Cимулятор коррупции

Два роки тому як жарт виникла ідея зробити комп’ютерну гру – симулятор корупції.

Жартома виникла думка, що раз вже корупцію побороти не можна, то треба її зробити досконало конкурентним ринком.

Там, де є досконала конкуренція, "маржа" знижується до нуля. Жарт жартом, але для того, щоб боротись з явищем треба спочатку розуміти його природу та механіку.

Вирішили почати з побудови розуміння механіки для звичайних людей. Взяли на озброєння інтерактивний формат – комп’ютерна іграшка.

Оскільки на той момент реформи були на марші і ми всерйоз вірили, що в певних сферах корупція буде подолана ще до того, як ми закінчимо свій продукт, обрали для пілоту "безпечну" з точки зору корупції тему – митницю.

Поки ми робили свою справу, уряд створював "чорні сотні", організовував "єдине вікно" і т.д.

Як не дивно, на механіку гри це аж ніяк не впливало. Ні до чого, окрім додаткових витрат і збільшення корупційної такси як в реальному житті, так і в нашій іграшці це не призводило.

Масштаб питання важко оцінити, бо явище ніхто не фіксує.

Однак як експерти, так і державні функціонери сходяться на думці, що нелегальний імпорт може сягати до 30% від офіційного, тобто приблизно 10 млрд доларів на рік.

Самі схеми незаконного ввезення товарів в Україну ми вже детально описали у "Контрабандному чтиві". Однак вирішили піти далі…

Одна справа читати теорію про незаконні схеми ввезення товарів, а зовсім інша справа зануритись в сам процес і відчути, на чому все тримається, чітко зрозуміти, чому ні "Контрабанда-Стоп", ні "чорні сотні", ні навіть "Україна без контрабанди" не стануть на заваді контрабандному бізнесу.

Те, що ми розуміємо під корупцією, можна умовно розділити на 4 складових:

1) корупційні умови (наприклад, низький рівень оплати праці, соціальна і правова незахищеність, рівень правової культури тощо);

2) корупційні можливості (наявність прогалин в законодавстві, дискреційні повноваження);

3) корупційний акт (власне протиправне діяння);

4) наслідок (отримання благ або розпорядження нелегальними коштами, тобто спосіб життя, який нібито має моніторити НАЗК).

Треба бити в те місце, де ця корупція зароджується. Куди саме? Три ключові точки:

1. Обмін інформацією про товари, що перетинають кордон, із митними адміністраціями суміжних країн

Відсутність такого обміну робить можливими "сквозняки" на кордоні, а розбіжність у статистичних даних зовнішньої торгівлі може сягати мільярдів доларів США.

На сьогоднішній день обмін інформацією існує лише з Молдовою, фрагментарно – з РФ та Білоруссю.

У 2011 році стартував експеримент обміну СМС-повідомленнями про товари з митницею Польщі, щоправда лише на одному пункті пропуску і в дуже усіченому форматі.

2. Відслідковування руху товарів від кордону до кінцевої реалізації

Як варіант – такс-інвойс – системний апгрейд електронного інвойсу, який застосовується при імпорті, та можливості його використання як "точки входу" й первинного обліку для імпортних товарів, що надасть можливість відслідковувати рух товарів.

3. Контроль кінцевих продажів

Саме цей блок – контроль кінцевих продажів – є визначальним якраз для умовно "чистих" схем. Тобто таких, як наприклад "посилки/піджаки", коли товар нібито легально потрапляє в Україну, користуючись пільгою, а потім опиняється в роздрібній мережі.

Хоча навіть в умовах тотальної фіскалізації завжди залишається неконтрольований сегмент реалізації товарів поза торговельною мережею (тютюнові вироби без акцизної марки, смартфони через інтернет-магазини, алкогольні напої через підпільну мережу).

Однак протидія цьому – це вже робота спеціально навчених людей.

А поки обмін інформацією та електронний інвойс – це тільки наші фантазії,  контрабанда їде безперервним потоком.

Корупція децентралізувалась і схеми прекрасно себе почувають за будь-якої влади та за будь-яких антикорупційних заходів.

Тому насолоджуйтесь грою! Вона не втратила свою актуальність за ці роки реформ і якщо щось зміниться, ми будемо перші, хто про це повідомить.