Почерк путчистов. Или зачем состоялось сборище парламентариев на Банковой

Події більш як тижневої давності на Банковій викликали неабиякий резонанс в суспільстві і ЗМІ. Нелегітимне засідання частини депутатів за стінами Верховної Ради 4 квітня нагадали події путчу – ГКЧП 1990-х років, які також мали антиконституційний характер.

Представники Партії регіонів і комуністи діяли поза рамками закону. По-перше, закон про регламент ВРУ дійсно допускає проведення засідання парламенту не на Грушевського, 5. Однак рішення про це має ухвалити більшість – обов'язково в сесійній залі офіційної будівлі Верховної Ради, саме на Грушевського, 5.

Такі рішення не можуть ухвалюватися поза стінами Верховної Ради, адже тоді порушується логіка закону – не можна ж приймати рішення про перенесення місця засідання, якщо воно уже перенесене, чи не так?

По-друге, до роботи не були допущені депутати опозиції та журналісти. Як можна ухвалювати будь-які нормативні акти без участі в їхньому обговоренні усіх депутатів, яких обрали українці? Виходить, частина громадян взагалі була позбавлена можливості вплинути на цей процес.

До того ж, депутати з групи заколотників, усвідомлюючи, що у них не вистачає голосів, не допустили на засідання Лічильну комісію від опозиції. Тобто, представники опозиційних сил і громадськість фактично були позбавлені можливості дізнатися про те, скільки насправді парламентарів були присутні на тому збіговиську, яке протизаконно назвало себе "парламентом".

На Банковій фактично було звершено антиконституційне діяння.

"Регіонально-комуністична спілка" вкупі зі своїми "тушками" схвалили декілька законопроектів, які б ніколи не були прийняті на Грушевського. Якщо президент підпише ці законопроекти, це свідчитиме про встановлення в країні диктатури та узурпацію влади Партією регіонів.

Більшість законопроектів, які були підтримані "путчистами", є антиукраїнськими і корупційними. Серед усіх законопроектів, які група заколотників нібито прийняла, лише два були соціального змісту – №2547 та №1244. Та вони були прийняті тільки для того, аби розбавити ними масу інших законодавчих ініціатив лобістсько-корупційного характеру.

Варто зупинитися на деяких з них.

Одними із найбільш небезпечних і антинародних законопроектів є зміни до бюджету, що стосуються державних гарантій – законопроекти №2177 і №2476 були прийняті нелегітимним парламентом за основу і в цілому.

Перший передбачає внесення змін до Бюджетного кодексу, які дозволять узаконити сумнівну норму закону про бюджет на 2013 рік, а саме статтю 6 – про надання державних гарантій для кредитів (позик) головним розпорядникам бюджетних коштів, залучених ними для здійснення капітальних видатків понад обсяги встановлених бюджетних призначень.

Як відомо, в законі про бюджет-2013 на ці цілі передбачено 50 мільярдів гривень. Утім, згадана норм порушує вимоги Бюджетного кодексу. Зокрема, там зазначається, що "будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення".

Тож в Кабінеті Міністрів, який є автором законопроекту, вирішили змінити усталену практику, що фактично призведе до неконтрольованого накопичення боргів держави.

Другий законопроект, який також прийняли за основу і в цілому, надає уряду право самостійно встановлювати умови надання державних гарантій та звільняти головних розпорядників бюджетних коштів від зобов'язання надавати майнове або інше забезпечення для виконання зобов'язань за держгарантіями та вносити плату за надання держгарантій.

В уряді вважають зайвим обтяженням для розпорядників бюджетних коштів забезпечувати позики майном та сплачувати кошти за користування держгарантіями. До слова, серед щасливчиків, які матимуть такі грошові привілеї вже фігурує "Укравтодор".

Дарма, що сьогодні більшість українців, які беруть позики в банках, надають кредиторам майнові гарантії. Уряд не вважає це обтяженням…

Одне точно відомо – в майбутньому ця схема призведе до непрозорих схем надання гарантій на пільгових умовах, що збільшить тягар фінансових витрат державної казни. І "віддуватися" за це будуть платники податків. А погашення цих кредитів – це витрати бюджетів наступних років.

У свою чергу, розпорядники бюджетних коштів отримають добру можливість для того, щоб "відмивати" отримані кредитні кошти.

Уряд сьогодні не спроможний забезпечити надходження до бюджету і тому за допомогою такого механізму намагається забезпечити видатки, вилучаючи для цього з банківського сектору обігові кошти через кредитування розпорядників бюджету. Цим самим наперед створює великі бюджетні борги, погашення яких будуть закладатися в бюджетах наступних років.

Уже згаданий законопроект №2177, окрім того, що змінює порядок надання державних гарантій, ще і відбирає у місцевих бюджетів таке джерело надходжень як реєстраційний збір за проведення державної реєстрації юридичних та фізичних осіб-підприємців та плату за надання адміністративних послуг.

Тож інтереси регіонів сьогодні взагалі не враховуються.

У першому читанні Рада нібито прийняла ще один проект № 2291, який вносить зміни до закону "Про угоди про розподіл продукції" та створює при Кабміні новий дорадчо-консультативний орган – Міжвідомчу комісію.

З огляду на статус цього органу, він буде мати мінімальну відповідальність, але матиме значні владні повноваження.

Зокрема, ця Комісія затверджуватиме перелік конкурсної документації та здійснюватиме державний контроль за виконанням угод про розподіл продукції, отже стане черговою "годівницею" діючого режиму.

Варто нагадати, що до кінця 2012 року уже діяв такий же державний орган, який регулював угоди про розподіл продукції – Міжвідомча комісія з організації укладення та виконання угод про розподіл продукції.

Проте її діяльність була припинена відповідно до закону про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо діяльності Мінфіну, Мінекономрозвитку та інших центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовується та координується через відповідних міністрів в рамках проведення адміністративної реформи.

Згадана Комісія регулювала УРП останні 10 років – з 2000 до 2012 роки і за цей час не змогла завадити багатьом сумнівним угодам, пов'язаним зокрема із розробкою українських родовищ.

В цьому сенсі показовий конфлікт навколо видобутку вуглеводнів Прикерченської ділянки на шельфі Чорного моря і компанії Vanco Prykerchenska, за якою стояв відомий український олігарх. Конфлікт досі не вичерпаний. Видобування так і не було розпочато, у підсумку 2011 року була підписана мирова угода між урядом та Vanco Prykerchenska, подробиці якої влада приховує.

Так само, незрозумілим є механізм співпраці держави з компанією Shell із видобутку сланцевого газу. Підписання цієї угоди стало чи не найгучнішою подією цього року. А конкурси на розробку нафтогазових площ відбувалися 2012 року, коли ще працювала та ж сама Міжвідомча комісія.

Незважаючи на те, що зазвичай у таких угодах інші держави беруть участь через національні нафтогазові компанії, в Україні був обраний інакший механізм.

Держава, як відомо, вирішила взяти участь в угоді не через НАК "Надра України", а через спеціально створене ТОВ, в якому 10% отримала загадкова фірма. І знову ж таки відповідна Комісія не завадила цій сумнівній схемі.

Саме заради цих законів Рада з Банкової, тікаючи і закриваючись від громадськості, вдалася до антиконституційних засобів отримання необхідних їй результатів. Партія регіонів продемонструвала українському суспільству свій принцип: хто має владу – того і закон, легітимізувавши у злочинний спосіб "шкурні" інтереси своїх бізнес-кланів.

Юрій Дерев’янко, Народний депутат України, для УП