Економічна правда

Як зробити енергонезламність прибутковою

Економічна правда — 2026-10-23T09:20:00+03:00

За роки великої війни бізнес навчився працювати в умовах дефіциту електроенергії, аварійних відключень і постійних загроз інфраструктурі. Генератори, сонячні електростанції, когенераційні установки та системи накопичення енергії стають звичною частиною виробничої інфраструктури. Проте чи може енергетична автономність приносити підприємству економічну вигоду? Так, але тільки за умови, що воно інвестує в продуману стратегію. Від безпеки до економічної ефективності Донедавна головним мотивом інвестицій у власну генерацію було прагнення забезпечити безперебійне виробництво. Це пріоритетна мета: вартість простою, зірваних контрактів чи пошкодженого обладнання перевищує витрати на резервне живлення. Енергетична автономність має щонайменше чотири економічні виміри. Перший – надійність енергопостачання незалежно від ситуації в мережах. Другий – дешевші електроенергія і тепло порівняно з купівлею. Третій – дохід від продажу електроенергії, зокрема через механізм активного споживача, участь у балансуючих групах. Четвертий – заробіток на різниці цін протягом доби. Отже, власна інфраструктура може стати інструментом конкурентоспроможності. Скільки коштує власна електроенергія Порівнюючи технології, слід оцінювати не лише вартість обладнання, а й повну собівартість електрики протягом життєвого циклу проєкту (LCOE). Вона враховує капітальні інвестиції, експлуатаційні витрати та вартість залученого капіталу. За нашими розрахунковими моделями, найдорожчою є дизельна генерація. Її повна собівартість становить 63-74 центи за кВт-год. Основна причина – дороге пальне, тож дизельний генератор доцільно розглядати як резервне джерело. Зовсім інша економіка – у сонячних електростанцій у поєднанні з установками зберігання енергії (УЗЕ). Для потужних комплексів розрахункова собівартість може становити 12-14 центів за кВт-год. Паливної складової тут немає, хоча на кінцеву ціну впливають вартість акумуляторів, масштаб проєкту та умови фінансування. Газова когенерація має закономірність: без використання тепла собівартість електроенергії становить 15-18 центів, але якщо підприємство повністю його використовує, то ефективна вартість електроенергії може знизитися до 9-11 центів. Тепер порівняймо ці показники з вартістю електрики з мережі. Для промислових споживачів вона становить 17-23 центи. Якщо взяти за основу середню ціну 20 центів, то власна СЕС з УЗЕ може забезпечити економію 32-37%. Газова когенерація без використання тепла дасть 10-25%, з теплом – 46-57%. Ідеться не просто про різницю між ціною електроенергії з мережі та поточними витратами на власну генерацію. У наших моделях враховані й капітальні інвестиції в обладнання, його монтаж, експлуатацію і вартість залученого капіталу. Отже, власна генерація здатна не лише підвищувати енергетичну стійкість підприємства, а й давати суттєвий економічний ефект протягом життєвого циклу проєкту. Це без урахування доходів від продажу надлишків електрики, заробітку на різниці цін, а також збитків, яких вдалося уникнути завдяки роботі під час відключень. Це модельні показники. Реальна економіка залежить від режиму споживання, завантаження обладнання, вартості газу, умов кредитування. Проте висновок очевидний: власна генерація може бути вигідніша за традиційне енергопостачання. Бізнес переходить до комбінованих рішень У 2022-2024 роках підприємства переважно встановлювали дизельні генератори та сонячні станції. Серед великих споживачів спостерігався бум когенераційних установок. Щоправда, частина з них досі не працює, зокрема через складнощі підключення, інфраструктурні обмеження та прорахунки під час планування. У 2026 році простежується інший тренд: перехід від окремих технологій до комбінованих енергетичних комплексів. Малі та середні підприємства поєднують СЕС з накопичувачами енергії, за потреби доповнюючи їх генераторами. Великі споживачі поєднують сонячну генерацію, УЗЕ та когенераційні установки. Читайте також Кредит на сонячні панелі та генератори: які програми для бізнесу та громадян пропонує уряд Логіка проста: кожна технологія має переваги й обмеження. Сонячна станція дає відносно дешеву електроенергію, але залежить від погоди. Накопичувач дозволяє керувати часом її використання, проте енергії не виробляє. Когенерація забезпечує керовану генерацію і тепло, але потребує газу. Дизельний генератор залишається страховкою на випадок критичних ситуацій. Саме їхнє оптимальне поєднання дозволяє досягти балансу між надійністю, собівартістю та гнучкістю. Універсальних рецептів не буває Одна з помилок – починати проєкт з вибору обладнання. Починати потрібно з енергетичного аудиту. Фахова інжинірингова компанія має визначити обсяг критичного споживання, дослідити стан мереж, параметри зовнішнього приєднання, можливості розміщення обладнання та наявну інфраструктуру. Після цього варто визначати цілі: гарантоване резервування, мінімізація вартості електроенергії, отримання додаткового доходу чи поєднання цих завдань. Наступний крок – залучити інжинірингову команду, здатну не лише спроєктувати і побудувати комплекс, а й розрахувати його фінансову модель. Адже технічно бездоганне рішення далеко не завжди економічно оптимальне. У результаті підприємство має отримати не просто набір генераторів та акумуляторів, а керовану систему з оптимальним балансом витрат, ризиків і потенційних доходів. Енергетична незламність не повинна бути платою за можливість працювати під час блекаутів. Вона має ставати інвестицією в ефективність. Виграють підприємства, які навчаться не просто виробляти електрику, а грамотно керувати її вартістю.

Як побороти контрабанду

Економічна правда — 2026-10-22T14:20:00+03:00

1 жовтня Тимчасова слідча комісія Верховної Ради з питань економічної безпеки розглядала ввезення товарів через карго-компанії. Так звані карго-компанії пропонують швидко і дешево привезти товар з-за кордону. Це посередники, які беруть на себе все: замовлення товару в Китаї чи Туреччині, доставку, розмитнення. Замовник отримує товар, але не отримує документів, з якими той пройшов митницю. Цю контрабандну схему рекламують в інтернеті і навіть на білбордах. ТСК знайшла 97 сайтів з такими пропозиціями. Водночас держава скасовує пільгу на посилки. І через карго, і через посилки товар ввозять майже без податків, тому в ідеалі ці кроки мали б іти разом. Карго, посилки і фальшива гуманітарна допомога – це наслідок. Причина ж у тому, що такий товар у країні можна легально продати без документів через ФОПів із спрощеною системою оподаткування без ПДВ. Боротися лише на кордоні – це як ловити викрадачів авто, але дозволяти продавати машини без документів. Поки крадене легко збути, красти не перестануть. Перекриють один канал – товар піде іншим, тому закривати треба і конкретні схеми, і саму лазівку. Однак слідча комісія зосередилася на кордоні. Я не збираюся захищати митницю, але про головне на засіданні майже не говорили: про можливість легально збувати всередині країни товар без документів. Чому? Бо це непопулярно. Як працює схема Документи на товар, який везуть карго-компанії, насправді є, але ціну в них занижують ще за кордоном. Продавець у Китаї чи Туреччині оформить папери на будь-яку суму. Митниця рахує мито і ПДВ саме від неї, тож сплачують копійки. Здавалося б, можна запитати в цих країн, скільки товар коштував насправді, але за 2025 рік Китай не відповів на жоден такий запит з України. Туреччина відповідає, проте здебільшого підтверджує документи: їй вигідно, щоб її товари купували. Митниця не безсила: якщо ціни в документах явно нижчі за ринкові, вона може їх перерахувати. Водночас збут через ФОПів підживлює корупцію на митниці: він дає легкий доступ до готівки, з якої можна платити за "правильне" оформлення. Виходить порочне коло. Проте навіть ідеальна митниця не розвʼяже проблеми, поки такий товар можна спокійно продавати в торгових центрах, не ховаючись. Після кордону шляхи товару й документів розходяться. На папері товар з документами продають іншій компанії. Документи підтверджують, що ПДВ сплатили на митниці, тому компанія може на цю суму зменшити свій податок. Виходить, ті сплачені копійки потім зменшують податок іншої компанії. Реальний товар продають через ФОПів, часто оформлених на підставних людей. Він потрапляє в магазини і торгові центри без ПДВ і документів, бо документи залишилися в іншої компанії. У результаті бюджет не отримує майже нічого. Чому через ФОПів Фізособа-підприємець, яка не є платником ПДВ, не користується податковим кредитом, тому документи може використати одна компанія, а реальний товар продати інша. Саме так товар без документів потрапляє у звичайні магазини. Масштаб схеми збільшує різниця між порогами ПДВ. Бізнес, що працює за загальною системою оподаткування, мусить ставати платником ПДВ, щойно його оборот за рік перевищить 1 млн грн (19 тис. євро), а поріг бізнесу, що працює за спрощеною системою, становить 190 тис. євро. Тобто ФОП може продавати вдесятеро більше і залишатися поза системою ПДВ. Читайте також Українці заплатять більше податків: про що влада домовилася з МВФ? У країнах ЄС і всіх країнах-кандидатках, окрім України, такої різниці між правилами для різних форм бізнесу немає. Обов'язок платити ПДВ там залежить від обороту. Малий бізнес може працювати без сплати ПДВ, але до встановленого порогу. Перевищив поріг – реєструєшся платником ПДВ незалежно від того, працюєш як компанія чи як індивідуальний підприємець. Максимально дозволений поріг у ЄС становить 85 тис. євро на рік, а медіанний за країнами – 48 тис. євро. Єдиний поріг ПДВ не зупинить усю контрабанду, дрібний підприємець зможе далі працювати без сплати ПДВ. Зате нижчий поріг обмежить обсяг товару, який можна продавати поза системою ПДВ, і звузить внутрішній ринок для контрабанди. Спрощена система і контрабанда "Не чіпайте спрощену систему оподаткування, боріться з контрабандою". Так кажуть противники змін: мовляв, схеми з ФОПами – це одна проблема, а контрабанда – зовсім інша. Однак цей аргумент ігнорує другу половину схеми. Контрабанду везуть, щоб продати. Платнику ПДВ товар без документів невигідний. Він не зможе врахувати податок, сплачений під час ввезення, заплатить ПДВ з усієї ціни продажу і муситиме пояснювати податковій походження товару. Тому боротьба з контрабандою і зміна правил продажу всередині країни мають відбуватися одночасно. Поки товар без документів можна продати через ФОПа – неплатника ПДВ, замість перекритого каналу ввезення зʼявлятиметься інший. Оцінка, що єдиний поріг ПДВ дасть бюджету 20 млрд грн, сильно занижена. Вона враховує лише прямий ефект – ПДВ з бізнесу, оборот якого зараз вищий за поріг, і не враховує, що разом з лазівкою звузиться ринок для контрабанди та мереж, розбитих на сотні ФОПів. Ці гроші з 2027 року могли б піти на виплати військовим. Одного рішення мало Чесний бізнес боїться змін і його можна зрозуміти. ПДВ в Україні – це перевірки і ризик, що автоматична система податкової заблокує податкові накладні. Тоді клієнт не отримає податкового кредиту і піде до іншого постачальника. Зміни мають іти пакетом. Для тих, хто хоче рости чесно, – простіший ПДВ і зрозумілий шлях від ФОПа до компанії. Для тих, хто ховається за спрощеною системою, – єдиний поріг ПДВ і чіткі ознаки дроблення в Податковому кодексі, за якими мережу ФОПів можна визнати одним бізнесом. У новому Трудовому кодексі мають бути критерії, за якими "співпраця з ФОПом" є найманням. Законопроєкт про спрощення адміністрування ПДВ уряд на вимогу МВФ уже зареєстрував, але наразі в ньому враховано не все, що потрібно бізнесу. Частину важливих рішень, зокрема щодо блокування податкових накладних, планування перевірок і прозорого відшкодування ПДВ, містить Антикорупційна стратегія на 2026-2030 роки, але Верховна Рада досі її не ухвалила. Чужий бізнес на власне ім'я Окремо – про осіб, на яких оформляють ФОПи. Часто це звичайні люди, яким пропонують пару сотень гривень за відкриття на себе ФОПа і рахунку. Для власника мережі така людина – рядок у таблиці, але ФОП, рахунок і підпис – її. Як і відповідальність: ФОП відповідає за борги всім своїм майном. Тим часом ризики зростають. Банки жорсткіше перевіряють, звідки гроші. Коли через рахунок людини проходять мільйони, банк блокує операції. Питання можуть виникнути в правоохоронців, тож людина ризикує відповідати за чужі мільйони. Читайте також В Україні з'явилися "ФОПи-дропи". Як реагує держава? У 2024 році суд в Одесі засудив чоловіка, який за 200 грн оформив на себе ФОП. Він відкрив рахунки в чотирьох банках і передав логіни та паролі до них стороннім. Організаторів слідство не встановило, а його суд позбавив волі на три роки умовно і заборонив обіймати керівні посади. За 200 грн людина отримала судимість. Ціна відкладених рішень Ці реформи треба було провести 15-20 років тому. Тепер непопулярні рішення доводиться ухвалювати під час великої війни. За зволікання ми вже платимо. Значну частину міжнародної допомоги Україна отримує лише після реформ. Коли вони стоять, а тіньовий ринок не меншає, бюджету бракує грошей. Уже зараз відкладаються важливі видатки, зокрема на підготовку до зими. Казначейство затримує платежі місцевих бюджетів, хоча гроші на їх рахунках формально є. Це плата за популізм і брак політичної волі до реформ на рівні центральної влади. Треба або закривати весь ланцюг, від кордону до прилавка, або нескінченно латати одну дірку і дивитися, як товар перетікає в іншу. Жоден окремий крок не розв'яже проблеми. Реформа спрощеної системи не замінить роботи митниці та податкової. Але й посилення контролю на кордоні не допоможе, якщо всередині країни збережеться простий і цілком легальний спосіб продати товар без документів. Саме цей зв'язок влада має пояснити людям: де виникає схема, хто на ній заробляє і скільки через неї втрачає бюджет. Свого часу Арсеній Яценюк виходив з калькулятором, щоб пояснити необхідність ринкових тарифів. Тут потрібна така сама предметна розмова. З нею не поспішають, бо непрозорість, яку створюють зловживання спрощеною системою, вигідна й частині політичної еліти. Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду "Відродження". Матеріал представляє позицію автора і не обов'язково відображає позицію фонду.

