Слуги народа или прислуга олигархов: кого больше в стенах Верховной Рады

Раніше в колонках на ЕП я написав цикл статей про наслідки спільної роботи олігархів через своїх депутатів і чиновників Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку (НКЦПФР), що призвело до обкрадання людей, які мали нещастя виявитися міноритарними акціонерами підприємств вітчизняних олігархів.

Трохи передісторії. Два роки тому Верховна Рада під гаслом євроінтеграції прийняла скандальний закон 1983-VIII, який дозволяв би вимагати примусового продажу акцій великими власниками у дрібних (процедура сквіз-ауту).

Сквіз-аут (squeeze out) — процедура обов'язкового продажу акцій міноритарних акціонерів на користь власника великого пакета.

Закон було ухвалено без будь-якого забезпечення справедливості ціни цього продажу на рівні підзаконних актів та з порушеннями норм Конституції України.

Великий бізнес в особі власників скористався прийнятими у їх інтересах концентрації капіталу законами і реально за безцінь — у 10-30 разів нижче справедливої ціни — ще й із затримками по виплатах, примусово викупив акції у мільйонів українців.

У країні, де можна знайти серед депутатів слуг народу, а не тільки слуг олігархів, існує можливість відмінити неконституційний закон та процедуру злочинної карго-інтеграції.

Це реально реалізувати засобами громадянського суспільства: для цього потрібні  підписи 45 депутатів, тобто 1/10 складу Верховної Ради.

Проте знайти 45 відповідальних перед виборцями депутатів, які б наважилися відстояти економічні інтереси мільйонів громадян, виявилося серйозною проблемою.

Моя активність на шпальтах ЕП з критикою вище згаданого закону була помічена окремими депутатами. Це, спочатку, дозволило підключитися до процесу законотворчості на експертному рівні.

Але насправді, як виявилось, саме ця експертна активність ні до чого не приводить, бо від експертів можуть бути враховані тільки косметичні поправки.

Те, що закладено спільно членами НКЦПФР і депутатами-розробниками на концептуальному рівні, змінити принципово неможливо. Тому експертні ради – банальне прикриття свавілля розробників.

Далі проблемою зацікавився депутат Ігор Луценко, спільно з яким ми провели круглий стіл на підкомітеті Верховної Ради, брифінг у стінах парламенту та прес-конференцію в ІА "Інтерфакс-Україна".

Було залучено фахівців фондового ринку і юристів профучасників, які довели неконституційність прийнятих положень, які проштовхнули в закон члени НКЦПФР і окремі депутати фінансового комітету ВР.

На основі цих матеріалів було складене конституційне подання (далі – КП), яке пройшло усі необхідні експертизи і було запущене в Раду для збору підписів.

Що сталось далі? Вважаю, з контексту назви статті та її підзаголовка, ви здогадалися, що справа застопорилася.

Воно й не дивно. Значна частка депутатів зовсім не слуги народу, а прислуга тих, хто їх привів у Раду — лідерів партій і їхніх спонсорів. Проти них вони голосувати не будуть.

Особисто в мене не було ніяких сподівань на підписи від блоку Петра Порошенка, Народного фронту та опозиції, голосами яких було продавлено цей закон (1983-VIII).

Проте були певні надії на "Самопоміч", "Батьківщину" і позафракційне об’єднання "Воля народу".

Крім того, були сподівання, що перед виборами певні депутати і депутатські групи подумають, що заради піару треба хоч трохи, хоч щось зробити для того народу, якщо весь час своєї каденції "горбатили" на щасливе майбутнє олігархів.

Виявляється — ні, навіть перед виборами захистити людей від обкрадання, коли акції АТ з груп "Метінвест" і "ДТЕК" забирали у людей в десятки разів дешевше за їх справедливу вартість, не виникає бажання.

Тільки останній раз Верховний Суд став на сторону міноритаріїв ПУМБу.

[BANNER1]Забирали не в одного-двох "сплячих акціонерів", забирали у мільйонів громадян та у сумлінних інвесторів, а також у фізичних осіб — вкладників публічних фондів, які отримали величезні збитки на примусовому продажу акцій зі свої портфелів.

І знаючи про це, депутати не поспішають підписувати КП, бо їм напевне махають кулаком голови фракцій.

Не чекав я такої "зради" від фракції Андрія Садового. Та й дивно це для позиції Юлії Тимошенко, яка в разі обрання президентом обіцяє повернути вкрадене у народу.

Якщо так, чому не спробувати зробити це зараз та ще заробити дивіденди борця за інтереси простих громадян?

