Милитаризация и культура

У квітні 2014 року в Києві відбулося перше засідання клубу "Франко-рояль", де зібралися непересічні особистості у різних сферах життя країни.

Я мав честь бути модератором та одним із спікерів клубу, а також взяв на себе обов'язок зафіксувати основні ідеї учасників, які отримали повну підтримку.

Думаю, більшість цих беззаперечних істин та нових ідей заслуговують на увагу громадськості та влади.

1. Вироблені в Україні продукти та послуги науки, освіти, культури, мистецтва створюють ВВП країни, а їх імпорт з інших країн зменшує ВВП.

Іншими словами, дивлячись по телебаченню "Бригаду" чи "Ментів", ми не тільки деградуємо як особистості, а ще й робимо Україну економічно біднішою, а Росію - багатішою. Це базовий закон економіки. У розвинутих країнах вклад науки, освіти та культури у ВВП сягає 10-15%, а в Україні - віднімає 10-15%.

2. Для виправлення такого стану, зростання ВВП та припинення державного геноциду над українськими діячами науки, освіти, культури, перетворення їх у заробітчан необхідно захистити свій інформаційно-культурний простір.

Потрібно запровадити і жорстко контролювати квоту українського продукту в інформаційному просторі, особливо на телебаченні і радіо. Її частка повинна становити 75%, в тому числі не менше 50% - українською мовою. За нашими дослідженнями, україномовні продукти на радіо у Києві становлять лише 8-10%.

Для стимулювання друку українських книжок, часописів, газет, виробництва інтернет-продуктів застосовувати нульову ставку ПДВ на ці товари.

3. Безпорадність нової влади, яка без військового та інформаційного опору допустила окупацію Криму, є результатом не лише кадрових помилок, але й відсутністю уваги держави до проблем безпеки і культури українців.

Протягом 22 років держава лише сприяла розвалу армії та культури. Саме тому бюджет збройних сил і витрати держави на культуру не витримують критики.

Якщо бюджет Міноборони становить 1% ВВП, то бюджету Мінкульту взагалі нема. Він у межах статистичної похибки. Можливо, саме тому у нас нема армії та державної інформаційної політики. Наведу такі дані: Росія на армію витрачає приблизно у 50 разів більше, ніж Україна, а на культуру - у сто разів більше.

Ми пропонуємо за рік довести бюджет Міноборони до 2% ВВП. До речі, у Росії тільки офіційно він становить 3,1% ВВП. Бюджет Міністерства культури - до 1% ВВП, включивши до нього сфери фізкультури, спорту та туризму.

Без культурного капіталу економічний капітал залишиться на останньому місті у Європі. Більше того, ми пропонуємо ввести міністра культури до РНБО. Культурний простір для нашої безпеки не менш важливий, ніж територіальний.

Фото УП

4. Для інтеграції України з ЄС, світовою наукою та культурою необхідно надати спеціальний статус англійській мові як мові навчання та широкого застосування у науці, культурі та засобах масової інформації.

З 2020 року всі державні службовці повинні володіти нею на достатньому рівні. Досвід Сінгапуру та північних країн Європи доводить виняткову роль англійської мови для зростання економіки.

5. Технічне переозброєння української армії мусить дати робочі місця та суттєве зростання економіки на сході та півдні України.

Це стосується не лише замовлень на українські танки, літаки, кораблі і військові машини, але й на ракети та інші сучасні види зброї. Так само повинне бути держзамовлення - державне фінансування - на культурні та інформаційні продукти: фільми, серіали, туристичні культурні маршрути, книжки, газети.

6. Нам треба звикати жити в умовах постійної військової загрози. Досвід Ізраїлю показує, що військові конфлікти можуть зміцнити націю і осучаснити державу.

Більше того, мілітаризована економіка сумісна із стабільною національною валютою і динамічним економічним зростанням на базі інновацій. Усе це можливо за умови професіоналізму, патріотизму і високої культури лідерів країни. Культурний мілітаризм українського суспільства - це виклик часу.

Марія Бурмака, Лариса Івшина, Дмитро Капранов, Андрій Курков, Євген Марчук, Володимир Огризко, Ігор Смешко, Олег Скрипка, Олександр Савченко, Ярослав Солтис, Дмитро Чекалкин

* * *

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться.

Точка зору редакції "Економічної правди" та "Української правди" може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.