Конец децентрализации. Кабмину хотят дать безграничные земельные полномочия

Я вже думав, епопея з Державним земельним банком закінчилася, і час великих земельних афер минув. Як виявилось, марно.

Недавно у Верховній Раді був зареєстрований цікавий законопроект - "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо покращення інвестиційного клімату у сфері виробництва сільгосппродукції".

Напевно, у законопроекті з такою назвою ми повинні були побачити закриття корупційних схем, усунення свавілля контролюючих органів, створення прозорих процедур надання адміністративних послуг або державну підтримку інвесторів.

Однак автори вирішили піти іншим шляхом.

Інвестиційний клімат вони пропонують підвищувати у досить дивний спосіб - через надання Кабміну права передавати сільськогосподарські землі державної власності у користування на умовах угод про розподіл продукції.

Без обмеження площ, строком на 50 років, ще й самому проводити конкурси на залучення інвесторів. Думаю, нікому не треба пояснювати, що умови будь-якого конкурсу можна прописати для конкретного учасника.

Нагадаю історію питання. До 2002 року право розпорядження державними землями за межами населених пунктів належало органам місцевого самоврядування. З 2002 року по 2013 рік ці повноваження перейшли районним державним адміністраціям. У 2013 році - Державному агентству земельних ресурсів.

І от зараз апофеоз обіцяної "децентралізації": повноваження передаються… безпосередньо Кабінету міністрів. Звідки ж пропонують узяти ці землі?

За даними Держгеокадастру, державних аграрних земель у нас близько 10,5 млн га. Це землі запасу, землі, які перебувають в оренді, та землі держпідприємств, у тому числі Академії наук. В останніх, скоріш за все, і зацікавлені окремі структури.

Такий висновок напрошується, виходячи із запропонованих змін до Земельного кодексу. Ними пропонується надати уряду право вилучати ділянки, які перебувають у постійному користуванні державних і комунальних наукових установ, навчальних закладів, агропідприємств для науково-дослідних цілей, у таких випадках.

1. Відсутнє фінансування науково-дослідних робіт.

2. Розмір земель перевищує потреби наукових установ та навчальних закладів для проведення навчального процесу, наукових досліджень, вирощування елітного насіннєвого матеріалу, потреб племінного поголів'я худоби в кормах.

3. Матеріали державного контролю за використанням і охороною земель мають висновки щодо необхідності іншого використання земель державної власності.

4. Ділянка використовується з порушенням законодавства.

В принципі, всі ці випадки легко створити у штучний спосіб, але перший випадок - відсутнє фінансування науково-дослідних робіт - це взагалі шедевр.

Кабмін може легко перекрити фінансування тієї чи іншої установи - і вже має гарантовану підставу для вилучення земельної ділянки. Більше того, це вже фактично обіцяв зробити прем'єр-міністр Арсеній Яценюк.

Так, з використанням земель Академії наук є проблеми. Не секрет, що велика їх кількість використовується за "сірими" схемами не структурами академії, а приватними підприємствами. Але запропонований шлях вирішення питання дивний.

Що таке угоди про розподіл продукції, і навіщо вони потрібні? Зазвичай вони укладаються у сфері видобування корисних копалин і передбачають, що видобувна компанія вкладає інвестиції, налагоджує інфраструктуру і забезпечує видобуток. Держава ж просто отримує відсоток видобутої продукції.

Такі угоди актуальні для держав, які не мають достатніх фінансових можливостей для самостійного видобутку копалин. Однак копалини - це копалини. Причому тут сільськогосподарські землі? Причому тут сільськогосподарська продукція? Навіщо це потрібно? Читаємо пояснювальну записку.

Автори обґрунтовують розробку законопроекту необхідністю "гарантованого забезпечення населення України основними продуктами харчування" і "створення значного експортного потенціалу в аграрному секторі".

Скажіть, у нашому агросекторі є проблеми з експортом? Чи приватний агробізнес не забезпечує населення сільськогосподарською продукцією? Україна вирощує вдвічі більше зерна, ніж здатна спожити та переробити.

Продовольча безпека держави досягається шляхом створення прозорих правил ведення бізнесу та системи закупівлі продукції, а не шляхом участі держави у господарській діяльності і не через надання уряду права розпоряджатися мільйонами гектарів, фактично забираючи їх у територіальних громад.

Байдуже, що коаліційною угодою передбачена необхідність передавання земель державної власності за межами населених пунктів у комунальну власність. Байдуже, що аграрним комітетом Верховної Ради, Міністерством аграрної політики та більшістю аграрних асоціацій був підтриманий законопроект №1159 з цього питання.

Байдуже, що розпорядження землями місцевою владою - основа реальної децентралізації, а не тієї псевдореформи, яку українцям намагаються нав'язати. Мабуть, комусь ці землі більш потрібні, ніж територіальним громадам?

Деякі положення законопроекту взагалі викликають шок. Зокрема, там пропонується змінити закон про оренду землі: якщо Кабмін прийняв рішення про укладення угоди про розподіл продукції, договори оренди земель, зазначені у цій угоді, припиняються.

Це що виходить? Фермер узяв в оренду у держави землю, господарює на ній, справно сплачує орендну плату. Раптом хтось у Кабміні вирішує, що земля цьому фермеру не потрібна, і земельну ділянку віддають якомусь інвестору! Нескладно припустити, що "інвестором" буде спритний олігарх, близький до уряду.

Відповідно до законопроекту, інвестор - це "громадянин України, іноземець, особа без громадянства, юридична особа України або іншої держави, об'єднання юридичних осіб, створене в Україні чи за її межами, особи, які діють окремо чи спільно, що мають фінансово-економічні та технічні можливості або відповідну кваліфікацію для виробництва сільськогосподарської продукції або користування надрами та визначені переможцем конкурсу". Тобто будь-хто.

Вибачте, але це якесь державне рейдерство. Майже всі аграрії мають досвід боротьби з рейдерами на приватному рівні, а тепер Верховній Раді пропонується через закон дозволити рейдерство урядове?

Неприємним є те, як законопроект проходить у Верховній Раді.

Дві третини документа - зміни до земельного законодавства. Проте головним комітетом визначений чомусь не комітет з питань аграрної політики та земельних відносин, а комітет з питань економічної політики. Сподіваюся, ми маємо справу з технічною помилкою, а не з банальним "договорняком".

Головне науково-експертне управління парламенту рекомендувало відхилити цей законопроект, а от Кабмін досі не надав своєї офіційної позиції до цього "аукціону небаченої щедрості" з боку народних депутатів. Нескладно передбачити, що чиновники були б раді отримати додаткові повноваження на земельному ринку.

Я надіслав звернення до Кабміну та Держгеокадастру з проханням висловитися щодо проекту. Сподіваюся, ми маємо справу з приватною лобістською ініціативою, яких сотні в парламенті, а не з намаганням уряду створити корупційну схему.

Обіцяю зробити все, щоб цей ганебний проект не був прийнятий. Хочу нагадати його авторам, що нас обирали для захисту інтересів людей, а не для розкрадання державної власності.

P. S. Під час підготовки цього тексту відбулося засідання комітету з питань економічної політики, який рекомендував Верховній Раді прийняти документ у першому читанні.

* * *

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться.

Точка зору редакції "Економічної правди" та "Української правди" може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.