Чужі картки та готівка - кореляція податкових патернів - як податкова може дізнатися про ваші доходи

Економічна правда — 2026-10-22T12:30:00+03:00

Думка експерта2026-10-22T12:30:00+03:00 "На мій рахунок гроші не заходять. Я плачу чужою карткою". Так дехто пояснює своє фінансове життя після переїзду до ЄС. Оренду оплачує компанія, покупки проходять через дроп-картку, за навчання дитини розраховується посередник. Решта оплачується готівкою. Здається, банківського сліду немає, отже, пояснювати нічого. У договорі оренди залишається ваше ім'я, у бронюванні готелю дані гостя, у продавця адреса доставки. Платник може бути іншим, але отримувач житла, товару чи послуги від цього не зникає. Що таке кореляція податкових патернів Розроблену мною концепцію я називаю Tax Pattern Correlation, або "кореляцією податкових патернів": у ній я поєдную відомі методи аналізу доходів, витрат і активів із перевіркою податкового резидентства, хронології операцій та законних пояснень розбіжностей. Кореляція полягає в їх зіставленні: хто заробив гроші, хто заплатив і хто отримав вигоду, у якій країні та коли. Це дає змогу перевірити, чи узгоджується фінансова історія людини з її деклараціями і чим можна пояснити розбіжності. Платить інший, користуєтеся ви Візьмімо дроп-картку, оформлену на іншу людину й передану для чужих операцій. У виписці платником за готель буде власник картки. Проте бронювання, рахунок за проживання та реєстрація гостя можуть стосуватися вас. Якщо отримані на законних підставах записи збігаються за датою, сумою й номером замовлення, з'являється зв'язок між платежем та фактичним користувачем. Далі треба з'ясувати, хто дав гроші власнику картки, чому він оплатив вашу витрату і чи треба було її відобразити у звітності. Це міг бути подарунок, позика, сімейна допомога або оплата вашої роботи. Однаковий платіж може мати різні пояснення й різні податкові наслідки. Корпоративна картка також не робить особисту покупку витратою бізнесу автоматично. Коли компанія оплачує відпочинок власника, треба перевірити ділову мету, підставу виплати та облік. Питання можуть виникнути до компанії та отримувача вигоди. Реєстрація компанії в іншій країні сама по собі цього не вирішує. Посередник і готівка не обривають історію Інший сценарій: ви переказуєте гроші сторонній компанії або сервісу, який платить за вас. Продавцю платить посередник. У сервісу можуть залишитися ваша заявка, договір, листування, сума винагороди й підтвердження розрахунку. Дві частини історії можна поєднати через замовлення та його отримувача. Якщо клієнт за вашою вказівкою платить іншій компанії, а та фінансує ваші особисті витрати, треба з'ясувати, хто виконав роботу, кому належить винагорода і на якій підставі гроші витрачені на вас. Додатковий учасник платежу сам по собі не змінює цих фактів. Готівка прибирає прямий банківський переказ, але можуть залишитися договір купівлі, касовий документ, реєстрація автомобіля чи нерухомості. Купівля й утримання активу потребують фінансування. Тому відсутність операції у вашій виписці не означає відсутності інших доказів. Відомості зберігаються у різних осіб, а доступ до них залежить від країни, законних повноважень і конкретної процедури. Проте під час перевірки можуть зіставити документи платника, продавця, компанії та самого отримувача послуги. Як окремі сліди складаються в картину У декларації людини невеликий дохід. Водночас вона орендує житло, користується автомобілем, навчання дитини оплачене. За все платять різні особи. Треба з'ясувати, чиї це витрати, хто їх профінансував і чим пояснюється кожний платіж. Далі витрати зіставляють із доступними джерелами коштів за відповідний період. Якщо пояснення бракує, виникає питання про можливий незадекларований дохід. Сам розрив цього ще не доводить. Треба перевірити накопичення, позики, продаж майна та інші джерела, а не прирівнювати всі витрати до заробітку поточного року. З криптоактивами логіка схожа: записи емітента криптокартки та біржі можуть пов'язати платіж із власником рахунку. Блокчейн показує рух активів, але належність гаманця людині потребує окремого підтвердження. Холодне зберігання не видаляє попередніх транзакцій. Для своєї концепції я поєдную відомі методи зіставлення даних і непрямого визначення доходів. Пропоную оцінювати всю історію капіталу в різних країнах, включно з документами, які пояснюють його походження. Як підтвердити гроші до зміни резидентства Уявімо, що до набуття податкового резидентства в країні ЄС у вас було 200 тисяч євро заощаджень. Згодом ви заробили 30 тисяч і витратили 80 тисяч. Ці цифри не доводять прихованого доходу. Різницю могли покрити старі кошти. Але їхню наявність і використання потрібно підтвердити. Почніть із джерела: договорів продажу майна, документів про зарплату чи дивіденди, податкових декларацій і підтверджень розрахунків. Далі потрібні виписки, які показують залишок коштів до зміни статусу та подальший рух. Договір продажу квартири п'ять років тому сам по собі не доводить, що вся отримана сума збереглася до сьогодні. Для готівкових накопичень важливі документи про отримання грошей, зняття з рахунку та їх подальше використання. Якщо кошти перевозили через кордон, враховують належні митні документи. Митна декларація підтверджує заявлене перевезення, але не замінює документів про джерело грошей. Для криптоактивів потрібен зв'язок між початковими коштами, придбанням, історією біржі та вашими гаманцями. Відлік ведуть від моменту виникнення податкового резидентства за застосовними правилами. Він не завжди збігається з днем переїзду чи отримання посвідки. Власний капітал не слід автоматично вважати новим доходом через переказ. Водночас проценти, дивіденди або прибуток від продажу активів після зміни статусу можуть оподатковуватися за новими правилами. Перевірте свою фінансову історію до великої покупки або запиту банку. Відновіть історію початкового капіталу, поясніть платежі третіх осіб і відокремте перекази між власними рахунками від доходів. Тоді кореляція податкових патернів може допомогти і знайти суперечність, і показати, чому вона не свідчить про порушення. Розроблену мною концепцію я називаю Tax Pattern Correlation, або "кореляцією податкових патернів": у ній я поєдную відомі методи аналізу доходів, витрат і активів із перевіркою податкового резидентства, хронології операцій та законних пояснень розбіжностей. Ярослав Мерецький, міжнародний податковий радник, співзасновник та CEO Jurisprudential Consulting Group

Як створити сильну ШІ-екосистему

Економічна правда — 2026-10-22T09:20:00+03:00

До 2030 року Україна прагне увійти до трійки світових лідерів за рівнем впровадження ШІ в державному секторі. У 2026 році Мінцифри почало готувати профільний закон. Цьому передував запуск регуляторного тестового середовища (sandbox), де компанії тестують свої продукти під наглядом експертів. За рік туди надійшло 90 заявок, а 15 рішень уже пройшли аудит за участю 23 експертів. Однак реалізація цієї амбіції залежить не лише від правил і державних програм. Потрібні спеціалісти, здатні створювати такі рішення. За даними дослідження AI House, в Україні близько 6 100 AI/ML-фахівців – на 17% більше, ніж два роки тому. Водночас лише 13% з них працюють з ШІ поза IT, а в публічному секторі – 2%. Цей розрив показує, що проблема не стільки в кількості фахівців, скільки в тому, як перетворити їхню експертизу на практичні рішення. Для цього потрібна екосистема, яка з'єднає ШІ-спільноту із завданнями бізнесу й держави, дасть доступ до даних і досліджень, допоможе доводити розробки до впровадження. Завдання визначає технологію Одна з головних помилок у роботі з ШІ – починати з технології. Перш ніж залучати інженерів, варто з'ясувати, хто користуватиметься рішенням, якого результату від нього очікують, які дані доступні і як вимірюватимуть успіх. Завдання повинне мати власника, зацікавленого в подальшому використанні результату. Це мислення стартапу: спершу проблема й перевірка гіпотези з усіма зацікавленими сторонами, потім ресурси, команда і продукт. Якщо одна з цих ланок випадає, впровадження технології забере ресурси, але не дасть результату. Наприклад, канадську систему ChartWatch створили для конкретної потреби лікарні: завчасно виявляти пацієнтів з високим ризиком різкого погіршення стану. Щогодини система аналізує понад 100 показників і попереджає медиків. Її розробляли з лікарями, пацієнтами та керівництвом лікарні. Після її впровадження в торонтській лікарні St. Michael's неочікувана смертність знизилася на 26%. Від окремих проєктів до повторюваної моделі Окремих успішних проєктів замало. Екосистемі потрібен механізм, за яким кожне нове завдання проходить однаковий зрозумілий шлях: від оцінки проблеми й даних до формування команди, розробки, тестування і впровадження рішення. У Сінгапурі такий механізм вибудувала програма 100 Experiments від AI Singapore. Бізнес приходить з конкретною проблемою і даними, завдання оцінюють, а потім для нього формують окрему команду, яка розробляє й тестує ШІ-рішення. За цією моделлю реалізували понад 300 проєктів. Наприклад, страхова компанія Sompo разом з AI Singapore створила систему автоматичної перевірки заяв на виплату. Після її запуску ефективність виявлення шахрайства зросла на 90%. На шестимісячну розробку мінімального життєздатного продукту (MVP) програма надає співфінансування до 150 тис. сінгапурських доларів (близько 117 тис. дол. США), а решту витрат покриває сама компанія-учасниця. Власна модель для України Україні важливо не копіювати досвід Сінгапуру, а побудувати власний підхід. Один із прикладів – челендж Handwritten to Data. У 2026 році AI House провів його спільно з Міністерством економіки, довкілля та сільського господарства і Українським католицьким університетом за підтримки Мінцифри. Держава сформулювала прикладне завдання: розпізнавати українські рукописні документи. Учасники створювали моделі на основі відкритого датасету Rukopys. До проєкту долучилися 870 людей, 198 команд подали 6 800 версій моделей. Так завдання об'єднало запит держави, експертизу університету, дані й технологічну спільноту, а учасники змогли перевірити свої підходи на реальному кейсі. Читайте також Вустами ШІ говорить істина? Як російські пропагандисти впливають на ChatGPT Переможне рішення вже впроваджують у судову практику і планують запровадити в державні цифрові та архівні процеси. Інші результативні моделі використовують для розмітки описів фондів державного архіву. Погоджена співпраця з Державною судовою адміністрацією щодо розпізнавання судових справ та заяв. Наступний крок – зробити такий підхід системним. Державна інституція має формулювати конкретне завдання, відкривати потрібні дані та призначати відповідального за впровадження готового рішення. Відповідальність – у власника процесу Говорити про Handwritten to Data як про завершений успішний кейс поки зарано. Ключове питання – чи стануть створені рішення частиною регулярної роботи державних інституцій. Для цього мало розробити і впровадити технологію. Потрібен власник процесу, який відповідатиме за те, як рішення використовуватимуть після впровадження і як оцінюватимуть його результат. Саме так побудована робота системи HANS в естонському парламенті. Вона автоматизує підготовку стенограм: записує виступи депутатів, перетворює їх на текст і визначає, кому належить кожна репліка. Технологію розпізнавання мовлення розробили в Талліннському технічному університеті (TalTech), а компанія Finestmedia впровадила її в роботу парламенту (Riigikogu). Перед публікацією стенограми редактори парламенту виправляють помилки. Тобто технологічні партнери відповідають за систему, парламент – за кінцевий результат. ШІ-команда не пройде шлях сама Власник завдання не може забезпечити весь процес самостійно. Ще на старті слід визначити, де рішення тестуватимуть, хто вбудує його в наявну інфраструктуру, профінансує наступний етап і підтримуватиме після запуску. ШІ-команда теж не має для цього всіх ресурсів, тому на рівні екосистеми важливо розподілити ролі. Університети дають дослідницьку експертизу й методологію, бізнес – галузеві знання, фінансування та можливість запровадження, держава – завдання, дані та масштаб. Інженери створюють рішення, а професійні спільноти та платформи допомагають сторонам знаходити одна одну. Від такої взаємодії виграють усі. ШІ-фахівці отримують доступ до реальних завдань і даних, університети – матеріал для прикладних досліджень, бізнес і держава – технологічну експертизу. Один з бар'єрів – доступ до даних. У державному секторі вони часто розпорошені, зберігаються в різних форматах або недоступні розробникам. Держава має не лише ставити завдання, а й відкривати законний доступ до інформації і створювати умови, щоб рішення можна було протестувати й запустити. Що визначатиме зрілість екосистеми Сильна ШІ-екосистема починається не з кількості фахівців і проєктів. Її зрілість визначає те, скільки завдань доходять до впровадження, скільки рішень стають частиною процесів і скільки нових продуктів та компаній виникає навколо них. Досягти цього можна лише тоді, коли робота з ШІ-завданнями стане звичною. Кожне завдання потребує чіткого формулювання, даних і відповідального за впровадження, а держава, бізнес, університети й технологічна спільнота мають чітко розуміти, хто за що відповідає. Якщо такий підхід запрацює, Україна створить ШІ-екосистему, яка принесе результат для держави, бізнесу та ринку загалом.

