Економічна правда

Фінансовий безвіз чи "більше реєстрів богу реєстрів"?

Економічна правда — 2026-06-16T16:30:00+03:00

Зараз для переказу 500 євро з України на рахунок у Польщі доведеться заплатити комісію 15-50 євро, зачекати один-три робочі дні, поки платіж пройде через ланцюжок банків-кореспондентів, а ще змиритися з тим, що частина суми "загубиться" дорогою у вигляді прихованих зборів. Заробітчанин у Варшаві, IT-фрилансер, який отримує оплату з Берліна, підприємець, який продає товари в ЄС, – усі вони щодня платять таку ціну за те, що Україна досі поза єдиним евросоюзівським платіжним простором. Ще є кількамільйонна спільнота біженців, які живуть у ЄС. Ці переважно незаможні люди обмінюються грошима з родичами в Україні і понад чотири роки переплачують за кожен такий платіж. Хто не хоче переплачувати – іде в нелегальний обмінник і робить перестановку, але про це розповім іншим разом. Хоча українці небезпідставно пишаються своїм фінтехом, який забезпечив сучасну і неймовірно зручну платіжну екосистему, вона, на жаль, може існувати лише всередині наших кордонів. Зараз ми маємо шанс докорінно змінити ситуацію. Законопроєкт №14327-д, який чекає на розгляд у Верховній Раді, є частиною наших зобов'язань з євроінтеграційного пакета і водночас відкриває для України можливість отримати всі переваги від SEPA на максимально ліберальних умовах щодо правил фінансового моніторингу. SEPA (Single Euro Payments Area) – це єдина зона безготівкових розрахунків у євро. Фактично – фінансовий безвіз. Як зараз і як буде Механізм SEPA об'єднує 41 країну (не лише ті, що входять у ЄС) і дозволяє здійснювати перекази в євро за тими ж стандартами вартості, безпеки та швидкості, що і в Європейському Союзі. У SEPA-просторі переказ у євро – це як внутрішній банківський платіж: миттєво або максимум за день. Комісія – кілька євро або нуль, без посередників, непрозорих курсів конвертації та очікування. Для бізнесу це можливість регулярних розрахунків у євро з клієнтами або партнерами, а також оплата інвойсів чи отримання платежів з ЄС. Реальний приклад: Молдова приєдналася до SEPA в жовтні 2025 року і за перший місяць громадяни та бізнес зекономили 1,4 млн євро на комісіях за перекази. За даними Нацбанку Молдови, обсяг транзакцій зріс на 25% порівняно з тим же місяцем 2025 року. Понад половину надходжень – це перекази від фізосіб. До приєднання до SEPA міжнародний переказ з Молдови коштував 20-200 євро, тепер – кілька євро або навіть безкоштовно, залежно від політики кожного банку. Молдова – невелика країна з меншою діаспорою. Для України масштаб буде іншим. За консервативною оцінкою Інституту економічних досліджень, після приєднання до SEPA Україна зможе економити на міжнародних переказах 70-100 млн євро щороку. Єврокомісія каже, що за перший рік економія сягне 200 млн євро. Для 120 тис. малих і середніх підприємств, що регулярно експортують товари в ЄС, щорічна економія може становити 4 тис. євро на компанію. Заробітчанам буде дешевше надсилати гроші додому, фрилансери отримуватимуть оплату без відсотка для посередників, підприємці нарешті конкуруватимуть з польськими або чеськими колегами, маючи рівні умови розрахунків, а не програватимуть їм ще на етапі платежу. Вікно можливостей зачиняється Важливий момент: якщо Україна не приєднається до SEPA зараз, то із середини 2027 року умови вступу від Європейської платіжної ради будуть значно жорсткішими. При цьому відкласти або відмовитися не вийде, адже інтеграція у фінансовий простір – це частина процесу вступу України до ЄС. У 2024 році ЄС схвалив новий регламент (EU) 2024/1624, який набуде чинності 10 липня 2027 року. Цей пакет суттєво розширює вимоги до фінансової прозорості, посилює повноваження щодо нагляду та контролю. ЄС уже почав запуск органу нагляду для протидії відмиванню коштів AMLA (European Anti-Money Laundering Authority) з прямими наглядовими повноваженнями щодо фінустанов ЄС. Якщо Україна не гармонізує своє AML-законодавство в межах нинішнього переговорного вікна та на нинішніх умовах, то у 2027 році доведеться адаптуватися до набагато складнішої та суворішої системи фінансового нагляду. Читайте також Як вимоги ЄС налякали податковий комітет Чим іще це нам загрожує? З липня 2027 року ЄС запровадить нові єдині правила фінансового моніторингу. Вони передбачають застосування посилених перевірок до країн поза ЄС, що мають слабкі механізми боротьби з відмиванням коштів. Ці правила вимагають ретельної перевірки будь-яких операцій