Когда мусорные полигоны отправят на свалку истории?
Инновации в действии
Сміттєзвалища – найстаріший спосіб утилізації сміття, який вигадало людство. Він був з незапам’ятних часів і, на жаль, існує досі.
І якщо в країнах Європейського Союзу полігони поступились місцем сміттєспалювальним заводам та переробним підприємствам, то в Україні захоронення непотребу відбувається старими дідівськими способами. І наша територія вкривається густою мережею легальних і нелегальних смітників.
Частина з них — це так звані полігони твердих побутових відходів, які на території України почали масово створюватись у 80-х роках ХХ століття. Так, відразу після Чорнобильської катастрофи облаштували полігони №5 та №6.
Перший – в селі Підгірці біля Києва є місцем прийому більшості сміття, яке продукує столиця. Другий – в Голосіївському районі міста і він профільований під прийом будівельного непотребу.
Відмінність полігонів від звичайних звалищ в тому, що вони влаштовуються згідно з певними санітарними нормами і покликані мінімізувати вплив на екологію та здоров’я людей.
Після завершення строку експлуатації ділянки полігонів підлягають рекультивації, тобто поступовому відновленню природного середовища.
У цій ідилічній картині є одне "але". Коли полігони створювались структура відходів, які там захоронювались, була зовсім іншою, ніж зараз.
Фактично переважну більшість складали органічні відходи, що майже не завдавали шкоди екології. Тепер же домінують відходи упаковки та пластик і вони надзвичайно токсичні і небезпечні.
Крім того, в полігонів є свій строк експлуатації. Наприклад, полігон №5 в Підгірцях мав бути закритий ще в 2001 році, але він досі працює.
Причина проста – полігону просто немає альтернативи, а потоки відходів з року в рік лише зростають і їх десь треба утилізувати. Тому звалищу штучно продовжують життя.
Сьогодні полігони №5 та №6 буквально отруюють життя в радіусі десяти й більше кілометрів навколо себе.
По-перше, через токсичний фільтрат. Він являє собою забруднені стоки, що виникають через інфільтрацію атмосферних опадів крізь тіло полігону за рахунок вологості відходів. Це високотоксична отруйна речовина.
На полігоні в Підгірцях, наприклад, фільтрат утворив два озера об’ємом понад 600 тисяч кубічних метрів. Установки для його переробки, які там влаштовані, просто не справляються із своїм завданням.
Відповідно, фільтрат проникає за межі полігону, отруює підземні води, створює загрозу зараження Дніпра. Експерти фіксують в ґрунтових водах значне перевищення вмісту азоту амонійного, фосфатів, хлоридів, марганцю, кальцію, заліза.
По-друге, через нестерпний сморід, який перетворює життя навколишніх населених пунктів на справжнє пекло.
Теоретично старі відходи мали б пересипатися шаром ґрунту, аби пригасити неприємні запахи. Але робиться це далеко не завжди, бо техніки та коштів бракує.
По-третє, через пожежі. Процес біохімічного розкладання відходів провокує самозаймання і під час пожежі сміттєзвалище стає Чорнобилем в мініатюрі.
У продуктах горіння сміття містяться хлоровані дибензодіоксини і дибензофурани, виділяються поліароматичні вуглеводні, метанол, альдегіди з переважанням формальдегіду, різні карбонові кислоти, амінокислоти.
Усім цим "букетом" дихають люди і це не проходить безслідно. Недаремно в селах та містах біля сміттєзвалищ фіксують високий рівень онкологічних захворювань.
Нагадаю також, що саме з пожежі в 2016 році розпочалася катастрофа на Грибовицькому сміттєзвалищі, яка поставила Львів на межу виживання.
Усі обіцянки міської влади закрити полігони №5 та №6, на жаль, нереалістичні. Так, їх можна дещо модернізувати, але це кардинально не вирішить проблему.
Альтернативою полігонам можуть слугувати лише сміттєспалювальні заводи або підприємства з переробки сміття. Потрібні величезні інвестиції і поки що незрозуміло, хто за це заплатить.
Є кілька варіантів. Варіант перший — виробник продукції, яка залишає після себе сміттєвий слід. Варіант другий – покупець, що купує цю продукцію, сплачуючи закладену в її ціну вартість утилізації.
Варіант третій – мешканці багатоповерхівок, яким підвищать комунальний тариф і включать в нього не лише вартість вивезення, але й вартість переробки сміття. Або ж комбіновані варіанти, які часто застосовуються в країнах Євросоюзу.
Там ще з 90-х років ХХ століття створили потужну індустрію переробки та спалювання відходів, яка допомогла розвантажити полігони, а значну частину з них просто закрити.
Так, в Німеччині в 2005 році закрили відразу половину всіх сміттєвих полігонів. До решти застосували суворі експлуатаційні і технологічні вимоги, а вивозити туди можна лише певні категорії відходів, які пройшли попередню обробку.
Ефективним фіскальним інструментом боротьби зі сміттєзвалищами стали високі податки на захоронення, що зробило його невигідним як для сміттєвого бізнесу, так і для пересічних громадян.
Але чи готовий український бізнес та громадяни до додаткових витрат на утилізацію відходів? Питання риторичне, адже в умовах кризи нікому не хочеться платити зайві гроші.
Тим більше, що багато людей просто не усвідомлює масштабів катастрофи і починає її помічати лише коли комунальники з якихось причин затримують вивіз непотребу з-під будинку.
Але рано чи пізно владі доведеться шукати шляхи фінансування альтернативи сміттєвим полігонам. І, очевидно, що саме в столичному регіоні було б найдоцільніше реалізувати пілотний проект переходу від захоронення до переробки відходів.