Не бойтесь частных исполнителей

Крім неупереджених та справедливих судів, суспільство також очікує реформування системи примусового виконання їх рішень.

Як відомо, більшість судових рішень виконується у примусовому порядку.

Примусове виконання судових рішень покладено на Державну виконавчу службу - ДВС - центральний орган виконавчої влади, роботу якого скеровує міністр юстиції.

Зараз у цій сфері склалася украй негативна ситуація: відсоток повного реального виконання судових рішень катастрофічно низький, виконавча служба корумпована та забюрократизована, заробітна платня державного виконавця жалюгідна.

У 2014 році у ДВС було на виконанні 6 млн виконавчих документів на 400 млрд грн. Реально стягнуто 14,6 млрд грн або лише 3,7%. При цьому звіт про роботу ДВС оперує поняттям не "реальне стягнення", а "завершено провадженням".

Якщо до органу ДВС на виконання надійшов виконавчий документ про стягнення 1 млн грн, а реально стягнуто лише 1 тис грн, та в подальшому виконавчий документ повернуто стягувачу у зв'язку з неможливістю виконання з тих чи інших підстав, і у звіт йде показник "завершено провадженням на 1 млн грн".

Таке нехитре маніпулювання дозволяє видати бажане за дійсне. Тобто відсоток "завершеного" виконання судових рішень видається за відсоток його реального виконання від загальної кількості виконавчих документів, що надійшли у ДВС.

Оптимістичні заяви колишнього голови ДВС Дмитра Сторожука, нині народного депутата від Народного фронту, про проведені реформи, запроваджену новітню концепцію виконання, кількість покараних корупціонерів та збільшений час його особистого прийому викликають у юристів та громадян лише гірку посмішку.

Щоб пересвідчитися, що все це не працює, стягувачу у виконавчому провадженні достатньо переступити поріг районного відділу ДВС. Між тим, у пункті 6 розділу IV коаліційної угоди зазначено, що реальне виконання судових рішень в країні таки буде забезпечене. Це планується досягти, зокрема, такими шляхами.

1. Впровадженням ефективного судового контролю за виконанням судових рішень.

2. Встановленням принципу залежності розміру винагороди державного виконавця від фактичного виконання судових рішень та строків їх виконання.

3. Запровадженням додаткових стимулів для добровільного виконання судових рішень та посиленням відповідальності за їх невиконання.

Почнемо з обіцянки ефективного судового контролю за виконанням судових рішень. Можна впевнено стверджувати, що він існує і зараз.

Більш того, він є в рази ефективніший, ніж відомчий контроль, оскільки оскаржувати дії або бездіяльність керівництва ДВС - марна справа. Дії або бездіяльність державного виконавця мають право оскаржити в судовому порядку як сторони виконавчого провадження, так і його учасники.

Також у судовому порядку вирішується чимало питань, що виникають в ході виконавчого провадження.

Дмитро Сторожук. Усі фото з сайту Державної виконавчої служби

Якщо ж під ефективним судовим контролем мається на увазі передавання органу примусового виконання з підпорядкування Мін'юсту під опіку Державної судової адміністрації, про що мріяли деякі колишні очільники вищих судів, то крім руйнації Державної виконавчої служби це ні до чого іншого не приведе.

Тепер щодо винагороди державного виконавця.

Закон "Про виконавче провадження" передбачає, що державний виконавець, який забезпечив своєчасне виконання виконавчого документа в повному обсязі, одержує винагороду в розмірі 5% стягнутої ним суми або вартості майна, але не більше 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а за немайновим виконавчим документом - не більше 15 неоподатковуваних мінімумів.

Отже, принцип залежності розміру винагороди від виконання судових рішень, про що йдеться у коаліційній угоді, давно законодавчо встановлений.

За своєчасне та повне виконання судового рішення про стягнення суми, що перевищує 17 тис грн, виконавець може отримати 850 грн винагороди. На перший погляд, ця норма повинна діяти автоматично: виконав рішення - отримав.

Разом з тим, у пункті 10.10 інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Мін'юстом 2 квітня 2012 року, зазначено, що при прийнятті рішення про виплату винагороди державному виконавцю враховується обсяг бюджетних асигнувань, встановлених кошторисом на відповідний рік.

Тобто нема бюджетних асигнувань - нема й винагороди. У Єдиному державному реєстрі судових рішень є справи про відмову у задоволенні позовів державних виконавців до свого відомства про стягнення такої винагороди.

Слід зазначити, що у парламент попереднього скликання уряд вніс законопроект 4322а "Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо оновлення державного апарату та спрощення надання адміністративних послуг".

Керівництв ДВС подавало проект так, нібито його прийняття стане реальним кроком до стабільної виплати винагороди. Однак цей акт пропонував викласти статтю 46 закону "Про виконавче провадження" "декларативним" чином.

"За сумлінне виконання державним виконавцем своїх обов'язків під час проведення виконавчих дій він має право на винагороду, яка виплачується за рахунок виконавчого збору. Порядок виплати, розмір винагороди та критерії оцінки роботи державного виконавця встановлює Кабінетом міністрів".

З якою метою були запропоновані ці зміни? На мою думку - щоб забюрократизувати критерії оцінки щодо виплат та для можливості зупиняти виплати кожного фінансово-проблемного для держави року.

Таким чином, незважаючи на ризик кримінальної відповідальності, виконавцю вигідніше "компенсувати" мізерну зарплатню "винагородою" від стягувача за сумлінне виконання або від боржника за неспішне виконання чи невиконання судового рішення. При цьому розмір такої винагороди не обмежується 850 грн.