з країнами, які не синхронізували своє законодавство з євросоюзівським. Якщо ми не ухвалимо закон про приєднання до SEPA, ми станемо однію з таких країн. Для звичайного українця це означатиме, що його платіж з варшавського чи берлінського банку буде потрапляти під додаткову перевірку. Буде більше документів, очікування та відмов, бо Україна перебуватиме поза системою. Зараз ми можемо увійти до неї на м'якших умовах, після 2027-го – уже ні. Крім того, згаданий законопроєкт прямо пов'язаний з виконанням Ukraine Facility, вимогами Світового банку та відкриттям переговорних кластерів. Кажуть, його також долучать до "маяків" МВФ. Це не тиск заради тиску, це логіка інтеграції: хочете бути частиною системи – прийміть наші правила. "Відпетляти" не вийде. Питання лише в тому, коли і якою ціною це буде зроблено. Що буде в реєстрі Щоб Україну прийняли в єдину зону платежів, європейська платіжна система повинна впевнитися, що гроші, які запускаються в транскордонний обіг, білі та пухнасті. Для цього має бути створений реєстр банківських рахунків та сейфів. Тепер про те, чого частина критиків законопроєкту побоюється найбільше: створення централізованого реєстру банківських рахунків та індивідуальних сейфів. У цьому реєстрі зберігатиметься лише базова інформація: ім'я власника, факт наявності рахунку або сейфу та назва банку, де вони відкриті. Інформація про залишки коштів, рух грошей або вміст сейфів до реєстру не вноситься. На цьому Мінфін як ініціатор законопроєкту наголошує окремо. Тобто йдеться не про інформаційну базу всіх фінансових операцій громадян, а про систему, яка показує, де саме людина має рахунок чи сейф. Правоохоронці та інші органи не отримують автоматичного доступу до інформації про те, скільки грошей є на картці чи які операції здійснювалися. Порівняймо з тим, що вже існує. Реєстри нерухомості та юридичних осіб – відкриті, земельний кадастр – теж. Ніхто не каже, що це зробило Україну поліцейською державою. Натомість реєстр рахунків і далі буде закритий. Доступ до нього надаватиметься лише уповноваженим органам за спеціальною процедурою, а кожен запит система автоматично фіксуватиме: хто, коли і на якій підставі шукав інформацію. Як перестати боятися Ми вже врахували слушний аргумент критиків та виставили додатковий запобіжник від зловживань. Саме тому держателем реєстру буде Мінфін, а не Державна податкова служба. ДПС є активною стороною в податкових суперечках, тож конфлікт інтересів там був очевидний. Натомість Мінфін – регулятор, а не стягувач. Окремо для тих, хто найбільше побоюється вільного доступу правоохоронців. У прикінцевих положеннях проєкту є норма: доступ до реєстру відкривається лише за пів року до вступу України в ЄС. Це дає депутатам можливість проголосувати за закон уже зараз і послати сигнал Євросоюзу про готовність рухатися далі. Навіть тоді, нагадаю, ідеться лише про ПІБ та назву установи. Нічого більше. Є ще один факт, який нівелює аргументацію критиків. Зараз, до появи реєстру, існує практика, коли правоохоронці можуть надіслати запит до Фінансового моніторингу і за лічені хвилини отримати значно більше, ніж номер рахунку і ПІБ користувача. Тобто доступ до інформації про фінансові операції вже є. Різниця лише в тому, що в разі створення реєстру доступ стане більш контрольованим та екологічним. Кожен запит має фіксуватися. Реєстр не створює інструмент стеження, а впорядковує і робить прозорішим той, що давно існує. Кого насправді лякає реєстр Якщо ви дочитали мою колонку до цього місця, то вже маєте достатньо інформації, аби зрозуміти, що проєкт №14327-д – це не про "більше реєстрів богу реєстрів". Українці щодня переплачують за міжнародні перекази. Цей закон не має на меті стеження за їх транзакціями, перевіряти кожну – титанічна і нікому не потрібна робота. Він про економію і зручний доступ до фінансової системи континенту. Кого найбільше непокоїть поява централізованого переліку рахунків без жодної інформації про рух коштів? Людину з прозорими офіційними доходами, яка ніколи не відчує існування цього реєстру, чи тих, чий добробут формується десь у мулі тіньової економіки і тримається на непрозорості та складності перевірки? Урешті-решт, голосування за закон про приєднання до SEPA – це не лише питання фінансового моніторингу. Це вибір: чия зручність нам, представникам громадян у парламенті, важливіша? Мільйонів, які щодня переплачують, чи тих небагатьох, кому прозорість некомфортна? Наш обов'язок – працювати в інтересах більшості.

