Экономическая (без)опасность

Сьогодні, коли на східному кордоні України російські війська знову гуркочуть зброєю, про безпеку – національну, регіональну чи світову, говорять вже навіть за океаном. 

Та і вісім років війни з Росією безпомилково визначили фактор "безпеки" як критичний не лише для українських громадян, але і для компаній які ведуть тут бізнес, або розглядають можливість інвестувати в нашу країну свої гроші.

Та якщо з військово-політичним виміром "безпеки" всі вже знайомі не з чуток, то інший, менш обговорюваний, та разом з тим – не менш критичний вимір, досі не знаходить однозначного розуміння серед населення. Мова йде про "економічну безпеку".

У сучасному світі питання національної безпеки вже давно не обмежується армією, озброєнням чи роботою секретних служб. 

Така проста, на перший погляд, річ, як регіональна або глобальна відмова від певної категорії товарів окремої країни здатна завдати удару її національній безпеці не гірше теракту або військової інтервенції.

Якщо ця категорія товарів критична для експорту, то його припинення поставить під загрозу закриття бюджетоутворюючих підприємств. Це призведе і до заборгованостей по заробітній платі, що матиме наслідком суттєве соціальне напруження серед працівників галузі та їх сімей. 

Така ситуація створює благодатний ґрунт для провокаторів різного пошиту, які не забаряться підбурити робітників до протестів, аж до закликів до повалення державного ладу, якщо на це буде замовлення з ворожої сторони. 

Працівники, яким вже кілька місяців не платять зарплату, побоюючись масових скорочень, можуть з легкістю піддатись цим закликам, навіть не розуміючи, хто стоїть за організацією подібних провокацій.

І якщо те, що ви щойно прочитали, нагадує вам більше якийсь шпигунський роман, аніж реалії, то мені б хотілося нагадати, що все вищеописане відбувалося в Україні на межі 2014-2015, коли Росія, крім прямого вторгнення, розпочала проти України ще й торгову війну.

Це лише черговий доказ того, що економіка — одна з головних складових національної безпеки. Тож, чим швидше ми це зрозуміємо і почнемо серйозно ставитися до захисту не лише української території, але й українського виробника, тим менш уразливими ми будемо до будь-яких потрясінь, як спланованих, так і стихійних. 

Адже за роки незалежності Україна пережила вже чотири економічні кризи. І кожен раз ми входимо в рецесію швидше за інших; падаємо — більше за інших; і виходимо з кризи пізніше за інших. Зрозуміло, що такий стан справ аж ніяк не сприяє стабільності не лише в економіці, але й у суспільстві.

Не помічати цього вже було неможливо, тож 5 травня 2020 року ми з колегами зареєстрували відповідний законопроект № 3433 "Про національну безпеку України" (щодо включення доктрини економічної безпеки України до елементів планування у сферах національної безпеки і оборони)", щоб дати поштовх широкому обговоренню цього критичного питання.

 31 грудня 2020 року Комітет Верховної Ради України з питань економічного розвитку опублікував доповідь "Щодо оновлення Стратегії економічної безпеки України" за результатами проведених нарад, консультацій і круглих столів.

Сьогодні ж "Стратегія економічної безпеки України на період до 2025 року" (надалі – "Стратегія") виноситься вже на рівень Ради національної безпеки і оборони України і має бути незабаром затверджена Президентом.

Це безумовно додає оптимізму у тому, що український істеблішмент нарешті почав сприймати економічну безпеку серйозно і в Україні незабаром з’явиться загальнодержавний документ, який окреслить те, що зараз прийнято називати "червоними лініями", у тому числі і у сфері економічної політики.

Врешті, ми отримаємо чіткі рамки, вихід за які вважатиметься загрозою економічній безпеці.

Над Стратегією кілька місяців ретельно працювали і Уряд в особі Міністерства економіки і Парламент в особі нашого комітету, тож напередодні затвердження цього документу Президентом України, пропоную ознайомитись із ключовими рекомендаціями до Стратегії.