Де уряду знайти 27 мільярдів

Економічна правда — 2026-10-21T14:20:00+03:00

Осінь 2026 року запам'ятається українцям як період безпрецедентного затягування пасків. Через потребу в 27 млрд дол. для Сил оборони прем'єр-міністр Сергій Корецький зупинив некритичні видатки: фінансування інфраструктури, капітальних ремонтів і благоустрою громад. Це загрожує невдоволенням у регіонах. Уряд шукає вихід із фінансового піке, проте одне з рішень лежить поруч. Національне агентство з питань виявлення, розшуку та управління активами (АРМА) може повернути державі частину втраченої ліквідності. Інструмент підтримки ліквідності За законом про АРМА, вилучені в кримінальних провадженнях готівкові та безготівкові кошти переказують на депозитні рахунки АРМА в державних банках. Крім того, з 2022 року агентство має право за погодженням з Кабміном спрямовувати до 80% цих сум на купівлю військових облігацій. Так кошти тіньового сектору швидко потрапляють до держбюджету і фінансують Сили оборони. З початку великої війни АРМА купило військових облігацій на понад 11 млрд грн. Заморожені активи 12 жовтня в Реєстрі арештованих активів було 37 164 записи про блокування коштів, але лише за 1 866 з них гроші передали в управління агентству. Ці 5% арештованих коштів і забезпечили купівлю військових облігацій на 11 млрд грн. Ще десятки мільярдів заблоковані в межах тисяч кримінальних проваджень щодо податкових махінацій, хабарництва, шахрайства та фінансування агресії. Кошти, які "зависли" в кабінетах слідчих і детективів, у сейфах прокурорів чи на спецрахунках правоохоронців (Нацполіції, БЕБ, СБУ, ДБР, НАБУ), можуть у рази перевищувати депозити АРМА. За моєю оцінкою, поки Кабмін шукає внутрішні резерви, правоохоронці ізолювали від економіки понад 200 млрд грн. Зламати відомчі ізолятори Чому ж вилучені кошти не фінансують армію? Причина в хронічній неузгодженості дій правоохоронців і відсутності координації з боку уряду. Кошти вилучають, описують, арештовують, а потім вони роками лежать і знецінюються через інфляцію. Силові структури перетворюються на бездіяльні фінансові ізолятори. Щоб розблокувати ці резерви, не потрібні зміни до законів, потрібна лише управлінська воля прем'єр-міністра. Уряд має провести нараду за участю генерального прокурора та керівників перелічених вище відомств і дати правоохоронцям чітку директиву: активніше подавати до судів клопотання про передавання арештованих коштів в управління АРМА. Мільярди попередників Якщо внутрішнє наповнення бюджету гальмує неузгодженість відомств, то за кордоном ресурси ще більші. У західних юрисдикціях роками лежать заморожені приватні активи, які колишні українські високопосадовці вивели з країни. На початку 2014 року британське Бюро з боротьби з шахрайством заблокувало активи українських топпосадовців на 17 млн євро. Швейцарська федеральна рада досі утримує замороженими 130 млн швейцарських франків, а Ліхтенштейн у справах про відмивання грошей оточенням Януковича заблокував 30 млн дол. Загалом лише у 2014 році країни ЄС заморозили близько 1 млрд дол. "брудних грошей". Ці ресурси лежать без руху, зокрема через пасивність АРМА. Фінансовий параліч За законом, за повернення злочинних капіталів з-за кордону відповідає АРМА. Воно має представляти інтереси України в іноземних органах і готувати проєкти міжнародних угод про розподіл і повернення активів. Проте за останні десять років агентство не ініціювало жодної такої угоди чи судового процесу за кордоном. Читайте також Держава як "камера схову": АРМА роками не може здати в оренду арештовані квартири росіян Іронія в тому, що діяльність АРМА координує прем'єр-міністр. Тож саме команді Корецького доводиться розгрібати наслідки пасивності попередніх років. Замість того, щоб фінансувати оборону коштом мільярдних закордонних активів, уряд змушений урізати капітальні видатки всередині країни. Козир у рукаві Бельгійська компанія Euroclear утримує 191 млрд євро заморожених активів ЦБ Росії. Лише за 2023 рік вони принесли 4,4 млрд євро чистого процентного доходу. ЄС спрямовує частину цих надприбутків на користь України, передусім на обслуговування кредиту G7, але до українського бюджету ці гроші не надходять. Уряд разом з іноземними партнерами міг би за допомогою офісів з управління активами (AMO) задіяти весь чистий процентний дохід. У 2026 році він сягнув 17,6 млрд євро. Якщо доступ до основної суми російських активів наразі заблокований, то змінити місце зберігання відсотків без зміни права власності цілком реально. Тобто йдеться не про порушення суверенного імунітету коштів Центрального банку Росії. Пропонується лише за допомогою міжнародних інструментів AMO перемістити їх із фінансової установи в Брюсселі до банку в Україні. Формула успіху Механізм міг би виглядати так. Офіс генпрокурора надсилає до Мін'юсту Бельгії міжнародне доручення з копією ухвали українського суду про арешт 191 млрд євро і нарахованого прибутку та про їх одночасне передавання в управління AMO. Бельгійський прокурор через місцевий суд домагається визнання української ухвали. Суд Бельгії арештовує ці активи і передає їх під контроль бельгійського AMO – Центрального офісу з розшуку та конфіскації (COSC). АРМА укладає з COSC міжвідомчу угоду про "транзитне зберігання" процентного прибутку. За цією угодою кошти переказують в Україну на депозит в Ощадбанку, а Кабмін своїм розпорядженням невідкладно конвертує їх у військові облігації. Гроші агресора відразу потрапляють в оборонний сектор, а статус "зберігання" перед євросоюзівськими партнерами фіксується у формі державних цінних паперів. Для тих, кому в тексті забагато "може", додам: якщо механізм "транзитного зберігання" відсотків спрацює і до бюджету надійде 17,6 млрд євро, наступним у черзі може стати й сам 191 млрд євро Центробанку Росії. Час обирати Уряд має вибір: затягувати паски або зламати відомчу ізоляцію правоохоронців і почати повертати злочинні капітали. Прем'єр-міністр має шанс довести, що здатен перетворити надані законом повноваження на економічну самостійність України.

Нобелівські уроки для України

Економічна правда — 2026-10-21T09:20:00+03:00

Чи достатньо знизити облікову ставку, щоб економіка почала швидше зростати? Чому кредитування може збільшуватися високими темпами, але залишатися недостатнім для розвитку країни? І чому довіра до гривні важить не менше, ніж вартість кредитів? Дослідження Роберта Голла та Майкла Вудфорда, відзначені Нобелівською премією з економічних наук 2026 року, допомагають краще зрозуміти ці питання. Їхній головний урок: економічна політика працює не лише через процентні ставки, податки чи бюджетні видатки, а й через очікування та рішення мільйонів людей і компаній. Для України, яка одночасно протистоїть російській агресії та шукає можливості для економічного зростання, це має пряме практичне значення. Чому очікування важливіші, ніж здається Роберт Голл досліджував, як очікування майбутніх доходів впливають на споживання домогосподарств. Майкл Вудфорд розвинув теоретичні основи сучасної монетарної політики: він пояснив, як очікування щодо майбутніх процентних ставок та інфляції впливають на поведінку споживачів і бізнесу. Звідси випливають три важливі висновки. По-перше, доступні гроші не гарантують інвестицій. Підприємець може відмовитися від кредиту навіть за привабливою ставкою, якщо не впевнений у безпеці виробництва, майбутньому попиті чи правилах ведення бізнесу. Читайте також Як стабілізувати економіку після криз? Пояснили лауреати Нобелівської премії По-друге, довіра підвищує ефективність економічної політики. Якщо громадяни та бізнес вірять, що центральний банк здатен стримувати інфляцію, це впливає на їхні рішення щодо заощаджень, цін і витрат. По-третє, однакові рішення можуть мати різні наслідки залежно від економічних умов. Зниження ставки здатне підтримати інвестиції, але за високих інфляційних очікувань і обмеженої пропозиції товарів додатковий попит може посилити ціновий тиск. Це не означає, що процентні ставки не мають значення. Це означає, що їх потрібно оцінювати в контексті всієї економіки. Чи справді висока облікова ставка гальмує економіку Національний банк в Україні часто критикують за високі процентні ставки: мовляв, вони стримують кредитування та економічний розвиток. У цій критиці є раціональне зерно: висока вартість фінансування справді може обмежувати інвестиції та збільшувати витрати підприємств. Проте є й інший бік питання. У вересні 2026 року НБУ підвищив облікову ставку до 16% річних на тлі інфляційних ризиків. Інфляція у вересні становила близько 10% у річному вимірі, а інфляційні очікування домогосподарств — близько 14%. Ці показники потребують уважного аналізу, адже стійкі інфляційні очікування можуть ускладнити повернення інфляції до цілі. Якщо інфляція залишається високою, заощадження в гривні втрачають привабливість, зростає попит на іноземну валюту, а бізнесу стає складніше планувати витрати та інвестиції. Тому завдання центрального банку — знайти баланс між стримуванням інфляції та підтримкою економічної активності. Занадто жорсткі монетарні умови можуть обмежувати попит, але передчасне пом'якшення політики за стійкого інфляційного тиску створює інші ризики. В Україні будь-які монетарні рішення ускладнюють ще й війна та висока невизначеність. Нобелівські дослідження не доводять, що висока ставка завжди правильна. Вони пояснюють, чому рішення про її зміну потрібно оцінювати з огляду на інфляцію, очікування, довіру та прогноз розвитку економіки. Кредитування зростає. Чому цього недостатньо Кредитування в українському банківському секторі зростає: останні три роки воно збільшувалося більш ніж на 20% щороку, а минулого року — понад на 30%. Добра динаміка зберігається і цього року. Водночас співвідношення кредитів до ВВП залишається нижчим за 10%. Це свідчить про обмежену глибину фінансового посередництва і великий потенціал для розвитку кредитування. Читайте також Чому одні країни бідні, а другі – багаті? Пояснили лауреати премії "Нобеля" з економіки Але проблема не лише у вартості грошей. Потрібно розуміти, чому банки мають капітал і ресурси, а на довгострокові інвестиції все одно спрямовується замало фінансування. Під час війни банки враховують ризик руйнування активів, втрати ринків, перебоїв у виробництві та неповернення кредитів. Підприємства теж не завжди готові позичати, якщо не бачать перспектив стабільного попиту або не впевнені в безпеці інвестицій. Тому саме лише зниження облікової ставки проблему не розв'яже. Україні потрібні дієві механізми страхування воєнних ризиків, кредитні гарантії, програми розподілу ризиків із міжнародними фінансовими установами, захист прав кредиторів і передбачувані умови ведення бізнесу. Банки мають активніше фінансувати життєздатні проєкти, а підприємства — інвестувати у виробництво, технології та продуктивність. Роль НБУ — підтримувати макрофінансову стабільність і забезпечувати дієвість монетарного трансмісійного механізму. Роль уряду — зменшувати ризики для інвесторів і створювати умови для розвитку виробництва. Доступний кредит — це не просто низька процентна ставка. Це поєднання прийнятної вартості грошей, довіри, захищених інвестицій і перспектив економічного зростання. П'ять уроків для економічної політики України Передбачуваність має економічну цінність. Послідовна монетарна політика, зрозумілі податкові правила і стабільне регуляторне середовище зменшують невизначеність і допомагають бізнесу планувати інвестиції. Стимулювання попиту має супроводжуватися розвитком виробництва. Зростання доходів і споживання підтримує економіку, але без збільшення пропозиції товарів і послуг може посилювати інфляцію. Україні потрібні інвестиції, продуктивність, експорт і конкурентоспроможне виробництво. Бюджетна політика має враховувати свій вплив на макрофінансову стабільність. Високі оборонні потреби вимагають своєчасного зовнішнього фінансування, ефективного використання державних ресурсів і реалістичного бюджетного планування. Розвиток кредитування потребує комплексних рішень. Дешевші гроші важливі, але без гарантій, страхування воєнних ризиків, захисту прав власності та якісних інвестиційних проєктів потенціал банківського фінансування залишатиметься обмеженим. Окремо наголошу на якісних інвестиційних проєктах: їх у нас бракує, і над цим потрібно активно працювати. Економічні моделі мають допомагати ухвалювати рішення, а не підміняти їх. Під час війни потрібно постійно оновлювати прогнози, аналізувати альтернативні сценарії і враховувати структурні зміни, які не завжди можна пояснити минулим досвідом. Стабільність — основа економічного прориву Україні не потрібно обирати між ціновою стабільністю та економічним зростанням. Потрібна політика, за якої вони посилюватимуть одне одного. НБУ має забезпечувати цінову й фінансову стабільність у межах свого мандата. Уряд — розвивати інвестиції, виробництво, конкуренцію та експорт. Банківська система — спрямовувати фінансові ресурси до життєздатних підприємств, здатних створювати додану вартість і робочі місця. Науковий доробок Голла та Вудфорда нагадує: економічна політика ефективна тоді, коли враховує не лише цифри, а й те, як люди та компанії реагують на рішення держави. Тому дискусія про облікову ставку не повинна зводитися до вимоги просто її знизити. Потрібно одночасно працювати над інфляцією, довірою до гривні, доступністю кредитування, бюджетною стійкістю та інвестиційним кліматом. Справжній результат економічної політики — не просто нижча ставка чи подолання чергової кризи. Це більше інвестицій, продуктивніші підприємства, якісні робочі місця та вищий добробут українців.

