Стоп газовой войне против киевлян

Кожен громадянин України пишається перемогам НАК "Нафтогаз України" в міжнародних арбітражах над російським "Газпромом", зокрема в Стокгольмі. Щиро переживаємо і поразки.

Пишаємось і переживаємо, бо судяться вони там за наші гроші. Бо ми – мільйони українців – безпосередні учасники цих перемог і поразок.

По-перше, ми, громадяни України – акціонери "Нафтогазу" як державної компанії.

По-друге, ми сплачуємо за газ відповідну ціну, яка стрімко наближається до імпортного паритету, тобто до європейського і світового рівня – і це тоді, коли середні зарплати та пенсії в Україні поки ще далекі від європейських і світових.

 І по-третє, перемоги в газовій сфері – це наша національна безпека завтра. Як і перемоги на Сході України.

І менеджмент "Нафтогазу", і військові в Операції об’єднаних сил захищають Україну від зовнішнього ворога.

А що ж на фронті внутрішньому?

А в середині країни повністю проявляється справжня природа НАКу – стара і монополістична за своїм змістом і суттю.

І ця природа, на жаль, мало чим відрізняється від "культури" того ж російського "Газпрому", в основі якої – диктат, тиск і шантаж.

Як казав ще в середні ХІХ століття один із класиків політичного й економічного лібералізму, англійський економіст, філософ і політик Джон Стюарт Мілль, монополія – це податок на сумлінність заради підтримки ледарства, якщо не грабунку.

Ось і ми сумлінно сплачуємо цей податок у вигляді високих тарифів. Для багатьох громадян ці тарифи перебувають в умовному діапазоні "на межі" – на межі виживання.

Проте за давно підняті тарифи, які сплачують побутові та промислові споживачі, за імітацію ринку газу, маємо недореформованого монстра-монополіста, який будь-якої миті готовий нас проковтнути. За явні, а часто навіть уявні борги.

Вільний ринок газу, на якому б ми могли обирати постачальника, за чотири роки так і не з’явився. Хоча "Нафтогаз", згідно з рішенням уряду, ще від грудня 2015 року мав би ще рік тому розділитися на три окремі компанії: з видобутку, транзиту та  продажу газу кінцевим споживачам.

Але так не сталося. І восени минулого року на знак протесту незалежні члени наглядової ради "Нафтогазу", іноземці Пол Ворвік і Маркус Річардс, подали у відставку. Своїм вчинком підтвердивши, що подальша реформа монополіста зупинена.

Утім це не заважає топ-менеджменту НАКу й надалі рапортувати суспільству та світу про чергові перемоги. І, що найбільш прикро, при цьому ще й винагороджувати самих себе несамовитими, просто космічними "бонусами".

Такими, наприклад, як 46 млн доларів (1,2 млрд грн) премій для топ-менеджменту компанії за перемогу у Стокгольмі.

Ці 1,2 млрд грн премії, як на мене, на тлі загальної соціально-економічної картини в країні виглядають мов банкет під час чуми. Якщо це бонус за виконані посадові обов’язки, для чого за великі гроші залучались міжнародні юристи?

Якщо нараховано премію менеджменту, то скільки слід стягувати з них за програні "Нафтогазом" суди? І чому таких рішень не приймає наглядова рада? І чи будуть премії за кожну стягнуту суму з боржника?

Більше того, якщо застосувати такий підхід до інших сфер, виникає питання – скільки слід нараховувати нашим військовим за звільнення українських земель на Сході?

Цифра в 1,2 млрд грн премії Нафтогазу вражає ще й тому, що саме таку суму штрафів і пені "Нафтогаз" вибиває зі столичної громади, з новоутвореного комунального підприємства "Київтеплоенерго".

А загалом (з цим штрафом включно) газовий монополіст на свою користь хоче стягнути з киян суму в 4,8 млрд грн (!) – боргу, який був утворений за часів управління столичною теплогенерацією і комунальною опалювальною мережею приватною компанією – ПАТ "Київенерго".

НАК "Нафтогаз України" не хоче підписувати договір з КП "Київтеплоенерго" на постачання газу столиці, якщо новоутворене підприємство не візьме на себе боргові зобов’язання ПАТ "Київенерго". Хоча для цього й немає правових підстав.

Звісно, воювати з киянами значно легше, ніж з олігархами. І як наслідок цієї війни вже сьогодні третина будинків в Києві – понад 3 тисячі, не мають гарячого водопостачання.

А якщо газ не почнуть постачати до 1 серпня, то гарячу воду будуть змушені відключити взагалі всім киянам, більшість з яких, до речі, справно платять за тепло, гарячу воду і газ. І будуть проблеми з енергопостачанням столиці.

Та монополії це байдуже. Апелюючи до непорушності своїх прав власності та економічних інтересів, монополія запроваджує колективну відповідальність  – рудимент цілком тоталітарний і далекий від цивілізованих рамок.

І робить це, користуючись тим, що у споживачів просто немає вибору, бо вільний ринок газу так і не створений.

Отже, недореформований "Нафтогаз" сьогодні перешкоджає, всупереч закону, київській міській громаді якісно змінити власне теплове господарство.

І тим самим розрубати гордіїв вузол накопичених за довгі роки проблем з теплопостачанням столиці. Адже саме через масові скарги і нарікання киян на роботу ПАТ "Київенерго", Київрада вирішила створити КП "Київтеплоенерго".

До слова, новостворене "Київтеплоенерго" крок за кроком здобуває свої перші перемоги в інтересах киян.

Згідно з проектом Національної комісії з регулювання у сферах енергетики і комунальних послуг (НКРЕКП), з 1 серпня цього року тариф "Київтеплоенерго" на виробництво теплової енергії для потреб населення може скласти 784,58 гривні/Гкал, що майже на 30% менше чинного тарифу "Київенерго" (1 104,96 гривні/Гкал).

Остаточне рішення з цього приводу ухвалить НКРЕКП, але й воно залежить від дій НАКу.

Що буде в столиці з початком опалювального сезону – важко уявити, якщо в ситуацію не втрутяться відповідні органи – НКРЕКП, Антимонопольний комітет, зрештою – уряд як акціонер "Нафтогазу".

Відповідне звернення ми разом з колегами-парламентаріями підписали на адресу прем’єр-міністра і профільних відомств. Монополіст повинен укласти угоду на газопостачання з "Київтеплоенерго" і припинити газову війну проти киян і проти українців.