"Покупай украинское, плати украинцам": результаты, а не "лайки"

В "Економічній правді" днями була розміщена стаття "Купуй українське": вітчизняні політики вчаться популізму".

Я вдячний її автору Артему Захарченку за те, що він представив проведений Центром контент-аналізу огляд реакції преси на наш з Олегом Ляшком та однодумцями законопроект №7206 "Купуй українське, плати українцям" та додатково привернув увагу суспільства до цієї важливої ініціативи.

Проте в статті є посилання на низку хибних суб'єктивних тверджень. Як автор законопроекту я скористався своїм правом відповісти на них.

Як би не намагалися опоненти очорнити ідею чи реалізацію законопроекту, авторитетно і з повною відповідальністю заявляю: він корисний для української економіки та підготовлений професійно.

Ті, хто ставлять під сумнів можливість та необхідність запровадження багатофакторної моделі оцінки публічних закупівель, у якій врахування місцевої складової стає обов'язковим для спеціалізованих предметів закупівель, — ретрогради. Ми, по суті, модернізуємо систему публічних закупівель ProZorro.

В Україні понад 99% державних закупівель — суто цінові, тоді як у Франції — лише 4%, Великобританії — 7%, Нідерландах — 10%, Іспанії — 24%. У Німеччині, Австрії та Італії лише кожна друга державна закупівля суто цінова. Після ухвалення закону "Купуй українське, плати українцям" ситуація якісно зміниться.

Ті, хто заперечують проблему імпортозалежності України чи доцільність розумного імпортозаміщення, — або неуки, або компрадори, які грають на руку конкурентам та виступають проти українських національних економічних інтересів.

За оцінками експертів, до 38% товарів та послуг у рамках публічних закупівель є імпортними або містять суттєву імпортну складову. У США та Японії цей показник менше 5%, у ЄС — 7,9%. Масштаб публічних закупівель становить 12% ВВП.

Вплив цього механізму на економіку і фінансову стабільність величезний, проте з нинішньою системою влада марнує шанс на економічний стрибок. Більше того, запровадження 11-відсоткової цінової переваги для української продукції, яке ми запропонували до другого читання, дуже консервативне.

У США на рівні федерального законодавства, що веде свою історію з 1933 року, коли був ухвалений закон "Купуй американське", діє 12-відсоткова цінова перевага для американських виробників — малого та середнього бізнесу.

Тобто якщо вітчизняна продукція на 10% дорожча за аналогічну іноземну, перевага буде віддана вітчизняній. Якщо вона дорожча, наприклад, на 15%, тоді виграє іноземна. Так завдяки нашому проекту з одного боку створюються стимули для локалізації виробництв в Україні, з іншого — зберігається конкуренція.

Аргументи опонентів вигадані та маніпулятивні. Взяти хоча б невдалу пропаганду заступника міністра економічного розвитку і торгівлі Максима Нефьодова та безпринципних грантожерів про необхідність збирати "23 довідки".

Про жодні довідки у проекті не йдеться, а розробка підзаконних актів делегується уряду, тому ж Мінекономіки, одним з очільників якого є "куратор ProZorro".

Інший безглуздий закид критиків — закон збільшить видатки держбюджету на десятки мільярдів гривень і знищить конкуренцію. Абсурд і брехня.

Наш законопроект, з урахуванням правок до другого читання, не лише надає 11-відсоткову перевагу українській продукції, а й встановлює вимоги до мінімального рівня локалізації: з 2020 року — 25%, з 2022 року — 40%, з 2024 року — 60% для предметів спеціалізованої закупівлі з певними винятками.

Скільки можна купувати за кордоном за кошти платників податків те, що Україна виробляє чи здатна виробляти сама? Аналогічна за духом та змістом норма є у законодавстві США про державні закупівлі — FAR. Відповідно до пункту 25.101 державним установам за певними винятками забороняється придбання продукції, яка вироблена не у США та містить менше 50% місцевої складової.

У результаті підтримки парламентом запропонованих нами законодавчих новацій постачальники та виробники іноземної продукції стануть перед вибором: або знижувати ціну, щоб не програвати українським виробникам, або розміщувати власне виробництво в Україні. Це дасть інвестиції, робочі місця та податки.

Тобто "Купуй українське, плати українцям" принесе більше конкуренції, інвестицій, робочих місць та бюджетних надходжень. Такий підхід — в національних економічних інтересах України, але, очевидно, це подобається не всім.

Навіть коли дещо дорожча за аналогічну іноземну українська продукція виграватиме на тендерах, це економічно вигідно державі та суспільству.

З кожної гривні, заплаченої за український товар, в економіку одразу ж повернеться мінімум 15 копійок у вигляді зарплати працівникам і прямих податкових надходжень до бюджету. Не кажучи про ефект мультиплікатора, який потужно розкручуватиме маховик економіки у правильному напрямі.

За даними дослідницького центру Manufacturing Institute, 1 дол випущеної продукції у переробній промисловості через ефект мультиплікатора створює додатково 1,33 дол випуску в суміжних галузях економіки.

Більш того, крім цінової переваги та вимог до локалізації, наш законопроект містить ще кілька фундаментальних норм, які чомусь рідко згадують.

По-перше, він запроваджує п'ятирічні плани державних закупівель предметів спеціалізованої закупівлі. Так ми зробимо публічні закупівлі прогнозованими, що дасть можливість виробникам планувати свою діяльність на роки наперед. Заодно покладемо край хаотичним тендерам, налаштованим під іноземних виробників.

По-друге, закон зобов’язує Мінекономіки звітувати про товарну структуру публічних закупівель та їх імпортну й українську складові. Зараз точні оцінки чи офіційні дані щодо імпортної складової публічних закупівель відсутні.

Тобто міністерство, яке повинне опікуватися економічним розвитком, не знає, скільки коштів з майже 12% ВВП, які спрямовуються на публічні закупівлі, йде на розвиток української економіки, а скільки "вимивається" за кордон через імпорт.

Мене, як і українське суспільство, не хвилює думка купки грантожерів, замовних псевдоекспертів та агентів впливу країн-конкурентів. Вони живуть у Фейсбуці і теплих кабінетах, а не реальним життям мільйонів українців.

Людям потрібні позитивні економічні результати — зростання доходів та стабільні ціни, а не порожні балачки або чиїсь "лайки" у Фейсбуці.

Мене, як і мільйони українців, турбує послаблення гривні, зростання цін, занепад української промисловості, безробіття, еміграція та бідність населення, залежність держави від закордонних кредитів. Законопроект "Купуй українське, плати українцям" спрямований якраз на лікування цих економічних хвороб.