Страховий поліс для журналіста: красива обіцянка чи реальний захист?

Економічна правда — 2026-06-16T12:30:00+03:00

Фінанси2026-06-16T12:30:00+03:00 У 2022 році до ст. 15 закону "Про державну підтримку медіа, гарантії професійної діяльності та соціальний захист журналіста" внесли норму про обов'язкове страхування журналістів на час відрядження в райони бойових дій та/або тимчасово окуповані території. Норма з'явилась. Далі – тиша. Лише у вересні 2025 року Міністерство культури та стратегічних комунікацій видало наказ, яким визначено порядок та умови страхування життя, здоров'я, працездатності журналістів та інших працівників суб'єктів у сфері медіа на період їх відрядження в райони ведення воєнних (бойових) дій та/або на тимчасово окуповані території України. Документ зареєстрований у Мін'юсті 14 жовтня 2025 року. Але проблема не лише в строках. Окупована територія: підтвердити страховий випадок неможливо Найбільший юридичний дефект наказу – його дія поширюється на відрядження не лише в райони бойових дій, а й на тимчасово окуповані території. Це дослівно відтворює формулювання ст. 15 закону, і це його головна проблема. Її суть: на тимчасово окупованих територіях неможливо отримати жодного легітимного документа, що підтверджував би факт настання страхового випадку. А ст. 102 закону "Про страхування" прямо вимагає: обов'язок підтвердження факту настання події покладається на страхувальника або іншу особу, визначену договором. Без належного підтвердження страховик не може визнати подію страховим випадком. А без цього немає правової підстави для виплати. Є ще один аспект, який під час підготовки цієї норми не врахували. Закон "Про охорону праці" зобов'язує роботодавця створювати безпечні умови праці. Направлення журналіста на окуповану територію створює ризик порушення обов'язку роботодавця щодо безпечних умов праці і, залежно від обставин, ризики юридичної відповідальності посадових осіб. А закон про тимчасово окуповані території суттєво обмежує або забороняє господарську діяльність там. Тобто юридично оформлене відрядження на окуповану територію – це сама по собі правова аномалія, для якої страхування не може служити рятувальним кругом. За таких умов сумлінний страховик навряд чи братиме на себе зобов'язання, які неможливо нормально виконати. А якщо договір і буде укладено, проблема просто перейде з етапу продажу поліса на етап виплати. Полон – неправильний термін та не нещасний випадок Згаданий наказ містить ще одну конструкцію, яку страхова спільнота просила вилучити: покриття поширюється на нещасні випадки під час перебування в полоні, а рішення страховика відкладається "до повернення застрахованої особи на територію України". Проблема в тому, що журналіст, відповідно до Женевської конвенції про поводження з військовополоненими, не є військовополоненим, а тому термін "полон" тут вживається не у юридичному значенні. Правильніше казати про незаконне позбавлення волі або утримання цивільного журналіста. Йому не надають нормальної медичної допомоги, умови утримання часто не відповідають навіть базовим санітарно-гігієнічним умовам, травми загоюються інакше і призводять до важчих наслідків, ніж за звичайних умов. Коли людина повернеться, буде неможливо достовірно встановити, що саме спричинило втрату працездатності або здоров'я – нещасний випадок у розумінні страхового закону чи наслідки умов утримання. А значить, ознаки страхового випадку неможливо встановити однозначно. Читайте також Страхування житла від воєнних ризиків: що пропонують компанії Для таких випадків є інший механізм – закон №2010-IX, який хоч і не є "журналістським", але може застосовуватися і до цивільного журналіста, незаконно утримуваного окупантами. За цим механізмом може надаватися державна грошова допомога, зокрема 100 тис. грн за рік перебування в місцях несвободи. Але це не страхування, а соціальна компенсація від держави. Аналогічна проблема – зі зникненням безвісти. Наказ передбачає, що рішення страховика про визнання випадку страховим і здійснення виплати або про відмову приймається після оголошення судом застрахованої особи померлою. Але самого такого рішення суду для страхування від нещасного випадку недостатньо. Суд вирішує питання юридичного статусу людини, але зазвичай не встановлює, що смерть настала саме внаслідок нещасного випадку або покритого воєнного ризику. А без підтвердження обставин події страховик не має правової підстави для виплати. Не тому, що не хоче, а тому, що закон не дозволяє замінити страховий випадок припущенням. 865 тис. грн замість повного захисту родини Наказ встановлює мінімальну страхову суму: 100 мінімальних місячних заробітних плат на дату укладення договору. За нинішнього розміру мінімальної зарплати – це 864,7 тис. грн, або 16,6 тис. євро за поточним курсом. Чи може це вважатися достатнім захистом життя журналіста і його родини? Очевидно, ні. Страхова сума в страхуванні від нещасного випадку покликана відобразити економічну втрату людини і її сім'ї. У страхуванні відповідальності ситуація інша: на момент укладення договору невідомо, хто постраждає і який у нього дохід. Але в страхуванні журналіста – конкретна застрахована особа відома, відомий її дохід, відома її посада тощо. Тому прив'язка до мінімальної зарплати – це не страховий принцип, а адміністративна зручність, що не має жодного відношення до реального захисту родини. Ми пропонували прив'язати страхову суму до 5-10-річного сукупного доходу конкретної застрахованої особи. Логіка проста: втрата годувальника з доходом у три-чотири рази вище мінімалки – це втрата у три-чотири рази більша, ніж та, яку покриває встановлений мінімум. Страхування має підтримати реальний добробут родини, а не констатувати трагедію символічною сумою. Держава зобов'язує – і сама ж ускладнює виконання Є ще одне питання, яке наказ не регулює, але яке неминуче виникне, як тільки редакції почнуть укладати договори для