Економічна правда

Як захистити бізнес від рейдерських атак: поради від юристів

Економічна правда — 2026-04-30T15:00:00+03:00

Думка експерта2026-04-30T15:00:00+03:00 У сучасних умовах економічних змін в Україні та викликів, спричинених воєнними діями, питання захисту бізнесу набуває особливої значущості. Однією з найсерйозніших загроз для національного підприємництва залишається рейдерство – незаконне встановлення контролю над підприємствами чи їх активами шляхом використання недоліків законодавства, корупційних зв'язків або навіть силового впливу. Типова схема рейдерського захоплення включає кілька послідовних етапів: спочатку здійснюється збір інформації про підприємство, далі обирається найбільш вразлива модель атаки, після чого формується стратегія дій, реалізовується рейдерська дія, а також юридично закріплюються зміни у реєстрах. Саме такі дії дають змогу агресорам мінімізувати ризики та максимізувати свої прибутки від захоплення бізнесу. Останнім часом в Україні спостерігається позитивна тенденція щодо покращення умов ведення бізнесу. Держава з правоохоронними органам поступово впроваджують механізми, спрямовані на зменшення тиску на підприємців, ефективної комунікації бізнесу з владою, органами місцевого самоврядування, а також підприємствами, які перебувають у державній власності або підпорядковані державним органам. Водночас, навіть з урахуванням наявності державних та приватних ініціатив, бізнес не може повністю покладатися виключно на зовнішній захист. Практика протидії рейдерським захопленням в України засвідчує, що не існує універсального способу захисту підприємства від таких атак. Але своєчасне впровадження комплексу превентивних заходів, з урахуванням специфіки компанії, її структури, галузі та фінансового стану, значно підвищує ймовірність збереження корпоративного контролю та захисту активів. Механізми превентивного захисту Важливим, але часто недооціненим аспектом захисту бізнесу є належне оформлення відносин між партнерами. Практика свідчить, що значний відсоток рейдерських конфліктів виникає не внаслідок зовнішніх атак, а через корпоративні спори між співзасновниками або особами, які раніше перебували у довірительних відносинах. Навіть у випадках, коли бізнес створюється між знайомими або близькими людьми, доцільно формалізувати всі домовленості у письмовій формі. Наявність чіткого договору між партнерами (корпоративного договору або договору про співпрацю) дозволяє визначити порядок управління компанією, розподіл прибутків, механізми виходу зі складу учасників, а також способи вирішення спорів. Крім того, важливо передбачити запобіжники на випадок недобросовісної поведінки одного з партнерів, зокрема: обмеження щодо відчуження часток, порядок погодження ключових рішень, умови блокування змін у складі учасників або керівництва. Такий підхід дозволяє мінімізувати ризики внутрішнього "рейдерства" та забезпечити стабільність функціонування бізнесу навіть у разі виникнення конфліктних ситуацій між партнерами. Також, варто звернути увагу на корпоративну структуру бізнесу. Чітке визначення часток учасників, порядок прийняття рішень та належним чином оформлений статут значно ускладнюють можливість незаконного втручання. Будь-які розмиті формулювання або формальні помилки можуть бути використані для оскарження рішення або зміни контролю над компанією. Не менш важливим є постійний контроль за відомостями в державних реєстрах. Рейдерські атаки нерідко починаються саме з незаконних реєстраційних дій – зміни керівника, складу учасників або відчуження майна. Регулярна перевірка або підключення сервісу моніторингу "SMS-маяк" дозволить своєчасно виявити такі зміни та оперативно відреагувати. Окрему увагу необхідно приділяти збереженню документів і доступу до них. Оригінали установчих документів, печатки, електронні ключі та доступи до реєстрів повинні знаходитись під контролем обмеженого кола осіб. Втрата або компрометація таких даних значно підвищує ризик підробки документів і подальшого захоплення бізнесу. Кадровий фактор також відіграє важливу роль у питаннях безпеки. У багатьох випадках рейдерські схеми реалізуються за участю внутрішніх осіб або колишніх працівників. Саме тому доцільно впроваджувати політику конфіденційності, обмежувати доступ до критично важливої інформації та контролювати процес звільнення ключових співробітників. Договори про нерозголошення (NDA) у таких випадках є не формальністю, а реальним інструментом захисту. Не можна ігнорувати й питання цифрової безпеки. Сучасні рейдерські атаки все частіше пов'язані з отриманням доступу до електронних систем компанії. Використання двофакторної аутентифікації, складних паролів, обмеження доступу та регулярне оновлення програмного забезпечення дозволяють значно знизити ризики несанкціонованого втручання. Водночас навіть комплексне впровадження внутрішніх механізмів безпеки не гарантує повного захисту від рейдерських загроз. Ефективна протидія таким атакам потребує також використання зовнішніх інструментів і механізмів, які забезпечуються державою та спеціалізованими інституціями. Ключові ініціативи Проєкт "Стоп тиск" Проєкт Офісу Генерального прокурора спрямований на виявлення та припинення незаконного тиску на бізнес, контроль за законністю кримінальних проваджень, що прямо впливає на запобігання рейдерським атакам через правоохоронну систему. У 2022-2025 роках, за даними аналітичних звітів Opendatabot та Офісу Генерального прокурора, кількість кримінальних проваджень щодо рейдерства демонструє хвилеподібну динаміку: після спаду у 2022 році (131 справа) спостерігається різке зростання у 2023-2024 роках (147 і 323 відповідно). Найчастіше об'єктами атак стають нерухомість (86%) та акціонерні товариства, а основним механізмом залишається підробка документів (до 80% випадків). Рада бізнес-омбудсменаДіяльність цього органу має важливе значення у випадках, коли рейдерські дії супроводжуються або прикриваються рішенням чи бездіяльністю державних органів. Підприємці можуть звернутися зі скаргою щодо неправомірних дій реєстраторів, податкових, чи правоохоронних органів, які фактично сприяють рейдерському захопленню. Тільки в період 2025-2026 роках до Ради бізнес-омбудсмена надійшло 877 скарг на предмет податкових питань, дій правоохоронних органів та державних регуляторів. Сервіс моніторингу реєстраційних дій щодо об'єктів нерухомого майна "SMS-маяк"Цей інструмент безпосередньо спрямований на запобігання рейдерським захопленням, оскільки дозволяє бізнесу в режимі реального часу контролювати будь-які зміни щодо компанії або її майна в державних реєстрах. Підключивши сервіс, власник отримує сповіщення про факт подання заяви на проведення реєстраційної дій, про зміну статусу об'єкта. Це допоможе вчасно звернутися до державного реєстратора та до суду й зупинити незаконні дії щодо об'єктів нерухомого майна. Отже, ефективна протидія рейдерству можлива лише за умови поєднання зусиль: з боку підприємств – через створення внутрішньої системи захисту та з боку держави – через вдосконалення законодавства, підвищення прозорості судової системи, посилення контролю за діями реєстраторів та нотаріусів. Рейдерські захоплення становлять не лише проблему окремих суб'єктів господарювання, а й серйозну загрозу для економіки держави загалом, оскільки вони підривають інститут приватної власності, зменшують інвестиційну привабливість країни та ускладнюють процес економічного відновлення в умовах воєнного стану. У зв'язку з цим ефективна, превентивна та системна протидія рейдерству повинна розглядатися як один із пріоритетних напрямів забезпечення економічної безпеки України.

Як інвестувати в енергостійкість

Економічна правда — 2026-04-30T12:30:00+03:00

У 2026 році тема енергонезалежності набуває для приватних господарств особливої актуальності. Війна змушує дбати про базові речі: світло в будинку, зв'язок, воду, опалення, можливість зарядити телефон, користуватися різною технікою і не випадати з життя під час перебоїв в енергопостачанні. Саме тому оновлення державної програми "Енергонезалежність фізосіб – власників домогосподарств" варто розглядати не як зміну умов кредитування, а як реальний механізм, що може допомогти родинам посилити побутову стійкість. Нові умови програми Головна зміна – програма стала значно практичнішою. Якщо раніше вона передусім асоціювалася із сонячними електростанціями, то тепер охоплює генератори (дизельні, бензинові, газові або двопаливні), а це суттєво дешевша альтернатива сонячним електростанціям для домогосподарств. Громадяни можуть обирати формат, який відповідає їхнім потребам та можливостям. Для когось найкращим рішенням стане генератор як швидкий спосіб резервного живлення, а хтось захоче інвестувати в більш комплексну систему. Програма стала доступнішою: держава компенсує клієнту відсоткову ставку протягом перших трьох років кредитування. У перший рік ставка становить 0% річних, у другий – 5%, у третій – 7%. З четвертого року клієнт сплачує повну ставку за кредитом, яка є плаваючою та визначається за формулою UIRD 3м + 7%. Додатково після придбання та встановлення обладнання можна отримати компенсацію частини суми кредиту (20-30%) залежно від типу обладнання. Це означає, що родина може не витрачати одразу значну суму із сімейного бюджету, а поступово інвестувати в автономність на значно м'якших умовах. Саме тому енергокредит варто розглядати не як звичайну позику, а як інструмент, що дозволяє розтягнути фінансове навантаження в часі і розв'язати проблему. Ще один важливий момент – зміна ставлення до такого обладнання. Дедалі більше громадян сприймають його не як разову витрату "на випадок чогось", а як довгострокову інвестицію у власну автономність. Це цілком логічно. Якщо будинок має резервне або автономне живлення, родина почувається впевненіше не лише в холодний сезон. Спекотне літо теж суттєво навантажує пошкоджену енергосистему. Саме тому підготовка до можливих енергетичних викликів дедалі частіше починається не перед зимою, а вже навесні. "Дорожня карта" енергокредиту Кредит надається на термін до десяти років без початкового внеску, сума фінансування становить до 480 тис. грн. Програма поширюється лише на обладнання для приватного будинку, для квартир цей механізм не працює. Позичальником може бути власник або співвласник приватного будинку. Площа житла, де планується встановлення обладнання, не повинна перевищувати 300 кв. м. Середньомісячний сукупний дохід позичальника та його чоловіка або дружини за останні пів року не повинен перевищувати 283 210 грн. Тобто програма орієнтована на конкретну категорію господарств і має зрозумілі рамки участі. Читайте також Світло без переплат: як узяти кредит під 0% на генератор, акумулятор та сонячні панелі Проте навіть найкращі умови потребують уважності з боку позичальника. Важливо не поспішати з вибором обладнання без розрахунку потреб будинку, перевірити, чи відповідає обране рішення умовам програми, і переконатися, що всі документи від продавця або підрядника оформлені належним чином. Особливої уваги потребує етап після монтажу. Якщо вчасно не подати документи, що підтверджують встановлення і введення системи в експлуатацію, можна втратити право на державну підтримку. Отже, успіх участі в програмі залежить не лише від доступності кредиту, а й від дисципліни клієнта. У другому кварталі попит на такі позики може помітно зрости. Завдяки оновленим умовам програми кількість виданих кредитів може збільшитися на 30-40%. Найбільший попит, імовірно, припаде на генератори як на найшвидше і технічно найпростіше рішення для резервного живлення приватного будинку. Водночас зростатиме інтерес до комплексних систем, що поєднують кілька джерел живлення і дозволяють зменшити залежність від зовнішніх перебоїв. Це свідчить про поступове дорослішання попиту: люди дедалі частіше обирають не просто "чим пережити відключення", а як загалом зробити свій будинок стійкішим. Енергокредит поволі стає частиною повсякденної стратегії безпеки для домогосподарств. Коли держава компенсує частину фінансового навантаження, а родина отримує можливість не відкладати придбання необхідного обладнання на невизначений час, це створює цілком практичну модель дій. Саме в цьому головна цінність державної програми з енергонезалежності: вона дає змогу не просто реагувати на ризики, а підготуватися до них заздалегідь.

