Чистый воздух или собственный автомобиль

Українські міста продовжують розбудовуватися, орієнтуючись на зручність для автомобілів. Це не дивно, бо в Україні у 2016-му році було 202 автомобілі на 1000 осіб, а з початку пандемії цей показник, імовірно, зріс. 

Для мешканців та мешканок віддалених сіл, куди не дістатися громадським транспортом, мати приватне авто – питання не комфорту, а необхідності. 

Чого не скажеш про міста із залізницею, розвиненою транспортною інфраструктурою та різноманітними сервісами користування авто (таксі, каршерінг). Дороги в містах, на відміну від сіл, сильніше завантажені постійним трафіком, що викликає проблеми. 

Транспорт та якість повітря 

Транспорт забруднює повітря. Автомобілі на двигунах внутрішнього згорання приносять комфорт небагатьом, та завдають шкоди всім навколо: здебільшого оксидами сірки, азоту та карбону, вуглеводнями, сажею та дрібнодисперсними частками, що викидаються у повітря. 

У Києві до пандемії ковіду до 90% викидів шкідливих речовин були від транспорту. Суміш із кисню та продуктів згорання бензину і дизелю – одна з причин серцево-судинних та респіраторних захворювань. 

Всесвітня організація охорони здоров’я пише, що приблизно 4,2 млн людей у світі передчасно помирають через інсульт, рак легень, пневмонію тощо, викликані або посилені забрудненим вуличним повітрям щороку. 

Враховуючи, що дорожній транспорт найбільше впливає на забруднення повітря у містах, а забруднене повітря викликає тяжкі захворювання – зручніше дихати свіжим повітрям, ніж їздити на автомобілі. 

Транспорт та зміна клімату 

В Україні транспорт є джерелом приблизно 12% викидів парникових газів, що спричиняють зміну клімату. У країнах із вищим ВВП на душу населення частка викидів від автотранспорту ще вища, тож з економічним розвитком Україна може очікувати подальшого збільшення викидів від авто.  

В свою чергу, чим більше викидів, тим більше змінюється клімат, тим частіші хвилі тепла, тим більше спалюється палива на роботу автомобіля та кондиціонера в ньому. 

Проте транспорт у містах можна розглядати не лише як джерело викидів парникових газів, а і як рушій переходу до кліматичної нейтральності. 

Хоча цей сектор і не може стати повністю нейтральним, бо не може поглинати викиди, а лише продукує їх, у нього є великий потенціал до скорочення викидів. Для цього потрібне відповідне законодавче підкріплення та державні цілі. 

Транспорт та державні цілі 

У 2018 році у секторі "Транспорт" викиди парникових газів становили 35 млн т CO2-екв, 71% з яких припадало на автодорожний транспорт, 12% — на транспортування газу та 17% — на позашляховий транспорт. 

Саме тому було б доречно зосередити державні цілі на викидах саме від автомобілів. У другому Національно-визначеному внеску (НВВ2) Уряд України зазначив таку ціль: 

Національно-визначений внесок - документ, у якому держава визначає, на скільки вона готова скоротити викиди парникових газів. Він має бути амбітним, демонструвати прогрес та сприяти досягненню спільної мети не перевищити підняття глобальної температури на 1.5С до кінця сторіччя. 

"Планується, що у 2030 році близько 3% українського парку легкових автомобілів становитимуть електромобілі, які працюють від акумуляторів. Незважаючи на те, що така тенденція не дозволить досягти початкової мети Транспортної стратегії України – 50% відновлюваної енергетики (ВДЕ) у транспорті у 2030 році, це реальний перший крок до зміни структури пального у транспортному секторі", — ідеться в аналітичному огляді НВВ2 від Міндовкілля. 

Проте приріст автопарку електромобілів на 3% за 10 років – це природний плин речей і, скоріше за все, цей показник і без того буде перевиконаний до 2030-го року. 

Згідно з дослідженням, до 2026-го року електрокари зрівняються в ціні з автомобілями на двигунах внутрішнього згорання, що призведе до зростання їх кількості в автопарку. Тож для досягнення зазначеної "цілі" держава може навіть не втручатися в автотранспортну політику. 