Ілюзія відновлення: бізнес вичерпав резерви

Економічна правда — 2026-10-20T14:20:00+03:00

Економіка навчилася жити в умовах постійного шторму. На папері показники демонструють вражаючу адаптивність: підприємства переїжджають, переорієнтовують логістику, купують генератори і продовжують працювати. Проте за фасадом статистики ховається небезпечне явище – ілюзія відновлення. Статистика створює ілюзію безпеки У вересні Advanter Group разом з "Дією.Бізнесом", Мінекономіки і платформою "Пульс" провела 26-ту хвилю дослідження стану мікро-, малого та середнього підприємництва (ММСП) під час війни. За його даними, середньозважений результат роботи бізнесу за вісім місяців 2026 року становив 89% від рівня аналогічного періоду 2025 року. У червні цей показник становив 83,8%. На перший погляд, це привід для стриманого оптимізму: можна рапортувати про поступове повернення принаймні до торішніх обсягів. Якщо ж подивитися на дані глибше, стає очевидно: це зовсім не зростання, а закриття разових контрактів і витискання залишків ресурсу. Реальний стан речей набагато тривожніший. Арифметика прихованого спаду За усередненими 89% ховається значний дисбаланс. По-перше, майже половина підприємств (47%) працюють нижче рівня 2025 року. Позитивне середнє значення забезпечує лише вузький прошарок компаній. По-друге, попит падає. Баланс замовлень становить мінус 46 відсоткових пунктів: падіння фіксують 57% підприємств і лише 11% заявляють про їх зростання. По-третє, песимізм став хронічним. Індекс активності бізнесу UBI застряг на позначці 35,3 зі 100. Значення нижче 50 свідчать про глибокі негативні очікування та спад. Бізнес не вірить у швидке покращення і переходить у режим виживання. Прірва між великими та малими Ще один критичний тренд – різке розшарування бізнесу за розміром. Великі та середні компанії, маючи доступ до капіталу і довгострокових контрактів, показують відносне зростання: середній бізнес вийшов на 107% від рівня 2025 року. Натомість мікробізнес перебуває на позначці 82%. Розрив між мікро- та малим бізнесом досяг рекордних 16 відсоткових пунктів. Юридичні особи (94%) значно краще долають виклики, ніж ФОПи (81%), які виявилися найбільш незахищеними. Навіть промисловість демонструє виснаження: завантаженість виробничих потужностей знизилася до 58,5% проти 61,9% в червні. Понад 35% підприємств працюють менш ніж на половину можливостей. "Відновлення" відбувається без інвестицій чи модернізації: бізнес доїдає накопичені ресурси. Напередодні важкої зими запаси міцності закінчилися, а нові джерела ресурсу не з'явилися. Енергетична автономія без грошей Підготовка до опалювального сезону показує ще один критичний розрив: між технологічною готовністю та фінансовою спроможністю. Підприємці продемонстрували феноменальну самоорганізацію, але вона дорого коштує. Протягом останніх місяців бізнес активно інвестував в енергонезалежність. Якщо в березні 2026 року жодного джерела альтернативного живлення не мали 23% підприємств, то у вересні – лише 13%. Понад 87% компаній мають генератори або акумулятори, проте їх наявність не означає збереження прибутковості. Автономія не рятує від збитків Робота на альтернативному живленні збільшує собівартість продукції та послуг. Попри високий рівень автономії, 58% фірм фіксують втрати 10% доходу через відключення світла (у березні – 47%). Кожен четвертий бізнес втрачає 35% доходу. Причина банальна: обмежена потужність. У 43% підприємств системи автономного живлення покривають менше 20% потреб виробництва чи офісу. Як наслідок до опалювального сезону 2026-2027 років повністю або переважно готові лише 34% компаній. Понад 21% критично залежать лише від централізованого опалення, а впевнено прогнозують безперебійну роботу взимку лише 11% респондентів. Фінансове виснаження Головна загроза цієї осені – не стільки відключення, скільки відсутність грошей, щоб пережити черговий виток кризи. Накопичені роками запаси міцності вичерпані: 74% підприємств мають фінансові резерви менш ніж на три місяці, а 32% не мають фінансової подушки взагалі або її вистачить менш ніж на 30 днів. Війна вимагає страхування від воєнних ризиків, але ринкові інструменти не працюють. За останній рік фізичних пошкоджень майна від обстрілів зазнали 24% компаній, а реальне страхове покриття воєнних ризиків мають 0,9% компаній. Читайте також Страхування від військових ризиків: як працює механізм для бізнесу Причина – високі тарифи, які пропонує ринок: понад 6% від вартості майна на рік. Майже половина підприємств (49%) готова страхуватися за нормальної ставки до 1%, а 30% зневірилися і відмовляються від страхування за будь-яких умов. Понад те, 80% постраждалих компаній не подають заявок на державну чи міжнародну компенсацію. Вони вважають це юридично безперспективним або не вірять у реальність виплат (40%). Коли воєнні збитки не компенсуються, а фінансовий запас обчислюється тижнями, будь-який зовнішній шок – від чергових блекаутів до податкового тиску – може запустити ланцюгову реакцію банкрутств. Силовий тиск і тінізація На тлі виснаження внутрішніх ресурсів бізнес зіткнувся із загрозою, яка йде не від ворожих ракет, а із середини системи: повертаються силовий тиск і фіскальні бар'єри. Дані 26-ї хвилі дослідження зафіксували тривожний тренд: держава повертається до силових моделей поведінки щодо приватного сектору. Проблемою номер один у стосунках підприємців з податковою (23%) залишається блокування податкових накладних через систему моніторингу (СМКОР). За останні два місяці з тиском з боку правоохоронців та контролерів зіткнулися 20% компаній (у червні – 10%). Серед юридичних осіб про тиск заявили 28%. Довіра до держави падає. Лише 17% компаній зазначили, що за останній період не мали проблем у взаємодії з державними органами (у червні таких було 36%). Поведінка держави штовхає економіку в тінь. Основними чинниками тінізації підприємці називають високе навантаження на фонд оплати праці та ПДВ (71%), недовіру до інституцій (52%), неможливість конкурувати з тіньовим бізнесом (39%). Щоб повернути бізнес у легальне поле, підприємцям потрібні не релізи про мораторій на перевірки, а прості речі: рівні правила гри та знищення тіньових схем (52%), мораторій на зміну податкового законодавства на три-п'ять років (52%) і зниження навантаження на фонд оплати праці до 20% (48%). Чотири класи бізнесу Узагальнювати стан бізнесу означає допускати системну помилку. Кластерний аналіз показує, що підприємництво розпалося на чотири чітко виражені групи. Перша – "У кризі" (21%). Працюють на 43% від обсягів 2025 року. У 56% з них грошей вистачить менш ніж на місяць, команди 52% фірм мають важкий психологічний стан. Це переважно мікробізнес, який стоїть за крок від закриття. Друга – "Тримаються без запасу" (44%). Найбільша група. Формально вони вийшли на 100% від рівня 2025 року, але живуть з горизонтом планування один-три місяці і мають найбільше накопичених проблем (6,6 системного бар'єра на компанію). Третя – "Зростають, але виснажені" (19%). Показують найкращі фінансові результати (у середньому 105% від 2025 року), але працюють на межі ресурсу. У 27% компаній цієї групи команди вигорають, а 32% очікують погіршення ситуації. Четверта – "Стійкі стратеги" (16%). Єдиний здоровий сегмент. Компанії володіють резервами і баченням майбутнього. 60% з них мають стратегію розвитку на рік і більше. Навіть у нинішніх умовах 35% фірм активно розширюють бізнес. Що треба зробити негайно Головний актив економіки – особистий ресурс власників бізнесу – виснажується. 32% респондентів серед головних обмежень для розвитку називають вигорання власника. Якщо державна політика не зміниться від "витискання залишків" до "створення умов для збереження стійкості", зима може стати точкою зламу для тих 44% бізнесів, які "тримаються без запасу". Уряд має негайно зробити три кроки. Перший – підтримати енергостійкість. Посилити програму прямих грантів та субсидій на придбання енергетичного обладнання (про це просять 56% компаній) і частково компенсувати витрати на пальне для генераторів (39%). Другий – перезапустити воєнне страхування. Створити працездатний державний механізм страхування майна від воєнних ризиків зі ставкою до 1-2%. Це дасть змогу залучати банківські кредити під заставу. Третій – запровадити мораторій на тиск і забезпечити фіскальну стабільність. Зупинити силові перевірки, забезпечити прогнозованість роботи СМКОР і зафіксувати податкові правила щонайменше на кілька років наперед. Бізнес довів свою стійкість, але він має межу зносу. Слід припинити жити ілюзією відновлення і почати рятувати тих, хто створює робочі місця і сплачує податки.

Митниця під обстрілами

Економічна правда — 2026-10-20T09:20:00+03:00

Під час війни митна система має одночасно забезпечувати контроль і не створювати небезпеки для людей, транспорту і товарів. Тому Україні потрібне не послаблення контролю, а його переосмислення з урахуванням воєнних реалій. Ідеться про архітектуру, яка поєднує цифрові рішення, оцінку ризиків і механізми швидкого переходу між штатним, обмеженим та аварійним режимами роботи. Це дасть змогу зменшити концентрацію вантажів у небезпечних зонах, зберегти ефективність контролю і забезпечити стійкість логістики за тривалих загроз. Війна змінила критерії ефективності Росія випробовує українську логістику на міцність. У 2026 році портова інфраструктура та залізниця зазнають численних атак. Обстріли знищують склади, термінали, колії та рухомий склад, тоді як ланцюги постачання мають працювати навіть після руйнувань, блокувань маршрутів чи втрати документів. До великої війни ефективність логістики оцінювали переважно за вартістю, швидкістю та рівнем сервісу. Централізація запасів, скорочення кількості складів і концентрація операцій на великих логістичних вузлах давали бізнесу економію. Однак така модель створювала критичні точки відмови: один склад, маршрут, термінал чи інформаційна система могли зупинити всю мережу. Зараз безперервність операцій стала окремим показником ефективності. Бізнес інвестує в резервні локації та перевізників, розподілені запаси, дублювання документів і даних, автономне енергопостачання та взаємозамінність персоналу. Проте навіть найкращий план безперервності не спрацює, якщо регуляторна процедура прив'язує вантаж до зруйнованого місця доставки або вимагає, щоб транспорт довго стояв у зоні підвищеного ризику. Проблема не в митному контролі, а в тому, що логіка процедур мирного часу не завжди враховує воєнну реальність. Обов'язкове пред'явлення товарів, скупчення вантажівок біля терміналів, послідовне виконання формальностей і складна зміна митниці призначення можуть збільшувати час, який вантаж проводить у небезпечному місці. Митна процедура має дозволяти гнучко визначати місце й форму контролю, а за потреби – швидко змінювати маршрут або місце доставки. Саме тому Мінфіну і Держмитслужбі доручили переглянути чинні процедури та підзаконні акти, щоб адаптувати митні формальності до умов війни. Перший пакет змін уже представили бізнесу та бізнес-асоціаціям на засіданні робочої групи. Контроль без концентрації ризику Орієнтир для реформування митних процедур під час війни простий: вантажівка не повинна стояти в місці доставки довше, ніж це об'єктивно потрібно для контролю. Якомога більше формальностей варто виконувати заздалегідь або відразу після прийняття декларації. Якщо огляд, відбір зразків чи інші контрольні заходи не потрібні, завершення доставки не повинно блокувати подальше оформлення. На час воєнного стану варто запровадити механізм, за якого транспорт після основних перевірок може залишити зону митного контролю ще до завершення оформлення, якщо митне забезпечення (пломби) зберігається. Це не послаблення контролю, а його рознесення в часі: митниця завершує частину формальностей без черг, а бізнес зменшує ризик втратити товар і транспорт. Такий підхід має спиратися на оцінку ризиків. Операції з низьким ризиком можуть проходити за прискореним сценарієм, з ознаками ризику – підлягати додатковому контролю. Так державний ресурс ітиме туди, де він справді потрібен. Зміна митниці призначення Якщо склад чи термінал пошкоджені, вантаж треба швидко перенаправити в інше місце. Для цього механізм зміни митниці призначення має бути простим і зрозумілим. Рішення має оперативно ухвалювати митниця за місцем фактичного прибуття товару на підставі звернення декларанта або перевізника. Водночас індивідуальних погоджень недостатньо, коли криза масова. Потрібні чіткі нормативні підстави, строки і наслідки рішень. Якщо місце доставки не працює через пошкодження інфраструктури, відсутність зв'язку чи іншу безпекову загрозу, вантаж має перенаправлятися швидко і без зайвих формальностей. Оновлені правила роботи місць доставки визначають умови їх відкриття і закриття, вимоги до облаштування і порядок погодження доставки товарів в інше місце. Наступним кроком має стати механізм, за якого формальності швидко виконує митниця за місцем прибуття товару. Окремої уваги потребують тимчасові зони митного контролю в погоджених безпечних місцях. Вони можуть стати містком між потребою у фізичному контролі та неможливістю працювати на звичному об'єкті. Контроль з урахуванням війни Статус авторизованого економічного оператора (АЕО) передбачає відповідність певним критеріям, зокрема щодо обліку, внутрішніх процедур і безпеки ланцюга постачання. Пошкодження авторизованого об'єкта може порушити контроль доступу, відеоспостереження, роботу облікових систем або зберігання документів. Формально це створює ризик невідповідності, хоча компанія ні в чому не винна. Читайте також "На державу не розраховуємо". Як постраждалий бізнес оговтуватиметься від обстрілів Для підприємств, які постраждали від воєнних дій, потрібен спеціальний, але контрольований режим моніторингу. Його основою можуть бути заява підприємства, документальне підтвердження пошкодження і погоджений з митницею план відновлення. На перехідний період компанія повинна мати змогу застосовувати компенсаційні заходи: альтернативний контроль доступу, ручні журнали переміщення товарів та персоналу, резервний облік, дублювання документів і тимчасове обмеження доступу до пошкоджених зон. Важливо прибрати дублювання перевірок. Якщо документи подали й перевірили централізовано під час надання авторизації, повторно вимагати їх немає сенсу. Це збільшує адміністративне навантаження, а контроль від цього не посилюється. Що ще варто вдосконалити Напрацьовані законодавчі зміни стосуються переважно імпорту: прискорення оформлення і скорочення часу, який вантаж проводить у місці доставки. Проте експорт теж потребує уваги. Варто максимально спростити митні формальності, наприклад, дозволити оформлення без заїзду на митний термінал, якщо не потрібні огляд чи відбір зразків, а пломби накладати в пункті пропуску. Слід врегулювати й підтвердження втрати товарів унаслідок воєнних інцидентів. Перелік доказів має відповідати реальності, у якій документ не завжди можна отримати одразу. Акти огляду, відеофіксацію, документи органів влади, перевізників, аварійних служб та інші надійні докази треба оцінювати в сукупності. Окремий блок – нетарифний контроль. Перевірка кожної партії створює затримки і розпорошує ресурс контролерів. Модель на основі оцінки ризиків, електронний обмін даними, перехідні періоди для нових вимог до маркування й технічних регламентів дадуть змогу поєднати швидкість із захистом споживачів. П'ять нагальних рішень Визначити режими роботи митниці. Закріпити штатний, обмежений та аварійний режими з чіткими критеріями переходу між ними. Зробити прискорене митне оформлення базовим сценарієм. Застосовувати його насамперед для перевірених компаній та операцій з низьким ризиком. Запровадити оперативне перенаправлення вантажів. Встановити дієвий механізм зміни митниці призначення та місця доставки з можливістю використовувати тимчасові зони контролю. Налаштувати пропорційний моніторинг авторизацій. Для постраждалих підприємств враховувати план відновлення і компенсаційні заходи. Диверсифікувати митну інфраструктуру. Створити резервні місця оформлення й очікування, дати посадовцям змогу працювати поза звичними приміщеннями і гнучко перерозподіляти вантажопотоки та кадри. Україні не обов'язково створювати окремий правовий інститут для кожного воєнного ризику. Частину проблем можна розв'язати швидше, адаптувавши чинні механізми митного оформлення, доставки та зміни митниці призначення. Цей процес має завершитися затвердженням чітких правил. Нова митна архітектура має спиратися на принцип, однаково важливий для держави і бізнесу: контроль залишається надійним, але не створює додаткової небезпеки. Найкраща відповідь на наступний інцидент – заздалегідь визначений алгоритм, який зберігає простежуваність операцій і безперервність постачання.