журналістів. Це оподаткування страхових премій. Податковий кодекс виключає з оподатковуваного доходу фізичної особи суми внесків на обов'язкове страхування. Логіка очевидна: якщо закон зобов'язує мати страхування, то страхова премія, яку платить роботодавець, не повинна ставати додатковим оподатковуваним доходом працівника. Новий закон "Про страхування" відмовився від старого формату "обов'язкових видів страхування" з переліком Кабміну і перейшов до системи класів страхування. Страхування журналіста – це клас 1 (від нещасного випадку), а обов'язковість укладення договору встановлена спеціальним законом. Чи визнає Державна податкова служба таку конструкцію достатньою підставою для звільнення від ПДФО та військового збору – питання відкрите. Публічного роз'яснення з цього питання наразі немає. Якщо редакція сплатить страхову премію за журналіста, а податкова потім кваліфікує це як додаткове благо працівника, може виникнути вимога нарахувати і сплатити 18% ПДФО та 5% військового збору із суми страхової премії як із додаткового блага працівника. Тобто держава одночасно зобов'язує страхувати і може фактично оподаткувати виконання цього обов'язку. Це питання має бути врегульоване прямо та однозначно і ще до того, як у редакцій виникнуть перші претензії від податківців. Хто перевірить, чи застраховані журналісти? Ні закон, ні наказ не визначають, хто контролює виконання цього обов'язку, які документи має зберігати роботодавець і що буде, якщо журналіста відправили у відрядження без страховки. Це не випадкова прогалина. Це вже типова українська проблема: норму прийняли, а механізм контролю не створили. В Україні був подібний досвід: страхування волонтерів, введене у 2015 році як окремий вид, за 2019 рік охопило по всій країні лише 46 договорів. Норма була – виконання не було – контролю не було – санкцій не було. Без відповіді на запитання "хто перевіряє і що за це буде" будь-яка обов'язкова вимога за кілька місяців перетворюється на рекомендацію. Добросовісні медіа страхуватимуть – великі, як НСТУ, вже проводили відповідні закупівлі через Prozorro. А частина малих і регіональних редакцій продовжить відправляти журналістів у небезпечні відрядження без жодного страхового захисту. Міжнародний фонд: добрий намір із правовою порожнечею всередині Поки законодавча конструкція залишається недосконалою, частину прогалини намагаються закривати громадські та донорські ініціативи. Найпомітніший приклад – Міжнародний фонд страхування журналістів – ініціатива шести українських громадських організацій, яка фінансується Європейським центром свободи преси та медіа (ECPMF) і Федеральним міністерством закордонних справ Німеччини. Фонд організовує безкоштовне страхування для журналістів незалежних медіа на час відряджень у зони бойових дій. Покриття – до 100 тис. дол. Для багатьох журналістів це справді шанс отримати хоч якийсь захист там, де український нормативний механізм ще не запрацював належним чином. Читайте також "Лікуйтесь самі", або чим обернеться відмова "Укрзалізниці" від медичного страхування працівників Але є важливий нюанс, який журналісти та їх керівництво часто не помічають. Наказ прямо вказує: договір страхування укладається зі страховиком, який має право здійснювати діяльність зі страхування на території України відповідно до закону "Про страхування". Це означає – тільки ліцензований НБУ страховик. Іноземна компанія, що не має ліцензії в Україні, під це визначення не підпадає. Редакція, яка покладається виключно на поліс Міжнародного фонду, формально не виконує вимогу закону. Не менш важливе практичне питання: хто захистить права журналіста або його спадкоємців у разі спору щодо виплати? НБУ не регулює іноземного страховика без української ліцензії. Якщо договір укладено за іноземним правом – захищати права доведеться в іноземній юрисдикції, іншою мовою, з іншими витратами та іншими строками. Чи готова родина загиблого журналіста до такого сценарію? Страхування – це не лише укласти договір та заяву і отримати виплату. Це ліцензія, нагляд, резерви, порядок врегулювання збитків, захист прав споживачів, контроль за посередниками. Якщо всього цього немає – людина тримає красиво оформлену обіцянку, а чи працює вона, стане зрозуміло лише після трагедії. Що потрібно виправити Перше. Вилучити з норм про страхування журналістів посилання на тимчасово окуповані території або чітко прописати механізм підтвердження страхових випадків у таких ситуаціях – поки такого механізму немає, норма є нежиттєздатною. Друге. Переглянути підхід до незаконного утримання та зникнення безвісти: або виробити спеціальний механізм підтвердження страхових випадків у таких обставинах, або чесно вилучити ці положення, щоб не створювати у людей хибних очікувань. Окремо треба визнати, що бюджетна компенсація не замінює страхування. За постановою уряду у разі смерті журналіста виплата становить 100 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, тобто 332,8 тис. грн у 2026 році, а у разі поранення, контузії, травми або каліцтва – до 50 прожиткових мінімумів. Це важлива соціальна гарантія, але не повноцінний страховий захист. Третє. Прив'язати страхову суму до реального доходу застрахованої особи, а не до мінімальної заробітної плати. Це відповідатиме страховій природі захисту від нещасного випадку. Четверте. Врегулювати податкове питання: страхові платежі роботодавця за договорами страхування, обов'язковість яких встановлена законом, мають бути чітко виключені з оподатковуваного доходу співробітників. П'яте. Визначити орган контролю, зафіксувати відповідальність роботодавця і встановити санкції за направлення у небезпечне відрядження без страхового покриття. Шосте. Вийти за межі бойових відряджень. Журналіст ризикує не лише на фронті: напади під час розслідувань, силове протистояння на акціях, погрози за висвітлення місцевих конфліктів – це системний ризик, який теж потребує страхового захисту.