Ще один недолік вищезазначеної цілі – її досягнення не призводить до скорочення викидів парникових газів. 

Про це Міндовкілля зазначає у тому ж аналітичному огляді: "Незважаючи на такий повільний перехід на інші види палива в сегменті легкових автомобілів, загальні викиди від автомобільного транспорту збільшаться на 21%. Такий ріст головним чином зумовлений загальним збільшенням кількості автомобілів". 

Ба більше, зростання кількості автомобілів потребує більш ефективної міської політики по регулюванню автомобілекористування. 

Це пов’язано з неможливістю будівництва нових доріг у місті через щільність розташування будинків та інших об’єктів. 

Натомість буде жорсткіше регулюватися трафік, і водії за це додатково платитимуть, зокрема, у вигляді підвищення вартості парковки або платного в'їзду в центр. Тому вигідніше уже зараз обмежувати кількість авто, щоб потім не платити надто дорого. 

Транспорт і дієві механізми скорочення викидів у секторі 

В аналітичному огляді НВВ2 Міндовкілля зазначає декілька ініціатив, які дійсно можуть допомогти скоротити викиди, проте вони не є офіційними планами Уряду: 

• ввести плату за реєстрацію автомобіля (яку скасували в 2014 році) відповідно до рівня викидів парникових газів, 
• ввести екологічний податок або акциз на викопне паливо для автомобільних транспортних засобів (так само скасований у 2014 році), 
• розробити плани розвитку стійкої мобільності на міському рівні. 

Але цього не достатньо. Щоб викиди у секторі транспорту реально скорочувалися, у НВВ2 потрібно закласти такі цілі (за умови роботи електротранспорту від відновлюваних джерел енергії): 

1. Збільшити частку міських поїздок громадським транспортом до понад 50% (а там, де уже 50% – утримувати цю частку), і не допускати падіння на менш ніж 35%. Тут ідеться саме про електричний громадський транспорт: трамваї, тролейбуси та електробуси. Маршрутки на дизелі та подібні до них транспортні засоби потрібно поступово виводити з ужитку. 
2. Зменшити до 10% частку пасажирських поїздок приватними автомобілями (бажано електрокарами) у містах. 
3. Збільшити пасажирські поїздки самокатами, велосипедами та іншими засобами мікромобільності до 10-20%, залежно від розміру міста. 
4. Збільшити популярність і можливість пересування пішки (наземні пішохідні переходи, занижені бордюри, містопланування "центр поруч з домом", розвиток багатофункціональних кварталів). 
5. Перевести 75% наземних вантажних перевезень з доріг на залізницю. Нині цей показник в Україні впав порівняно з 2010-м роком з 60% до 51,6% у 2018-му році. За умови електрифікації колій залізниця має всі шанси стати найменш вуглецеємним засобом перевезення вантажів. 
6. До 2030-го року збільшити електрифікацію колій до 70%. Зараз цей показник складає 47,2%. 
7. Відмовитися від опалення пасажирських вагонів вугіллям. 
8. Збільшити частку пасажироперевезень залізницею до 15%. 

Ці цілі можуть допомогти досягти кліматичної нейтральності до 2050-го року. Будь-яка нова інфраструктура має будуватися з урахуванням невідворотності зміни клімату і необхідності адаптації до неї. 

Міське планування має орієнтуватися не на зручність пересування автомобіля, а на пріоритетність пересування людини. 

Перш за все, необхідно забезпечити зручні безпечні тротуари та пішохідні переходи. Наступний крок – інфраструктура для засобів мікромобільності: окремі доріжки, парковки, занижені бордюри тощо. 

Далі за пріоритетом – громадський електричний транспорт, і після нього – приватні автомобілі. Таке планування дасть можливість більш комфортно і безпечно пересуватися містом сталими видами транспорту, не збільшуючи час подорожі. 

Кожен та кожна може вплинути на державну політику та державні цілі. Напишіть запит у Міністерство довкілля та Міністерство інфраструктури з вимогою не перекладати відповідальність за збереження клімату у сфері транспорту на водіїв, аби вони пересіли на електрокари, а натомість з національного та місцевого бюджетів розвивати зручний громадський електротранспорт та інфраструктуру для мікромобільності.