Хто заплатить за податок на посилки

Економічна правда — 2026-10-19T14:20:00+03:00

15 жовтня Рада ухвалила в цілому законопроєкти № 16051-1 та № 15460. Пільгу для комерційних посилок до 150 євро скасовано: ПДВ 20% рахуватимуть з першого євро, і він одразу буде в ціні замовлення на маркетплейсі. Без податку лишаються некомерційні посилки між фізособами до 45 євро, несупроводжуваний багаж до 150 євро та окремі товари для оборони. Мита на посилки до 150 євро, як і раніше, немає. Покупець побачить вищу ціну, український продавець — нарешті рівніші умови з імпортом. Але найбільше зміниться для самих платформ. Податок збирає платформа Модель зроблена за зразком європейської системи IOSS: ПДВ рахує й сплачує маркетплейс у момент продажу, а не покупець на митниці. Державі простіше працювати з платформами, ніж із мільйонами дрібних відправлень, і цей підхід я підтримую. Для платформи ж це окремий проєкт. Нерезидент має призначити посередника в Україні. Обидва стають на облік на митниці й отримують спеціальний код платника ПДВ для дистанційних продажів. Далі — щомісячна звітність, детальний облік продажів, який митниця може запросити, і гарантія сплати ПДВ в еквіваленті 100 тис. євро. Надає її саме український посередник. Читайте також Міноборони просить трильйон гривень. Де уряд шукатиме гроші? Виходить, що посередник ризикує власними грошима за чужі розрахунки з бюджетом, і на таку роль погодиться не кожен. Іноземній компанії доведеться знайти партнера й домовитися з ним про ціну цього ризику, контроль за розрахунками і про те, хто платить у разі податкових претензій. Навіть якщо вона ніколи не планувала мати в Україні юрособу чи офіс. Хто виграє Український імпортер платить ПДВ, тримає склад, людей і гарантійний сервіс. Продавець, який слав посилку напряму до 150 євро, роками не платив нічого. Цю різницю треба було прибирати, тож аргумент про рівні умови цілком справедливий. Але чекати, що після цього місцевий ритейл почне вигравати в AliExpress і Temu, наївно. Їхня перевага — асортимент, масштаб виробництва й логістика, а податок був лише частиною історії. Мене більше цікавить інший наслідок. Для глобальної платформи з юристами, податківцями й досвідом роботи в десятках юрисдикцій українські вимоги — ще один пункт у плані робіт. Для нішевого магазину з кількома тисячами українських замовлень на рік гарантія, посередник та інтеграція з митницею можуть зробити наш ринок збитковим. Такі продавці або підуть, або перейдуть під великі маркетплейси, які візьмуть ці функції на себе, і стануть від них ще залежнішими. Реформа, яка мала вирівняти конкуренцію, у підсумку може посилити найбільших гравців. Проти оподаткування це не аргумент, але враховувати його варто. Де система може дати збій Порахувати 20% — найпростіша частина. Складніше домогтися, щоб платформа, пошта й митниця бачили одну й ту саму операцію. Тримається все на унікальному контрольному номері покупки. Ще до ввезення платформа передає митниці номер, вартість, валюту й дату оплати, а пошта чи експрес-перевізник отримує той самий номер. Митниця зіставляє дані автоматично, і посилка проходить через електронний реєстр без окремої декларації. Але онлайн-торгівля складається з винятків. У замовленні три товари, а один продавець так і не відправив. Покупець скасував частину. Посилка загубилася або поїхала назад. Щоразу дані платформи розходяться з тим, що фізично приїхало, і поки незрозуміло, хто цю розбіжність виправляє, скільки часу це займе і де весь цей час лежить посилка. Окреме питання — як швидко покупець отримає назад ПДВ за повернений товар. Покупцеві байдуже, наскільки продумане адміністрування, якщо він не може забрати замовлення. Платформі це коштує навантаження на підтримку, затримок і втрачених клієнтів. Добрий результат тут — коли споживач нової системи взагалі не помічає. 10 мільярдів — поки що прогноз Мінфін розраховує приблизно на 10 млрд грн на рік, які через спецфонд підуть на ЗСУ. Пакет також входить до зобов'язань перед МВФ і є умовою макрофінансової допомоги ЄС. Під час війни сперечатися з цим я не буду. Але ця сума залежить від того, як поведуться покупці й продавці. Хтось замовлятиме менше, хтось перейде до українських магазинів, частина іноземних компаній перебудує модель. Реальну цифру ми побачимо щонайменше через рік роботи системи. При цьому Україна переконує іноземний бізнес інвестувати й заходити на ринок. Податків такий бізнес не боїться. Йому важливо заздалегідь порахувати, скільки коштуватиме виконання правил і які ризики він бере, та бути певним, що правила не перепишуть посеред гри. Для рішення про присутність на ринку це часто важить більше, ніж ставка. Чи встигнуть до липня 2027 року Закон ще має підписати Президент, а норми запрацюють не раніше 1 липня 2027 року, тобто приблизно за вісім з половиною місяців. Крім дати, потрібне окреме рішення Кабміну про готовність ІТ-систем митниці, маркетплейсів і механізму справляння ПДВ. Передбачено й перший рік без штрафів за неповну чи несвоєчасну сплату ПДВ, якщо податок зрештою сплачено повністю. Обидва запобіжники правильні. Проте відсутність штрафу не поверне бізнесу гроші, витрачені на затримки й розгніваних клієнтів. А рішення про готовність легко стає формальністю, коли тиснуть зобов'язання перед партнерами. Глобальні платформи вбудовують зміни для десятків країн у спільний графік розробки, і вісім місяців для них небагато. Фінальні підзаконні акти й технічні специфікації потрібні якомога раніше. Так само потрібне тестове середовище, де можна прогнати звичайну покупку, часткове скасування, повернення, помилку в даних і зміну вартості замовлення. Якщо держава перекладає адміністрування податку на приватний бізнес, інфраструктуру для цього вона має забезпечити сама. Половина справи Скасування пільги для дешевих комерційних посилок я підтримую: рівніші умови для українського бізнесу, гроші для бюджету й наближення до правил ЄС — достатні підстави. Але ухвалений закон — це половина роботи. Друга половина — підзаконні акти, специфікації й тестування. Від них залежить, чи стане українська IOSS робочим інструментом, чи ще одним бар'єром, через який частина продавців просто перестане відправляти посилки в Україну.

