Как платить за действительно потребленный газ, а не "виртуальные" объемы?
Почему потребители могут переплачивать за газ, даже не зная этого, как об этом узнать и как предотвратить? (укр)
Рахунок за спожитий газ залежить від двох параметрів: від ціни за одиницю товару та від обсягу. Чи знають українці як споживачі, за який саме обсяг сплачують? Бо так само як і ціна, обсяг прямо впливає на суму в платіжці.
За правилами роботи газового ринку саме облгази щомісяця формують дані про обсяги споживання по кожному побутовому споживачу і передають їх до інформаційної платформи оператора ГТС, а вже від оператора ГТС дані надходять до постачальника.
Окрім того, що постачальник не отримує інформацію про споживання напряму ні від споживача, ні від облгаза, історичні покази лічильника і контрольні покази зберігає в себе лише облгаз. І знову ж таки — не передає їх ні оператору ГТС, ні постачальнику.
Як саме були сформовані обсяги, можна побачити в особистому кабінеті споживача:
Загалом у облгазів є три способи визначити обсяги споживання за місяць.
- Норми споживання.
Споживачам без лічильника обсяг розраховують за нормами споживання, що мають бути затверджені Кабміном.
На жаль, прийняті постановами Кабміну норми споживання скасовані облгазами в судах. А отже, які саме обсяги отримують споживачі без лічильників в платіжках – знають тільки самі споживачі та облгази.
- Передані покази лічильника.
Побутові споживачі з лічильниками мають щомісяця до 5 числа передавати покази облгазу — через особистий кабінет, чат-боти Telegram, Viber або чи телефоном.
Однак, статистика свідчить, передають покази менше 40% споживачів. Як же тоді їм нараховується плата за газ?
- Розрахункові дані
Існує третій спосіб – розрахункові дані. Якщо споживач не передав покази лічильника до 5 числа, облгаз самостійно формує спожитий обсяг на основі "планового місячного об’єму споживання".
Це — розрахункова величина, що залежить від "річного споживання природного газу за останні 12 календарних місяців" та частки минулого місяця у річному споживанні. Ця місячна частка виражена у відсотках та залежить від того, до якої з 17 груп споживання належить споживач.
Таблиця з цими відсотками та описом 17 груп споживання затверджена регулятором — НКРЕКП в додатку 1 до Кодексу газорозподільних систем. Група споживання, присвоєна споживачу, зазначається облгазом на платіжці за розподіл.
Тобто, споживачу, який захоче перевірити, чи правильно облгаз виставив рахунок за місяць, доведеться самостійно обрахувати "річне споживання природного газу за останні 12 календарних місяців", знайти номер своєї групи споживання) і вирахувати необхідний відсоток від "річного споживання".
Вочевидь, до такої перевірки вдається мінімум споживачів, а у регулятора немає реальної можливості перевірити всі нарахування більше 40 облгазів по всій країні.
Тому, коли в облгазів трапляються випадки неправильного нарахування обсягів (в меншу чи більшу сторону), це створює проблеми для споживача та постачальника (особливо, якщо він не пов'язаний з облгазом).
Тому хоча обсяги за місяць називають "фактичними", вони по суті – у більшості випадків – такими не є. І тут — ще більша проблема: справді фактичні обсяги належним чином в розрахунках між постачальником і споживачем не враховуються! Ця проблема торкається в першу чергу споживачів, які змінили постачальника.
Реальний кейс: споживач тривалий час не передавав показники лічильника і отримував рахунок за розрахунковими даними.
З відкриттям ринку газу він знайшов вигіднішу пропозицію і змінив постачальника. Представник облгазу зняв контрольні показники лічильника і виявив, що спожитий обсяг менший за нарахований (це дуже поширена практика).
Тобто попередній постачальник нараховував споживачу плату за більший обсяг, і споживач міг навіть за цей більший обсяг газу вже заплатити. Проте за чинними правилами ця різниця попередньому постачальнику навіть не повідомляється.
І для споживача ситуація вкрай погана: він об’єктивно не зможе отримати ніяку переплату від діючого (нового) постачальника, а прийти до старого постачальника йому нема з чим! Отже переплата споживача старому постачальнику так і залишиться в нього.
Чи можна уникнути такої проблеми?
Хтось може сказати: нехай люди передають покази лічильника щомісяця, а якщо не передають – хай страждають від проблем.
Проте це не є європейським шляхом. У Європейському Союзі з розвиненими енергетичними ринками споживачі можуть, але не зобов’язані передавати покази лічильника щомісяця.
Цю практику логічно застосувати й в Україні: відповідальність за знімання показів лічильника повинна першочергово стосуватися облгазів, споживачі можуть лише допомагати виконувати цю функцію, а не робити її за облгаз і, тим паче, нести за неї відповідальність.
Як же тоді захистити споживачів України від неправильних нарахувань?
По-перше: здійснювати розрахунок споживання не силами десятків автономних облгазів, а через єдиний централізований датахаб з незалежним статусом (бо по суті йдеться про просту математичну дію).
По-друге: передані дані лічильника та дані контрольних звірок мають бути доступні і споживачам, і постачальникам (чинному та попереднім), і оператору ГТС.
Для цього облгази мають передавати дані до датахабу, а датахаб – має санкціонувати перерахунок по всьому ланцюгу.
У такому випадку споживач зможе платити за реальні, а не віртуальні обсяги.