Як перетворити кліматичний інструмент на драйвер модернізації

Економічна правда — 2026-04-30T08:30:00+03:00

Створення системи торгівлі викидами парникових газів (СТВ) є одним із кроків на шляху до вступу України в Євросоюз. Цей ринковий механізм має на меті зменшити викиди парникових газів у повітря. Як він працює? Держава встановлює загальну межу – максимальну кількість викидів, яку дозволено утворити всім підприємствам за рік, і ця межа має щороку зменшуватися. Також держава видає або продає підприємствам спеціальні дозволи (квоти). Ціна на квоти не стала, а формується на ринку під час торгів. Система торгівлі викидами розроблена для того, щоб акумулювати фінансові ресурси і підтримувати декарбонізацію енергетики й промисловості завдяки різним механізмам на кшталт грантів, субсидій та часткового фінансування. СТВ як частина євроінтеграції Необхідність створення і запуску системи обговорювалася кілька років, проте для цього не були створені передумови. Була відновлена робота системи моніторингу, звітності та верифікації викидів для визначення їх обсягів і затверджений національно визначений внесок до Паризької угоди, що встановлює ліміт викидів в СТВ. Також Мінекономіки підготувало текст відповідного проєкту закону. Тож реальні кроки для створення системи робляться в Україні лише зараз. На думку бізнесу, для уникнення додаткового фіскального навантаження СТВ слід вводити як інструмент підтримки декарбонізації і допомоги в інтеграції з СТВ ЄС (EU ETS). Ключове завдання – створити умови для модернізації підприємств і зниження вуглецеємності економіки, зберігши її конкурентоспроможність. Читайте також Задача із зірочкою. Який Green Deal пропонують Україні Для успішного долучення до EU ETS національна СТВ має бути максимально наближена до неї. Впровадження СТВ має базуватися на досвіді Євросоюзу, але зважати на українські реалії: велику війну, пошкодження енергосистеми, поточний стан економіки та обмежений доступ підприємств до фінансування. ЄС почав запроваджувати EU ETS у 2005 році, наразі триває четверта фаза. Україна лише проєктує систему торгівлі квотами, тому бізнес і держава потребують тривалого перехідного періоду для успішної адаптації до нових вимог. Висока вартість – не гарантія В Україні діє система екологічного податку за викиди CO₂, що становить 30 грн за тонну. Висока ціна на CO₂ в рамках СТВ не дасть бажаного результату – декарбонізації, а може лише додати фінансового навантаження підприємствам. Для успішного впровадженні торгівлі квотами потрібні чіткі правила, можливість окупності інвестицій та доступ до фінансування. Навантаження бізнесу на рівні з євросоюзівським може зашкодити компаніям, які працюють в умовах війни. Бізнес вважає, що не варто порівнювати вуглецеве ціноутворення з ЄС, яке становить 70-80 євро за тонну CO₂ і здається величезним тиском на підприємства. Це лише ринкова ціна, а не реальне фінансове навантаження. Підприємства з ЄС сплачують не всю вартість викидів вуглецю, а лише ту частину, що не покривають безкоштовні квоти. Якщо компанія не використала всі безкоштовні квоти, вона може продати їх та отримати додатковий дохід. За такого принципу реальне навантаження становить кілька євро на тонну продукції, наприклад, 6-7 євро на тонну сталі. Економіка України несе важкий воєнний тягар, тому вуглецеві витрати мають бути значно нижчими, ніж у ЄС. Умови успішної декарбонізації СТВ має виконувати функцію акумуляції коштів і фінансування модернізації підприємств. Без додаткових допоміжних механізмів бізнес може мати ризики втрати конкурентоспроможності, зростання витрат та скорочення виробництва. Саме тому декарбонізація має бути поступовою і добре налагодженою з фокусом на збереження підприємств, податкової бази та робочих місць. При запуску СТВ доцільно отримати доступ до євросоюзівських фондів декарбонізації, аби скоротити технологічний розвив і зберегти свою конкурентоспроможність на іноземних ринках. В умовах війни і в майбутньому повоєнна промисловість не матимуть можливостей для декарбонізації. Саме тому важлива допомога держави в залученні додаткового фінансування для модернізації підприємств. При цьому всі без винятку вуглецеві платежі конкретного підприємства повинні спрямовуватися на фінансування проєктів декарбонізації цього підприємства, тобто мати чітке цільове використання коштів. У контексті зниження викидів парникових газів для досягнення вуглецевої нейтральності важливо пам'ятати не лише про кліматичні цілі, а й про збереження та підтримку економіки. Наразі викиди від емітентів вуглецю значно знижуються через зупинку, пошкодження та руйнацію підприємств унаслідок війни. Тож кліматична політика має фокусуватися не лише на скороченні викидів парникових газів, а й на створенні умов для відновлення та модернізації. Важливо, щоб інструменти кліматичної політики були орієнтовані на підтримку та покращення умов ведення бізнесу, зниження регулярного тиску та залучення фінансування для модернізації, що дасть змогу виконати поставлені кліматичні цілі й безболісно перейти до моделі низьковуглецевої економіки.

Кому вигідні нікотинові заборони

Економічна правда — 2026-04-29T16:30:00+03:00

Ринок електронних сигарет перебуває у глибокій "тіні", держава майже втратила контроль над ним. Так само, як свого часу програла ринок кальянного тютюну. Наразі знайти кальянний тютюн з акцизною маркою вкрай складно. "Kantar Україна" у своїх дослідженнях, проведених у липні-серпні 2025 року, оцінює частку нелегальної продукції в категорії електронних сигарет 93,6%. Це дуже близько до правди. Щодня ми бачимо повідомлення Бюро економічної безпеки про вилучення електронних сигарет на десятки мільйонів гривень. Достатньо просто пройтися найбільшими торговими центрами та підземними переходами великих міст, щоб побачити: чорний ринок є і він процвітає. Електронні сигарети стали реальністю у світі, зокрема в Україні. Це сформований і доволі великий ринок, який охоплює 4-5% дорослого населення країни, зростає, розвивається та капіталізується. Його неможливо ігнорувати, так само як неможливо одним помахом руки зробити його "білим" і на 100% регульованим. За даними Kantar, у жовтні 2025 року тіньова частка на ринку тютюнових виробів становила 17,8%. Тютюнова індустрія десятиліттями бореться з "тінню", але вона існує і зростає. Хай що "вейпери" кажуть про відмінність від тютюнового ринку, у цих сферах багато спільного: кінцеві споживачі, наявність "тіні" та нікотин. Союзник "білого" ринку – держава, бо "білий" ринок зацікавлений у правилах, прозорому обігу, сплаті податків і витісненні нелегалів. Союзник чорного ринку – корупція, бо чорний ринок живе там, де немає сильного легального конкурента, де законодавство недосконале, а правила не працюють або працюють вибірково. Коли держава будує регулювання так, що воно позбавляє "білий" бізнес можливості нормально розвиватися, вона послаблює свого природного союзника і підсилює "тінь". Заборони в такій моделі не знищують чорний ринок, а створюють нові корупційні можливості і розширюють поле для нелегального обігу. 1 січня 2022 року: введення акцизу на рідини для електронних сигарет. У 2022 році була перша велика спроба держави включити ринок електронних сигарет у податкову систему, але законодавство було "сирим", а виконавча вертикаль – не готовою до його реалізації. Бізнесу дали мало часу на адаптацію, а органи влади не встигли підготувати нормальний механізм роботи. Показовий факт: протягом тривалого часу після запуску нових правил було неможливо отримати ліцензію на виробництво, бо не існувало рахунку, на який можна було сплатити кошти за таку ліцензію. Тобто держава формально запустила регулювання, але фактично не створила умов для легальної роботи. Ринок електронних сигарет при цьому не зник. У цей момент сформувалася база для майбутніх обхідних схем. Бізнес, який не міг працювати легально, був змушений шукати спосіб вижити. Так почали розвиватися моделі продажу компонентів рідини окремо, які не підпадають під акциз як готовий продукт. У підсумку держава отримала широку тінізацію та недоотримані податки. 11 липня 2023 року: набрання чинності заборони на смаки. Це була одна з найжорсткіших практик регулювання. З цього моменту можна говорити не лише про логіку ринку, а й про конкретні цифри і надходження до бюджету. За даними ДПС, якщо порівнювати два місяці до цієї зміни і два місяці після неї, обсяг імпортних рідин обвалився на 99,995%, вітчизняних – на 99,94%. Наслідок: з легального поля майже зникла імпортна попередньо наповнена рідиною одноразова електронна сигарета ("одноразка"), яку раніше завозили офіційно і з якої сплачувалися податки (крім одноразових пристроїв без смаків). Так само зникла нормальна можливість для українських виробників виготовляти й легально продавати рідину в тому форматі, у якому вони працювали раніше. Тобто замість того, щоб відрегулювати ринок, його просто спробували заборонити. Сам ринок не зник: імпортери та виробники, які вклали в цей бізнес гроші та сили, мусили думати про виживання. Отже, заборона не прибрала попит, а ще глибше загнала ринок у "тінь" і боляче вдарила по бюджетних надходженнях. 25 березня 2025 року: збільшення ставки акцизу з 66,5 до 300 євро. Формально це подавалося як рух у бік євроінтеграції, але проблема в тому, що ЄС не вимагав від України негайно встановити ставку 300 євро за літр. Ідея полягала в поступовому наближенні до цієї ставки до 2028 року. Натомість в Україні одразу встановили майже євросоюзівський рівень податку на ринку, деформованому попередніми заборонами. У результаті виникла цінова несправедливість. У Німеччині середній місячний заробіток повної зайнятості у 2024 році становив 4 701 євро, а ставка податку на рідини для електронних сигарет у 2025 році там становить 0,26 євро за мл, тобто 260 євро за літр, і має зрости до 0,32 євро за мл у 2026 році. В Україні ставка з березня 2025 року становить 300 євро за літр, тоді як середня зарплата в країні незрівнянно нижча: близько 600 євро. Це стимулює споживача шукати контрафакт і нелегальний товар, бо різниця в ціні для нього критична. Цифри це підтверджують: після зміни ставки легальний імпорт не відновився, а надходження від імпорту рідини в січні-лютому 2025 року були нульовими, тоді як у квітні-травні становили лише 1,28 млн грн. Жорсткіша ставка не повернула гроші в бюджет. Проблема була не лише в податку, а й у тому, що його запровадили на ринку, який кілька разів виштовхнули з легального поля. 1 липня 2025 року: заборона продажу нікотину як сировини вроздріб. Це рішення мало перекрити одну з головних обхідних моделей, але ефекту для бюджету воно не дало. За даними ДПС, легальний імпорт уже був зруйнований: у травні і червні 2025 року надходжень від імпорту рідини не було, а після набрання чинності забороною вони були нестабільними: у липні – нуль, у серпні – 1,31 млн грн, у вересні – 6,85 млн грн, у жовтні – нуль, у листопаді – 3,48 млн грн. Тобто ця заборона не повернула імпорт до стабільної "білої" моделі. У вітчизняному сегменті теж не відбулося різкого структурного прориву: у травні 2025 року надходження становили 1,86 млн грн, у червні – 1,95 млн грн, у липні – 3,12 млн грн, у серпні – 2,16 млн грн, у вересні – 2,35 млн грн. Тобто ринок продовжив шукати спосіб вижити в умовах чергових заборон. 1 жовтня 2025 року: заборона дарування нікотину як сировини. Це була остання ключова зміна в цій хвилі регулювання. Після неї вперше з'явився помітний позитивний сигнал бодай у вітчизняному сегменті, але цей результат – радше заслуга ринку, ніж держави. За даними ДПС, якщо порівнювати два місяці до 1 жовтня 2025 року і два місяці після, надходження від імпорту рідини знизилися з 8,16 млн грн до 3,48 млн грн, тобто ще на 57,3%, а надходження від вітчизняної рідини зросли з 4,51 млн грн до 7,74 млн грн, тобто на 71,4%. Загальна картина залишалася змішаною, але всередині легального вітчизняного сегмента з'явився сигнал, що "сірі" гравці галузі шукають робочу модель виходу з "тіні". Причина цього зростання така: навіть після всіх попередніх заборон на ринку залишилася частина гравців, яка втомилася шукати обхідні шляхи і хоче працювати офіційно, сплачувати податки й будувати легальний бізнес. Саме тому з'явився так званий акцизний нікобустер – продукт, який дозволив частині ринку перейти до легальної, оподатковуваної моделі. Тобто позитивна динаміка з'явилася не внаслідок ідеального державного регулювання, а завдяки здатності ринку знаходити способи легальної роботи. У кінці 2025 року ДПС фіксувала, що ця внутрішня динаміка стала чітко позитивною. Читайте також Говорили і курили. За ставки акцизу на IQOS та цигарки розгортається лобістська битва Як перетворити виживання ринку на надходження для бюджету? Ринок електронних сигарет в Україні досі має потенціал для повної інтеграції з економікою країни. Однак держава сама віддає цей ринок тіньовому бізнесу. Спочатку – через недопрацьоване законодавство і неготовність виконавчої влади. Потім – через жорсткі заборони без робочої легальної моделі. Далі – через податкові рішення, далекі від реальності українського споживача. Наслідок щоразу був однаковий: попит залишався, а надходження падали. Це хибний підхід. Якщо після кожної хвилі заборон бюджет отримує менше, легальний сегмент зменшується, а чорний ринок зростає, то проблема не в ринку. Проблема в тому, як саме держава його "регулює", адже не можна називати боротьбою з "тінню" політику, після якої цей тіньовий ринок тільки багатіє. Найбільш незручна правда в тому, що перший помітний позитивний сигнал з'явився не там, де щось забороняли, а там, де сам ринок знайшов легальний робочий варіант. Так з'явився акцизний нікобустер, почали зростати надходження, держава отримала реальний шанс на стабільні надходження до бюджету. Вибір простий: або держава вдасть, що цього продукту не існує, і тоді ці гроші знову підуть у кишені тіньовиків та корупціонерів, або визнає реальність, внесе цей продукт у законодавство, обмежить його обсяг та концентрацію нікотину, встановить вимоги до пакування і почне адмініструвати те, що вже існує.