Як не залишити ферми без вакцин

Економічна правда — 2026-10-19T09:20:00+03:00

1 березня 2026 року набрав чинності закон "Про ветеринарну медицину та благополуччя тварин". Його розробили у 2019 році, ухвалили у 2021-му, а запрацювати він мав у 2023-му. Війна змінила плани і старт закону переносили. Ми раді, що закон нарешті діє. Ще більше раді, що в ньому є перехідні періоди. За пів року стало зрозуміло: від їх використання залежить успіх усієї реформи. Закон про все тваринництво Цей об'ємний закон стосується тваринництва загалом. Він запроваджує систему контролю здоров'я тварин; стандарти їх благополуччя; простежуваність застосування ветеринарних лікарських засобів (ВЛЗ); жорсткіший контроль за обігом і використанням антимікробних засобів; нові правила для ринку ВЛЗ: виробництво за стандартами належної виробничої практики (GMP), дистрибуцію за стандартами належної дистриб'юторської практики (GDP), посерійний контроль імпорту, ліцензування імпорту й торгівлі. Мета закону – наблизити українське законодавство до норм ЄС і водночас адаптувати їх до українських реалій. Це не лише питання євроінтеграції. Від того, чи запрацюють стандарти здоров'я і благополуччя тварин, залежить торгівля продукцією тваринництва між Україною та ЄС. Євросоюзівський споживач купує не лише курятину чи молоко, а й довіру до системи, яка їх контролює. Читайте також Щоб не їхати на заробітки. Як отримати гроші на власну молочну ферму Закон складний і для держави, і для бізнесу. Державі треба збудувати нову систему контролю, бізнесу – перебудувати свої процеси в умовах війни. З 2021 року Мінагрополітики кілька разів реорганізовували. Кожна зміна означала нові команди та пріоритети, тому необхідні підзаконні акти розробляли повільніше. Ставки для економіки високі. У 2025 році Україна експортувала 458 тис. тонн м'яса птиці й уперше заробила на цьому понад 1,1 млрд дол. Близько третини поставок пішло до країн Євросоюзу. Експорт яєць зріс на дві третини до 2,05 млрд штук на 202 млн дол. і майже три чверті поставок припали на ЄС. Експорт молочної продукції сягнув 401 млн дол. Кожна така поставка можлива лише тоді, коли євросоюзівські партнери довіряють українській ветеринарній системі. Вузька тема з великими наслідками Головними викликами для тваринництва стали вимоги до благополуччя тварин і нова система обігу ветеринарних ліків. З благополуччям тварин країні фінансово і технічно допомагають євросоюзівські партнери. Тема ветеринарних препаратів вузькоспеціалізована і привертає менше уваги, але вона не менш вагома. Імпорт ВЛЗ відіграє важливу роль у тваринництві. Повноцінно проаналізувати ринок складно, тому ми опитали членів альянсу й оцінили роль імпортних препаратів для галузі. Поголів'я ми рахували лише у великих господарствах за даними Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства, бо цифри малих ферм і господарств населення складно перевірити. Ось що ми з'ясували. За даними держреєстру ветеринарних препаратів, в Україні зареєстровано 2 119 ВЛЗ, з них 1 068 – українського виробництва, 774 – з країн ЄС, 277 – з інших країн. Серед 504 імунобіологічних препаратів 106 – українські, 288 – євросоюзівські, 110 – з інших країн. Найбільше вакцин, 238, зареєстровано для птиці. Продукти компаній – членів альянсу виробляють на 92 майданчиках за кордоном. У 2025 році члени альянсу завезли в Україну 4 472 серії ВЛЗ. Окремо ми порахували дози вакцин проти хвороб, які взяли для дослідження: 3,1 млрд доз – проти хвороби Ньюкасла, 3,9 млн – проти цирковірусу свиней, 2 млн – проти респіраторних хвороб великої рогатої худоби і понад 850 тис. – проти сказу. Цими вакцинами у 2025 році були захищені всі промислові кури-несучки і близько 93% бройлерів від хвороби Ньюкасла. Також було захищено близько 89% свиней від цирковірусу і близько 54% корів від респіраторних хвороб. Висновок простий: для сталого розвитку тваринництва потрібне стабільне постачання українських та імпортних ветеринарних препаратів. Якщо вакцини не надходять вчасно, зростає ризик спалахів хвороб, падежу і вимушеного знищення поголів'я. Це означає менше продукції, вищі ціни, ризик для експортних контрактів. За законом посерійний контроль імпортних ВЛЗ і GMP-інспекції виробничих майданчиків мали запрацювати з 1 липня 2027 року. За даними Національного агентства з акредитації, акредитованих лабораторій для випробувань в Україні сім. Лише серії членів альянсу – це близько 640 серій на одну лабораторію щороку. Тобто кожна лабораторія мала б щодня перевіряти майже дві серії, а всі сім разом – близько 12 серій щодня. Це без урахування імпортерів, які не входять до альянсу. Кожен з 92 виробничих майданчиків компаній альянсу потрібно буде інспектувати, однак затверджених правил GMP-інспектування досі немає. Тим часом вакцинація на фермі прив'язана до віку тварин. Тижнева затримка серії в лабораторії означає зірваний графік для цілого птахокомплексу, а дефіцит легальних препаратів миттєво заповнює сірий ринок – саме те, від чого закон мав захистити. Діалог, який дав результат Ми не стали чекати кризи. У липні Ветеринарний альянс України зустрівся з міністром аграрної політики Тарасом Висоцьким. Ми прийшли не зі скаргами, а з дослідженням. Воно показувало, скільки серій завозять, скільки тварин захищено і скільки тестувань та інспекцій держава може провести. Ці дані легко перевірити: на сайті альянсу працює реєстр ВЛЗ на основі офіційного державного реєстру. Міністр підтримав позицію альянсу щодо відтермінування перехідних положень на рік. Вимоги щодо посерійного контролю, GMP і GDP мають запрацювати з 1 липня 2028 року; ліцензування імпорту, оптової і роздрібної торгівлі – з 1 вересня 2028 року. Ці строки закріплені в законопроєкті про вдосконалення держрегулювання в агросекторі. Профільний комітет Верховної Ради рекомендував його ухвалити. Це рішення – не поступка бізнесу і не відмова від реформи, а час на її реалізацію. Два роки – це небагато. Державі та бізнесу треба разом зробити чотири кроки: ухвалити законопроєкт, заздалегідь затвердити підзаконні акти, визнати євросоюзівський контроль і наростити спроможність лабораторій. За пів року закон не зупинив поставки вакцин і не скасував євросоюзівський курс. Це стало можливим, бо держава почула аргументи бізнесу. Від закону про ветеринарну медицину та благополуччя тварин залежать здоров'я поголівʼя, безпека харчових продуктів та експорт України. Його успіх визначать не дати в тексті, а те, наскільки добре держава і бізнес спланують наступні два роки. Ветеринарний альянс України готовий пройти цей шлях разом з державою.

Російський слід в АЕО: які компанії пов'язані з РФ

Економічна правда — 2026-10-16T14:20:00+03:00

П'ять авторизованих економічних операторів (АЕО) в Україні мають бізнес-зв'язки з Росією. Це показав аналіз бази даних YouControl, який ми провели під час підготовки Тіньового звіту щодо прогресу України в наближенні до розділу 29 «Митний союз».П'ять компаній — це близько 4% усіх АЕО. Але йдеться про статус, який держава надає як знак особливої довіри. Тож питання, як компанії, пов'язані з країною-агресором, змогли його отримати, стосується не лише цих п'яти.Що таке АЕО і навіщо він бізнесуСтатус АЕО означає, що держава довіряє компанії, і дає їй митні привілеї. Авторизація АЕО-С (на митні спрощення) передбачає нижчий рівень ризику під час контролю, першочергове митне оформлення, випуск товарів за місцезнаходженням підприємства і спрощене декларування. Авторизація АЕО-Б (на безпеку) підтверджує відповідність критеріям безпеки та надійності й додатково дає право на завчасне повідомлення про митний огляд у пункті пропуску. Читайте також Партнерство бізнесу і митниці. Навіщо експортерам статус авторизованого оператора На кінець серпня 2026 року в Україні було 129 АЕО-С, сім із них мали також авторизацію АЕО-Б. За Стратегією реформування системи управління державними фінансами на 2026–2030 роки, до кінця 2030 року кількість АЕО має зрости щонайменше до 180.Що показав аналізЗв'язки з Росією в українському бізнесі не рідкість. За даними YouControl, станом на листопад 2025 року до майже 6,7 тис. українських компаній були причетні особи, зареєстровані в державах-агресорах. Але для АЕО такі зв'язки неприйнятні: ці компанії отримують від держави митні спрощення і пріоритетний доступ до українського та міжнародних ринків.Ми перевірили всіх АЕО за допомогою YouControl і знайшли п'ять компаній зі зв'язками з Росією: ПрАТ «Завод Південкабель» (АЕО з 27.02.2026). Керівник підприємства є акціонером російського ТОВ «Журнал "Кабели и провода"» (ОГРН, тобто основний державний реєстраційний номер, 1027739799273). ТОВ «РДО Україна» (АЕО з 18.09.2025). Пов'язане з двома російськими юрособами: ТОВ «Агро-строительные технологии» (ОГРН 1052306466475) і ТОВ «Краснодарагроальянс» (ОГРН 1052316927607). ТОВ «Гербор-Холдінг» (АЕО з 01.08.2025). Троє кінцевих бенефіціарів із частками по 5% — громадяни Росії, зареєстровані в Москві. ТОВ «Волинська меблева компанія-Україна» (АЕО з 16.08.2023). Серед засновників — «Гербор-Холдінг» із часткою 10%. Тобто зв'язок опосередкований: непряма частка громадян Росії становить близько 1,5%. ТОВ «ФЕС Укр» (АЕО з 06.06.2025). Пов'язане з російським ТОВ «ФЕС Продукт» (ОГРН 1055001015299). Чому таке можливоУкраїнські критерії АЕО повторюють Митний кодекс ЄС, а він не встановлює прямих обмежень щодо зв'язків із Росією чи Білоруссю. Оцінюють дотримання митного і податкового законодавства, облік, фінансову спроможність, компетентність, а для АЕО-Б — ще й стандарти безпеки. Власників і контрагентів компанії формально не перевіряють. Читайте також Партнерство бізнесу і митниці. Навіщо експортерам статус авторизованого оператора Для країни, яка воює з Росією, цього недостатньо. Потрібні додаткові фільтри, які не дадуть отримати авторизацію компаніям із сумнівними зв'язками.ЄС теж рухається до підходу, що враховує ризики. 3 вересня 2026 року Рада ЄС остаточно схвалила наймасштабнішу за десятиліття реформу митних правил. Її ключовий елемент — нова категорія найпрозоріших компаній, Trust & Check Traders. На відміну від АЕО, цей статус вимагатиме постійно підтверджувати надійність і надавати митниці інформацію про рух і відповідність товарів. Натомість такі компанії зможуть випускати товари в обіг у ЄС без активного втручання митниці.Крім того, наприкінці 2025 року Єврокомісія включила Росію до списку країн із високим ризиком відмивання коштів. Це рішення не впливає на критерії АЕО безпосередньо, але для України це сигнал: зв'язки з такими юрисдикціями мають бути підставою для посиленого контролю.Що змінитиПроблему російського сліду в АЕО треба розв'язувати системно, а не перевіряти окремі компанії постфактум. Ми пропонуємо чотири кроки.1. Закласти безпекові критерії в нове митне законодавство. У новому Митному кодексі або принаймні в підзаконних актах варто передбачити, що претендентів на статус АЕО перевірятимуть на: прямі чи опосередковані зв'язки кінцевих бенефіціарів із країнами з високим ризиком; порушення санкцій за останні п'ять років; належну перевірку (due diligence) бізнес-партнерів у третіх країнах. Зібрати потрібні дані допоможе чинна анкета самооцінки підприємства (постанова Кабміну від 27.09.2022 № 1092). Вона вже вимагає інформації про пов'язаних осіб.2. Перевірити чинних АЕО. Після затвердження нових норм Держмитслужба має перевірити вже авторизовані компанії з урахуванням ризиків. Якщо зв'язки з Росією чи Білоруссю підтвердяться, такі компанії мають втратити авторизацію.3. Поєднати митні системи з державними реєстрами. Держмитслужба вже стежить за тим, чи відповідають АЕО критеріям. Але щоб автоматично бачити зміни у власниках і пов'язаних особах компаній, митні ІТ-системи треба інтегрувати з державними реєстрами.4. Зробити статус АЕО справді вигідним. Зараз частка АЕО в українській торгівлі мізерна: у 2025 році — 4–5% імпорту і 6–10% експорту, тоді як у ЄС — 67% і 71% відповідно. Бізнес часто обирає простіші індивідуальні спрощення: станом на липень 2026 року ними користувалися 482 компанії, на 125 більше, ніж роком раніше. Причина — складна процедура і невідчутні вигоди.Показовий приклад — пріоритетний пропуск АЕО через «єЧергу». Після запуску пілоту в липні 2026 року бізнес скаржився, що чекати доводиться навіть довше, ніж у загальній черзі. Якщо вимоги до АЕО зростуть, мають зрости й вигоди, інакше бізнес просто відмовлятиметься від статусу.Довіра має бути обґрунтованоюГармонізація з митним законодавством ЄС не означає механічного копіювання. Україні потрібна сумісна з європейською система управління ризиками, але з урахуванням загроз, з якими ЄС не стикається так гостро. Новий Митний кодекс має орієнтуватися на модель Trust & Check Traders і містити безпекові критерії, а статус АЕО має давати реальні переваги.Тоді АЕО стане справжнім інструментом взаємної довіри: держава отримає передбачуваного і безпечного партнера, а доброчесний бізнес — вигідні умови торгівлі.Публікацію підготовлено за фінансової підтримки Європейського Союзу. Її вміст є виключною відповідальністю ІАА та «Технологій прогресу» і не обов'язково відображає позицію Європейського Союзу.

