Как производителю не попасть "под колпак" НАБУ

Майже кожна п'ята кримінальна справа, скерована до суду Національним антикорупційним бюро, стосується ймовірного заволодіння коштами під час здійснення державних закупівель.

Відповідно до звіту НАБУ, на початок 2019 року таких проваджень було 35, а сума можливих зловживань перевищувала 5 млрд грн.

Понад половина підозрюваних — не чиновники, а підприємці, які навіть не брали участі в закупівлях.

Дилер чи "прокладка"?

Один з головних ризиків для виробника, контрагенти якого беруть участь у державних закупівлях, — можливість потрапити в поле зору НАБУ за ймовірне розкрадання бюджетних коштів.

Схема, в причетності до якої їх можуть звинуватити, стандартна. Замовник оголосив закупівлю товару і придбав його не в безпосереднього виробника, а у посередника.

Правоохоронці називають такі компанії "прокладками", бо на їхніх рахунках нібито осідає неправомірна переплата за товар. Хоча насправді такий посередник може бути цілком легальним дилером продукції виробника.

В результаті до відповідальності притягаються не лише чиновники чи посадові особи державного підприємства, власники чи керівники "прокладки", а й посадовці самого виробника, який не брав участі в державній закупівлі. Він лише продав товар покупцю, тому не може відповідати за його подальшу долю.

За логікою НАБУ, виробник продукції діє винятково у змові з корумпованими чиновниками. До такого висновку детективи приходять тільки тому, що державне підприємство купило продукцію не у виробника, а в дилера.

Формулювання обвинувачення у всіх справах однакове і зводиться до того, що виробник сприяв закупівлі продукції за ціною, вищою, ніж у нього самого. Тобто виробника звинувачують за дії, вчинені іншими особами.

Також ігнорується те, що підприємство приватної форми власності керується принципом свободи договору і може визначати, з ким працювати, кому продавати свою продукцію і чи варто йому брати участь у торгах.

Додаткові питання породжує суперечлива і вибіркова практика ставлення НАБУ до різних посередників. Приміром, наприкінці 2018 року Державне управління справами купило через дилера два автомобілі Mercedes-Benz S-600за ціною 36 млн грн. При цьому ніхто не заважав ДУС купити ці машини напряму в Німеччині.

У такому випадку, за логікою НАБУ, до кримінальної відповідальності потрібно було притягнути німецький концерн Mercedes-Benz, адже він, продаючи машини через дилера, теж сприяв закупівлі продукції за ціною, вищою, ніж у виробника.

Більше того, через посередників здійснює закупівлі за державні кошти і саме НАБУ, якому теж нічого не заважає ініціювати такі придбання напряму у виробника.

У практиці західних країн зловживанням вважається факт лобіювання чиновником перемоги тієї чи іншої фірми при здійсненні закупівлі за державні кошти. Логічно, що у такому разі питання виникають саме до чиновників та фірми-переможця, але не до виробника тієї чи іншої продукції, якщо він не брав участі у тендері.

Більше того, компанії Boeing, Toyota,General Electric, Siemens, Panasonic мають розгалужену систему дилерів, дистриб'юторів і торгових представників, які є самостійними юридичними особами і ставлять націнку при перепродажі продукції.

Це нормальне явище, притаманне для ринкової економіки. Продукцію цих компаній через дилерів купують уряди США, Японії, Франції, Великобританії, Швеції, ФРН.

У цьому випадку виробник економить час та ресурси і спрямовує їх на виробництво, модернізацію, інновації. Дилер бере на себе всю роботу з покупцями і несе юридичні, фінансові та логістичні ризики. Більше того, саме існування дилерів і дистриб'юторів з власними цінами на продукцію одного виробника створює конкуренцію на ринку.

Дилема передоплати

Чому виробники часто не працюють із замовниками публічних закупівель напряму? Головне проблема — неможливість замовників забезпечити своєчасні розрахунки і передоплату, яка не передбачена в більшості випадків законодавством.

За даними Мінекономіки, в кінці червня 2018 року лише 100 найбільших державних підприємств України мали 258 млрд грн боргів перед постачальниками. Можна упевнено стверджувати, що значна частина цих коштів — це ресурси, які приватний бізнес витратив на виготовлення замовлень для державного сектору.

Практика показує, що чекати оплати доводиться до півроку. Таке кредитування держави під силу не всім виробникам. Їм потрібно за власні кошти купувати сировину, платити зарплату, модернізувати обладнання. Тимчасом вільних коштів в економіці нема, а умови банківського кредитування роблять це джерело недосяжним.

Робота з дилером дозволяє виробнику отримати передоплату, не бути залежним від численних ризиків, які виникають при роботі з державним підприємством, не витрачати час і ресурси на участь у досі бюрократичних державних тендерах.

Чи є вихід? Ситуація може змінитися після внесення змін до законодавства щодо можливості здійснення передоплати хоча б на рівні 30% від вартості замовлення. Наразі норми про передоплату вибіркові і регулюються постановою Кабміну.

Вона містить перелік випадків, коли замовник має право здійснити передоплату до 100% вартості товарів, робіт і послуг. Уже наявність такого списку є корупціогенним чинником, оскільки, крім важливих закупівель для армії та охорони здоров'я, до "пільгових" категорій потрапила низка явно лобістських проектів.

Такий вибірковий підхід слід скасувати і застосувати єдину практику для всіх. Противники цього підходу можуть сказати, що збільшиться ризик шахрайських дій. Проте така новація, ймовірно, буде спонукати виробників самостійно брати участь у закупівлях, завдяки чому держава зможе зекономити суттєві суми.

До цього виробники, продукція яких може потрапити на державне підприємство, повинні ретельно перевіряти своїх дилерів і посередників. Зокрема, з'ясовувати, чи нема серед їхніх директорів та засновників осіб, пов'язаних з чиновниками. Від ретельності таких перевірок залежать добробут і свобода виробників.

Також на законодавчому рівні слід зобов'язати відповідальних осіб державного підприємства-замовника здійснювати детальний моніторинг ринку та ініціювати закупівлю продукції у виробників, гарантуючи передоплату у випадку перемоги в торгах і перекладаючи відповідальність за невиконання цієї умови на замовників.