Чому старі підходи до відновлення ведуть у глухий кут

Економічна правда — 2026-04-29T12:30:00+03:00

Влада2026-04-29T12:30:00+03:00 Україна відновлює житло. Але робить це так, ніби війни нема і не було – і ніби її наслідки не змінять країну назавжди. Сьогоднішня система – фрагментарна. Вона зосереджена на компенсаціях окремим власникам, а не на відновленні житлового фонду як системи. І саме в цьому – ключова проблема. Зараз ми намагаємось "залатати" втрати, замість того щоб переосмислити, як має виглядати житло в новій Україні. Чому старі підходи ведуть у глухий кут? Компенсації замість політики Держава фактично підмінила житлову політику механізмом індивідуальних виплат. Це важливо – але цього недостатньо. Більше того, в Україні досі не розмежовані два принципово різні поняття: репарації – як повне відшкодування збитків за рахунок агресора, і державна допомога – як тимчасовий інструмент підтримки. Ця плутанина створює завищені очікування і водночас тисне на бюджет. У результаті система, яка не є ні справедливою, ні сталою. Відбудова без даних – це рух навмання Ще одна фундаментальна проблема – відсутність повного обліку втрат. Немає єдиного реєстру пошкодженого житла. Частина архівів втрачена або не оцифрована. Дані розрізнені, а рішення часто ухвалюються без чіткої картини. У такій ситуації неможливо планувати відновлення, визначати пріоритети, формувати доказову базу для міжнародних позовів. За таких умов, фактично, держава відбудовує "всліпу". Читайте також Як Україні повертати життя у зруйновані будинки Головна помилка – відновлювати "як було" Сьогодні більшість проєктів орієнтовані на відтворення довоєнного стану. Але це стратегічна помилка. "Як було" – означає енергетично неефективне житло, відсутність безбар'єрності, ігнорування безпеки. У країні, яка живе під постійною загрозою, житло без укриттів – це не просто недолік. Це системний провал. До цього додається ще одна проблема: відбудова часто не враховує демографію і економіку. Люди перемістилися, громади змінилися, але житло продовжують планувати за старою логікою. Що потрібно змінити Перш за все – перейти від компенсацій до системної політики відновлення. Це означає кілька принципових кроків. Перший – чіткі правила гри. Необхідно розмежувати державну допомогу і репарації. Держава допомагає тут і зараз. Повне відшкодування – це питання міжнародної відповідальності РФ. Другий – дані як основа рішень. Потрібен єдиний цифровий реєстр житлового фонду – з повною інформацією про зруйновані, пошкоджені і існуючі об'єкти. Без цього будь-яка відбудова – хаотична. Третій – стандарт. Відновлення має означати не "як було", а "краще, ніж було": енергоефективність не нижче класу "С"; обов'язкові укриття; інклюзивність і безбар'єрність. Інакше ми консервуємо проблеми на десятиліття вперед. Читайте також Як відновити помешкання після атаки Четвертий – відбудова як частина економічної політики. Житло не може будуватися у відриві від економіки і демографії. У зростаючих регіонах потрібно збільшувати пропозицію. У депресивних – чесно говорити про трансформацію і навіть скорочення інфраструктури. Інакше – це не розвиток, а імітація. П'ятий крок – державний і муніципальний житловий фонд. Без власного житлового ресурсу держава не зможе реагувати на кризи. Потрібно створювати фонд соціального і доступного житла через нове будівництво, викуп, використання проблемних активів. Це питання не лише соціальної політики, а й економічної стабільності. Шостий – стимули замість бар'єрів. Відновлення має стати вигідним: пільгове фінансування; гарантії; спрощення процедур. Інакше масштабування неможливе. Час відмовитися від ілюзій Україна не зможе відновити житло швидко, дешево і "як було". Доведеться обирати. Або ми будуємо нову систему – складнішу, але ефективну. Або залишаємося в логіці точкових рішень, які не змінюють ситуацію. Відбудова – це не лише про квадратні метри. Це про те, якою буде країна після війни. Тому саме зараз ми маємо чітко вибудовувати стратегічно стійку систему.

Що робити, коли навігація дає збій

Економічна правда — 2026-04-29T08:30:00+03:00

Технології2026-04-29T08:30:00+03:00 Після масованих обстрілів українці часто помічають дивну річ: відкриваєш Google Maps, а твоя точка раптом "переїжджає" в Білорусь, у Чорне море чи навіть в Перу. Йдеться про спуфінг – один із методів РЕБ, коли навігаційним приймачам передається підроблений сигнал. У результаті смартфон або навігатор отримує хибні координати і показує неправильне місцезнаходження. Такі технології застосовуються з оборонною метою. Їхнє завдання – ускладнити використання супутникової навігації системами противника: безпілотниками, автономними модулями наведення або іншими системами, які покладаються на точні координати. Побічний ефект передбачуваний: разом із військовими системами спотворений сигнал отримують і звичайні цивільні пристрої. Інтернет працює, а GPS глючить Глобальна навігаційна супутникова система (GNSS) давно стала частиною повсякденного життя і бізнес-процесів. На неї спираються навігатори, транспорт, логістика, сервіси доставки, зв'язок і критична інфраструктура. Тому спотворення координат – це не лише незручність для користувача, а й прямий операційний ризик для сервісів, які залежать від точного позиціонування. Коли координати плавають, таксі довше шукає пасажира, кур'єр їде хибним маршрутом, логістика втрачає точність, а служби реагування – час. У підсумку зростають витрати на пальне, кількість скасувань, тиск на SLA (угода між користувачем та надавачем послуг) і вартість кожної помилки. Навігація приречена? Відповідь на спуфінг вже існує, але вона не зводиться до однієї чарівної таблетки. Показовий приклад – Uklon. Під час дії РЕБ сервіс додав у застосунок Uklon Driver функцію ручної зміни локації: водій може самостійно встановити точку на карті й приймати замовлення за нею, якщо GPS показує хибне місцезнаходження. Це не "лікує" спуфінг, але дозволяє сервісу працювати далі, а водієві – не випадати з системи через збій навігації. Схожим шляхом іде агросектор. IoT-платформа Agrocontrol описує одразу кілька рішень для роботи в умовах РЕБ. Якщо GPS-трекер не зафіксував агрооперацію або втратив сигнал, дані про виконану роботу можна передати через "планшет агронома" – тобто система отримує підтвердження не лише з трекера, а й від людини на місці. Читайте також Зв'язок на службі ворога: як українські сім-картки допомагають шахедам Окремо платформа фільтрує "простріли" координат, підставляє попередні валідні точки й автоматично перезавантажує трекери, якщо вони довго не бачать супутники або передають некоректну дату. Тобто бізнес не покладається на GPS як на єдине джерело істини. Інший приклад – мережа RTK-станцій Open Agribusiness від Kernel: вона дає аграріям коригований сигнал для автопілотів і паралельного водіння з точністю до кількох сантиметрів. Це не повністю усуває ризик спуфінгу, але суттєво зменшує залежність бізнесу від сирого навігаційного сигналу. При роботі з терміналами Starlink основним методом протидії є використання сигналів низькоорбітального сузір'я як альтернативного джерела геопозиції. На відміну від звичайних GPS-приймачів, Starlink здатен обчислювати свої координати, аналізуючи зміну частоти сигналу від супутників, що пролітають над ним. Оскільки кожен супутник рухається за суворо визначеною орбітою, а його сигнал є зашифрованим і вузьконаправленим, обманути таку систему локальним наземним випромінювачем важче. Це робить Starlink значно менш вразливим до спуфінгу у порівнянні зі звичайними GPS-приймачами. Як працювати, коли навігація не гарантована Підготуйте "режим без GPS". Створіть сценарій, у якому сервіс може перейти у локальний режим: маршрути й задачі кешуються на пристрої, а синхронізація відбувається автоматично після відновлення зв'язку. Так працюють пересувні поштові відділення, транспортні логістичні системи й служби аварійного реагування — маршрути лишаються доступними навіть офлайн. Використовуйте кілька джерел позиціонування. GNSS‑дані мають бути лише одним з каналів. У містах корисно поєднувати їх із даними мобільних веж, Wi‑Fi‑мереж та інерційних сенсорів. Такі гібридні схеми (LBS + Wi‑Fi + GNSS) – інструмент для картографічних і транспортних сервісів: якщо сигнал від супутника виглядає підозріло, система перевіряє, чи не суперечить він іншим каналам. Розробіть власну систему "здорового глузду". Програмне забезпечення може саме розпізнавати абсурдні координати. Якщо транспорт рухається рівномірно і раптом зникає з карти або стрибає на десятки кілометрів – маршрут не повинен перебудовуватися, поки дані не стабілізуються. Так працюють розумні логістичні платформи й системи моніторингу техніки: вони аналізують ситуацію, а не тільки сигнал. Візьміть участь у тестах цифрової стійкості. Як і аварійні навчання у цивільній обороні, цифрова стійкість потребує періодичних "відключень" для перевірки, що станеться без GPS. Періодично вимикайте або імітуйте втрату координат, щоб зрозуміти, як ваш бізнес‑процес поводиться без навігації: скільки часу зберігає працездатність, що відбувається з чергами, чи не зависають модулі аналітики. Читайте також 10 найцікавіших технологічних розробок: чим порадував людство 2024 рік Навчіть персонал. Технологія не замінює людське розуміння ситуації. Коли навігація збоїть, працівник має знати, як діяти без автоматичної підказки системи: як вручну підтвердити місце, як передати дані в резервному режимі, коли не довіряти маршруту і коли не змінювати процес лише через дивну точку на карті. В умовах війни технології одночасно стають і інструментом захисту, і джерелом нових незручностей. Спуфінг – це не каприз системи і не випадковий збій, а частина оборонної логіки, яка допомагає дезорієнтувати ворожі дрони й зменшувати ризики для цивільних міст. Так, через це карти іноді "з'їжджають", маршрути плутаються, а звичні цифрові сервіси працюють не так, як ми очікуємо. Але в цій реальності тимчасовий дискомфорт часто є платою за більшу безпеку. Саме тому нам доводиться вчитися працювати по-новому: десь – покладатися на стійкіші технологічні рішення, десь – повертатися до базових навичок орієнтування, резервних сценаріїв і здорового глузду.