Навіщо перезапускати ринок оцінки майна

Економічна правда — 2026-10-16T09:20:00+03:00

Уявіть просту ситуацію. Ви продаєте квартиру, берете кредит під заставу нерухомості або ваша компанія залучає іноземного інвестора, який хоче зрозуміти, скільки насправді коштують її активи. У кожному з цих випадків важливу роль відіграє оцінювач. Від його звіту залежать податки, розмір кредиту чи умови угоди. А працює він за правилами 20-річної давнини.Для західного капіталу це величезний ризик, через який зупиняються угоди. Іноземні інвестори і банки не розуміють українських звітів про оцінку, бо ті відірвані від міжнародної практики. Нинішня система породжує постійні суперечки щодо вартості активів, ускладнює роботу бізнесу і викривляє податкові надходження.Саме тому ми з колегами по Комітету з питань економічного розвитку розробили законопроєкт № 13435 «Про оцінку майна». 5 жовтня комітет рекомендував Верховній Раді ухвалити його в цілому.На перший погляд тема здається вузькою і нецікавою для звичайної людини. Насправді це фундаментальна реформа. Вона перезапускає ринок оцінки за європейськими правилами, захищає приватну власність і дає бізнесу та громадянам зрозумілі інструменти.Чинні правила не відповідають сучасному ринкуПочну з цифр, які мене особисто вразили найбільше. Фонд державного майна щороку рецензує частину звітів про оцінку і перевіряє, чи відповідають вони методології та іншим правилам. Ось результати за останні три роки: 2023 рік: з 4690 перевірених звітів повністю відповідали правилам лише три; 2024 рік: з 5649 перевірених — жоден; 2025 рік: з 4017 перевірених — лише два. Тобто система, яка має гарантувати достовірність оцінки майна для банків, судів, держави і звичайних людей, практично не працює навіть за власними формальними критеріями. Читайте також Як зміниться оцінка майна Закон «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» діє з вересня 2001 року. Відтоді економіка країни повністю змінилася. З'явилися нові Цивільний і Господарський кодекси та Закон «Про ринки капіталу», змінилися правила приватизації та оренди державного майна. Але правила оцінки системно не переглядали.Базові національні стандарти ухвалили у 2003–2007 роках. Світ оновлював міжнародні стандарти кожні три-п'ять років, а український ринок залишався законсервованим.«Роздвоєна» нерухомістьОсь приклад, зрозумілий більшості власників нерухомості. Сьогодні будинок і земельну ділянку під ним оцінюють окремо, за двома різними неузгодженими методиками. Землю оцінюють «чисто», без урахування будівлі на ній, а будівлю — окремо. Власник змушений замовляти й оплачувати дві оцінки, а потім результати просто складають.Це незручно і дорожче. Крім того, такий підхід суперечить базовому юридичному принципу: земельна ділянка і будівля на ній мають спільну юридичну долю (superficies solo cedit). Цей принцип закріплений у Цивільному (ст. 377) і Земельному (ст. 120) кодексах, і Верховний Суд неодноразово його підтверджував. А головне — окрема оцінка створює ризик, що частину витрат урахують у підсумковій вартості двічі або не врахують узагалі.Законопроєкт це виправляє: нерухомість оцінюватимуть цілісно, як єдиний об'єкт, за міжнародними стандартами.Саморегулювання, яке не працюєОкрема проблема — слабкі саморегулівні організації (СРО) оцінювачів. Понад 40% оцінювачів не входять до жодної з них. Закон вимагає від СРО лише формальних речей, тож деякі з них існують фактично на папері, без нормального внутрішнього контролю і ресурсів.У 2024 році річний бюджет найбільшої СРО становив трохи більше 590 тис. грн, тобто близько 49 тис. грн на місяць. Цього очевидно замало для методологічної роботи, внутрішнього контролю і представництва професії.До того ж на ринку діє кілька СРО, які конкурують не якістю стандартів, а кількістю членів. Це створює небезпечний стимул послаблювати вимоги до оцінювачів, щоб залучити більше людей. А держава фактично не контролює, як СРО виконують делеговані їм повноваження.Законопроєкт оновлює вимоги до СРО щодо внутрішнього контролю, матеріально-технічної бази, прозорості та звітності. Він створює постійну платформу для спільних рішень усієї галузі і запроваджує регулярний контроль за тим, як СРО виконують свої функції.Що конкретно змінитьсяОсновні положення законопроєкту я вже описував у колонці для «Економічної правди» влітку 2025 року. Нагадаю ключові.Міжнародні стандарти. Україна офіційно перекладе і запровадить міжнародні (IVS) та європейські (TEGOVA) стандарти оцінки. Банк, який перевіряє оцінку застави, чи іноземний інвестор, який дивиться на оцінку активів компанії, бачитимуть цифри, пораховані за тими самими правилами, що й у Варшаві, Берліні чи Лондоні.Менше паперової роботи для оцінювачів. Сьогодні кваліфікаційне свідоцтво доводиться переоформлювати кожні два роки. Ця суто паперова процедура забирає час і гроші. Законопроєкт пропонує зробити свідоцтво безстроковим. Натомість раз на три роки оцінювач підтверджуватиме кваліфікацію на свій вибір: навчанням, викладанням або іспитом.Єдиний реєстр оцінювачів. Будь-хто зможе за кілька кліків перевірити, чи має людина, яка оцінює його квартиру чи бізнес, реальну кваліфікацію.Крапка в суперечках про рецензії. Сьогодні буває, що на один звіт виходять дві протилежні рецензії: одна каже «все правильно», інша — «все не так». Це глухий кут. За новим законом такі суперечки розглядатиме апеляційний комітет Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії оцінювачів.Реєстр звітів і рецензій. Це державна інформаційна система, куди вноситимуть звіти про оцінку і рецензії на них. Замовник зможе вимагати реєстрації свого звіту, і вартість у ньому буде офіційно зафіксована як результат роботи конкретного оцінювача. Простіше кажучи, оцінювач не зможе згодом відмовитися від звіту чи змінити його заднім числом, а сам документ неможливо буде підмінити.Для цілей оподаткування, операцій на фінансовому ринку та оцінки державного і комунального майна реєстрація буде обов'язковою. Перевірити звіт і отримати витяг із реєстру зможе будь-хто.Оцінка воєнної шкоди. Для мене особисто це має особливу вагу. Закон урегульовує оцінку майна для визначення розміру шкоди, завданої війною. Це стосується мільйонів українців, чиї будинки, квартири і підприємства постраждали від бойових дій. Їм доведеться довести державі і світу, скільки саме вони втратили.Користь для держави, бізнесу і громадянОцінка майна — важлива цеглинка значно більшої конструкції. Від неї залежать довіра до банківської застави, податкова база, судові рішення щодо вартості майна та угоди з іноземними інвесторами. Якщо цю цеглинку заклали за застарілими правилами, проблеми рано чи пізно зачіпають усю систему: від людини, яка бере іпотеку, до держави, яка шукає інвестиції для відбудови.Запровадження європейських і міжнародних стандартів оцінки — також зобов'язання України перед МВФ у межах програми розширеного фінансування. А ухвалення закону «Про оцінку майна» — обов'язкова умова для другого траншу за Меморандумом між Україною та ЄС щодо кредиту на 90 млрд євро. Верховна Рада ратифікувала його у травні 2026 року (Закон № 4892-IX). Ідеться про близько 3,8 млрд євро макрофінансової допомоги.Але закон потрібен нам незалежно від цих домовленостей. Він стосується цілком практичних речей: кредитів під заставу, продажу нерухомості, розуміння реальної вартості майна. І це рідкісний випадок, коли реформа наводить лад у галузі, не вимагаючи значних нових видатків із державного бюджету.

Енергетичні рослини: чотири шанси для України

Економічна правда — 2026-10-15T14:20:00+03:00

Новий закон про імплементацію законодавства ЄС у сфері відновлюваної енергетики (законопроєкт № 14271) запроваджує європейські критерії сталості для біопалив і біомаси. Від підзаконних актів до нього тепер залежить, чи зможе Україна ці ніші зайняти. Зерно дешевшає, енергія дорожчає У попередній статті для "Економічної правди" ми показали: за 66 років, з поправкою на інфляцію, нафта і газ подорожчали у 2,4–4,7 раза, а пшениця й кукурудза подешевшали на 57–58%. У 1960 році за тонну нафти давали 0,21 тонни пшениці, сьогодні — 2,21 тонни. Україна продає зерно і купує енергію. Тож вихід для неї — продавати біомасу не як сировину, що дешевшає, а як енергію, що дорожчає. Висновок начебто очевидний: треба вирощувати енергетичні рослини. Але європейський досвід складніший. Чому Європа зупинилася В ЄС під енергетичними культурами зайнято 6–7 млн га, тобто близько 6–7% ріллі (дані Спільного дослідницького центру Єврокомісії). Але понад 90% цієї площі займають однорічні харчові культури: ріпак на біодизель, зернові й буряк на етанол, кукурудза на біогаз. Багаторічні енергетичні рослини (міскантус, енергетична верба й тополя, сильфія) за 25 років зайняли менше 0,1 млн га (рис. 1). У Німеччині, найбільшому біогазовому ринку, площа енергетичних культур для біогазу скоротилася з 1,55 млн га у 2019 році до 1,19 млн га у 2025-му. А нові біометанові заводи Європи здебільшого працюють на гної, агрорештках і відходах. Рис. 1. Понад 90% "енергетичних" площ ЄС займають однорічні харчові культури, а багаторічні лігноцелюлозні насадження — менше 0,1 млн га Джерело: індикативна оцінка UABIO на основі даних JRC (2023), FNR (2026), EBA (2025) Причини не агрономічні. Перша — політика. З 2018 року Директива про відновлювану енергію обмежує паливо з харчових культур: його частка на транспорті не може перевищувати 7%; воно виключене з авіапалив; нові установки з 2026 року мають скорочувати викиди щонайменше на 80%; діє каскадний принцип: біомасу спершу використовують як матеріал і лише потім спалюють. Друга причина — економіка поля. Плантація міскантусу, верби чи тополі коштує 2–4 тис. євро на гектар, окупається 5–8 років і займає землю на 20 років, а довгострокового покупця зазвичай немає. Премію за енергетичні культури ЄС скасував ще 2010 року. Тож питання не в тому, як вирощувати, а в тому, як рентабельно продати тонну біомаси. Чотири ніші, які відкриває Європа Проміжні (покривні) культури для біометану. Це озиме жито, тритикале, гірчиця чи суміші, які сіють між двома основними культурами. З 2024 року їх внесено до додатка IX Директиви про відновлювану енергію, тобто до переліку передової сировини. Культури на сильно деградованих землях, засолених чи еродованих. Той самий акт зробив таку біомасу передовою сировиною для авіапалива, де харчові культури заборонені. Багаторічні захисні смуги з верби, тополі чи міскантусу, які перехоплюють нітрати, зупиняють ерозію і накопичують вуглець. Попит на них формують Регламент про відновлення природи, рамка сертифікації вилучень вуглецю і Директива про моніторинг і стійкість ґрунтів. Лігноцелюлоза для матеріалів і біовугілля. Тонна міскантусу як паливо коштує 40–90 євро, як сировина для матеріалів і хімії — 120–350 євро, а як біовугілля із сертифікованими одиницями вилучення вуглецю — 250–450 євро (рис. 4). Спільне в цих нішах те, що тонна біомаси продається не як паливо, а як носій вуглецю, екосистемної послуги чи матеріалу. І за це в ЄС уже створено механізми оплати. Проміжні культури для біометану Для України це найприродніша ніша. З 2025 року український біометан експортують до ЄС, а урядова Програма розвитку виробництва біометану ставить ціль 1 млрд м³ у 2030 році і 2,1 млрд м³ у 2035-му. Біоенергетична асоціація України (UABIO) оцінює потенціал лише відходів (гною, соломи, стебел, побічної продукції переробки) у понад 7 млрд м³ метану на рік. Читайте також Навіщо аграріям біометан Проміжні культури можуть доповнити цей потенціал там, де вологи вистачає на другий урожай: у Лісостепу, на Поліссі, а на Півдні — лише зі зрошенням. 0,5–1 млн га проміжних культур у сівозмінах дали б 0,75–3 млрд м³ біометану на рік. Це обсяг, співмірний з урядовою ціллю. Умов три. По-перше, підзаконні акти до нового закону мають відтворити європейське визначення проміжних культур: один основний урожай на рік, без додаткового попиту на землю, зі збереженням органічної речовини ґрунту. Інакше такий біометан не отримає статусу передової сировини і премії від покупців в ЄС. По-друге, не варто повторювати німецьку помилку із силосною кукурудзою. Вона займає ріллю, важко проходить поріг скорочення викидів у 80% і продається з дисконтом. По-третє, потрібне відкриття ринку ЄС: сертифікація сталості й підключення українського реєстру біометану до Бази даних Союзу. Культури на деградованих землях Тут масштаб України перевищує європейський. В ЄС сильно деградованих земель за критеріями директиви лише 2,9 млн га, і 90% з них уже обробляються. В Україні ще до війни деградованими вважалися 10–12 млн га. Найпридатніші з них для енергетичних культур — засолені й солонцюваті ґрунти Півдня та малопродуктивні землі, які рекомендують до консервації (рис. 2). Війна додала понад 2 млн га земель, де велися бойові дії, і близько 0,5 млн га, що втратили зрошення після руйнування Каховської ГЕС. Рис. 2. Деградація земель в Україні за видами. Категорії перетинаються, тому не підсумовуються; площа еродованих земель більша за загальну оцінку деградованих, бо включає слабкоеродовані ґрунти. Джерело: оцінка UABIO — узагальнення даних ННЦ «Інститут ґрунтознавства та агрохімії ім. О. Н. Соколовського» та інших джерел Реалістично під енергетичні рослини можна залучити 1–2,5 млн га: засолені землі — під сафлор, рицину, світчграс і сорго; еродовані схили — під міскантус, вербу й тополю; техногенні й розміновані ділянки — під багаторічні трави. Сорти й агротехнології для цього є, зокрема в Інституті біоенергетичних культур і цукрових буряків НААН. Це резерв у два-три рази більший за європейський. Але за умови, що Україна створить реєстр таких земель за критеріями директиви і дозволить багаторічні енергетичні культури як форму консервації деградованих ґрунтів. Смуги, що захищають воду й ґрунт і накопичують вуглець У цій ніші енергетична рослина стає інструментом захисту ландшафту. За два роки після висаджування смуга верби, тополі чи міскантусу вздовж річки зменшує вимивання нітратів у 5–10 разів і на 90% зупиняє змив ґрунту. Крім того, вона щороку накопичує 0,3–1 т вуглецю на гектар і дає 8–15 т біомаси (рис. 3). У Європі за кожну з цих послуг є свій платник. Наприклад, Данія за "Зеленою тристоронньою угодою" до 2030 року виводить з обробітку 140 тис. га низинних вуглецевих ґрунтів. Рис. 3. Одна смуга — чотири послуги: захист вод, захист ґрунтів, секвестрація вуглецю, біорізноманіття. Схема: UABIO; кількісні ефекти — узагальнення наукової літератури щодо буферних смуг із багаторічних культур. В Україні є близько 440 тис. га полезахисних лісосмуг. Полезахисна лісистість становить 1,3% проти нормативних 2,5–3,5%. Лісосмуги деградують, а після передачі громадам не мають моделі утримання. Прибережні захисні смуги масово розорані. Без жодного гектара чорнозему під "енергетичні екосмуги" можна відвести орієнтовно 0,4–1 млн га. Це відновлені лісосмуги з вербою чи тополею, прибережні й контурні смуги на схилах, а також палудикультури, тобто рослини для обводнених торфовищ Полісся. Такі смуги дали б заміщення 1,5–4 млрд м³ газу і скорочення викидів CO₂ на 3–7,5 млн т на рік. Матеріали і біовугілля У цій ніші енергія — лише побічний продукт. У Франції фермери отримують за міскантус на паливо 60–65 євро за тонну сухої речовини, а підстилку з нього для тварин продають по 200 євро. Найдинамічніший сегмент — біовугілля. Кількість установок у Європі зросла з близько двох десятків у 2015 році до понад 200 у 2025-му. Сертифіковані одиниці вилучення вуглецю продаються в середньому по 140–150 євро за тонну CO₂. Данія в тій самій угоді виділила на підтримку піролізу понад 10 млрд крон. Читайте також Трава, що приносить до 1500 доларів з гектара. Історія фермера з Житомирщини Піроліз тонни міскантусу дає близько 300 кг біовугілля, 0,8 т назавжди вилученого CO₂ і 5–7 ГДж тепла. Це єдиний ланцюг, у якому багаторічна культура окуповується без аграрних субсидій. Рис. 4. Каскад використання лігноцелюлози: від матеріалів до енергії із залишків, з індикативною вартістю тонни сировини на вході Джерело: індикативна оцінка UABIO; орієнтири цін — Réussir (2024), CDR.fyi (2025), Sylvera (2026) Україна має досвід промислового вирощування міскантусу, верби і тополі та відроджену галузь конопель. Крім того, біовуглець потрібен металургії, а низьковуглецеві матеріали — відбудові. Довоєнний експорт деревного вугілля (60–100 тис. т на рік) з 30 грудня 2026 року підпадає під європейський регламент про запобігання знеліснення, а біовугілля з агросировини — ні. Бракує норм. Біовугілля не можна зареєструвати як добриво, а на кострицебетон і міскантусові блоки немає ДСТУ. Що робити Бар'єри для всіх чотирьох ніш спільні, тож і рішення мають бути пакетними: Транспонувати пакетом. У підзаконних актах до нового закону треба разом визначити проміжні культури, сильно деградовані землі та лігноцелюлозну сировину, а також бонус за відновлення деградованих земель. Змінити Земельний і Водний кодекси. Треба дозволити багаторічні енергетичні насадження як форму консервації деградованих земель, а також у захисних і прибережних смугах, з орендою комунальних земель до 25 років. Створити реєстр сильно деградованих земель за європейськими критеріями з пріоритетом для Півдня і прифронтових областей. Запровадити стандарт вуглецевого землеробства і постійних вилучень. Він має мати реєстр, бути сумісним з європейською рамкою сертифікації і передбачати плату за захист водозаборів. Також треба зареєструвати біовугілля як добриво і скасувати податок на біогенний CO₂. Відкрити ринок ЄС для українського біометану. Сировиною мають бути гній, рештки й покривні культури, а не силос кукурудзи. Потрібні також міжнародна сертифікація сталості і підключення реєстру до Бази даних Союзу. Запустити 3–5 пілотних кластерів у 2027–2029 роках по 300–2000 га: засолений Південь, еродований Лісостеп, техногенний Схід, торфовища Полісся, розміновані землі. Їх може профінансувати Ukraine Facility, Північна екологічна фінансова корпорація (NEFCO), Європейський інвестиційний банк та програма "Горизонт Європа". Дати громадам фінансову модель. Вона має поєднувати компенсацію частини вартості закладання плантації, плату за захист ґрунтів і вод та вуглецеві одиниці. Така комбінація окуповує багаторічні насадження за 5–7 років. Висновки Європа спробувала зробити бізнес на енергетичних культурах і зупинилася: без довгострокового покупця плантація на ріллі програє пшениці. Але у 2023–2026 роках ЄС відкрив чотири ніші, де біомаса продається як вуглець, екосистемна послуга і матеріал. Україна має для них 10–12 млн га деградованих ґрунтів, 440 тис. га лісосмуг і розорані прибережні смуги. Бракує не гектарів, а підзаконних актів, реєстрів, стандартів і покупця. Це можна виправити за два-три роки. І саме це відрізняє країну, яка експортує сировину, що дешевшає, від країни, яка продає енергію, що дорожчає.

