Сырьевая модель Украины. Чем зерно лучше эквадорских бананов?

Політичний дискурс в Україні зосереджений, здебільшого, на боротьбі з корупцією.

Водночас, подолання корупції мусить стати лише першим і далеко не найскладнішим етапом будівництва держави.

За наявності політичної волі це можна зробити за кілька років - як Грузія.

Далі постає складніше питання: яку модель соціально-економічного розвитку повинна обрати держава?

Над цим варто думати вже зараз, оскільки, враховуючи війну з Росією та стрімкість, з якою розвиваються геополітичні події, часу для роздумів у нас нема.

Якщо проаналізувати, як успішні країни стали успішними, то вибір у нас невеликий: або повторювати шлях країн, які планомірно розвивали власну промисловість, захищаючи і допомагаючи їй на початкових етапах, або стати сировинною колонією, що експортує природні ресурси в обмін на промислові товари.

Норвезький економіст Ерік Райнерт у книзі "Як багаті країни стали багатими, і чому бідні країни залишаються бідними" підтверджує це на історичних прикладах.

1. Головною забороною Великобританії щодо власних колоній була заборона обробної промисловості. З колоній дозволявся лише експорт сировини. Великобританія імпортувала до власних колоній готовий продукт. Війна за незалежність США почалася, зокрема, через цю заборону.

2. Європа і США у 19 столітті штучно створили власну обробну промисловість, закрившись на деякий час від розвинутої Британії митами на ввезення промтоварів та заборонивши експорт сировини. З часом потреба у митах відпала.

3. План Маршала передбачав таку ж "штучну" і "неринкову" реіндустріалізацію Європи після Другої світової війни. Оскільки вільна торгівля з більш розвинутими Штатами могла вбити європейську промисловість у зародку, на перших етапах її захищали протекціоністською митною політикою.

Цю тенденцію, але від зворотного, підтверджує приклад Африки, Латинської Америки та частини Азії. Там, де нема промисловості, і де відразу відкриваються митні бар'єри для більш конкурентоздатних товарів, промисловість не виникає, а держава змушена спеціалізуватися на торгівлі бананами - як Еквадор.

Там доводиться конкурувати з іншими невдахами низькими зарплатами населення, щоб туди перенесли збирання готових деталей чи ті галузі промисловості, які вже досягли піку продуктивності.

Слід зазначити, що застосування вільної торгівлі країнами третього світу є ключовою рекомендацією від Міжнародного валютного фонду та Світового банку, що включена до так званого Вашингтонського консенсусу - комплексу заходів, які пропонують МВФ і СБ всім країнам, що розвиваються.

Нобелівський лауреат з економіки Джозеф Стіґліц, який працював радником Білла Клінтона та віце-президентом Світового банку і бачив, як працюють МВФ та СБ зсередини, у книзі "Глобалізація: тривожні тенденції" пише таке.

"Західні країни проштовхують лібералізацію торгівлі щодо тієї продукції, яку експортують вони, і в той же час продовжують зберігати захист тих секторів своєї економіки, в яких їм могла би загрожувати конкуренція країн, що розвиваються".

Виходить, МВФ та СБ пропонують бідним країнам, у тому числі й Україні, те, що Великобританія нав'язувала своїм колоніям, і зворотне до того, чим був План Маршала для Європи.

Варто згадати, що у 1945-1947 роках, до Плану Маршала, в Німеччині діяв План Моргентау, який передбачав перетворення Німеччини у сільськогосподарську країну. Невдовзі з'ясувалося, що у такому разі понад 20 млн німців стануть "зайвими", і їх, у кращому випадку, треба буде кудись переселити.

Це пов'язано з тим, що джерелом промисловості є інтелект людини, чий ресурс необмежений. Сільське господарство стримується природними умовами, тому його потенціал обмежений. Відповідно, із зростанням масштабу виробництва віддача від промисловості зростає, а від сільського господарства - падає.

Для промислової країни людина - ресурс, в першу чергу, інтелектуальний. Для аграрної країни людина - це додатковий рот, який природа мусить прогодувати. Саме тому у сільськогосподарській Німеччині 20 млн німців виявилися "зайвими", а в промисловій Німеччині вони приносили користь.

Тези про "перенаселеність" неіндустріалізованої Африки як причину бідності відсилають нас до "успішності" Плану Моргентау.

Тепер повернемося до цивілізаційного вибору України. Наша держава довгий час вважалася житницею Європи. Наш чорнозем є предметом гордості українців і колосальним природним ресурсом. Існує велика спокуса максимально використати цей природний ресурс і заполонити світ українським зерном.

Виникає питання: чим українське зерно краще за еквадорські банани? Чи не станемо ми "банановою республікою", роблячи ставку на експорт сировини?

