Согреть столицу: централизованное отопление или домовой принцип?

В українських містах люди давно звикли до відсутності централізованої подачі гарячої води.

Натомість у холодну пору часто до цього додаються ще й постійні аварії на застарілих і зношених тепломережах.

Показною є ситуація Києва, який постійно стикається з проблемами комунального сектору.

З середини весни і майже до середини осені цілі райони столиці залишались без гарячої води.

Гарний час для продавців бойлерів. Ця ситуація стала причиною незручностей і серйозних проблем для сотень тисяч містян.

Так само у незадовільному стані знаходиться і система опалення. Відповідно до даних місцевої влади, за один сезон відбувається близько п’яти тисяч поривів.

Станом на 22 листопада 2018 року, тобто через місяць після старту подачі опалення, було зафіксовано 1600 аварійних ситуацій.

Це дуже багато. Особливо якщо враховувати, що кожна аварія призводить до суттєвих витрат ресурсів і часу на її усунення.

Мерія готується до повної модернізації усієї теплоенергетичної системи.

За словами чиновників, така модернізація може коштувати аж 600 млн доларів.

[BANNER1]При цьому уже найближчим часом відбудеться підписання меморандуму між Агентством США з міжнародного розвитку (USAID), Європейським банком реконструкції і розвитку (ЄБРР), Міжнародною фінансовою корпорацією, КП "Київтеплоенерго" та КМДА щодо кредитування і допомоги в реалізації відповідної програми.

Перше, що треба розуміти в розрізі цієї ініціативи – це повернення вкладень.

Навіть за умови поточних втрат через неякісне постачання опалення і гарячої води, якщо ми беремось виключно за модернізацію комунікацій без утеплення будинків, зекономлених грошей нам вистачить для того, аби вийти на термін окупності в десятки років. За деякими оцінками, він може становити до 30-35 років.

Таким чином, більш ефективна система навряд стане дешевою.

Цим, до речі, можна пояснити, принаймні частково, чому в енергоефективних Берліні чи Відні люди платять за комуналку все одного набагато більше грошей, аніж українці. Ефективність – це не завжди синонім до слова "економія у короткостроковій перспективі".

Натомість вона забезпечує більшу зручність і є невід’ємним компонентом стійкого розвитку. Тобто працює не для кишені споживача, а для майбутнього його дітей та онуків.

На сьогоднішній день тепломережа Києва є однієї із найбільших в Європі. Але справа не стільки в кількості населення чи будинків, скільки в підході до її функціонування.

Для більшості європейських міст характерною особливістю  є відсутність значної централізації, коли для більшості жителів постачальником тепла виступає єдина компанія, а котельні працюють на цілі мікрорайони.

Натомість часто опалення окремого будинку здійснюється від котельні, яка розміщена в цьому ж будинку чи поруч із ним. Або ж постачальником тепла виступає, наприклад, сміттєвий завод, розташований неподалік.

Він пропонує споживачам дуже конкурентні тарифи, аби залучити клієнтів не за рахунок монопольного становища, а виключно на комерційній основі.

[BANNER2]Якщо переводити це на кейс Києва, мова йде про перехід на дахові котельні або індивідуальне опалення для кожної окремої квартири.

У першому випадку окрема котельня встановлюється на даху будинку. Її вартість, разом із усіма необхідними комунікаціями, складає до 4 млн грн.

До речі, зараз саме такими котельнями обладнують деякі нові житлові комплекси. Найчастіше – ті, що належать до бізнес-сегменту і вище.

Загальне число багатоквартирних будинків у столиці – близько 11,5 тисяч. Це означає, що комплексний перехід на будинкове опалення коштуватиме столиці близько 45 млрд грн, або ж 1,6 млрд доларів.

На перший погляд, мова йде про суму, яка в 2,5 рази перевищує потреби на капітальний ремонт уже діючою системи.

З іншого боку, за оцінками спеціалістів, такий підхід дозволяє іще більше економити порівняно з централізованим опаленням.

Це означає, що навіть за умови більших вкладень, рівень окупності витрат може бути суттєво меншим.

Окрім терміну окупності у індивідуальних котелень, є іще декілька серйозних переваг. Перша – це відсутність так званою "колективної безвідповідальності", коли частина людей не платить, а від цього страждають декілька мільйонів відповідальних споживачів.

Наприклад, ситуація із гарячою водою в Києві тривала так довго через відсутність домовленостей між Київтеплоенерго та Нафтогазом щодо врегулювання проблеми із боргами.

За умови появи конкурентного ринку газу у населення з'явиться можливість обирати собі постачальників.

Фінансування обслуговування котлів стає задачею жителів будинку, людям стане набагато легше не допускати ситуацій виходу систем опалення з ладу.

Прозорим стає принцип формування тарифів, адже суми в платіжках відображають кількість тепла, спожитого кожною квартирою. Отже, маніпуляції як на рівні окремих споживачів, так і на рівні "втрат" системи, стають менш імовірними.

Із можливого негативу – шум для жителів верхніх поверхів. Але проявлятись він буде лише у випадку неякісного встановлення системи без необхідного шумо- та віброзахисту.

Якщо ж технологічних порушень не було, то і жодного дискомфорту люди не відчують.

Більше того, загальну вартість проекту можна навіть знизити, якщо в будинках до 10-ти поверхів використовувати котли опалення в кожній із квартир, тобто переводити їх на індивідуальне опалення.

[BANNER3]У такому випадку особа взагалі не платить за тепло, але оплачує газ, спожитий котлом. В масштабі квартири вартість встановлення котла разом із радіаторами, трубами і документами складає до 15 тис. грн.

Отже, якщо взяти будинок на 100 квартир, то його повний перехід на індивідуальне опалення коштуватиме 1,5 млн гривень – суттєво менше, ніж середня вартість дахового котла.

Остаточний вибір найбільш прийнятного варіанту модернізація теплоенергетичного комплексу столиці треба робити не лише з огляду на те, як це простіше чи дешевше було б провести прямо зараз.

Також необхідно зважати на реальний термін повернення витрат і логіку функціонування усієї системи.

У поточній ситуації є один цілком неприйнятний варіант – це розслабитись і зовсім нічого не робити, чекаючи подальшого зношення системи і появи ризиків настання справжньої техногенної катастрофи.

Натомість будь-які ініціативи, у випадку їх справедливого економічного та екологічного обґрунтування, треба якнайскоріше впроваджувати в життя.