Новый социально-экономический порядок

Рік тому, ще до перемоги майдану, "Економічна правда" надрукувала мою статтю "Економіка після Євромайдану".

У ній я намагався прорахувати можливі сценарії розв'язання конфлікту між тоталітарним режимом Януковича та українським народом.

Теоретичною базою такого аналізу можливостей виступила найбільш сучасна теорія соціально-економічних устроїв та насильства Д. Норта.

За цією теорією, країни, де домінує суспільний устрій "обмеженого доступу" та ренти, характеризуються незначним економічним зростанням, малою кількістю підприємств, системою сімейних та особистих привілеїв, неоднорідністю примусів до виконання законів та незахищеністю прав власності.

Такими є 175 країн або 85% населення світу. На жаль, до них належить і Україна.

Для країн "відкритого доступу" характерні економічний розвиток, демократія, забезпечене та динамічне громадське суспільство з багатьма організаціями та розгалуженою системою безособових соціальних відносин, які включають верховенство закону та надійний захист прав власності.

Саме за такий політичний устрій зібрався Євромайдан і відбулася Революція гідності.

Виходячи з цієї теорії і моєї оцінки рівня інтелектуального та культурного розвитку влади, опозиції та українського суспільства, я стверджував, що існує три найбільш вірогідні варіанти розвитку подій, які народив Євромайдан.

1. Президент Янукович та правляча коаліція допускають до розподілу ренти (бюджету, монополій, хабарів) всю або частину опозиції та імітують допуск до бюджету народу через підвищення пенсій та мінімальної заробітної плати.

Максимальний рівень кооперації влади та опозиції - це імплементація представників опозиції на посаду прем'єр-міністра чи навіть президента, залежно від вірогідності повернення конституції 2004 року.

Важливо підкреслити, що система "обмеженого доступу" та ренти залишається незмінною навіть за умови укладання угоди з ЄС про асоціацію.

Віктор Янукович

Міняються конфігурація сил, які допущенні до ренти і, в кращому випадку, - розміри та форми ренти. Наприклад "відкати" з бюджетних витрат на будівництво зменшаться з 40% до 30%. Побори за надання юридичної адреси нового будинку будуть не 200 тис дол, а 100 тис дол. Такий аналіз був зроблений до перемоги!

Вірогідність "коаліційного" сценарію була найбільшою і дорівнювала 50%.

2. Президент Янукович і правляча коаліція не ідуть на поступки, тобто не допускають до ренти опозицію чи її частину та імітують покращення для народу перед виборами. Статус-кво влади зберігається, рента не змінюється.

Насильство стає звичайним елементом українського життя, держава стає в один ряд з Білорусією та Росією. З'являються нові ренти. Наприклад, в кінці 2014 року комерційний банк купує у НБУ валюту за 13 грн і тут же продає її за 16 грн!

Вірогідність такого сценарію дорівнювала 40%.

3. Нарешті - третій, найменш ймовірний сценарій.

Влада радикально трансформується. Президент стає арбітром нації, у парламенті формується більшість, яка підтримує асоціацію з ЄС і відбуваються справжні економічні реформи шляхом формування технічного уряду професіоналів.

Відбувається зміна формацій: система "обмеженого доступу" і ренти відкидається суспільством, Україна переходить до системи "вільного доступу", де панує чесна конкуренція в економіці та політиці. Вірогідність такого варіанта розвитку подій на початку 2014 року становила приблизно 10%.

Як повинна була розвиватися країна у 2014-2016 роках за цими трьома можливими сценаріями, показує таблиця.

На початку 2014 року здавалося, що все іде за першим сценарієм. Саме його готували опозиція та Захід. Однак українські герої його відкинули! Потім на Україну напав Путін. Порошенко змінив Януковича, але реальність виявилася іншою, більш фантастичною і драматичною.

На світ з'явився четвертий варіант влади: новий уряд, новий парламент та новий президент. Варіант, який базується на європейських та партійно-кумівських засадах. Однак європейські засади лише задекларовані, тобто вони є лише потенційні, а партійно-кумівські - реалізовані та актуальні.

Ця модель влади неефективна, суперечлива і нестійка. Більше того, вона тримається на війні з Росією. Якщо статус-кво влади збережеться, то Україна буде жити за іншою статистикою.

Якщо порівняти дані другої таблиці та останній рядок першої, то можна побачити ціну, яку вже заплатив і ще буде платити український народ за агресію Путіна і некомпетентність влади.

Звичайно, виникає питання: що робити? Відповідь хочу дати в рамках теорії Норта. Україна нарешті повинна перейти від стану, де домінують - знімають ренту - штучні партії, клани та олігархи, до нового стану держави "відкритого доступу", де панують демократія і конкуренція, де відсутнє насильство і рента.

