Обратная сторона ProZorro

Система державних закупівель ProZorro — майже єдина комплексна реформа, спрямована на покращення умов ведення бізнесу в усій країні.

Від ідеї до втілення вона підтримана суспільством та закріплена законом.

Безумовна економія бюджетних коштів на всіх рівнях — майже успіх. Чому майже?

В перегонах за економією та звітністю більшість регіональних замовників та органів влади забули про інші важливі цілі реформи: відновлення довіри до державних закупівель через відкриття ринків та підтримку конкуренції.

Маріуполь — місто, яке посіло п'яте місці серед усіх замовників по Україні, де ProZorro поширюється на "допорогові" закупівлі. Загальна сума бюджетної економії сягнула 64 млн грн. Успішний приклад, та що стоїть за цим успіхом?

Трохи статистики. У місті не відбулося 42,5% тендерів на 542 млн грн. З них скасовано 30% торгів на 299 млн грн. Ця статистика хитро ховається в тіні загального успіху, проте саме ці цифри — зворотний бік ProZorro, який може дискредитувати проект та призвести до розчарування серед малого бізнесу.

Міська влада взяла чіткий курс на прозорі закупівлі, боротьбу із завищеними цінами та демонополізацією ринку. Однак не шляхом боротьби з нечистими на руку підконтрольними замовниками, а шляхом примусу бізнесу до економії.

Відбувається це так. Оголошується закупівля на певну суму, але на стадії оголошення замовник суму закупівлі не обґрунтовує. Фактично це закупівля за ціною, взятою "зі стелі". На тендер виходить місцевий постачальник, якій дає свою ціну, нижчу за оголошену замовником. Часто постачальник один, без конкурентів.

Така специфіка прифронтової зони та ускладненої логістики. Тут і починаються перегони за економією. Всіма доступними шляхами від постачальника вимагають понизити ціну. Якщо він не погоджується, закупівля скасовується та оголошується нова, на ту ж "ціну зі стелі". Знову біг по колу.

При цьому витрати потенційного постачальника — плата за участь в тендері — йому не повертаються. Може, це незначні гроші для великого бізнесу, але для малого та середнього в умовах економічної стагнації та війни — достатні для відмови від подальшої участі. Особливо зважаючи на тиск з боку замовника.

За підсумком такого пресингу більшість потенційних маріупольських постачальників залишає ринок місцевих закупівель та йде до міст, де або досі панує стара система "відкатів", або влада налаштована не стільки на економію, скільки на ефективність саме закупівлі.

Інша частина стає на шлях змови при закупівлі, бо саме туди їх підштовхує влада. Задля гарантії вони виходять на тендер або зі своїм "технічним" учасником, або заздалегідь розподіляють ринок шляхом змови з реальним конкурентом. В обох випадках економія на папері зростає, але це стає схоже на піррову перемогу.

#зрада? Аж ніяк. Не дарма команда ProZorro постійно стверджує, що система — це інструмент, а не панацея. Тому саме зараз настав час зробити наступні послідовні кроки: встановити фінансову відповідальність замовника перед потенційними постачальниками за скасування торгів з його вини.

Це слід зробити на всіх рівнях — від місцевої влади до держави. Рішеннями та законами. Покласти край "совковому" підходу гонки за показниками, що руйнує якість. І тоді все буде справді #ProZorro.