Чи є майбутнє у нації хліборобів у 21 столітті? Можливо, слід перетворитися на націю промисловців-новаторів, які з повагою ставляться до свого минулого і традицій, але зосереджені на створенні нового образу і нової міці України у світі?

Так, Україна має досвід радянської індустріалізації, але цей досвід дуже болючий з огляду на ціну, яку заплатив український народ. Можна сказати, це не був у повній мірі свідомий історичний вибір українців як нації.

Водночас, українці продемонстрували інтелектуальну готовність до тогочасних стандартів промисловості, а Українська РСР стала локомотивом СРСР. Наші космічна та літакобудівна галузі і сьогодні є конкурентоздатними у світі.

Справжню індустріалізацію ми можемо провести вже зараз, маючи національну державу. Для цього потрібно пройти шлях Європи, США, Японії.

Якщо сьогодні з українських автомобілів сміються самі українці, а українські смартфони ледь з'явилися, то потрібно пам'ятати, що 20 років тому Китай починав свою автомобільну галузь з того, що ставив двигуни на велосипеди.

Внутрішній ринок України не такий великий, як китайський, але достатній для того, щоб стати базою для нової української промисловості. З часом вона повинна стати експортоорієнтованою та конкурувати на зовнішніх ринках. Що для цього треба зробити? Лише те, що свого часу робили Європа, США та інші розвинені держави.

1. Заборона експорту з України необробленої сировини - зерна, металу.

2. Підвищення імпортних мит на закордонні промтовари, субсидіювання і пільгове оподаткування галузей, що виробляють вітчизняні аналоги.

3. Скасування мит на експорт з України готової промислової продукції.

4. Державна підтримка та пільгове оподаткування науково-дослідної діяльності, у тому числі технологічних парків.

5. Довгострокове залучення інвестицій у перспективні галузі промисловості.

Звичайно, така політика в короткостроковому періоді буде невигідна українським споживачам. Для них знизиться доступ до імпортних товарів, і вони будуть змушені купувати українські аналоги, можливо, не настільки якісні.

Проте споживачі повинні розуміти: кредити МВФ не безмежні, валюта в державі може закінчитися. Тому краще за 10-15 років налагодити власне виробництво, яке забезпечить Україні реальну самостійність, ніж брати приклад з Греції чи Африки.

Ми цілком можемо пройти шлях, який пройшли "азійські тигри".

"Найбільш успішно відкривали себе для світу країни, що розвиваються, у Східній Азії, але вони робили це поступово. Вони обережно знімали протекціоністські бар'єри, ліквідуючи їх тільки тоді, коли вже були створені робочі місця. Держава там грає роль підприємця в організації підприємств", - писав Стіґліц.

Важливим питанням є те, що власниками великих промислових підприємств у нас є олігархи, тому надання їм пільг може обернутися не інвестиціями у виробництво та ростом зарплат працівників, а збагаченням олігархів.

Тут потрібно звернути увагу на модель корпоративної власності іспанської компанії Mondragon Corporation. Близько 80% з 74 тис її працівників є співвласниками фірми. Крім них, нею ніхто не володіє. Працівники отримують весь дохід, а саме виробництво не може бути перенесене за кордон.

Ця модель або її варіація, наприклад, з частковою власністю працівників, може стати основою інвестиційних проектів з вітчизняними та іноземними інвесторами.

Спосіб виробництва та економічний устрій визначаються не лише заможністю держави, а й способом мислення населення та його культурою. Впродовж багатьох століть родючість чорнозему дозволяла українцям влаштовуватися на хуторі та обробляти землю. Звідси бере початок хуторянський тип мислення.

Свідомий перехід від історичних традицій землеробства до масштабного промислового виробництва буде означати настання в Україні епохи модерну, яку пережили інші народи, та модерністського типу мислення.

Ключовою ознакою модерну є створення національної держави, яка в Україні постала у 1991 році, а оформлюється зараз у війні з Росією. Інша ключова ознака модерну - свідомий відхід від традицій та утвердження свободи творити нове - повинна відбутися, в першу чергу, в економіці.

Ерік Райнерт цитує класичних мислителів, які помічали зміну культури народу та його політичного устрою лише після зміни економічного устрою. Освальд Шпенглер писав, що культура, мистецтво, політика та економіка дивовижним чином показують одне і те ж: світогляд, який панує у суспільстві.

Хочеться сподіватися, що українська нація при реалізації свого економічного потенціалу, при налаштуванні мислення на інноваційний лад розкриє свій творчий потенціал і запропонує світу якісно новий культурний орієнтир.

* * *

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона непретендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться.

Точка зору редакції "Економічної правди" та "Української правди" може не збігатися зточкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеноїінформації і виконує винятково роль носія.