Економіка блекаутів

Економічна правда — 2026-06-16T08:30:00+03:00

Енергетика2026-06-16T08:30:00+03:00 За останні роки громади пережили справжній бум малої генерації, до якої також відносять використання бензинових та дизельних генераторів. Україна перетворилась на світового лідера за кількістю імпортованих двигунів внутрішнього згоряння. Тільки за офіційними даними митниці, в країну завезли понад 900 тис. генераторів різної потужності. У перші фази системних відключень електроенергії це було єдиним тактичним порятунком. Лікарні, водоканали, школи й інші об'єкти соціальної інфраструктури оснащували будь-якими автономними джерелами живлення, щоб просто утримати життєдіяльність громад. Проте станом на 2026 рік накопичена статистика виявила глибоку фінансову пастку такого підходу. Перша хаотична хвиля енергетичної децентралізації, побудована на простому спалюванні нафтопродуктів, підійшла до своєї економічної межі, адже утримання громад на дизелі та бензині створює значний тиск на місцеві бюджети. Щоб зрозуміти масштаби фінансового тиску, достатньо подивитися на суху математику операційних витрат. За даними енергетичних аудитів, собівартість 1 кВт-год, виробленої промисловим дизельним генератором потужністю від 100 кВт до 250 кВт, сьогодні коливається в межах 16-22 грн. Це майже втричі дорожче за навіть підвищені комерційні тарифи для бізнесу та промисловості з централізованої мережі. Читайте також Як бізнесу вийти на енергоринок Коли міський водоканал чи обласна лікарня змушені працювати на дизелі хоча б 40-50 годин на місяць, додаткові витрати громади моментально виростають до сотень тисяч гривень. У масштабах країни це мільярди гривень платників податків, які буквально викидаються в повітря у вигляді тепла та токсичних вихлопів безпосередньо всередині житлових масивів. Перехід до концепції інтелектуальних мікромереж, де, з поміж іншого, паливні генератори також можуть бути присутні, є логічним кроком, але він вимагає значних стартових інвестицій. Середній показник CAPEX (капітальних витрат) для будівництва промислової гібридної системи під ключ в Україні становить 900-1200 дол за 1 кВт потужності, що для невеликих місцевих бюджетів є серйозним викликом. Саме тому ключовим фінансовим драйвером тут стає залучення міжнародних донорів та цільових грантів, які беруть на себе до 80-100% первинної вартості обладнання, перетворюючи енергобезпеку на пряму інвестицію в громаду. Звісно, розрахунки окупності таких систем мають враховувати погодні реалії: якщо влітку КВВП (коефіцієнт використання встановленої потужності) сонячної станції сягає 25-30%, то взимку під час блекаутів він опускається до 3–5%, змушуючи міста частково повертатися до спалювання палива. Проте навіть за умови зимового дефіциту сонця, комбінована модель мікромереж виявляється набагато життєздатнішою: за рахунок безкоштовної літньої та весняної генерації сукупні витрати громади на енергозабезпечення об'єкта протягом року скорочуються на 45-60%. Це доводить, що залучення міжнародного капіталу в розумні технології є стратегічно вигіднішим, ніж постійне субсидування звичайних паливних двигунів. Читайте також Як відновити енергетику після війни Одним із факторів, який поступово змінює підхід громад до резервного живлення, став механізм Net Billing у межах закону №3220-IX. Він дозволяє комунальним об'єктам частково компенсувати витрати на електроенергію за рахунок продажу надлишків власної генерації в мережу. Ця модель вже створює для громад та регіонів економічну мотивацію інвестувати не лише в дизельний резерв, а й у власну генерацію та системи накопичення енергії. Практичний досвід реалізації таких рішень в Україні вже дає змогу оцінити їхню реальну окупність. За даними моніторингу Energy Act for Ukraine, інтеграція накопичувачів суттєво знижує навантаження на місцеві бюджети. Зокрема, кейс відновленого ліцею в Бородянці на Київщині продемонстрував щорічне скорочення видатків громади на електроенергію та резервне паливо на рівні понад 7 тис. євро. Ще чіткіше фінансова різниця помітна на об'єктах критичної інфраструктури: запуск локальної сонячної станції на одному зі стратегічних водоканалів Кіровоградської області лише за перший місяць роботи зменшив витрати підприємства на купівлю палива для аварійних генераторів та зовнішні перетоки на понад 160 тис. грн. Після років енергетичної війни Україна входить у фазу, де головним питанням стає вже не наявність резервного живлення, а його економічна модель. І саме від того, чи зможуть міста перейти від спалювання дизеля до керованих локальних енергосистем, залежатиме не лише енергостійкість, а й фінансове виживання громад.