Як бізнесу вийти на енергоринок

Економічна правда — 2026-04-28T16:30:00+03:00

Поки енергетики ремонтують енергосистему після ворожих атак і технологічних збоїв, уряд підраховує вартість загального відновлення і шукає інвесторів. За даними Світовому банку, у найближчі десять років Україні знадобиться 91 млрд дол. на відновлення енергетики. Залучити ці кошти з бюджету нереально, тому ключову роль у відбудові галузі має відіграти приватний капітал. Держава вже формує новий інвестиційний ринок у сфері енергетики і пропонує міжнародним інвесторам конкретні проєкти: від систем energy storage до Smart Grid та розвитку розподіленої генерації. Водночас ключове питання в тому, яку роль на цьому ринку відіграватиме український приватний бізнес. Він буде лише підрядником чи інвестором та співвласником? Можливості для останнього є, адже відбудова енергетичної інфраструктури – це не лише великі державні проєкти, а й окремі ринки, які відкриваються для приватного капіталу. Нова модель енергосистеми Уряд та Світовий банк працюють над довгостроковою енергетичною стратегією, яка має визначити не лише відновлення енергетики, а і її нову архітектуру. Ідеться про те, якою буде енергосистема через 10-15 років і яку роль у ній відіграватимуть різні типи генерації. У фокусі – енергетична безпека, децентралізація, інтеграція з ринком ЄС, розвиток повноцінного конкурентного ринку електроенергії. З огляду на це формуються такі інвестиційні напрямки. 1. Установки зберігання електроенергії (УЗЕ або BESS) та гнучкі резерви. Україна активно гармонізує регуляторну базу щодо систем накопичення енергії з нормами ЄС. Це створило основу для механізмів, що стимулюють балансуючі послуги й відкривають шлях для інвестицій. Україна робить ставку на системи накопичення енергії як на один з ключових елементів модернізації та захисту енергосистеми. Вартість батарей знижується, а зростання сектору відновлюваної генерації збільшує попит на УЗЕ. Цей сектор найменш прогнозований, але і найбільш дохідний. Основні свої приватні інвестиції я алокую в УЗЕ. 2. Відновлювані джерела енергії. Україна планує, що до 2030 року чверть електроенергії вироблятиметься з відновлюваних джерел. Це ключова мета економічної стратегії. Міжнародні інвестиції, які надходять у сектор, стимулюють внутрішніх інвесторів. За даними BDO, у цю галузь вкладено близько 10 млрд євро, переважно в сонячну та вітрову генерації. Сонячна енергетика формує 55-75% усіх ВДЕ-потужностей. Найбільш стабільний та прогнозований сектор, незалежність від вартості енергоносіїв та відносна простота запуску й експлуатації роблять його вибором консервативних інвесторів і фаворитом банківського фінансування. 3. Гнучка газова генерація. За даними Міненерго, до лютого 2026 року було введено в експлуатацію 1,4 ГВт газової розподіленої генерації: 1,1 ГВт приєднані до електромереж і 0,3 ГВт забезпечують власні потреби. Майже 60% наявних потужностей побудували приватні інвестори, решту – державні та комунальні підприємства за власні кошти та за кошти міжнародної допомоги. Висока рентабельність за актуальних умов поєднуються з високою невизначеністю цін на газ у майбутньому. 4. Локальні мережі Smart Grid. Smart Grid (розумні мережі) ще не впроваджуються в Україні як єдина національна система. Є лише кілька регіональних Smart Grid-мереж – прототипів майбутньої системи. Вони є на Київщині, у Києві, Дніпропетровській, Одеській і Тернопільській областях. Головний виклик – фінансування, адже це одна з найдорожчих реформ в енергетиці, яка вимагає модернізації всіх розподільчих мереж. 5. Розвиток агрегації. Ідеться про об'єднання різних енергетичних установок у систему, яка може продавати електроенергію, надавати послуги і працювати на балансуючому ринку. В Україні цей ринок тільки формується, але в нього вже заходять трейдери, девелопери відновлюваної енергетики та оператори систем накопичення. Актуальні моделі входу Бізнес охоче інвестує у власну генерацію, передусім у СЕС для власних потреб. Це наймасовіший сегмент нової енергетики: у нього заходять ритейлери, елеватори, виробничі підприємства, логістичні комплекси, торговельні центри та готелі. Це зрозуміла модель з прогнозованою окупністю близько трьох-пʼяти років, яка дозволяє суттєво зменшити витрати на електроенергію та отримати часткову енергонезалежність. До того ж її охоче кредитують банки, а реалізація швидка і нескладна. Саме тому більшість нових сонячних електростанцій в Україні – це не великі промислові проєкти, а об'єкти, які бізнес будує для себе. Потужний потенціал розвитку демонструє напрямок газової генерації для власних потреб (це основна модель входу). Сюди заходять промислові підприємства, агробізнес, девелопери, торговельно-розважальні та бізнес-центри. Читайте також Без світла, але з теплом. Як влада готуватиме міста до зими Причини прагматичні: ризик блекаутів, висока вартість електроенергії, потреба в безперебійному живленні, можливість працювати автономно. У цьому випадку бізнес інвестує не як класичний інвестор, а більше як споживач, націлений забезпечити стабільну роботу і контроль над витратами на електроенергію. Зручні моделі входу пропонують пасивним інвесторам і підприємствам проєкти систем накопичення енергії. Найпоширеніша – будівництво батарейної станції "в полі". Такі обʼєкти працюють на відкритих ринках торгівлі електроенергією, купують в години профіциту дешеву електроенергію, зберігають до годин дефіциту і продають. Додатково інвестор заробляє на наданні допоміжних послуг "Укренерго", зокрема на підтриманні та відновленні частоти в мережі. Великі проєкти з встановлення систем накопичення фінансують банки, але ринок відкривається і для приватних інвесторів. Найбільш реальна модель входу – інвестування через девелоперські проєкти за аналогією з комерційною нерухомістю: у готовий проєкт заходять приватні інвестори із своїми частками. Сегменти Smart Grid та агрегації не є масовими з точки зору інвестицій, але мають значний потенціал. Smart Grid дозволяє будувати гнучкі цифрові розподільчі мережі, підвищувати ефективність і безпеку енергосистеми. Агрегація об'єднує різні джерела генерації у віртуальну потужність для ринку балансування. Моделі входу вже є. У Smart Grid це будівництво підстанцій, microgrid або постачання технологій. У сегменті агрегації можна стати агрегатором з ліцензією та платформою або передати активи в управління. Якщо інвестиції в ці напрямки зростуть, вони відкриють значні можливості для перших, хто вийде на ринок. * * * Перед Україною стоїть амбітне завдання: не просто відновити енергетику після руйнувань, а створити новий, міцний і конкурентний енергетичний ринок. Кожна сонячна станція, батарейна система чи локальна цифрова мережа, у яку заходить український капітал, робить систему більш стійкою та незалежною. Чим більше інвестицій буде залучено, тим менша вірогідність повторення сценаріїв зими 2026 року, коли тисячі будинків залишилися без світла та опалення. Поєднання ВДЕ, газової генерації, BESS, Smart Grid та агрегації здатне сформувати гнучку, децентралізовану та надійну модель енергетики, де українські та міжнародні інвестори стануть співтворцями стабільного майбутнього й драйверами розвитку країни на десятиліття вперед.

ESG як бізнес-рішення: як українським компаніям отримати фінансування за новими правилами

Економічна правда — 2026-04-28T12:30:00+03:00

Думка експерта2026-04-28T12:30:00+03:00Нові правила гри на ринку Як ви поводитеся з відходами? Чи маєте процедури охорони праці? Який у вас вплив на довкілля і громаду? Усі ці питання все частіше задають бізнесу при зверненні за пільговим кредитом. Фінансові установи змінюють підходи. ESG перестав бути модним словом з презентацій. Це умова доступу до пільгового та доступного фінансування. Ба більше, всі відповіді, що надаватимуться, мають обов'язкового бути підтвердженими реальними цифрами. Ми переживаємо момент, коли банківський сектор стає архітектором нової української економіки – тієї, що будується не на одне десятиліття, а на покоління вперед. Рішення Правління НБУ № 31-рш від 03.02.2026 р. (зміни до Методичних рекомендацій щодо організації корпоративного управління в банках України, з урахуванням питань сталого розвитку) – це запрошення до перезавантаження всієї фінансової екосистеми України. Оцінка ризиків тепер враховує подвійну суттєвість (double materiality). Банк оцінює два вектори впливу. Перший: як кліматичні зміни впливають на прибутки самого підприємства. Другий: як діяльність клієнта впливає на довкілля та суспільство. Безумовно, для банків залишається важливою фінансова стабільність клієнта, але вплив компанії на екологію, рівень соціальної відповідальності наразі має дуже важливе значення при прийнятті рішення щодо фінансування. До 31 липня всі банки мають перебудувати внутрішні документи під принципи сталого розвитку і це відчує кожен український бізнес. Як йому пройти ці зміни швидко та максимально комфортно? З чого починати? Варто розглядати ESG-оцінку як користь для бізнесу. Фактично, це безкоштовний операційний аудит на шляху до отримання дешевого фінансування. Починаємо із базового скринінгу власної компанії. Хто на підприємстві відповідає за охорону праці? Куди вивозяться небезпечні відходи? Чи оновлені інструкції з безпеки для працівників? Ці прості питання мають розкриватися кожного року. Які документи реально потрібні для фінансування? Міжнародні стандарти часто орієнтовані на великі корпорації. Реальність українського бізнесу зовсім інша. Наприклад, доволі часто один бухгалтер веде всі справи одразу декількох підприємств, що робить практично неможливим опрацювати доволі велику кількість необхідних документів при заявці на кредитування. Банк Кредит Дніпро використовує раціональний підхід – не потрібна ідеальна картина, потрібні базові документи та готовність клієнта рухатися шляхом сталого розвитку. Що запитає банк? розпорядчий документ про призначення на підприємстві осіб, відповідальних за охорону праці та довкілля, соціальні та корпоративні (колективні) питання; оновлені інструкції з охорони праці, у тому числі щодо забезпечення працівників засобами індивідуального захисту; задокументовані процедури поводження з відходами, дотримання умов у сфері охорони атмосферного повітря, ґрунтів, водних ресурсів, комплексного впливу на довкілля відповідно до нормативно-правових актів та стандартів; дотримання правил пожежної безпеки, а також наявність регламенту дій на випадок надзвичайної ситуації тощо. Навіть якщо у клієнта немає цих паперів – це стартова точка для змін разом з банком, і точно – не категорична відмова. Які програми існують? Ініціативи Банку Кредит Дніпро представлені на державній Зеленій платформі. Це спеціальний урядовий портал програми "Зроблено в Україні". Платформа створена, щоб допомогти бізнесу, державним та комунальним підприємствам, громадам знаходити актуальні програми фінансування для підвищення власної енергостійкості та впровадження екологічних рішень. Це зручна база для фінансування проєктів "зеленої" економіки. Підприємці можуть швидко обрати програму для своєї енергонезалежності. Зокрема, ми пропонуємо кредити на підвищення енергоефективності підприємств. Сума фінансування залежить від масштабів проєкту. Власний внесок – від 10%. Продовжує працювати програма "Доступні кредити 5-7-9%". Водночас клієнтам важливо пам'ятати, що для кредитів із державною підтримкою (постанова КМУ №28) спільно з Національною установою розвитку (колишній Фонд розвитку підприємництва) є обов'язковим урахування умов Екологічних та соціальних стандартів Світового банку. Станом на зараз це охоплює позичальників з основним КВЕД у сільському господарстві (секція А) та переробці сільгосппродукції (групи 10.51, 10.61, 10.71 Національного класифікатора). Допомога замість контролю Ми перетворюємо парадигму "контролінг" на "консалтинг" і трансформуємо ESG-оцінку з тягаря в інструмент цінності. Якщо менеджер банку бачить прогалину, він не відмовляє, а сідає поруч із клієнтом. Разом вони розробляють план коригувальних заходів, менеджер показує зразки необхідних документів, пояснює всі вимоги простими словами. В результаті – клієнт має чітку дорожню карту замість бюрократичного підходу та отримує потрібне фінансування. Інвестиція у стійкість ESG в Україні – це здатність бізнесу вистояти під екстремальним тиском та отримати вигоду від нововведень: правильна екологічна та соціальна політика захищає компанію; оновлена охорона праці знижує ризик нещасних випадків; впорядковані кадрові документи дають потужний юридичний захист; прозорість відкриває доступ до дешевих грошей. І тут ESG стає вашою сильною конкурентною перевагою. Найбільший виклик – і водночас найбільша можливість – у зміні ролі банку. Від кредитора до архітектора економіки. Від оцінювача ризиків до провідника трансформації. Банки, які зможуть перетворити ESG-анкети з бюрократичного бар'єру на інструмент розвитку клієнтів, стануть справжніми лідерами повоєнної відбудови. Майбутнє належить тим, хто розуміє: сталий розвиток – це наш єдиний спосіб побудувати конкурентоспроможну та екологічну Україну в світі, де довіра, прозорість і довгострокове мислення визначають правила гри. А Банк Кредит Дніпро стане вашим надійним партнером на цьому шляху.

