нашими даними, у нас теж було все перелічене. Усі такі кредити видані Eximbank of China та China Development Bank. Вони є кредиторами у 86 контрактах із 100 досліджених.

З прозорістю теж були проблеми. Наприклад, не було інформації щодо суми позики (кредит "Політехмеду") або стосовно цільового призначення (кредит Державній продовольчій-зерновій компанії України, ДПЗКУ).

Для захисту інвестицій такі позики були гарантовані державою. Було втручання в регулювання, але у м'якій формі. Зокрема, для отримання кредиту ДПЗКУ був ухвалений закон, який виводив угоду з-під дії закону про публічні закупівлі.

Важливо, щоб це не повторилося. Невдовзі Україна планує підписати з Китаєм рамкову міжурядову угоду про будівництво доріг. Чиновники запевняють, що Україна – не Африка та не дасть себе обдурити. Громадянське суспільство повинно проконтролювати, щоб так воно і сталося.