Як осідлати штучний інтелект

Економічна правда — 2026-06-15T16:30:00+03:00

В останні роки компанії із сфер, доступних сучасним системам штучного інтелекту, спостерігають відплив клієнтів, а їх працівники втрачають роботу. Якщо ви працюєте з комп'ютером і спробуєте доручити деякі ваші робочі завдання ШІ, ви переконаєтеся, що багато з них він виконає не гірше і точно швидше. У наступні роки види завдань, доступних ШІ, та якість їх виконання буде зростати. Утім, завжди будуть завдання, у яких людина матиме перевагу над ШІ. Щоб застрахуватися від майбутніх проблем та скористатися майбутніми можливостями, потрібно психологічно прийняти ці зміни і готуватися до них уже зараз. Спочатку про принципи, за яким функціонують сучасні системи ШІ. Передусім мова йде про генеративний ШІ на основі великих мовних моделей (ВММ). Може все, що може комп'ютер. ШІ-системи можуть працювати з редакторами, браузерами, електронною поштою, електронними таблицями та файлами. Якщо ви працюєте за комп'ютером, то все написане стосується вас. Правильно поставлене запитання – половина відповіді. Оскільки ШІ-системи побудовані на продовженні заданого тексту, якісно складений запит (prompt) змушує ШІ генерувати максимально адекватну відповідь (completion). Користувач обмежений умінням виражати свої ідеї природною мовою. Імовірнісна природа. ШІ побудований на прогнозуванні імовірностей різних сценаріїв, а саме – наступного слова в заданому тексті. Відповідно, він може генерувати нові ідеї. Через це інколи корисно надати ШІ кілька спроб відповіді на більш-менш однакові за змістом, але різні за формою запити, і обрати найкращу. Лише проміжні результати. Штучний інтелект надає напівсирий матеріал. Аби він став готовим продуктом, його повинна обробити людина. Механічні функції. ШІ гарно вчиться в роботі з шаблонами, тому він особливо ефективний у виконанні механічних, повторюваних, рутинних завдань: збирання даних, підготовка матеріалів, пошук закономірностей. Людські функції. ШІ наразі не може ухвалювати рішення, пов'язані з моральними цінностями та судженнями, людськими відносинами, особистою довірою. Правові функції. Юридична відповідальність за результати діяльності ШІ ще не визначена правовими нормами (помилкові кредитні рішення, купівля онлайн, доведення до самогубства), тому треба мати на увазі потенційні ризики. Кмітливий, але наївний стажер. ШІ варто сприймати як талановитих самовпевнених стажерів, у яких геніальні ідеї можуть поєднуватися з посередніми або комічними. Вони сповнені ентузіазму, але їм бракує досвіду. Їх роботу треба постійно перевіряти, бо не вони відповідають за кінцевий результат. Мізки плюс руки. Системи ШІ виконують ту роль, яку відіграють мізки в людей. Ефективне їх поєднання з роботами збільшить спроможності технології. Читайте також Останні дні соцмереж. Як штучний інтелект ламає інтернет Ось кілька практичних аспектів щодо використання ШІ в роботі. Сучасні технології ШІ надто нові і вони динамічно розвиваються. Ніхто не має готових "наукових рецептів", а "найкращі практики" ще не усталені. Це не стільки поради, скільки початкові кроки, щоб відчути цю сферу та підштовхнути себе до її опанування. Нескладно і недорого. Технології ШІ настільки молоді, що можна досягнути прогресу в практичних і теоретичних їх напрямках, маючи ідеї та експериментуючи. Вивчати їх можна самостійно, послуговуючись безкоштовними матеріалами, доступними