Як зупинити падіння економіки

Економічна правда — 2026-04-28T08:30:00+03:00

Поки на фронті триває виснажлива боротьба за кожен метр української землі, важливо, щоб у тилу не виникали сумніви в нашій спроможності забезпечити фронт усім необхідним. Значить, економічна стійкість не менш важлива. Останні місяці свідчать, що в тилу розгортається битва за виживання економічного фундаменту. Ми звикли захоплюватися стійкістю українського підприємця, який під обстрілами виробляє дрони, відкриває кав'ярні та релокує заводи. Проте дослідження стану мікро-, малого та середнього підприємництва в умовах війни від Advanter Group свідчить, що романтичний період "незламності" вичерпано. На зміну йому прийшла сувора і похмура фаза виснаження. Індекс тривоги Головним барометром самопочуття приватного сектору є індекс активності бізнесу (UBI). У березні 2026 року він упав до 32,9 бала із ста можливих. Показник нижче 50 свідчить про негативні очікування, а падіння з позначки 36,8 наприкінці 2025 року означає, що бізнес заходить у зону системного скорочення активності. Цей індекс – це "червона зона" економічного світлофора. Він показує одночасне скорочення інвестицій, запасів, контрактів, робочих місць. На відміну від інших оцінок "настроїв" він показує фактичний вектор змін ділової активності. Чому це відбувається зараз, коли ми вже мали адаптуватися? Відповідь – у накопичувальному ефекті: енергетичний терор, що забирає понад 10% доходу в кожного другого підприємця, критичний кадровий голод, що душить 64% компаній, і фінансова засуха, яка залишила бізнес із запасом міцності на 2,5 місяця. Ми підійшли до межі, де внутрішній ресурс малого та середнього бізнесу – головного створювача робочих місць та суттєвої частки податків для СОУ – вичерпаний. Якщо не звернути уваги на цей сигнал SOS, ми можемо прокинутися в економіці, де замість системного розвитку панує режим виживання. Він не передбачає ні інвестицій, ні зростання, ні потенціалу швидкого відновлення. Потужності є, замовлень немає Бізнес опинився в пастці, яку можна назвати "економікою напівсили". Дослідження показує аномальну ситуацію: підприємці мають потенціал для збільшення оборотів, але не мають ринку, де цей потенціал можна реалізувати. Середньозважений показник роботи бізнесу за перші два місяці 2026 року становить лише 85,9% від рівня 2025 року. Здавалося б, падіння оборотів на 14% не фатальне для країни в стані війни, якби не прихована за цим динаміка. Справжня тривога криється в показнику завантаженості потужностей. Він упав до 52,4%, а ще в грудні 2025 року тримався на рівні 64,8%. Що це означає на практиці? Це означає, що виробничі лінії працюють "упівсили". Ми спостерігаємо класичний парадокс обмеженого попиту: зниження купівельної спроможності (внутрішній ринок стискається), невпевненість клієнта (63,8% підприємств скорочують роботу через відсутність замовлень і загальну стагнацію), ефект доміно (коли 20% бізнесів призупиняють діяльність, вони перестають бути клієнтами для інших компаній, закручуючи спіраль падіння ще сильніше). Це не просто тимчасовий застій. Це ситуація, коли бізнес змушений нести постійні витрати на утримання інфраструктури, оренду та мінімальні зарплати, використовуючи лише половину свого потенціалу. Працювати на 50% потужності в умовах зростання податків і тарифів – це пряма дорога до касових розривів. Коли ми говоримо про економічне відновлення, варто пам'ятати цю цифру: 52,4%. Це реальний обсяг нашої економічної енергії. Решта – це холостий хід, який з кожним днем випалює залишки фінансових резервів. Фінансове знекровлення та криза ліквідності Якщо низька завантаженість потужностей – це симптом хвороби, то криза ліквідності – це як зупинка серця. Дані дослідження малюють картину фінансового знекровлення, де кожен другий підприємець працює на межі зупинки. Наразі 49,4% підприємців оцінюють свій фінансово-економічний стан як нестабільний або критичний. Майже половина сектору щоранку прокидається з питанням, чи вистачить грошей, щоб протриматися ще місяць. Що робить цю ситуацію по-справжньому небезпечною? Перше – вичерпаний запас міцності. Середній фінансовий резерв малого бізнесу становить лише 2,5 місяця. За цим критично коротким горизонтом – невідомість. Уявіть систему, де будь-який форс-мажор (чергова ракетна атака або затримка платежу від партнера) стає фатальним, бо "підшкірного жиру" немає. Друге – пастка дебіторської заборгованості. У 29,6% підприємств зростає дебіторська заборгованість. Це класичний ефект доміно: замовник не платить вчасно і ланцюжок неплатежів паралізує підрядників у мережі створення вартості. Гроші нібито є, але їх нема на рахунках для виплати зарплат чи купівлі сировини. Третє – фінансова "засуха". Попри численні державні програми, 37,9% підприємців заявляють, що гостро потребують зовнішнього фінансування, але не мають до нього доступу. Кредитування або дороге, або бюрократично недосяжне. Бізнес змушений витрачати всі свої ресурси на виживання, а не на розвиток. Коли капітал не обертається, а вимивається на покриття збитків від простою та енергетичних витрат, економіка втрачає здатність до самовідновлення. Без термінового розширення доступу до обігових та інвестиційних коштів і вирішення проблеми взаєморозрахунків ми ризикуємо побачити хвилю закриттів у найближчі місяці, коли вичерпаються 2,5 місяця "запасу" підприємців. Системні шоки: енергетика та кадри Якщо фінансові проблеми – це хронічна хвороба, то енергетичний терор та кадровий голод – це відкриті рани, через які витікає життєздатність бізнесу. Енергетичний тупик. Для підприємця відключення світла – не незручність, а фактор, який коригує цифри у звітах про прибутки та збитки. 46,6% підприємств втрачають понад 10% щомісячного доходу через перебої в енергопостачанні. У масштабах країни це колосальні ресурси, які не були інвестовані, не пішли на зарплати чи податки, а зникли разом з вимкненим рубильником. Рівень готовності до тривалих блекаутів тривожно низький: 22,2% бізнесів не мають жодних автономних джерел енергії. Ще більш показова цифра "критичного часу": 28,1% підприємств не витримають навіть дві години блекауту без незворотних втрат для технологічного процесу чи клієнтського сервісу. Це свідчить, що значна частина бізнесу тримається на "чесному слові" енергосистеми. Кадрова порожнеча. Навіть за наявності світла бізнес стикається з викликом, який неможливо вирішити грішми. Дефіцит кадрів став критичним для 63,8% опитаних. Це не проблема найму, а системна криза людського капіталу. Причини очевидні: міграція, мобілізація, демографічна яма. Наслідки катастрофічні: бізнес не може масштабуватися, бо нема кому працювати на нових лініях; витрати на утримання персоналу зростають швидше за продуктивність праці; відсутність зрозумілих механізмів бронювання, на що скаржиться кожен п'ятий підприємець, тримає менеджмент у стані постійного стресу. Ці два шоки працюють у синергії: брак людей заважає бізнесу адаптуватися до енергетичних викликів, а енергетичні виклики роблять робочі місця менш стабільними та привабливими. Це замкнене коло, розірвати яке неможливо лише силами HR-директорів чи власників. Це виклик національного рівня. Держава: партнер чи додатковий ризик? У суспільному договорі воєнного часу роль держави очевидна: захист, прозорі правила, підтримка економічного тилу. Однак результати дослідження свідчать про серйозний збій у цій системі координат. Для багатьох підприємців державна машина перетворилася з джерела стабільності на джерело додаткового ризику. Коли ми питаємо про головні перешкоди, відповіді приголомшують. Після фактору війни бізнес ставить майже ідентичні за вагою страхи: загальна невизначеність (48,4%) і непередбачуваність державної економічної політики (48,2%). Кожен другий підприємець боїться нових регуляторних чи податкових сюрпризів так само сильно, як ескалації. Це діагноз довірі між малим бізнесом та владою. У чому полягають конкретні претензії? У тому, що держава продовжує тиснути на болючі точки, які паралізують роботу навіть тих, хто вижив під обстрілами. Фіскальний зашморг: 26,3% опитаних вказують на блокування податкових накладних. Цей механізм миттєво вимиває обігові кошти. Кадровий глухий кут: 20 відсоткам підприємств відмовляють у бронюваннях. Без зрозумілих правил у цьому питанні планування неможливе. Податковий аванс: 14% бізнесів скаржаться на вимоги передплати податків. Це виглядає як позика в бізнесу, тоді як він не має ресурсу на існування. Найбільш тривожним симптомом є відчуття покинутості. Лише 11,3% підприємств відчувають підтримку на рівні громад. Величезний масив бізнесу залишається наодинці з проблемами, поки влада діє в парадигмі "витискання максимуму" тут і зараз, не замислюючись про те, чи зможе цей бізнес відкритися завтра. Якщо держава не змінить роль контролера на роль партнера, ми втратимо "економіку незламності", про яку любимо звітувати на міжнародних конференціях. Читайте також Ставки зроблено: уряд пропонує підняти податки з 2027 року Ми підійшли до моменту, коли стійкість бізнесу перестає бути предметом для гордості і стає приводом для побоювань. Головна проблема не лише в браку ресурсів, а в тому, що бізнес втрачає здатність бачити майбутнє. За даними дослідження, 57% підприємців функціонують без чіткого стратегічного горизонту: 40,7% не мають формалізованого плану, 16,3% планують на три місяці. Це реактивне управління – режим "гасіння пожеж", який веде до неминучого вигорання власників та капіталу. Коли ти не знаєш, чи зможеш забронювати ключового інженера завтра і чи не заблокують тобі податкову накладну післязавтра, стратегія стає розкішшю, яку мало хто може собі дозволити. Економіка воєнного часу не може вічно триматися на патріотизмі. Ресурс незламності має межу. Цифри кажуть, що ми наблизилися до неї впритул. Потрібна радикальна зміна державного вектору: від витискання податків – до стимулювання попиту та створення ліквідності; від непередбачуваності регуляцій – до незмінних правил гри щодо бронювання та податкового адміністрування; від ігнорування проблем бізнесу – до партнерства на рівні громад. Упевненість бізнесу в майбутньому перебуває на вкрай низькій позначці, коли UBI становить менше 33 і знижується. Якщо держава не почує цей сигнал SOS і радикально не змінить систему підтримки економічної активності, завтра ми ризикуємо опинитися в реальності масової зупинки підприємств. Дослідження проводилося в березні 2026 року за підтримки Коаліції бізнес-спільнот за модернізацію України. Були опитані 514 власників і керівників бізнесів усіх форм в усій Україні.