Такий перехід можливий за наявності трьох умов.

1. Верховенство закону визнається всіма елітами.

2. Наявність безстроково існуючих організацій. Безстроковість означає відсутність прив'язки до особи або клану.

3. Централізований контроль за збройними силами та поліцією.

На відміну від України, зовнішньополітична та військова еліта Росії, я впевнений, знайома з теорією Норта і застосовує її у своїй політиці стосовно України.

Саме тому Путін зробив ставку на створення центрів насильства і відкритих та прихованих недержавних збройних формувань, які працюють або на Кремль, або на олігархів, або навіть на Україну.

Головне, що держава не має монополії на силу і не контролює всі збройні формування на її території. Такий стан унеможливлює верховенство закону.

"Еліти" - олігархи, п'ята колона Путіна чи просто правдиві патріоти України, - спираючись вже не на підтримку народу, а на силу у вигляді справжніх батальйонів, ігнорують як закони, так і волю народу.

Володимир Путін. Фото radiosvoboda.org

Більше того, держава рухається не до стану "відкритого доступу", а до "незрілого обмеженого доступу". Стану, де існує кілька конкуруючих груп, які намагаються захопити контроль за рентою, починаючи від НБУ і закінчуючи "Нафтогазом" і ЖКГ, в тому числі за допомогою зброї та насильства.

Відтак, стає зрозумілою правильна стратегія для нейтралізації плану Путіна. Вона полягає у тому, щоб припинити війну і насильство в Україні. На практиці це означає визнати територію Донбасу і Криму, яку захопила Росія, тимчасово окупованою, за яку всю відповідальність несе агресор.

Українці, які не бажають співпрацювати з агресором і хочуть вирватися з полону "ЛНР" і "ДНР", повинні отримати фінансову допомогу з боку держави і міжнародної спільноти. Мова іде про житло, пенсію, роботу на не окупованій території.

Також слід терміново інтегрувати всі озброєні загони до офіційних силових структур. Влада мусить стати монополістом на насильство. Це неможливо зробити без професійної і добре оплачуваної армії. За все треба платити.

Президент Порошенко як розумна і досвідчена людина дотримується саме такої стратегії, але суспільство і громадськість неоднозначно ставляться до цих намірів.

Зрозуміло, чому. Навколо президента ще багато агентів Кремля, хабарників та прислуги. Остання несподівано отримала найвищі державні посади і не знає, що з цими посадами ще можна робити, крім їх монетизації.

Що робити далі, після подолання насильства в Україні? На мою думку, треба змінити Конституцію так, щоб не було конфлікту між інститутами президента і уряду. Зараз в Україні чотири гілки влади, причому дві з них виконавчі.

За такої системи перша умова для переходу України до країн "відкритого доступу", тобто верховенство закону, який визнають всі еліти, працювати не може. Без цього неможливі не лише економічні реформи, але і наша інтеграція в ЄС і НАТО.

Петро Порошенко. Фото texty.org.ua

Є лише дві несуперечливі моделі суспільної влади для України: президент очолює уряд, а посади прем'єр-міністра не існує взагалі (модель США) або прем'єр-міністр стає першою і єдиною особою, яка очолює виконавчу владу, а президент виконує функцію совісті нації (модель Німеччини).

Якщо зрозуміло, що інші моделі влади не працюють, то є лише один вигідний для всіх еліт та українського народу вихід із, здавалось би, безнадійної ситуації.

1. Прем'єр-міністр подає у відставку, але його фракція не виходить з коаліції. Альтернатива - прем'єр призначає першого віце-прем'єра, відповідального за реформи, і делегує йому всі повноваження та відповідальність за їх проведення.

2. Правляча більшість призначає технічний уряд на два роки, який проводить реальні економічні реформи.

3. На Всеукраїнський референдум виноситься одне питання: яку модель влади підтримує народ. Президентську, де президент очолює уряд, чи парламентську, де прем'єр-міністр очолює уряд, а посада президента стає символічною і технічною (обирається парламентом). Як на мене, остання модель найкраща для України.

4. Парламент приймає нову Конституцію, яка передбачає децентралізацію влади. Нова конституція набирає чинності одразу після виборів парламенту і президента. Місцеві вибори проходять або разом з парламентськими, або після них і враховують значне скорочення регіональних органів влади.

Термін реалізації цього плану - два-три роки.

Моє бачення технічного уряду: досвідчені авторитетні фахівці світового рівня, ідеалісти, не діти, не іноземці, не агенти. За два роки основні реформи слід почати і закінчити. Через два роки цей уряд іде у відставку і вже новий парламент обирає прем'єр-міністра та уряд, який будується на партійно-професійних засадах.

* * *

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться.

Точка зору редакції "Економічної правди" та "Української правди" може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.