Как внешний долг подтачивает экономику Украины
Программу сотрудничества с МВФ и другими внешними донорами следует пересмотреть, исходя из национального стратегического плана развития. (Укр.)
У 2017 році держборг України сягнув максимального значення як в абсолютному вимірі, 76,3 млрд дол, так і в співвідношенні до ВВП країни — 84,6%.
Ця заборгованість зростає динамічніше після 2014 року.
За цим показником варто пильно стежити, оскільки він загрожує нашому економічному розвитку як країни з недостатньо конкурентоздатною економікою.
Заборгованість сильної економіки, наприклад, США чи Японії, і економіки слабкої, як Україна, є відмінними явищами за своїми наслідками.
Сильні країни можуть позичати, оскільки їхні конкурентоздатні економіки завжди генеруватимуть достатні кошти для розрахунків. Однак слабкі повинні бути значно обережніші, бо над ними висить загроза неспроможності розрахунків через експортну вразливість чи слабкість, а отже, і дефолту чи диктату кредиторів.
Загальна сума державного та гарантованого державою боргу України, 2012-2017 роки, млрд дол
Економіка України, на жаль, слабка. Її товарне виробництво не диверсифіковане, а експорт вразливий через високу залежність від цін на сировину: пшеницю, соняшникову олію, металопрокат та напівфабрикати із сталі, залізорудну сировину і кукурудзу, на які у 2017 році припало близько 50% товарного експорту країни.
Крім того, економіка України, виміряна у доларовому еквіваленті на довгостроковому тренді, скорочується.
ВВП України, 2007-2016 роки, млрд дол у цінах 2010 року
Особливо цікаво спостерігати за динамікою співвідношення зовнішнього боргу, сумарно уряд та НБУ, до номінального ВВП, вираженого у доларах, — саме так в контексті аналізу зовнішньої заборгованості ми повинні відобразити ВВП країни.
За 2007-2017 роки, тобто за останні десять років, цей показник зріс з 8,7% до 46,9%. Особливо інтенсивно це відбувалося у 2014-2016 роках.
Номінальний ВВП і зовнішній борг України, 2008-2017 роки, млрд дол
Будьте певні: зовнішній тиск на ухвалення Україною економічних рішень чи зовнішнє економічне управління зростає пропорційно наведеному співвідношенню. Тепер ми значно залежніші, ніж у 2013 році, тобто втратили частину суб'єктності. Можливо, хтось скаже, що це спрощений підхід. Я б так не сказав.
Зверну увагу на іншу сторону небезпеки, дещо відмінну від проблеми зовнішнього управління. Мова йде про небезпечне навантаження на економіку зовнішніх боргових зобов'язань. Воно підточує її фінансові ресурси і змушує позичати ще більше хоча б для того, щоб розраховуватися за вже отриманими кредитами.
У 2018 році зобов'язання за зовнішнім боргом становлять 3,6 млрд дол: 2,05 млрд дол на повернення тіла кредиту і 1,59 млрд дол на обслуговування відсотків. Ці зобов'язання покриватимуться коштом видаткової частини бюджету і становлять 11,4% видатків. У 2017 році цей показник становив 5,2%.
Тобто 84,3% запланованого приросту держбюджету у 2018 році, який становить 4,3 млрд дол або 125 млрд грн, мусить піти на погашення зовнішнього боргу.
У наступних роках буде ще цікавіше. У 2019 році потрібно буде віддати 6,5 млрд дол, а у 2020 році — ще стільки ж. Це буде значно вищий відсоток бюджету, оскільки економічне зростання очікується на рівні 3%, а боргові зобов'язання зростають більш ніж на 100%. Це кошти, які могли б стати ресурсом розвитку.
Однак головне — ще попереду. Через борг і спричинену ним реструктуризацію, проведену у 2015-2016 роках, Україна з 2021 року сплачуватиме такий собі податок на економічне зростання у розмірі 15%, якщо приріст зростання ВВП буде в інтервалі 3-4%, і 40% від кожного відсотка зростання, що перевищує 4%.
Якщо економіка України зростатиме в середньому на 5% у 2021-2040 роках, це становитиме сумарно 21,51 млрд дол. Україні з її величезним відставанням необхідні мінімум 7% щорічного зростання протягом 15 і більше років. У такому разі в 2021-2040 роках Україні за погодженими інструментами відновлення вартості — Value recovery instrument — доведеться виплатити 64,62 млрд дол.
Я не знаю історичних прецедентів такої реструктуризації і такого зовнішнього оподаткування. Напрошується порівняння з контрибуціями, які переможці накладають на поневолену країну. Як треба було вести справи, щоб таке сталося? Чи може хтось уявити щось подібне у поляків, турків чи білорусів?
Отже, начебто тиха і непомітна зовнішня заборгованість поступово перетворюється на дракона, що висмоктує критично важливий фінансовий ресурс, блокуючи економічний розвиток і беручи у полон енергію майбутніх поколінь.
Потрібна термінова зміна підходів до економічної стратегії. Потрібен загальний план економічного розвитку, захищений від популізму і короткострокових інтересів політиків. Потрібно, щоб місце зовнішньої допомоги випливало з власного плану, а не вимоги зовнішньої допомоги диктували внутрішні економічні рішення. Захід теж робить помилки і йому не потрібна наша розвинена промисловість.
Програму співпраці з МВФ та іншими зовнішніми донорами слід переглянути, виходячи з національного стратегічного плану розвитку.
Можна взяти приклад з Польщі, яка домоглася співпраці з МВФ, до речі, значно скромнішої, ніж Україна, на власних умовах. Перше, що було в цій програмі, — це списання боргів. Як і в оригінальному плані Маршалла. Списання, а не нарощення. Саме так діяли розумні уряди, розуміючи небезпеку боргу для слабких економік.
Україна може легко відмовитися від хронічних зовнішніх запозичень. Для цього треба лише уміти акумулювати ресурс, який генерує національна економіка, і спрямовувати його в економічний розвиток, найперше виробничий. Але ні в якому разі не можна допустити стану, коли зовнішній борг вже не дозволятиме ні ухвалювати рішення, ні діяти подібним чином.
Час спливає. Годинник, що вимірює цей час для України, наближається до півночі.