Чи можна відбудувати країну без жінок

Економічна правда — 2026-04-27T16:30:00+03:00

Про роль жінок у післявоєнній відбудові говорять багато. Ідеться не лише про представництво, рівність чи справедливість, а й про інвестиційну привабливість, якість людського капіталу та швидкість економічного відновлення країни. Попри велику війну, Україна залишається країною, у яку готові інвестувати та інвестують, якщо бачать масштаб, потенціал та зрозумілі правила. Вірять у нас, у нашу перемогу та європейське майбутнє, адже для інвестиції в Україну недостатньо мати лише раціональні фактори та цифри, треба ще вірити. Працюючи з міжнародними інвесторами та донорами, я помічаю, що вони позитивно оцінюють українські перспективи і бачать наші сильні сторони: високу адаптивність бізнесу, наявність професіоналів із сильними технічними компетенціями, здатність швидко ухвалювати рішення та масштабуватися. Показово, що війна – не головний стоп-фактор. Набагато більше лякають непередбачуваність правового регулювання, тобто корупція, і слабкість інституцій. Я супроводжувала кілька великих угод – від купівлі заводів на сотні мільйонів доларів до інвестицій в українські miltech-компанії. У переговорах з української та іноземної сторін завжди брали участь жінки. Вони виконували різні ролі: від лідерських до не менш важливих залаштункових. Присутність жінок змінює динаміку: менше змагання за домінування, більше уваги до деталей. Головний дефіцит – не гроші Якщо говорити не лише про інвестиції, а про повоєнну відбудову України загалом, то ключовий виклик – не капітал. Не лише гроші визначатимуть, якими будуть швидкість та якість відновлення. Найбільший дефіцит – це люди. Бракує підприємців, здатних запускати бізнеси і брати відповідальність; лідерів громад, які вміють організовувати і будувати довіру на місцевому рівні; технічних спеціалістів, без яких неможливо реалізувати інфраструктурні проєкти. В умовах війни дефіцит людей посилюється: кількість чоловіків працездатного віку скорочується і це впливатиме на відбудову ще довго після завершення боїв. Читайте також Майбутнє українського села: як його відбудовувати після руйнувань Саме тому залучення жінок стає стратегічно важливим. Це питання не лише балансу чи довіри інвесторів, а базова умова відновлення економіки. Без участі жінок цей процес буде повільнішим, громади – менш стійкими, економіка – слабшою. Нам потрібно використовувати весь наш людський капітал. Що показує досвід інших країн Постконфліктні країни, де жінки отримували більше економічних можливостей і доступ до ухвалення рішень, проходили шлях відновлення швидше. Після війни 1991-1995 років Хорватія перейшла до економіки послуг, де туризм забезпечує 15-20% ВВП – один з найвищих показників у Європі. Малий бізнес став хребтом цього переходу: готелі, ресторани, сервіси відкривали переважно жінки. Поряд з приватизацією, іноземними інвестиціями та євроінтеграцією жіноче підприємництво стало одним із чинників відновлення зайнятості. У Руанді після геноциду 1994 року жінки становили 70% населення і вони взяли відбудову на себе: від домогосподарств до парламенту. Згодом це закріпили на рівні держави: квоти у виборних органах і 64% жінок у парламенті у 2013 році. Вони ініціювали реформи: від рівної оплати праці до протидії домашньому насильству. Інший приклад – Ліберія. У 2005 році після 14-річної війни країну очолила Елен Джонсон-Серліф – перша в Африці демократично обрана жінка-президент. За роки її президентства вдалося залучити понад 16 млрд дол. інвестицій, збільшити бюджет у вісім разів і забезпечити стабільне економічне зростання. На рівні громад цей ефект не менш помітний. У Косові після війни жінки створювали кооперативи з виробництва консервації, які зараз експортують продукцію до кількох країн Європи. У Боснії і Герцеговині саме жіночий малий бізнес став основою відновлення локальної економіки. У Північній Ірландії жіночі організації об'єдналися, долучилися до мирних переговорів і домоглися включення до Угоди Страсної п'ятниці 1998 року положень про права жертв, житло та освіту – тем, які ігнорувалися. Коли жінки включені в економіку, управління й розвиток громад, спроможність країни зростає. Чому жінки – ключовий ресурс відбудови Україна рухається в правильному напрямку. У 2025 році жінки очолили 34% нових компаній і зареєстрували понад 60% ФОПів – переважно у сфері торгівлі, послуг та освіти. Жінки керують 450 тис. бізнесів – майже кожним третім у країні. Зростає роль жінок і в державному управлінні та корпоративному секторі. У Верховній Раді є 80 жінок, тоді як у попередніх скликаннях їх було 20-35. У корпоративному секторі частка жінок теж зростає: у наглядових радах компаній їх 31%, тоді як раніше в 50-х найбільших компаніях країни їх було 17,6%. Жінки становлять більшість працівників та активістів громадського сектору, особливо у сферах освіти, соціальних послуг, гуманітарної допомоги та роботи з громадами. Майже 58% жінок залучені до волонтерських ініціатив. Жінки є важливою силою державного управління, економіки, громадського сектору та соціальної стійкості. Однак цей потенціал досі не використаний повністю. Причина в бар'єрах, які нікуди не поділися. Що можна змінити? Державі – закріпити участь жінок у програмах відбудови й публічних закупівель. Я позитивно ставлюся до таких квот, адже вони розширюють можливості. Бізнесу – залучати і перекваліфіковувати жінок, відкриватися їм на всіх рівнях, включати їх в управління і переговорні команди з міжнародними партнерами. Донорам – фінансувати не лише жіноче підприємництво, а й жіноче лідерство в секторах відбудови: будівництві, енергетиці, місцевому самоврядуванні. Відбудова без жінок – це половина відбудови. На цьому я наголошувала під час щорічної церемонії "УП 100. Сила жінок 2026". Ми не можемо собі цього дозволити. Ми заплатили високу ціну, а шанс побудувати країну мрії трапляється лише раз.

Цінові коливання і геополітика, та чому P&L має читати не лише CFO

Економічна правда — 2026-04-27T12:30:00+03:00

Думка експерта2026-04-27T12:30:00+03:00 Геополітичні зміни створюють значний тиск на бізнес-стратегії. Вартість енергоресурсів, закладена у 2025 році, не враховувала війну між Іраном і США на Близькому Сході. Частина наших клієнтів стикаються із ціновими стрибками на енергоносії та пальне й перебоями в логістиці, яку спричинив цей конфлікт. Це впливає на їхні KPI та P&L (Profit and Loss Statement - звіт про прибутки та збитки). Ми оперативно коригуємо стратегії та ресурси під нові глобальні умови. І поки є ще друге півріччя попереду, ми корегуємо дії, програми і ресурси згідно нового глобального бізнес контексту. Раніше ми вже обговорювали те, що для українського бізнесу антикризова стратегія перестала бути "особливим режимом" і стала новою нормою. Наступне логічне запитання - як у такій реальності C-level має бачити бізнес: через функціональні KPI чи через повнішу картину створення вартості? Польський ринок праці входить у фазу структурних змін: масові звільнення зростають, промисловість втрачає зайнятість, а попит на робочу силу слабшає. Для України це важливий зовнішній маркер, адже польський і ширше європейський ринки праці напряму впливають і на український talent flow, і на стратегії бізнесу. У такому середовищі P&L стає не фінансовим звітом, а системою сигналів, через яку C-level має читати реальний стан бізнесу. За даними NV про польський ринок праці, на початку 2026 року кількість заявлених групових звільнень у Польщі зросла на 50%, безробіття піднялося до 6,1%, а кількість вакансій у державних центрах зайнятості скоротилася на 67%. І саме тут починається розмова, яка для українського B2B стає дедалі актуальнішою: P&L - це не "територія CFO" (Chief Financial Officer - фінансовий директор) і не звітність про минуле. Це мова управління для всього C-level. Саме через неї CEO, CMO, HRD, CCO та керівники business development мають бачити, як їхні рішення конвертуються у прибуток, маржу, швидкість виконання, стійкість моделі та здатність компанії рости в турбулентному середовищі. Останні роки ми багато говоримо про ROI маркетингу, про те, що в B2B вже недостатньо рахувати лише ліди, а треба рахувати якість pipeline, швидкість воронки, ціну входу в нові ринки, довіру та репутацію. Але зрілість починається ще на один рівень вище. Не там, де маркетинг навчився краще звітувати. А там, де вся топкоманда починає мислити категоріями P&L. Цю зміну добре видно і в глобальній аналітиці. У звіті Deloitte Finance Trends 2026, на базі опитування 1 326 фінансових лідерів із 23 країн, finance описується вже не як функція контролю, а як співархітектор бізнес-рішень, де в центрі стоять капітал-алокація, пріоритезація інвестицій і зв'язок між рішеннями та фінансовим результатом. Це важливий сигнал: фінанси більше не можуть лишатися окремою вертикаллю, а P&L - окремою мовою, яку розуміє тільки CFO. Для українського B2B це особливо актуально. У період війни, повільнішого зростання, нестабільного попиту і дорожчого капіталу компанія більше не може дозволити собі розкіш функціональної ізольованості. Коли маркетинг говорить про охоплення, HR - про engagement, PR - про репутацію, sales - про pipeline, а finance - про margin, але всі вони не сходяться в єдину картину створення вартості, бізнес програє не через брак активності, а через брак спільної логіки. На мою думку P&L варто читати не як фінансову таблицю, а як карту управлінської реальності. Це система сигналів у реальному часі: де бізнес створює цінність, де її втрачає, які рішення працюють, а які маскуються під "активність", не даючи реального ефекту. Сильні лідери дивляться на P&L не наприкінці кварталу, а в моменті - як на інструмент чесної розмови про бізнес. Це мій власний досвід з періоду, коли десяток років тому очолила вперше бізнес і стала перед вибором не простих і не популярних рішень. Сьогодні, і у власному бізнесі, і в консультаціях клієнтам такі рішення даються простіше. Boston Consulting Group дуже точно формулює цю рамку: інвестори сьогодні очікують вимірюваного зв'язку між трансформацією та P&L-результатами, які формують віддачу на вкладений капітал. Якщо обіцяні вигоди не матеріалізуються в bottom line, керівництву доводиться відповідати на незручні питання. У перекладі на мову C-level це означає: будь-яка трансформація - маркетингова, операційна, кадрова, цифрова - має бути здатна пояснити свій внесок у фінансовий результат. Тут особливо показова ситуація з маркетингом. У BCG прямо пишуть, що маркетологи часто залишаються певною мірою ізольованими всередині C-suite: CMO зазвичай говорять про ефективність маркетингу та персоналізацію, тоді як CEO, CFO та CTO/CIO формулюють цінність у значно ширших термінах - enterprise value, growth, стратегічна інновація. Це і є причина, чому розмова про ROI маркетингу часто буксує. Не тому, що маркетинг "не дає результату", а тому, що він надто часто подає свій результат мовою кампаній, а не мовою бізнесу. Я переконана, що в B2B маркетинг більше не можна оцінювати лише кількістю лідів. Сьогоднішня реальність ставить нас перед фактом - маркетинг потрібно вчитися читати через P&L. Не лише через CAC чи CPL, а через те, як він впливає на revenue quality, speed of conversion, retention, share of wallet, вхід у нові географії й ціну довіри в кризових ситуаціях. Тоді маркетинг перестає бути центром витрат і стає частиною системи управління зростанням. Те саме стосується HR. Поки talent strategy розглядається як "м'яка" тема окремо від фінансового контуру, компанія недооцінює власні ризики. Spencer Stuart сьогодні прямо говорить про те, що найсильніші HRD - це вже не просто функціональні керівники, а enterprise strategists, які вміють пов'язувати людей, capability, адаптивність і довіру з довгостроковою стійкістю та результативністю бізнесу. Для України це особливо важливо: talent flow, міграція, втома, leadership bench, продуктивність команд - усе це вже давно частина P&L, навіть якщо не всі компанії це так називають. Сьогодні, коли трудова міграція і війна мінімізували можливості вітчизняного кадрового резерву, а сусідні конкуруючі ринки праці прямо промотують цілий ряд потрібних Українській економіці професій. І тут ми підходимо до ще одного важливого виміру - governance. Розмова про P&L не працює без управлінської дисципліни. Deloitte у звіті Building organizational resilience на основі опитування 739 board members і C-suite executives із 59 країн показують, що ради директорів значно посилили свою роль у стратегії та сценарному плануванні, а відкрита комунікація між board і executive team стала одним із ключових факторів стійкості. Іншими словами, P&L - це не лише про цифри. Це про те, чи є в компанії спільна управлінська рамка, у якій цифри взагалі можуть бути прочитані правильно. Для мене тут є дуже проста практична перевірка зрілості C-level. Чи може ваш CMO пояснити, як бренд, довіра або репутація впливають на виручку, маржу та якість pipeline? Чи може ваш HRD пояснити, як talent strategy впливає на productivity, execution speed і cost discipline? Чи може ваш CCO або GR-лідер показати, як комунікації знижують volatility і відкривають доступ до нових ринків чи партнерств? І головне: чи бачить ваш CEO P&L не як after-the-fact reporting, а як систему сигналів, які дають змогу вчасно переналаштовувати рішення? Якщо відповідь на ці запитання негативна, проблема не в тому, що в компанії "слабкий маркетинг" чи "HR не про бізнес". Проблема в тому, що топ-команда все ще мислить функціональними вертикалями замість спільної мови вартості. У 2026 році на світових ринках український B2B дедалі більше конкурує не тільки продуктом, ціною чи каналами продажу. Він конкурує якістю управлінської логіки. Умінням пов'язувати маркетинг із growth, talent - з execution, комунікації - з довірою, а всі ці речі - з P&L. Я і моя команда допомагаємо пройти комплексно цей шлях навіть у сьогоднішніх турбулентних умовах. Сильний бізнес виграє не тому, що "більше трансформується" чи "більше комунікує". Він виграє тому, що кожна функція в ньому вміє довести свій внесок у створення вартості. І тому P&L сьогодні має читати не лише CFO. Його має читати весь C-level - якщо компанія справді хоче рости, а не просто звітувати про активність.

