Какое место Украины на экономической карте будущего?

На "експортній карті" Європи, виділяється одна країна. Наша. Бо експортуємо ми не технологічну продукцію, з високою доданою вартістю, а агропродукцію. Найбільше — насіння соняшника.

За останні роки Україна стала одним із головних експортерів агропродукції до Європейського Союзу. Звісно, це непогано. 

Але ось незручне питання: якою є економічна стратегія нашої держави? Де ми бачимо себе на експортній карті за 5, 10, 15 років? Завдяки чому буде надходити до країни валюта, потрібна нам, щоб купувати високотехнологічні вироби, яких у нас не виробляють і без яких неможливе сучасне життя?

Але країна котиться звичним тором. Ми не визначаємо повістку дня, а вбудовуємося в обставини, що склалися незалежно від нас. Маємо родючі ґрунти і попит на агропродукцію – експортуємо соняшник та ріпак. 

Попит і клімат змінюються, а ґрунти і таланти виснажуються. Аграрна продукція має невисоку додану вартість. І попри зростання населення світу, це навряд чи зміниться – забезпечувати попит на продовольство збираються вертикальні ферми.

Ви тільки уявіть собі: потрібно продати дві тонни соняшника, щоб купити один iPhone 12. Тому країни, які продукують та експортують інновації володіють майбутнім. Сучасна Україна до них не належить.

На підйомі ІТ, а в нас є світлі голови – тож із задоволенням побудемо аутсорсинговим хабом для світових ІТ-компаній.

Ця колонка – не ностальгія за "старими-добрими часами". Промисловість, про яку перед кожними виборами згадують "міцні господарники", є відлунням минулого століття. 

Відлунням парадигм, яких сьогодні більше не існує. Україні не потрібно ставати "новим Китаєм", хоча б з тих міркувань, що це місце на економічній карті світу вже зайняте. 

З чого маємо почати? З очевидного. Зі стратегії розвитку, яка синхронізує наші бажання та цілі з об’єктивними можливостями.

Не треба розраховувати, що за кілька років Україна самотужки почне комерційне освоєння космосу і відкриє власну Кремнієву долину на базі Київської політехніки. Це – такий самий відрив від реальності, як інвестиційні няні в державі та боротьба з корупцією в Офісі Президента.

Таку стратегію не здатні розробити політики. Вони живуть надто короткими циклами: та чи інша "стратегія" зазвичай обмежується часом повноважень певного міністра. В кращому випадку – строком повноважень уряду. 

Сьогодні ми навіть не запам’ятовуємо прізвища топ-чиновників, тому що завтра там буде хтось інший.

Гасло швидких змін не залишає місця спадкоємності розвитку, адже найпростіше створювати політичний капітал на запереченні досягнень "попередників". 

Думаю, цьому не потрібне додаткове підтвердження – за 30 років незалежності Україна впевнено деградувала з другої за економікою держави СРСР до експорту соняшника та залізорудних окатишів.

За стратегію експортного розвитку мають відповідати ті, чий "цикл життя" не обмежується виборами. Підприємці, чиї виробництва пов’язані з країною – і які не зникнуть після ротації політичної верхівки. 

Аналітики та макрофінансисти, для яких такі підприємці стануть замовниками на реальний аналіз та прогноз, а не на підтасовку цифр для урядового звіту. Спеціалісти, які здатні відновити інститут торгових представників, для просування інтересів України на зовнішніх ринках.

Замовником такої стратегії має стати суспільство – та його частина, яка попри постійне намагання держави щось "покращити" примудряється виживати, розвиватися, платити податки і створювати робочі місця. 

І вже готовий документ просувати політикам, щоб ця стратегія знайшла своє відображення в галузевій пріоритезації, створенні необхідної інфраструктури, на яку можуть зайти інвестори.  

Не будемо зазіхати на колонізацію Марсу вже завтра. Для початку, ніби по спіралі вгору, потрібно повернутися від виробництва та експорту сировини – до готових продуктів. Від готових продуктів – до машин, які їх виробляють. І від машин – до інновацій.

Саме ці пріоритети, усвідомлені національні інтереси мають стати основою будь-якої переговорної позиції держави. І знайти своє відображення, в тому числі, в оновленні Угоди про асоціацію Україна-ЄС.

Так, нам необхідно нав’язати політикам власне бачення розвитку економіки країни. Тому що вони підуть з посад, а ми залишимося жити і працювати тут. Для цього, вочевидь, нам потрібний свого роду клуб експортерів. 

Який навчить нас усвідомлювати та відстоювати власні інтереси. Користуватися тими можливостями, які дає сучасний світ. Знаходити своє місце на економічній карті майбутнього.