Структурні зміни

Перш за все, давайте відверто визначимось з базовими дефініціями. Україна — це сировинна економіка. 

Наші найкращі та найгірші економічні роки були пов’язані саме із вартістю ключових товарів експорту: металів та зерна. 

До 2007 року наша економіка зростала найбільшими темпами. Втім, на жаль – не через продуману політику, а через роздуті ціни на сировинних ринках. Це створювало хибні надії не лише для нас, але й для багатьох інших країн, що розвиваються. 

Падіння 2008-2009, 2014-2015 та 2020 були пов’язані в тому числі і із здешевленням металів. Звісно, непродумана економічна політика завжди була великою частиною причин цих та інших падінь. 

Але саме структура експорту — наша бомба уповільненої дії, яка раз на кілька років відправляє всю країну у "нокдаун".

Тому, нам потрібні структурні зміни економіки і, передусім – виробництва. 

Зараз понад 80% експорту — сировина. У найближчі кілька років її обсяг має скоротитися мінімум до 60% (тобто поліпшити значення, які існують з початку 2000-х), це базова умова для забезпечення стабільності системи.

Ми експортуємо метали, ціни на які мінливі, і імпортуємо стабільно дорогі машини. При цьому, згідно з даними UN Comtrade Database саме машини (як транспортні засоби, так і продукція машинобудування в цілому) є основною статтею експорту найбільш потужних економік як Заходу (Німеччини, Франції, Великобританії тощо), так і Сходу (Японія, Китай, Туреччина, Індонезія).

Уважний читач скаже, "чекайте, але ж в США, Канаді або Австралії найбільші статті експорту – це копалини, тобто – сировина". І теж буде правий. 

Та ці країни, як і країни названі вище, окрім експорту мають дещо спільне, що робить їх економіки сильними, на відміну від України – високий показник виробництва продукції переробної промисловості. 

І на графіку нижче чітко видно, що навіть коли нафта або вугілля є основною статтею експорту, критичну роль грають обсяги продукції переробних галузей, яку споживають як зовнішні, так і внутрішні ринки, і які в цих країнах становлять трильярди або сотні мільярдів доларів США, на відміну від десятка мільярдів в Україні. 

Тобто, сильний реальний сектор і внутрішній ринок роблять економіку більш стабільною в часи криз, навіть якщо основна стаття експорту – сировина, ціни на яку волатильні.

Це підводить нас до іншої нашої проблеми — дефіцит торгового балансу. У 2019 році експорт покрив лише 80% імпорту. Паритет змінюється тільки під час криз. Він вказує, що у нас майже відсутній внутрішній ринок — саме у контексті переробки сировини. 

У промисловій стратегії Євросоюзу прямо написано, що їх метою є створення економіки замкненого циклу. У США є закони, покликані не допустити роздуття дефіциту торгового балансу. А ми намагаємося його не помічати. 

Що ми можемо зробити в такій ситуації? Лише стимулювати галузь переробки всередині країни, щоб не експортувати одне зерно та залізо. 

Для цього наш Комітет запропонував відповідні інструменти: локалізація, індустріальні парки, Експортно-кредитне агентство та багато інших. 

Деякі з них вже почали діяти, деякі – почнуть незабаром. І як би декому не хотілося знову заламувати руки щодо "протекціонізму", дивлячись на ці два графіки слід зрозуміти, що це не протекціонізм, а адекватна прагматична економічна політика.

Фінансова стабільність

Іншою раковою пухлиною економіки є проблема банківсько-фінансової системи. 

Кожен другий кредит в Україні не працює. Гірші показники хіба що у мікродержаві Сан-Марино та Екваторіальній Гвінеї. Це боляче б’є не тільки по банках, а й по громадянах, які через нестабільну систему опинилися у боргах. Тому, нашою метою є упередження шоків фінансової системи. 

