Кто исполнит решение суда

Наприкінці 2014 року міністр юстиції Павло Петренко заявив про намір Кабміну ліквідувати Державну виконавчу службу.

Звичайно, йдеться не про те, що в Україні не будуть виконуватися судові рішення, а про реформування цього інституту.

Яким же повинно бути реформування, щоб відсоток виконання судових рішень в Україні досягав рівня європейських країн?

Відповідь на це питання можна пошукати, аналізуючи реформи системи примусового виконання у пострадянських країнах.

Після розпаду СРСР колишні республіки отримали у спадок систему виконання судових рішень радянського зразка. Судові виконавці працювали при судах та були закріплені за суддею, який ухвалював рішення.

Свого часу російський дослідник Козинцев писав, що система виконавчого провадження довгий час перебувала на задвірках органів радянської юстиції.

"Судові виконавці входили до складу судів і вважалися технічними працівниками судів. Зважаючи на мізерну зарплату, склад виконавців постійно змінювався, в окремі роки - до 75%.

У виконавці йшла молодь з початковою освітою. Виконавці часто порушували закон, привласнювали кошти і затягували виконання".

Ці вади перейшли у спадок до новоствореної у 1999 році Державної виконавчої служби України. Зважаючи на відсутність дієвих реформ, за 16 років свого існування вона перетворилася на забюрократизовану та корупційну структуру.

Проте деякі пострадянські країни або не проходили цей шлях, або звернули з нього в напрямку європейської системи примусового виконання судових рішень.

У Франції, Бельгії, Нідерландах, Люксембурзі, Італії, Греції, Чехії, Болгарії, Словенії, Угорщині, Румунії виконання судових рішень покладено на приватних виконавців. Цей досвід перейняли країни Балтії, Грузія, Казахстан та Молдова.

Естонія

Реформа системи примусового виконання була проведена в Естонії ще у 2001 році і мала на меті підвищити ефективність організації виконання рішень.

До того часу примусове виконання рішень здійснювали державні службовці - штатні судові виконавці. Таким чином, витрати, пов'язані із стягненням, опосередковано сплачував кожний платник податків, незалежно від того, чи був він коли-небудь стягувачем чи боржником у виконавчому провадженні.

За ідеологією нової системи всі витрати, пов'язані із стягненням, повинна нести особа, з вини якої порушено виконавче провадження, тобто особа, яка у встановлений строк не виконала пред'явлені до неї вимоги, - боржник.

Найдешевшим способом виконання судових рішень було і залишилося добровільне виконання. Необхідність застосування державою засобів примусу за допомогою виконавця є наслідком неповаги до встановлених державою правил.

Вільнонаймані судові виконавці змінили виконавців, які працювали як державні службовці. Процесуальна сторона роботи вільнонайманих виконавців схожа на роль керуючого банкрутством. Вільнонаймані виконавці представляють єдину інституцію, що має право в примусовому порядку виконувати судові рішення.

Послуги виконавця платні. Він має право не починати виконавче провадження, якщо стягувач не внесе попередню оплату, або призначити строк для внесення винагороди після його порушення. Розміри сум визначає міністр юстиції.

Для здійснення попередньої оплати у держбюджеті передбачені необхідні суми. У передбачених законом випадках виконавцю забороняється вимагати оплату.

Із сплати винагороди є пільги. Заборонено вимагати внесення попередньої суми винагороди від стягувачів, що звільнені від сплати державного мита або від сплати за юридичну допомогу у зв'язку з неплатоспроможністю, а також від стягувачів-фізосіб за виконання рішень щодо відшкодування шкоди, заподіяної злочином.

Закон Естонії "Про судових виконавців" визначає їх правовий статус як незалежних осіб, які посідають публічно-правову посаду та виконують посадові обов'язки як особи вільної професії від свого імені та під свою відповідальність.

Судовий виконавець не є підприємцем або державним службовцем. При оподаткуванні службової діяльності судового виконавця до нього застосовуються положення, які стосуються підприємців - фізичних осіб.