Як конкурувати за приватний капітал

Економічна правда — 2026-10-15T09:20:00+03:00

Інвестиційна пропозиція України сформована лише наполовину. Країні не бракує можливостей для інвестицій. Вона має сильний технологічний сектор, оборонну промисловість, яка стрімко зросла за роки війни, величезну потребу у відбудові інфраструктури, стратегічні природні ресурси, кваліфікованих фахівців і перспективу членства в Євросоюзі. Бракує іншого: умов, за яких міжнародний приватний капітал буде готовий прийняти українські ризики. Саме це визначить, чим стане відбудова України: масштабною програмою міжнародної допомоги чи початком економіки, здатної залучати сотні мільярдів доларів приватних інвестицій. Проблема не в тому, щоб показати інвесторам можливості, а в тому, щоб зробити ці можливості інвестиційно придатними. Для цього лише завершення активних боїв буде недостатньо. Україні потрібні масштабовані механізми страхування воєнних та політичних ризиків; передбачуване регулювання; суди, яким довіряє бізнес; захищені контракти; прозорі закупівлі; проєкти, здатні генерувати комерційну дохідність. Інвестиції: потреби і реальність Масштаб розриву між потребами та результатами показують цифри. П'ята оцінка шкоди та потреб RDNA5 оцінює потреби України у відновленні та реконструкції протягом наступного десятиліття майже у 588 млрд дол., тобто в середньому 59 млрд дол. на рік. Оцінку підготували уряд України, група Світового банку, Єврокомісія та ООН. Пряма завдана шкода перевищила 195 млрд дол. Водночас за даними НБУ, чистий приплив прямих іноземних інвестицій у 2025 році становив близько 2,4 млрд дол., з яких 1 млрд дол. – реінвестовані доходи. У 2024 році ці показники становили 3,7 млрд дол. і 2,6 млрд дол. відповідно. Отже, щорічні потреби відбудови приблизно у 25 разів перевищують річний приплив ПІІ. Українські платники податків та західні уряди не зможуть самостійно профінансувати відновлення такого масштабу. І МВФ, і RDNA5 у своїх сценаріях закладають зростання сукупних інвестицій із 20,8% ВВП у 2025 році до близько 24% ВВП. Однак без приватного капіталу ця мета залишиться на папері. Ukraine Investment Framework Євросоюзу та інструменти МФО створюють гарантійні й інвестиційні механізми, покликані залучати приватні гроші, а Україна вдосконалила законодавство про державно-приватне партнерство. Це важливі зміни, проте значну частину роботи досі виконують державні та міжнародні кошти. Справжнім тестом стане інше: чи зможе один долар державного або міжнародного капіталу залучити кілька доларів приватного? Мова про гроші інфраструктурних та пенсійних фондів, private equity, банків, страхових компаній та стратегічних інвесторів. Поки що в потрібних Україні масштабах цього не відбувається. Що показує оборонпром Найкраще український інвестиційний парадокс видно на прикладі оборонної промисловості. За роки війни країна створила значні виробничі потужності. Міноборони повідомляло, що у 2025 році виробнича спроможність ОПК сягнула 35 млрд дол. РНБО оцінює виробничі спроможності галузі у 2026 році в 55 млрд дол. Водночас цей потенціал недозавантажений. За звітом Мінстратегпрому, у 2024 році середній рівень завантаженості підприємств сектору становив 50%. У червні 2025-го президент Володимир Зеленський заявив, що 40% оборонного потенціалу не має належного фінансування. Тобто в Україні є виробничі лінії, інженери й технології, які не можна використати повною мірою через брак внутрішнього фінансування. Для приватного капіталу це водночас і можливість, і ризик. Читайте також І цілого ВВП замало. Україна отримала від партнерів 200 мільярдів доларів, але цього не достатньо Україна стала унікальним середовищем для розвитку безпілотних систем, РЕБ, автономних технологій, морських платформ, засобів протидії дронам. Цикл удосконалення продукту, який у західній оборонній промисловості може тривати роками, тут завдяки бойовому досвіду іноді скорочується до місяців або тижнів. Наступне завдання складніше: перетворити інновацію на стабільну галузь. Приватні інвестори можуть заходити через спільне виробництво, ліцензування, міноритарні інвестиції, експортне фінансування, партнерства із західними компаніями, але вони мають розуміти, хто купуватиме продукцію через п'ять років. Якщо після припинення боїв державне оборонне замовлення скоротиться, його мають частково замінити експорт і закупівлі союзників. Для цього потрібні передбачувані правила експорту; прозорі закупівлі; сумісні з НАТО стандарти; захист інтелектуальної власності; впевненість, що успішній українській компанії не доведеться переносити штаб-квартиру й виробництво до Польщі або Німеччини. На оборонну промисловість варто вже зараз дивитися не лише як на необхідність воєнного часу, а як на потенційну довгострокову експортну галузь. Компанії залучають капітал Міжнародні інвестори не чекають формального завершення війни, якщо бачать зрозумілу бізнес-модель. У серпні 2025 року Kyivstar завершив об'єднання з Cohen Circle Acquisition Corp. і почав торгуватися на Nasdaq. Це перша українська компанія на американській фондовій біржі з proforma-оцінкою 2,21 млрд дол. Українська технологічна екосистема створила й компанії з оцінкою понад 1 млрд дол. У жовтні 2025-го Fintech-IT Group, розробник ПЗ для monobank, отримала оцінку 1 млрд дол. У січні 2026-го Preply залучила 150 млн дол. у раунді Series D при оцінці 1,2 млрд дол. У березні defense-tech-компанія Uforce, до портфеля якої входять морські дрони Magura, залучила 50 млн дол. при оцінці 1 млрд дол. Капітал уже заходить у бізнеси, пов'язані з Україною, але вибірково. Software, телекомунікації чи defense tech дають змогу певною мірою відокремити вартість компанії від фізичних активів, які може знищити ракета. З електростанцією, логістичним терміналом, житловим комплексом чи великим заводом так не вийде. Саме тому одним із ключових питань стає страхування ризиків. Страхування важливіше за пільги Україна може пропонувати інвесторам податкові стимули, спеціальні режими й індустріальні парки. Це корисні інструменти, але вони не відповідають на головне запитання інвестора, який думає побудувати в Україні підприємство за 200 млн дол.: що станеться з його капіталом, якщо завод знищать? Приватний страховий ринок не може покрити необмежений воєнний ризик за прийнятною ціною. Україні потрібен значно більший ринок страхування воєнних і політичних ризиків, на якому надзвичайні ризики розподілятимуть між собою держави, міжнародні фінансові організації та приватні страховики. Наприклад, державні або міжнародні інституції можуть брати на себе катастрофічні перші збитки, а приватний сектор – страхувати звичайні комерційні ризики. Йдеться не про постійне субсидування бізнесу. Завдання – зробити ризик вимірюваним, таким, що піддається фінансуванню. Коли інвестор може порахувати потенційний збиток, він закладає його у вартість капіталу. Невизначені воєнні, політичні та правові ризики фінансувати набагато складніше. Проблеми з верховенством права В Україні є більший ризик, ніж російські ракети: якість державних інституцій. Показові оцінки коаліції Membership Check, до якої входять вісім аналітичних центрів та громадських організацій. Коаліція незалежно оцінює виконання Україною пріоритетних реформ на шляху до її членства в ЄС. У першій оцінці Україна отримала девʼять балів зі ста. У другому звіті цей показник зріс до 15 балів. Напрямок руху позитивний, але сам рівень показує масштаб роботи. Читайте також "Вони вчать нас бути членом ЄС". Заступник міністра економіки Соболев про план України на 50 мільярдів євро Інвестори не очікують, що країна, яка одночасно воює і проводить реформи, миттєво матиме інституції рівня найстабільніших європейських економік. Однак професійний інвестор добре відрізняє воєнний ризик від управлінського. Україна не може контролювати всі російські ракети, але вона може визначати, як вирішуються комерційні спори; як працюють регулятори; чи захищені міноритарні акціонери; чи прозорі держзакупівлі; чи може власник захистити актив у суді. Судова й антикорупційна реформи – не щось окреме від відбудови. Для приватного капіталу це така ж інфраструктура, як дороги, порти чи електромережі. Що потрібно зробити Архітектуру майбутніх інвестицій варто будувати, не чекаючи завершення війни. Насамперед потрібно масштабувати страхування воєнних і політичних ризиків у партнерстві з ЄС, США, групою Світового банку та приватними страховиками. Судову й антикорупційну реформи необхідно сприймати як економічну політику, а не лише як вимоги Брюсселя чи МВФ. Кожне реальне покращення захисту контрактів і прав власності знижує вартість капіталу для України. Києву необхідно створювати портфель bankable projects – проєктів із зрозумілими ризиками, моделлю доходу, структурою фінансування та відповідальністю сторін. Інвестори фінансують проєкти, а не національні прагнення. Окремим напрямом мають стати стабільні правила для оборонного експорту, спільних підприємств та інтелектуальної власності. Тоді виробничі можливості, створені війною, перетворяться на довгострокову конкурентну перевагу. Нарешті, Україні варто менше продавати інвестиції як прояв солідарності. Глобальний приватний капітал не займається благодійністю. Він іде туди, де очікувана дохідність виправдовує ризик. За ті самі гроші конкурують Польща, Румунія, країни Перської затоки, Індія, США та десятки інших ринків. Водночас Україна має те, що складно відтворити: розташування на східному кордоні Євросоюзу; сильний інженерний потенціал; перевірені війною технології; величезний попит на інфраструктуру; стратегічні ресурси; перспективу одного з найбільших циклів відбудови в Європі за останні покоління. Різницю між інвестиційним бумом і втраченим десятиліттям визначить не лише те, скільки грошей уряди пообіцяють Києву на черговій конференції з відновлення. Вона залежатиме від того, чи зробить Україна безпекові ризики страховими, проєкти – придатними для фінансування, контракти – захищеними, правила – передбачуваними. Тоді капітал не лише зайде в країну, а й залишиться тут.