Українська правда

Украина - не Венесуэла. Рынок земли нужен, давайте обсуждать предостережения

- 2 декабря 2019, 09:03

Україна разом з Таджикистаном, Північною Кореєю, Венесуелою, Республікою Конго і Кубою входить до "світового клубу" країн, у яких громадяни не можуть купувати і продавати землю.

У всьому світі ці держави асоціюються з бідністю і корупцією. Впевнений, що навіть скептикам не подобається така компанія.

І багато хто з них не заперечує, що ринок землі потрібен. Дискусії виникають лише з приводу того, яким він має бути.

Земля – це актив      

У цих суперечках багато емоцій, за якими губиться ключовий зміст. Земля – це актив. Такий самий, як квартира.

У ній можна жити самому, її можна здавати в оренду і отримувати дохід, її можна продати. Чи доводилося вам колись чути про "мораторій на продаж квартир"? А мораторій на землю існує.

Земля – одне з національних багатств України. Вона повинна приносити українцям гроші так само, як нафта приносить гроші країнам Перської затоки.

Але якби у Кувейті діяв мораторій на продаж нафти, "бо це національне багатство, і нафту більше не виробляють", то навряд ця країна посідала би перше місце в світі за рівнем ВВП на душу населення.

Тому і ми, коли говоримо про запровадження ринку сільськогосподарських земель, ставимо собі за мету створити умови, за яких заробляти на землі будуть саме українці, а не хтось інший.

Через це і дискусія повинна вестися про те, як поставити ринок землі на службу тим, хто на ній працює, а не спекулянтам, які звикли отримувати легкі гроші з перепродажу.

Земельна реформа повинна проходити не для того, щоб заробити один раз на продажі.

А так, аби з неї могли заробляти всі наступні покоління українців, держава – отримувала податки, а село – шанс на розвиток.

[BANNER1]Ринок – на користь селян, а не спекулянтів

То яким має бути ринок землі, щоб не перетворити село на спекулятивну біржу і допомогти селянам стати сильним, заможним класом?

Маю певні ідеї з цього приводу, які уже оформлені у вигляді поправок до прийнятих у першому читанні законопроектів.

Що я пропоную:

1. Право купувати землі сільськогосподарського призначення повинні мати лише громадяни України і лише компанії, зареєстровані в Україні з засновниками - громадянами України.

Більше того – їхніми установчими документами має бути  передбачено ведення сільськогосподарського виробництва.

Це хороший запобіжник проти спекулянтів, які в житті навіть граблі в руках не тримали, і лише хочуть нажитися на перепродажі;

2. Запропонована у першому читанні гранична межа концентрації землі в один руках має бути скорочена в чотири рази.

Ринок має бути чесним. Накопичувати землі можна, але лише до певної межі. 200 тисяч гектарів у одні руки – це забагато, 33% земель на рівні ОТГ – теж. Це означає, що троє людей зможуть купити ціле село;

3. Переважне право на купівлю земельної ділянки повинні мати люди, які постійно проживають на території відповідної місцевої ради, де здійснюється продаж.

Той, хто живе в громаді, зацікавлений у її розвитку більше, ніж інвестор з іншого регіону. Він буде більш відповідально ставитися до питання сплати податків і створення робочих місць.

Той, хто хоче працювати на землі, повинен мати можливість робити це у себе вдома, біля своєї родини.

4. Усі землі перед продажем повинні проходити експертну грошову оцінку. Стартова ціна не може бути нижчою, ніж її оцінив експерт.

Це дозволить встановлювати реальну вартість земельних ділянок, яка щонайменше у два рази вища за нормативно-грошову оцінку;

5. Державна цільова підтримка сільськогосподарських товаровиробників повинна надаватися виключно тим підприємствам, які виробляють і здійснюють переробку вирощеної сільськогосподарської продукції на території України.

[BANNER2]Це означає, що держава має стимулювати не вивіз сировини, а експорт готової продукції. За таких умов, запровадження ринку землі принесе реальні податки і робочі місця;

6. Земля державної і комунальної власності не продається. Але може передаватися в оренду, емфітевзис і суперфіцій і лише через електронні аукціони. Площа такої ділянки не може перевищувати 20 гектарів.

7. Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування: громадянам – для ведення фермерського господарства, а підприємствам – для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Іншими словами, земля передається лише для того, щоб на ній працювати.

8. Земля не продається іноземцям та іноземним компаніям до 1 січня 2034 року, або до встановлення результатів всеукраїнського референдуму, якщо ним це буде дозволено.

Таким чином ми зробимо землю не товаром, а серйозним активом, який стане основою заможного українського села.

Тому давайте вносити пропозиції, дискутувати, переконувати один одного, але рухатися вперед. Інакше, ця "боротьба за село" закінчиться тим, що скоро не буде кого захищати.