Виконавець при вчиненні службових дій повинен бути неупередженим та користуватися довірою всіх осіб, на користь чи щодо яких він вчиняє дії. Він має посадовий знак та печатку і належить до сфери управління міністра юстиції, який може видавати постанови з питань організації його службової діяльності.

Місцем роботи виконавця є його бюро. Воно мусить знаходитися в районі діяльності судового виконавця, відкритому для вільного доступу місці, бути придатним для прийому осіб, відкритим певний час кожного робочого дня. Час роботи і години прийому виконавця повинні бути доведені до загального відома.

З дозволу міністра юстиції кілька судових виконавців можуть утримувати спільне бюро, проте і в цьому випадку кожний судовий виконавець вчиняє службові дії від свого імені і несе за свою службову діяльність особисту відповідальність.

Судовий виконавець несе відповідальність за порушення своїх посадових обов'язків. При цьому законодавчо встановлено обов'язкове страхування професійної відповідальності судового виконавця та вимоги до страховика.

На посаду судового виконавця можуть бути призначені громадяни Естонії, що пройшли стажування та склали іспит на отримання кваліфікації судового виконавця, виконали акредитовану державою навчальну програму академічної юридичної освіти, володіють мовою та мають високі моральні якості.

На цю посаду не можуть призначатися особи, засуджені за вчинення умисного злочину, підозрювані, обвинувачені чи підсудні у кримінальних справах, відсторонені від посад судді та нотаріуси, особи, виключені з адвокатури, звільнені від публічної служби за скоєння дисциплінарного проступку, боржники.

Для кандидатів у судові виконавці передбачене стажування.

Посади судових виконавців заміщаються на конкурсній основі. До складу конкурсної комісії входять суддя і судовий виконавець, призначені міністром юстиції, три представники Міністерства юстиції і один залужений юрист. До вступу на посаду судовий виконавець повинен скласти присягу.

Розміри винагороди виконавця встановлюються у фіксованих сумах, виходячи з розмірів грошових вимог. Винагорода виконавця стягується з боржника разом із сумою грошової вимоги, що знаходиться на примусовому виконанні.

Якщо грошові вимоги, які знаходяться на примусовому виконанні, стягуються з боржника частково, то судовий виконавець може стягнути як винагороду тільки частину грошової суми, пропорційну частці повного розміру винагороди.

Також судовий виконавець має право брати плату за виготовлення додаткових копій своїх актів та за вчинення виконавчих дій поза межами адміністративно-територіальної одиниці, де знаходиться бюро судового виконавця.

Якщо винагорода судового виконавця стягнута з боржника в повному обсязі, то судовий виконавець повертає стягувачу внесену авансом суму.

Нагляд за діяльністю виконавців у районі їх діяльності здійснює голова повітового чи міського суду, а за діяльністю всіх судових виконавців - міністр юстиції. Чиновники, що здійснюють нагляд, перевіряють не рідше, ніж один раз на рік відповідність діяльності судових виконавців встановленим вимогам.

Вони перевіряють організацію роботи бюро судових виконавців, їх фінансово-господарську діяльність, використання інформаційних систем, зберігання документів, страхування професійної відповідальності.

Судові виконавці зобов'язані пред'являти чиновникам, які здійснюють нагляд, реєстри та інші документи. Крім того, міністр юстиції має право накладати на судових виконавців дисциплінарні стягнення.

Отже, в Естонії побудована ефективна система примусового виконання судових рішень, яка здійснюється винятково приватними судовими виконавцями. Проте це не означає усунення держави від сфери виконання судових рішень. Держава здійснює допуск до професії, регулює і контролює діяльність виконавців.

Казахстан

До 2010 року у Казахстані діяла радянська модель державної системи виконання. Судові виконавці залишалися при судах.

"Переваги" цієї моделі, яка залишалася лише в Білорусі та Казахстані, не давали спокою деяким консервативним очільникам вітчизняної судової влади. Вони бачили у ній позитивний приклад і пропонували до неї повернутися.

Проте час усе розставив на свої місця. У 2010 році в Казахстані набрав чинності закон "Про виконавче провадження та статус судових виконавців". Він запровадив паралельне існування приватних та державних судових виконавців. Характерно, що одним з ініціаторів реформи був президент країни Назарбаєв.

