Почему климатические амбиции для Украины - это прежде всего об инвестициях

Липень 2020 року. Україна на високому політичному рівні підтримує Європейський Зелений Курс (European Green Deal), метою якого є досягнення кліматичної нейтральності європейського континенту до 2050 року. 

Україна заявляє, що є невід’ємною частиною реалізації цілей Європейського Зеленого Курсу. А його концепція, серед іншого, має стати логічним продовженням зусиль щодо модернізації економіки країни.

Фактично, з цього часу всі ключові трансформації в країні мають бути гармонізовані з European Green Deal. 

До того ж, спільний курс на декарбонізацію визначено як один з ключових пріоритетів Енергетичного Співтовариства, міжнародного договору, який багато в чому визначає шляхи нашої енергетичної інтеграції до ЄС.

Найголовніше, Європейський Зелений Курс вимагає від країн-членів ЄС перегляду чинних кліматичних цілей до 2030 року, а також прийняття  відповідних політик та інструментів, необхідних для їх досягнення. 

На рівні ЄС Єврокомісія визначила загальну ціль зі скорочення викидів на 55% від рівня 1990 року. Згідно з даними кадастру викидів, обсяг емісії країн ЄС на 2019 рік складав у відношенні до 1990 року 72%, що означає майбутнє зменшення викидів на 40% за десять років. 

Відповідна ціль  була прийнята на рівні Закону, попри те, що для деяких європейських країн її досягнення стане неабияким викликом. Однак, наприклад,  Польща, з її розвинутим вугільним сектором,  прийняла цей виклик та стала на шлях Європейського Зеленого Курсу. Чому? Тому що трансформацій не уникнути, але значно комфортніше відчувати себе за столом, аніж у меню. 

Перед Україною є два сценарії розвитку подій у майбутньому. Перший – стати  частиною глобальних перетворень та слідуючи прикладу Польщі, прийняти виклик і крокуючи в ногу з Європою, отримувати відповідну підтримку наших партнерів. 

Другий –  знову опинитися в ар’єргарді змін та остаточно втратити можливості для конкуренції на європейських ринках. А можливо і опинитися перед штучними бар'єрами. 

Аби слідувати першому сценарію, Міндовкілля запропонувало помірковано амбітну кліматичну ціль: не перевищити у 2030 році 35% обсягів викидів парникових газів у 1990 році або за найближчі десять років скоротити викиди на 6,5%. Якщо порівнювати порівняне, то ЄС скорочує викиди на 40%, а Україна на 6,5% за аналогічний проміжок часу.

Що наразі відбувається з проєктом НВВ?

Вже понад місяць, з моменту як Міндовкілля опублікувало проєкт Другого ННВ (Національно визначений внесок України) до Паризької угоди, ці цифри стали причиною безлічі дискусій та гучних обговорень. 

Безумовно, оновлена кліматична ціль передбачає цілий ряд трансформацій в ключових секторах економіки. Але кількість стейкхолдерів, які підтримали амбітну кліматичну мету України, свідчить про те, що країна готова до поступової трансформації в напрямку вуглецево-нейтрального розвитку.

Міндовкілля отримало листи погодження та підтримку від цілої низки всеукраїнських громадських організацій та асоціацій. Окрім того було підписано протоколи про узгодження секторальних цілей як з органами державної влади -  Мінрегіоном та Мінекономіки, так і з багатьма ключовими гравцями ринку - "ДТЕК", "Укренерго", "Метінвест", Асоціацією "Укрцемент", ДП "ДержавтотрансНДІпроект".

Ще ряд організацій, серед яких ГО "ДІКСІ ГРУП", Fridays For Future Ukraine, Секретаріат Енергетичного Співтовариства висловились щодо недостатності амбіцій запропонованих цілей для гідного внеску у стримування зростання середньої глобальної температури. Також з боку вищезгаданих структур пролунали певні зауваження до змісту проєкту НВВ. 

Звісно, в рамках обговорень Міндовкілля, яке відповідальне за формування тексту НВВ, вітає не лише підтримку, а й конструктивну критику та конкретні пропозиції, які допоможуть остаточно сформувати дійсно амбітну та головне — досяжну кліматичну ціль України.

Проте, на противагу конструктивним пропозиціям, часто лунають загальні застереження в частині загрози інвестиційному клімату, ризику закриття підприємств та необхідності виділення державної допомоги на модернізації.

Деградувати чи модернізувати?

В низці секторів бездіяльність насправді вартуватиме куди більше, аніж  планована політика модернізації, реформи та запровадження нових технологій. 

НВВ включає заходи з енергоефективності та енергозбереження, трансформації енергетики, модернізацію промисловості, реформу управління лісовим господарством, запровадження ресурсоефективних технологій в агросекторі, запровадження ієрархії управління відходами, електрифікацію транспорту та розвиток його громадського напрямку, тощо. 