На макрорівні для цього потрібні наповнені золотовалютні резерви. Нацбанк повинен мати достатню "подушку безпеки", щоб реагувати на кризи. 

Така "подушка" – це показник резервів не менше трьох місяців імпорту, а також співвідношення короткотермінових боргів до резервів не більш ніж 100%. Вищесказане є необхідним мінімумом, про який говорять всі: від науковців до фахівців МВФ.

Модернізація економіки

Навіть ті держави, яких влаштовує сировинний статус-кво спрямовують ресурси у розвиток і у реальний виробничий сектор.

Найбільший експортер нафти Саудівська Аравія реалізує стратегію Vision 2030, яка має за десять років позбавити країну залежності від видобутку нафти. Фонд національного добробуту Норвегії (який також наповнюється за рахунок експорту нафти) інвестує в альтернативну енергетику та сучасні засоби виробництва. 

Тому в України немає іншого варіанту, як вкладати кошти в осучаснення економіки. У нас застаріла інфраструктура: зношення основних засобів виробництва в середньому становить 51%. 

Звідси ми маємо і низьку продуктивність, більшу вартість виробництва, і велику енергоємність, яка ще може створити проблеми у майбутньому.

Ми маємо стимулювати розвиток виробництва. Зараз лише 13% українських підприємств впроваджують інновації. Ми у Комітеті є дещо амбітнішими, і рекомендували зафіксувати у Стратегії мінімум у 25%, адже інші країни теж не стоять на місці. 

Вони розвиваються і йдуть вперед, а ми задкуємо. Для цього державі потрібно перестати грати у глядача, коли мова заходить про видатки на дослідження, гранти, а також субсидії для сучасного бізнесу.

Рівні правила

Зрештою, чимала увага бізнесу приділяється чітким та рівним правилам гри на ринку.

Монополізація цілих індустрій, засилля контрабанди, непрогнозована судова система та поганий бізнес-клімат відлякують не тільки інвесторів, але й українських підприємців. 

Відповідно, держава має піти звідти, де її присутність заважає, і навпаки — збільшити свою присутність там, де через її брак виникають монополії, дисбаланси та зловживання.

Всі ці проблеми роблять стан економіки не просто поганим, а катастрофічним. Це результат 30-річних зволікань та неправильних висновків. 

Тому не варто боятися проактивної політики, і визначити, що така ситуація — загроза національній безпеці. І якщо ці виклики не здолати, то дестабілізувати країну та посіяти паніку у суспільстві можна буде без жодного пострілу чи вибуху.

Зараз тривають перемовини щодо перегляду окремих частин Асоціації між Україною та Європейським Союзом. І це наша можливість зробити крок вперед. 

Україна втратила свої виробничі потужності в Донецькій і Луганській областях, а загроза воєнних дій робить будь-які мрії про значні інвестиції у східний регіон країни недалекоглядними. 

Війна позбавила наші підприємства і основного ринку експорту (подобається нам це, чи ні – але ним була РФ), а переорієнтація виробництва на захід потребує і грошей і часу і нових підходів. 

Нарешті, COVID-19 спровокував безпрецедентну глобальну кризу, яка безпосередньо вдарила і по українській економіці. Всі ці фактори дають нам підстави надіслати чіткий сигнал нашим партнерам, що економічна криза у випадку України — це і безпекова загроза національного рівня. 

Більша частина міжнародних угод, підписаних Україною, дають нам можливість не виконувати частину зобов'язань, коли цього вимагає нацбезпека. 

Тож, якщо Уряд і РНБО врахують нашу пропозицію зафіксувати таке застереження у Стратегії, це посилить наші переговорні позиції, і дозволить розширити наші можливості захисту внутрішнього ринку та субсидування локальних виробників.

Високі досягнення економічної думки припадають на періоди саме економічного занепаду. Головне – діяти швидко і не боятись виходити за рамки звичного. Адже, як казав легендарний канадський економіст Джон Кеннет Ґелбрейт: "В економічних питаннях більшість завжди неправа".