Законі передбачив, що і приватний, і державний виконавці мають рівні права щодо виконання судових рішень, крім випадків, коли однією із сторін є держава.

За законом, приватний судовий виконавець сам фінансує свою діяльність. З грошей, отриманих від своєї діяльності, він здійснює обов'язкові платежі з оплати витрат на придбання чи оренду контори, її утримання, облаштування, ремонт і охорону, створення робочих місць і виплату зарплати співробітникам.

Він сам купує обладнання, страхує цивільно-правову відповідальність, сплачує податки, веде архів, відшкодовує витрати, пов'язані з організаційно-господарським, транспортним і технічним забезпеченням своєї діяльності.

Кошти, що залишилися, перебувають в розпорядженні приватного судового виконавця і витрачаються на його розсуд.

Оплата діяльності приватного виконавця здійснюється за рахунок коштів, стягнутих з боржника. Вона складається з суми, що сплачується за затвердженими урядом тарифами. Розмір тарифу залежить від характеру здійснюваних виконавчих дій та суми, що виплачується після закінчення провадження.

Кошти виплачуються тільки у випадку повного або часткового виконання провадження. Якщо виконавчий документ виконаний частково, то приватний судовий виконавець стягує тільки частину винагороди, пропорційну стягнутій сумі. Приватному виконавцю забороняється змінювати встановлені розміри сум оплати.

До порушення виконавчого провадження стягувач зобов'язаний внести на рахунок приватного судового виконавця суму, необхідну для здійснення виконавчих дій, що визначається відповідно до встановлених тарифів. Закон передбачає випадки звільнення від внесення авансу певних категорій стягувачів.

Таким чином, Казахстан запровадив змішану систему, яка передбачає державних і приватних виконавців, діяльність яких регламентує та контролює держава.

Грузія

Розвиток системи примусового виконання Грузії нагадує вітчизняний. У 2000 році було створено департамент виконання у складі Міністерства юстиції Грузії. До нього перейшли судові виконавці, які до цього працювали при судах.

У 2008 році департамент виконання було реорганізовано у самостійний орган, який отримав назву Національне бюро виконання. Пріоритетами його роботи стало швидке та ефективне задоволення підтверджених судом вимог громадян.

У 2009 році в Грузії було запроваджено інститут приватного виконання. Діяльність приватних виконавців контролює Мін'юст. Він ж видає приватникам ліцензії. Платна модель обслуговування є запорукою своєчасного виконання рішення.

Крім традиційної діяльності з виконання судових рішень, Національне бюро виконання Грузії надає ще й послуги з посвідчення фактів, що дозволяє стороні значно спростити процес доказування у суді.

Національне бюро виконання на своєму сайті запрошує зацікавлених осіб звертатися за посвідченням фактів як у справах про порушення прав інтелектуальної власності, так і у побутових "сусідських" спорах.

Завершуючи аналіз реформування систем примусового виконання на прикладі трьох пострадянських країн, слід зазначити: змішана система полегшує перехід від публічного управління системою виконавчого провадження до приватної системи.

Стягувачі, які не сприймуть приватних виконавців, як це спочатку було у приватному нотаріаті, зможуть користуватися старою зрозумілою системою. Вона також надає захист існуючим працівникам Державної виконавчої служби.

Небюджетна система примусового виконання має низку переваг. Найголовніша з них - мотивація судового виконавця на повне та своєчасне виконання судового рішення, оскільки саме від цього залежатиме винагорода, яку він отримає.

Крім того, держава частково позбувається тягаря у вигляді утримання 8-тисячної армії державних виконавців, оскільки приватний виконавець сам фінансує свою контору і сплачує податки з доходів своєї діяльності.

До того ж, запровадження приватних виконавців як дієвого механізму виконання судових рішень суттєво пожвавить економічний обіг.

Проведення ж судової реформи без реформування системи примусового виконання не дасть позитивного ефекту. Рішення суду, закріплене лише на папері, не вартує навіть паперу, на якому воно надруковане.

Фото на головній unian.ua

* * *

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться.

Точка зору редакції "Економічної правди" та "Української правди" може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.