Як вивести з тіні ринок оренди

Економічна правда — 2026-04-27T08:30:00+03:00

Ринок оренди житла – один з найбільших сегментів нерухомості, який майже повністю перебуває в тіні. Щороку в Україні укладаються до 1,5 млн угод оренди і 1,35 млн з них – неофіційні. Тобто понад 90% працюють нелегально. Держава недоотримує сотні мільйонів податків і водночас учасники ринку не мають прозорих правил гри. Це стосується і власників житла, і орендарів. За даними Державної податкової служби, доходи від здавання майна в оренду задекларували лише близько 900 громадян, а сума податків за цими деклараціями становила 16 млн грн. Житло в оренду здають 56 тис. ФОПів на спрощеній системі оподаткування. Для ринку такого масштабу це сміховинна цифра. Однією з ключових причин тінізації ринку є податкове навантаження. Власник житла, який здає його офіційно, має сплатити 23% податків: 18% податку на доходи фізосіб і 5% військового збору. Це суттєве навантаження на орендодавців. Вони не можуть перекласти його на орендарів, тож здають житло неофіційно. На державному рівні обговорюється питання легалізації орендного ринку. У Верховній Раді розглядають законопроєкт, який передбачає комплексну реформу житлової політики, зокрема створення прозорого ринку оренди. Обговорюється і можливість податкових стимулів для орендодавців: зниження ставки податку на доходи від оренди житла з 18% до 5%. Утім, тут потрібен комплексний підхід. Ринок оренди в Україні формувався стихійно. Для власників квартир оренда – це радше додатковий дохід, ніж системний бізнес. У результаті договори часто укладаються формально або усно, платежі – готівкою, права сторін не захищені. При цьому попит на оренду житла високий навіть в умовах війни і ціни зростають. Київ залишається найдорожчим містом: середня оренда однокімнатної квартири становить 22,5 тис. грн на місяць. У трійку регіонів з найвищими цінами також входять Закарпаття (20,5 тис. грн) та Львівщина (16,4 тис. грн). На платформі ЛУН розміщені 6,8 тис. оголошень про оренду тільки однокімнатних квартир у Києві. Питання легалізації ринку виходить за межі податкової дискусії. В Україні формується запит на якість, сервіс і передбачуваність умов оренди. Те, що на ринку оренди давно стало нормою в багатьох європейських країнах, починає впроваджуватися в нас. Ідеться про трансформацію сфери та формування правил, які дозволять цьому сегменту працювати як повноцінній індустрії. Як працює орендний ринок у ЄC У більшості країн Євросоюзу оренда стала повноцінною частиною житлової політики. Податкове навантаження зростає з підвищенням рівня доходу від оренди. У багатьох країнах ефективні податкові ставки можуть бути знижені шляхом вирахування витрат на утримання, відсотків за іпотекою або амортизації. Наприклад, у Німеччині понад половина населення живе в орендованому житлі. Там орендний ринок працює прозоро: доходи від оренди оподатковуються як звичайний дохід: від 14% до 45% для високих доходів. В Італії є дві моделі оподаткування доходу від оренди, власник житла може обрати, яку застосовувати. Стандартна система – прогресивний податок 23-43% залежно від річного прибутку або фіксована ставка 21% для довгострокової оренди. У другому випадку власник не може змінювати вартість оренди, а лише коригувати на рівень інфляції, завдяки чому орендар почувається в безпеці. У Польщі власники житла платять 8,5% податку на орендний дохід, а для більших доходів – 12,5%. Раніше ставки коливалися від 17% до 32%. У результаті для більшості власників немає економічного сенсу працювати в тіні. У ЄС значну частину орендного ринку формують професійні оператори, які управляють будинками, сервісом та договорами. Так працює і модель build-to-rent, коли будинок одразу створюється як інвестиційна нерухомість для оренди. Як ринок працює в Україні Україна тільки починає цей шлях. Ринок проходить ті ж етапи розвитку, які проходили західні країни. Спочатку формується хаотичний приватний ринок, потім виникає запит на довіру та якість, далі з'являються професійні оператори і зрештою формується модель housing-as-a-service, коли житло стає сервісом. Зараз Україна перебуває між другим і третім етапами. Починають з'являтися перші системні приклади того, як може працювати прозорий орендний бізнес. Звісно, у формуванні політики в цій сфері потрібна підтримка держави. Читайте також Ера маленького інвестора. Чому українець з $5 тисячами стане головним гравцем на ринку нерухомості Коли у 2019 році ми запускали проєкт "S1 ВДНГ", на ринку не було формату build-to-rent. Більшість новобудов продавалися як житло для проживання або перепродажу. Ми вирішили створити дохідну нерухомість, яка генерує стабільний грошовий потік для інвестора. Тобто локація і планування формувалися з урахуванням того, що це буде житло для довгострокової оренди. Ми хотіли створити систему управління орендною нерухомістю, де всі процеси працюють прозоро. Інвестор отримує прогнозований дохід, орендар – сервіс та комфорт. Наразі власник квартири сплачує до 10% від вартості оренди за управління, а управлінська компанія шукає орендаря та адмініструє договори. Ризики для орендарів Тіньовий ринок створює ризики передусім для орендарів. Через відсутність офіційних угод відсутній юридичний захист. Також на ринку поширені ситуації, коли орендар сплачує заставу, але при виїзді не може її повернути. Крім того, власник може в будь-який момент змінити умови оренди: підвищити плату або перекласти на орендаря додаткові витрати. Це створює ситуацію невизначеності. У Євросоюзі умови чітко регулюються при підписанні договору і навіть при зміні власника умови договору переходять як зобов'язання нового власника. Куди рухається ринок Глобальна тенденція така: дедалі більше людей у світі обирають оренду замість купівлі нерухомості. Проте це не хаотична оренда, це керована інфраструктура, де працюють стандарти сервісу, прозорі договори та професійні оператори. Український ринок рухатиметься в цьому ж напрямку. Детінізація – один з кроків, але це також питання появи нової бізнес-моделі та нової культури оренди. Коли перші гравці починають працювати за прозорими правилами, вони створюють стандарти, які стають новою нормою для всіх. Саме тому перші кейси професійної орендної нерухомості здатні показати, як може виглядати майбутній ринок: більш прозорий та зрозумілий для інвесторів, власників та орендарів.