онлайн. Їх використання субсидується компаніями-розробниками. Погані відмовки. Якщо вас зупиняє незнання програмування, англійської мови чи ще якихось технічних речей, значить, ви не зрозуміли всіх масштабів революції ШІ. За вашим запитом сучасні системи ШІ нададуть необхідну допомогу, включаючи покрокові інструкції, пояснення, переклад на іноземну мову. Парне письмо. Один з найпростіших видів застосування ШІ – писання. ШІ може створити і чорновий текст, і відредагувати текст, написаний людиною. Професійні інструменти для аматорів. Якщо вам потрібно створити продукт, використовуючи незнайомий інструмент, вам не обов'язково наймати дорогого спеціаліста. Системи ШІ можуть створити, як мінімум, першу робочу версію для початку практичного тестування концепції та отримання перших відгуків. Інтелектуальний партнер. Спробуйте використовувати ШІ як розумного співрозмовника для отримання об'єктивної думки і зворотного зв'язку. Один проєкт. Не намагайтеся трансформувати все й одразу. Виберіть один проєкт і доручіть його ШІ. Наприклад, створіть шаблон запиту на аналіз ваших пʼятьох головних конкурентів. Запускайте його раз на квартал та отримуйте звіти про зміни або зробіть щось подібне з узагальнення відгуків клієнтів. Розподіл завдань. Складіть перелік завдань, які ви робите протягом тижня, і подумайте, які з них може виконати ШІ, а які потребують людського судження. Коли з'явиться нове завдання, подумайте, як ШІ може допомогти його виконати. Проявіть ініціативу. Не чекайте вказівки від роботодавця, спробуйте самостійно експериментувати з ШІ. Імовірно, ви виявитеся єдиною людиною в кімнаті, яка вміє його застосовувати, і вас попросять очолити цей напрямок. Можливо, ви вирішите будувати власний бізнес, поєднуючи ваші попередні та нові вміння. Візьміть вихідний день, щоб "погратися" з ШІ. Спокійно і без поспіху поекспериментуйте з ШІ-інструментами, протестуйте власні ідеї, спробуйте реалізувати якийсь бізнес-процес. Це дозволить підвищити власну компетентність та впевненість у роботі з технологіями штучного інтелекту. Платні ШІ-моделі. За нинішніх темпів прогресу різниця між останнім поколінням систем ШІ та доступними безкоштовними версіями значна. Якщо можете собі це дозволити, використовуйте платні версії (близько 20 дол. на місяць). Стартап з нуля. ШІ – не магія. Скептично ставтеся до історій про створення стартапу за допомогою ШІ, який запропонував ідею, розробив бізнес-план, створив онлайн-магазин, купив рекламу і за кілька днів почав приносити прибуток. Агенти на основі ШІ. Це програмні оболонки навколо ВММ, спроможні автономно виконувати загальні багатокрокові завдання, зокрема, працювати з файлами на вашому комп'ютері. Зараз найпотужнішим вважається Сlaude Code від Anthropic. Початково він був призначений для генерації програмного коду. Великі технологічні революції, як нинішня у сфері ШІ, стаються дуже рідко. Не кожне покоління людей має шанс зустрітися з проривними відкриттями такого масштабу. Ба більше, саме в найближчі роки ці можливості будуть найширшими. Імовірно, що ці роки будуть найважливішими у вашому професійному житті. Не сприймайте це поверхнево. Якщо ви не задоволені своєю роботою і шукаєте нову, усе життя хотіли втілити якийсь проєкт, але він здавався надто складним, або просто шукаєте, куди інвестувати частину вільних коштів, розгляньте варіанти, пов'язані з ШІ. Цим ви можете принести багато користі і собі, і країні.