Чи може у згаданих голів фракцій є що "сквізнути" для себе улюблених?.

Цілком виправдала свою назву депутатська група "Воля народу", члени якої майже всі поставили свої підписи.

Підписали і декілька депутатів від "Батьківщини", включаючи ініціатора вищезгаданих заходів Ігоря Луценка. І все.

Інші вирішили не "перти проти олігархічного рожна" і здати інтереси того народу, який їх обирав.

Народ-лузер має забезпечувати їх владою, а олігархів — багатством за рахунок обкрадання їхньої приватної власності, непорушність права на яку закріплена у Конституції.

Деякі депутати розуміють несправедливість і обкрадання мільйонів громадян, але свою позицію непідписання виправдовують тим, що прийняті закони відповідають європейському законодавству.

Для цілих депутатських груп достатньо засвітити гасло "законопроект для гармонізації з європейським законодавством" або просто "євроінтеграція", і вони готові вставляти карточки і голосувати "за", не розібравшись зі змістом і наслідками.

Їх абсолютно не цікавить, що в деяких країнах така норма (сквіз-аут) відсутня взагалі, а в інших — перед прийняттям норми, були внесені поправки до конституції. Крім того, в країнах де діють ці норми, є достатньо підзаконних актів і присутня традиційно висока відповідальність оцінювачів за якість оцінки.

І абсолютно ігнорується той факт, що для більшості європейських країн норма про сквіз-аут застосовується тільки для публічних АТ, яких в Україні не існує.

Сам принцип сквіз-ауту базується на ринкових цінах, тому для непублічних компаній діє тільки в окремих країнах.

Відсутність ринкового ціноутворення робить легкими і безкарними будь-які порушення мажоритарними власниками щодо справедливої ціни.

Причому саме справедливість рівня ціни гарантується навіть діючою Конституцією, коли приватна власність забирається в умовах військового стану або за соціальної необхідності.

Але депутати, прийнявши закон, і не забезпечивши справедливість примусового продажу, підписалися під прямими і непрямими порушеннями Конституції, про які йдеться у КП.

До речі, не тільки у КП. Головне юридичне управління теж зазначило, що його положення порушують одразу декілька статей Конституції.

Але якщо це потрібно олігархам, то "слуги олігархів" (не народу), проголосують в стінах Ради так, як треба, а "гарант Конституції" підпише, бо Конституція для нього – "фількіна грамота" порівняно з інтересами великого бізнесу.

Усі викладки про порушення містяться у КП, і у більш доступній формі — у презентації з круглого столу на підкомітеті. Доступ до матеріалів у депутатів —вільний.

Презентація роздавалась усім бажаючим журналістам і громадянам, які відстоювали у судах несправедливість та неконституційність примусового продажу.

Там містилися приклади з конкретними оцінками, коли ціни примусового продажу в рази і десятки разів відрізнялися від справедливих.

Просто треба було ознайомитись, і у чесних депутатів про підпис не було б ніяких питань. І "чесних" — тут ключове слово.

Ідея ініціаторів КП проста: повернути все назад. Прийняти необхідні підзаконні акти, поправки до Конституції, і тільки тоді прийняти повторно закон в рамках євроінтеграції, вилучивши з нього всі дисбаланси у правах різних категорій громадян і змінивши власників ескроу-рахунків.

Зараз власником такого рахунку є мажоритарний власник, хоча кошти за примусово продані акції  перераховує на користь міноритарного акціонера.

[BANNER2]Оскільки він є власником рахунку, він може відкликати кошти та здійснити будь-які дії, які обмежать або затримають видачу коштів.

По суті, він може "кинути" міноритаріїв, у тому числі тих, хто не зможе вчасно забрати кошти.

У такому випадку це буде узаконене ошуканство. Мажоритарний власник забере і акції, і кошти за них.

Для реалізації ідеї потрібно дві речі: близько 23 підписів під КП і принциповість суддів Конституційного Суду України.

Ми вважали, що останнє є апріорі, але після скасування статті про незаконне збагачення чиновників, віра в це серйозно похитнулася.

З необхідними підписами, яких не вистачає сьогодні, треба попрацювати.

Невже згадані фракції і їхні депутати навіть перед виборами не бажатимуть згадати про інтереси народу, слугами якого теоретично вони виявляються?

Чи слугами олігархів бути прибутковіше? Навіть перед виборами?

Чи потрібно щоб у кожного з депутатів примусово викупили пакет акцій вартістю 100 тис. грн за 5 тис.? Тоді, можливо, вони зрозуміють масштаб проблеми.