Одеса, яка відновлюється: чому місто на морі стає новим центром wellness-культури

Економічна правда — 2026-04-26T09:00:00+03:00

Думка експерта2026-04-26T09:00:00+03:00 За ці роки я бачив десятки гостей, які приїжджали "просто відпочити" — і поверталися з іншим ставленням до себе. І якщо є одна зміна, яка сьогодні вже незворотна — це те, як люди почали ставитись до власного ресурсу. Ще у доковідні часи детокс-програми і медичні ретрити були вибором вузького кола. Приїжджали ті, хто вже розумів різницю між відпочинком і відновленням. Хто знав, що "просто полежати на пляжі" і "попрацювати над своїм ресурсом" — це не одне і те саме. Сьогодні таких людей стає дедалі більше. І це вже не тренд — це зміна культури. Ковід як точка неповернення Пандемія не створила цей попит — вона просто прискорила його на кілька років. Global Wellness Institute фіксує, що індустрія велнесу стабільно входить до найбільш динамічних секторів світу та випереджає глобальну економіку за темпами зростання. Пандемія показала просту річ: ті, хто мав здорове тіло і сильний імунітет, легше виходили з кризи. Це змусило мільйони людей по всьому світу переосмислити ставлення до власного здоров'я — не як до чогось, що "треба лікувати, коли болить", а як до ресурсу, яким можна і потрібно управляти. Паралельно відбувся інший процес — вибух знань. Інвестиції в медицину і біологію під час пандемії дали результат: превентивна медицина, longevity-підхід, якість сну, стресу і харчування — все це вийшло з медичних досліджень у публічний простір. Із цим змінився і профіль аудиторії. Раніше регулярні чекапи і детокс-програми були характерні обмеженій кількості людей, а сьогодні ж ці запити з'являються у конжоно другого респондента. І це добре. Чому Захід України сформував культуру — і чому Одеса тільки починає Wellness-культура на заході України не виникла випадково. Вона має глибоке коріння: Трускавець, Моршин, закарпатські курорти — це спадщина ще австро-угорської доби, яку радянський період не знищив, а підсилив. Наукова і медична база, університети, традиція лікувального туризму — це не з'явилось вчора. Ми в Edem Family Group починали саме там. І я бачив, як попит формувався не стихійно, а через конкретний досвід: гості, які приїжджали до нас на медичні програми в EDEM Clinic, поверталися іншими людьми. Вони ставали амбасадорами цієї культури у своїх родинах, компаніях, колах. Майбутні власники нових готельних медичних проєктів також були серед наших гостей. І потім будували свої продукти, вже маючи цей досвід як точку відліку. В Одесі цей потенціал теж є — і завжди був. Куяльницький курорт існує понад сто девʼяносто років. Його кліматичний і рекреаційний ресурс — унікальний. Але через війну інвестиції в wellness-культуру на півдні країни майже призупинилися. Інвестиції завжди йдуть туди, де є горизонт планування. Буковель — це вже сформована реальність. Одеса — це реальність, яка тільки набирає форму. Що таке справжній longevity — і чому "процедури" без системи не працюють Тут є важлива різниця, яку я пояснюю постійно. SPA — це про стан. Правильно підібрана процедура точно не нашкодить і, з високою ймовірністю, покращить самопочуття прямо зараз. Після хорошого масажу ви краще спите, ментально перемикаєтесь, відновлюєтесь. Це цінно — але це короткотерміновий горизонт. Longevity — це про стратегію. Про роботу з тілом і здоров'ям на довготерміновий період. Чекапи, аналізи, скринінги — це відправна точка. Далі — індивідуальна програма: дієтологія, нутриціологія, апаратні процедури, фізичне навантаження під наглядом спеціалістів, відновлення нервової системи. І — що важливо — супровід до і після. У нас, наприклад, робота з гостем починається за тиждень до програми і триває три місяці після її завершення. Ми жартуємо, що працюємо з "умовно здоровими людьми". До лікаря йдуть, коли болить. До нас — коли вже розуміють, що "не в ресурсі" — це теж проблема. Ми намагаємося закрити питання превентивно. Місто, яке починає продавати якість часу Є одна думка, яка для мене є ключовою в розумінні того, навіщо взагалі існують такі місця, як ті, що ми будуємо. Час — єдиний ресурс, який неможливо відновити. І люди, які мають досвід, це розуміють найкраще. У них вже є комфорт, естетика, гастрономія. Питання вже давно не в тому, де "красиво" або "смачно" — це стало базою. Питання в тому, де якість проведеного часу максимальна. Сьогодні преміум перестає бути про вибір і стає про передбачення. Не "оберіть з 20 опцій", а "ми вже знаємо, що вам потрібно". І тут є цікавий зсув, який я спостерігаю в індустрії. Преміум раніше рухався в накопичення варіацій: "у вас два види альтернативного молока, у нас — двадцять два". Сьогодні luxury рухається в передбачення. Не "оберіть", а "ми вже знаємо". Персоналізація, яка не перевантажує гостя вибором, а знімає цей вибір — тому що ми вже знаємо, що йому потрібно. Чому Edem Family Group заходить в Одесу Я особисто два роки керував готелем "Лондонська" в Одесі. Це місто я знаю не як турист — я знаю його зсередини. І я знаю, що воно має якорі, яких немає ніде: бізнесові, культурні, гастрономічні, географічні. Будь-який якісний проєкт у правильній локації тут приречений на успіх. Саме тому Edem Family Group заходить в Одесу з MIY by Five Forces — першим в Україні п'ятизірковим urban resort нового формату. Не просто готелем. Простором, де fashion-концепція і wellness-філософія існують як єдине ціле. MIY — це абревіатура "Make It Yours". І це точна формула того, що ми будуємо: простір, де гість сам обирає свій стиль відновлення і зробити цей проєкт "своїм". Rooftop із морською водою. MediSpa на тисячу квадратних метрів від Edem Clinic з антиейдж-ритуалами, sleep experience. Три авторські ресторани з концепцією weight-loss, friendly dining і zero waste кухнею. Signature-сервіси рівня ultra-personal — від персонального wellness-консьєржа до fashion-супроводу. Але є ще один вимір, який для мене особисто важливий. Цей проєкт задуманий як частина міста. Ми спроєктували його разом з одеськими урбаністами так, щоб він буквально розширив прогулянковий маршрут міста. Щоб людина, яка гуляє Дерибасівською, могла зайти до нас випити кави, пройтись через сквер, який ми впорядкуємо, і піти далі — у бік Стамбульського парку. Щоб з'явилися нові півтора-два кілометри якісного міського простору там, де зараз немає ні освітлення, ні сервісу, ні інфраструктури. Не окрема точка. А новий напрям міського досвіду. Це і є місія. Не тільки побудувати готель, а стати частиною міського ДНК. Одеса після Я свідомо не будую ілюзій щодо часових рамок. Перший рік роботи будь-якого готелю — найвідповідальніший. Це момент, коли фантазії зустрічаються з реальністю — і в хорошому, і в складному сенсі. Ми до цього готові. Але я також бачу більший горизонт. Лайфтайм хорошого готелю — 30, 50, 100 років. Ми будуємо не на сезон. Ми будуємо на покоління. І коли Одеса повернеться до повноцінного авіасполучення, коли міжнародний туризм на півдні відновиться — тут уже буде готова інфраструктура. Продукт, до якого звикли одесити. Простір, яким вони пишатимуться і який показуватимуть гостям як must visit. Ми не відкладаємо на потім. Ми починаємо зараз — щоб майбутнє мало форму. Посилання на обʼєкт: https://invest.miyhotel.com

Творець Міністерства фінансів

Економічна правда — 2026-04-25T08:00:00+03:00

Ігор Уманський, міністр фінансів у 2009-2010, 2020 роках Є люди, про яких складно говорити в категоріях "хороший міністр" чи "сильний професіонал". Не тому, що цих слів замало, а тому, що вони зменшують масштаб. Ігор Мітюков був саме такою людиною. Для мене він найкращий, хто очолював Міністерство фінансів за всю історію незалежної України. Але справа навіть не в посадах і не в рейтингах. Разом із ним відійшов цілий тип державника. Той, що формував систему не за готовими моделями, а фактично з нуля. Кінець 90-х – це не просто інший час. Це була інша реальність: без інституцій, без усталених правил, без довіри. Після здобуття незалежності Україна опинилася у системній пастці. Попри значний промисловий та економічний потенціал, було втрачено інституційні й структурні зв'язки, а власні механізми державного управління ще не сформувалися. Країна стрімко летіла у безодню, з гіперінфляцією на рівні 10000%, розбалансованими фінансами та відсутністю повноцінної керованої системи. За цих умов систему доводилося створювати з нуля. А що таке система насправді?! Це і є держава. І саме тоді з'явилися люди, які не адаптувалися до обставин, а вибудовували основи. Ігор Мітюков був серед них. І, без перебільшення, одним із ключових. Анатолій Максюта, керівник бюджетного департаменту Міністерства фінансів у 1997-2001 роках З Ігорем Олександровичем зустрілись у 1997 році, коли він прийшов працювати міністром фінансів. І я був присутній на нараді у президента (Леоніда Кучми), коли настав час йому піти з цієї посади п'ять років потому. Яким він був, як людина, як керівник? Відповісти на це неможливо без контексту, в якому нам довелося працювати. Кінець 90-х – період становлення бюджетної системи незалежної України, її фундаменту та опорних стін. Закон "Про бюджетну систему", згодом Бюджетний кодекс, трансформація радянської "матрьошки" у відносинах між бюджетами різних рівнів, перехід до бюджетної децентралізації. Створення Державного казначейства, запровадження ринку запозичень, перша реструктуризація зовнішнього боргу, подолання бартеру. По суті – під його керівництвом створювався новий український Мінфін. І тоді це була радше творча майстерня, ніж бюрократична установа. Хтось приносив ідею, хтось шукав механізм її реалізації, а хтось ніс відповідальність за все разом. І це був він. Завжди спокійний, неквапливий, зосереджений. Він умів прораховувати наслідки, але не боявся відповідальності. Коли ми приходили з черговою "революційною" пропозицією, на кшталт змінити бюджетну класифікацію чи запровадити програмно-цільовий метод, він іноді нервово знімав окуляри, протирав їх і дивився на нас, як на людей, які дещо втратили відчуття реальності. А потім казав: "Робіть, я підтримаю". І він підтримував. Але за умови, що пропозиція мала бути продумана, прорахована і аргументована. Колись він сказав мені: "Я забороняю тобі казати "я не знаю". Якщо ти прийшов з ідеєю, ти маєш знати про неї все. Інакше ти сам у неї не віриш". Він був людиною команди, справжнім лідером. Ми не просто виконували його доручення. Ми хотіли не підвести. Його успіх був нашим успіхом. Його поразки боліли нам, іноді більше, ніж йому самому. Він ніколи не підвищував голос. Не принижував. Пам'ятаю, як приніс йому терміновий лист, зроблений поспіхом і не дуже якісно. Він прочитав і сказав: "Здається, ти втомився". Краще б накричав. Окрема історія – переговори з МВФ, Світовим банком та іншими міжнародними інституціями. Тоді не було жодної поблажливості до України. А наш власний досвід лише формувався. І саме Ігор Олександрович учив нас тримати позицію, шукати компроміс і рухати процес, коли той заходив у глухий кут. Фактично тоді формувався стиль роботи українських делегацій. Ігор Мітюков під час Українського саміту 2011 "Чи можна ввести справжні реформи?" Прокопенко Олександр Віталій Лісовенко, у 1994-2001 роках працював у борговому департаменті Міністерства фінансів Ігор Олександрович був особливим керівником. Не займався мікроменеджментом. Кожний з нас мав повну свободу у своїй ділянці роботи. Це давало дуже сильний імпульс для колективу. Хотілося працювати, креативити, шукати рішення. Сьогодні важко уявити, в якому печерному стані були державні фінанси за тих часів. Я пам'ятаю, як платіжки друкувалися вручну на друкарських машинках. Управління державними фінансами було абсолютно неструктурованим. І він почав це змінювати. Але важливо, ці зміни йшли не "згори". Він підтримував ініціативи знизу. Першим серйозним випробуванням став дефолт 1998 року в Росії. Наслідки були і для нас. Проте ми провели реструктуризацію боргів. І зробили це успішно, багато в чому завдяки рішенням, які народжувались у дискусіях всередині команди. Цю атмосферу створив він. Він не боявся. І навіть складні ситуації сприймав із гумором. Ми вже згодом дізнавались, який тиск ішов "зверху". Але він не транслював його далі. Він нас захищав. До нас доходили лише чіткі завдання і очікування результату. Я більше ніде не зустрічав такого стилю керівництва. Чим ми йому завдячуємо? Під його керівництвом було створено структуровану і сучасну бюджетну систему, підготовлено і забезпечено прийняття першого Бюджетного кодексу. У 1998–2001 роках Україну було збережено від дефолту завдяки кільком складним і унікальним реструктуризаціям державного боргу, які він провів. Подолано кризу хронічної заборгованості із соціальних виплат через запровадження прозорих механізмів у цій сфері. І, по суті, витіснено бартер із системи державних фінансів.