Цей список можна продовжувати ще дуже довго. Але якщо резюмувати, то НВВ  передбачає всі ті кроки, які є необхідним для осучаснення економіки.

Реалізація відповідних політик матиме низку позитивних додаткових впливів на якість життя, стан довкілля та економічний розвиток. Зволікання — навпаки призведе до деградації низки сфер, створить ризики для стабільності енергетичної системи (адже потрібно буде одночасно вивести велику кількість застарілих потужностей, а не поступово оновлювати та заміщувати їх), економічних втрат від зниження конкурентоздатності вуглецевоємних товарів та поглиблення енергетичної бідності в країні.

НВВ включає переважно заходи та трансформації, які так чи інакше потрібно буде запроваджувати. Однак, їх узгодженість та координація на загальнонаціональному рівні дозволить правильно розставити пріоритети, моніторити стадії реалізації та залучати міжнародні фінанси для реалізації.

(НЕ)Приховані можливості 

Наявність амбітного НВВ для України значно збільшує можливості залучення міжнародних коштів. 

Кліматичний порядок денний буде визначальним найближчі 10 років для схвалення інвестиційних намірів практично всіх потужних світових фінансових організацій та інвестиційних фондів, а політика захисту таких інвестицій від демпінгу з боку "кліматично скептичних" країн все більш ймовірною. 

Проєктований зараз механізм вуглецевого коригування на кордоні ЄС тому підтвердження. Ризики для економіки України у разі його застосування — тема окремої дискусії. 

Розуміючи, що сам по собі амбітний Другий внесок в Паризьку кліматичну Угоду не є панацеєю від СBAM (Механізму вуглецевого коригування на кордоні), він визначає політичні цілі країни та спонукає до розробки відповідних політик щодо їх досягнення. В першу чергу,  маю на увазі значне збільшення вуглецевого податку та поступове введення національної системи торгівлі викидами. 

І ще один, не перший, але як кажуть, і далеко не останній аргумент: Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР), один з найбільших фінансових партнерів України, вже незабаром планує розробку та впровадження  методик, які враховують НВВ країн в процесі  прийняття рішень про кредитування інвестиційних проєктів. 

Відповідно до презентованої стратегії, вже на першому етапі відбору ЄБРР розглядатиме НВВ країни на відповідність цілям Паризької Угоди відповідно до власної таксономії. На сьогодні НВВ1 є "критично недостатнім", а НВВ2 зразка грудня 2020 року (36%-42% від 1990 року) – "недостатнім"  для досягнення цілей Паризької угоди. (за аналітичною оцінкою ресурсу www.climateactiontracker.org)

Тобто, фактично, не достатньо амбітний НВВ2 може перекрити дорогу до міжнародних коштів сотням  українських  проєктів, які потребують фінансування.

Ризики не там, де їх шукають

Насправді, ризики, які бізнес так старанно шукає в амбітному Національно визначеному внеску, закладені геть в іншому. Нові правила щодо фінансових і ринкових механізмів вуглецевого регулювання – ось де криються справжні ризики для українського бізнесу.

Важливо розуміти, що ера Кіотського протоколу – вже позаду. Кіотський протокол, це був такий собі напівзахід, за допомогою якого світ спробував наблизити вирішення проблеми зміни клімату шляхом прийняття національних цілей, побудованих на торгівлі викидами, міжнародних квот на викиди і санкціях за їх невиконання.

Однак, такий напівзахід дорівнював напіврезультату. Серед найбільших забруднювачів, лише відповідальні країни ЄС та Японія  або скоротили, або купили дозволи на викиди у інших країн. США не ратифікували Кіотський Протокол, а Канада взагалі вийшла з нього.

Саме тому в рамках Паризької Угоди не передбачені квоти на викиди. Адже це стало анти-стимулом для амбітних дій. Паризька угода це не про примус, це про добровільні внески, які країни готові подати задля вирішення глобальної проблеми — зміни клімату.

Паризька угода, це фактично єдиний документ, який передбачає саме добровільні внески щодо скорочення викидів. За межами цього документу — примусові торговельні та фінансові регулювання, на які виходить ЄС. 

Проєкт механізму вуглецевого коригування на кордоні (CBAM) від Європейського Союзу, прогресуючі рішення про відмову від фінансування спочатку вугільних проєктів, а тепер і проєктів щодо викопного палива у всій номенклатурі "банками розвитку" є підтвердженням відповідної тенденції. 

Тому насправді, для бізнесу значно більшим  ризиком є фактична вуглецеємність продуктів виробництва та  ризики для конкуренції в умовах нових регулювань, але аж ніяк не загальнодержавна політична ціль щодо клімату.