Також існують стимули добровільного виконання судових рішень і відповідальність за їх невиконання, про які йдеться у коаліційній угоді. Перше коаліційна угода обіцяє запровадити, а друге - посилити.

Боржник, який не виконав "майнове" рішення у встановлений строк, до семи днів, зобов'язаний сплатити ще й виконавчий збір - 10% суми, що підлягає стягненню.

У разі невиконання боржником немайнового рішення виконавчий збір стягується у розмірі 40 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з фізособи і в розмірі 80 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з юридичної особи.

Відповідно до статті 382 Кримінального кодексу, умисне невиконання вироку, рішення, ухвали, постанови суду, що набрали законної сили, або перешкоджання їх виконанню карається штрафом від 500 до 1 тис неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк до трьох років.

Ті самі дії, вчинені службовою особою, караються штрафом від 750 до 1 тис неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк до п'яти років з позбавленням права обіймати певні посади на строк до трьох років.

Реально ж ця норма не працює. Принаймні, мені невідомі такі випадки. Звісно, у правоохоронців вистачає здорового глузду не притягувати до кримінальної відповідальності і пересічних громадян-позичальників за проблемними кредитами, про стягнення яких "пачками" ухвалюються судові рішення.

Також слід пам'ятати про ратифікований Україною протокол №4 до конвенції про захист прав людини. Згідно з ним нікого не може бути позбавлено свободи лише на підставі неспроможності виконати своє договірне зобов'язання. Таким чином, жодних реформ у сфері виконання судових рішень коаліційна угода не пропонує.

Разом з тим, варіант коаліційної угоди, запропонованої Блоком Петра Порошенка, містив дві дієві пропозиції, які у парафовану коаліційну угоду не ввійшли.

Перша - запровадження механізму унеможливлення безпідставного зволікання з вчиненням виконавчих дій.

Це можна було б реалізувати внесенням змін у законодавство про виконавче провадження, які б регламентували процесуальну діяльність виконавця і керівника органу ДВС після отримання від стягувача виконавчого документа для його подальшого примусового виконання, та звужували б їх дискреційні повноваження.

Друга пропозиція, яку я не знайшов у парафованій коаліційній угоді, стосується запровадження інституту приватного виконання судових рішень.

Ця необхідна, але непопулярна реформа назріла. Вона непопулярна як серед позичальників за валютними кредитами, так і серед депутатів-бізнесменів, що також мають борги перед банками або контрагентами.

Вона непопулярна і в Мін'юсті та ДВС, які не хочуть втрачати вплив, і в середовищі державних виконавців, які побоюються позбутися корупційної "винагороди". Проте без її запровадження стан виконання судових рішень буде лише погіршуватися.

У багатьох державах Європи виконання судових рішень покладено на приватних судових виконавців. У країнах Балтії вільнонаймані виконавці повністю замінили державних. У Грузії та Казахстані діє змішана система. Перші підсумки роботи приватних виконавців показали, що вони працюють ефективніше.

Термін "приватний" - умовний, оскільки виконавець отримує повноваження від імені держави і працює в рамках встановлених законом процедур. Систему оплати теж визначає держава. "Приватний" елемент цієї діяльності виражений тільки у способі фінансування та окремих елементах організації професії.

Аргумент, що приватні виконавці будуть займатися рейдерством, не витримує критики. Приватний виконавець у своїй роботі буде керуватися тим же процедурним законом, що і виконавець державний, а ось рейдери та колектори не керуються жодними законами, і, тим не менше, спокійно існують.

Під час запровадження приватного нотаріату, який діє з 1993 року, також були побоювання, що приватні нотаріуси, на відміну від державних, будуть порушувати закон або таємницю вчинення нотаріальних дій. Ці побоювання не справдилися.

Зараз навіть людина похилого віку без остраху переступає поріг приватної нотаріальної контори, до якої не потрібно займати чергу з шостої ранку.

Виходячи з досвіду таких реформ у європейських і пострадянських країнах, можна означити такі наслідком запровадження інституту приватних виконавців.

1. Зменшення навантаження на державних виконавців, що підвищить ефективність виконавчого провадження.

2. Скорочення строків виконавчого провадження та збільшення коефіцієнта стягнення за виконавчими документами через зацікавленість приватного виконавця у якнайоперативнішому здійсненні всіх виконавчих дій.

3. Зменшення корупційної складової у системі виконання. Приватний виконавець не буде зацікавлений занижувати вартість реалізації арештованого майна.

4. Економія бюджетних коштів, скорочення апарату державних службовців.

При цьому діяльність приватного виконавця на першому етапі реформи може бути обмежена виконанням лише певних категорій рішень, наприклад, стосовно юридичних осіб приватного права. Крім того, право вибору між державним та приватним виконавцем буде належати винятково стягувачу.

Така реформа - не нова ідея в Україні. Відповідні законопроекти розробив Центр комерційного права за участі Мін'юсту, вони кілька разів вносилися у парламент.

Таке реформування підтримує і Світовий банк. Його представники 4 листопада 2014 року провели у Києві круглий стіл, присвячений реформуванню системи примусового виконання судових рішень в Україні.

Розробка такої реформи не потребуватиме часових витрат, а її впровадження можливе у найкоротші строки за умови політичної волі учасників коаліційної угоди.

* * *

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться.

Точка зору редакції "Економічної правди" та "Української правди" може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.