Кінець епохи невидимих доходів

Економічна правда — 2026-06-15T12:30:00+03:00

Після ухвалення Верховною Радою закону про оподаткування доходів, отриманих через цифрові платформи, інформаційний простір вибухнув обговореннями. У центрі уваги опинилися ліміти: 2 тис. євро і 30 продажів на рік, 10% ПДФО. Однак вся ця дискусія відволікає увагу від значно важливішої зміни. Новий документ, відомий як закон про OLX, стосується не стільки податку, скільки впровадження нової для України моделі податкового контролю. Саме ця зміна матиме найбільші наслідки для громадян, бізнесу та держави в найближчі роки. Від контролю декларацій до контролю даних Тривалий час податковий контроль будувався за простою логікою: людина отримувала дохід – держава очікувала, що він буде задекларований. Якщо виникали підозри щодо порушень, контрольний орган намагався встановити обсяг доходів і перевірити правильність виконання податкових обов'язків. Новий закон змінює філософію. Тепер держава менше покладатиметься на інформацію, яку повідомляє платник податків. Натомість вона отримуватиме значний обсяг відомостей від цифрових платформ. Головною зміною є не ставки податку, ліміти та кількість продажів, а нова архітектура податкового контролю. Мова не лише про OLX Для більшості українців OLX є найвідомішим прикладом цифрової платформи, через яку вони продають товари. Термін "податок на OLX" виявився настільки вдалим для заголовків, що значна частина суспільства почала сприймати новий закон як документ лише про продаж старих телефонів чи велосипедів. Насправді його вплив значно ширший. Він регулює роботу різних онлайн-сервісів, адже йдеться про всю електронну комерцію. Закон поширюється на маркетплейси, онлайн-сервіси, сервіси оренди житла, таксі та доставки. Держава отримала новий механізм доступу до інформації про значну частину економічної активності населення, яка ще кілька років тому залишалася поза її увагою. Саме тому новий закон слід розглядати не як локальну податкову новацію, а як частину глобального процесу цифровізації податкового контролю. Читайте також Booking, Bolt та OnlyFans: як уряд планує оподатковувати тих, хто заробляє на цифрових платформах? Раніше онлайн-сервіси лише надавали майданчики, а користувачі мали декларувати доходи. Тепер цифрові платформи зобов'язані збирати дані про заробітки користувачів, звітувати перед ДПС та автоматично утримувати податок. Виникає питання, яке майже не обговорюється: як держава буде оцінювати отриману інформацію? Закон детально регламентує порядок збору даних платформами та її передавання ДПС. Однак він не дає вичерпної відповіді на питання, які матимуть ключове значення для майбутньої практики. Коли продаж особистих речей перетворюється на підприємницьку діяльність? Які критерії свідчать про систематичне отримання прибутку? Чи враховуватиметься тип товарів? Чи матиме значення реклама та інші ознаки комерційної діяльності? Саме навколо цих питань формуватиметься податкова та судова практика. Де виникнуть найбільші ризики Парадоксально, але найбільші питання навряд чи виникатимуть у великого бізнесу. Він, зокрема, й самі цифрові платформи, давно живе в умовах податкового контролю, комплаєнсу та фінансового моніторингу. Найбільші труднощі можуть виникнути в осіб, які не вважають себе підприємцями. Тобто в людей, які продають товари через інтернет, здають житло, надають послуги чи продають товари. Обороти таких продавців на різних платформах можуть сягати кількох мільйонів гривень на рік. Саме вони можуть опинитися в зоні, де закон працює, а чіткі правила його застосування ще не сформовані. Практика нормотворення не раз демонструвала, що найбільша кількість спорів виникає там, де законодавство містить оціночні категорії та залишає простір для різного тлумачення. Що буде далі Публічна дискусія навколо нового закону зосереджена на лімітах та ставках податку, проте це лише верхівка айсберга. Через кілька років або й раніше основною темою дискусій під куполом Верховної Ради будуть такі питання. Де проходить межа між приватною економічною активністю та підприємницькою діяльністю громадянина? Де проходить межа між випадковим доходом і систематичним отриманням прибутку? Де проходить межа між правом держави контролювати доходи і правом людини вільно розпоряджатися майном? Ми спостерігаємо значну трансформацію. Держава поступово переходить від моделі, у якій вона переважно перевіряла декларації, подані платником податків, до моделі, у якій вона отримує дані автоматично. Саме ця зміна має значення. Проте найбільш загадкове питання – як зміниться логіка податкового контролю після того, коли держава побачить те, чого вона раніше не бачила.

Як отримувачу гранта уникнути криміналу

Економічна правда — 2026-06-15T08:30:00+03:00

В Україні є низка програм для підтримки бізнесу, зокрема, гранти, програми відновлення, "Зроблено в Україні". Це одні з небагатьох ініціатив, які працюють. Коли за ініціативи премʼєр-міністерки Юлії Свириденко та Федерації роботодавців України була запущена політика підтримки, логіка була простою і правильною: держава повинна не просто реагувати на кризу, а інвестувати у виробництво, не обмежуватися регулюванням, а створювати умови для розвитку. Саме тому програма "Зроблено в Україні" стала не черговою декларацією, а інструментом підтримки бізнесу. Уперше за довгий час бізнес отримав доступ до фінансового ресурсу, який дозволяє не тільки виживати, а й масштабуватися. Підприємства почали модернізувати виробництва, купувати обладнання, запускати виробничі лінії, відновлювати і перебудовувати діяльність в умовах війни. Мова йде про гранти на розвиток переробних підприємств, які можуть сягати 8 млн грн. Для підприємств, які зазнали втрат унаслідок війни, передбачене фінансування до 16 млн грн. Такі кошти можуть суттєво впливати на економічну спроможність бізнесу, його існування та подальший розвиток. Разом з отриманням коштів змінюється рівень відповідальності. Чим більший ресурс надає держава, тим більш детально вона контролює його використання. У цьому місці починається те, про що зазвичай не говорять публічно. Проблема полягає в тому, що поняття "держава" часто сприймається як щось єдине, як структура з узгодженою логікою дій. Насправді це різні інституції з різними функціями і різним підходами до оцінки одних і тих самих процесів. Є органи, які реалізують економічну політику: Міністерство економіки, уповноважені банки, державні програми підтримки. Їх завдання – розвиток бізнесу, створення робочих місць, формування податкової бази. Є органи досудового розслідування, які перевіряють, чи є в діях бізнесу ознаки порушення закону. Саме на перетині цих двох абсолютно різних за своєю логікою та кінцевою метою завдань виникає основний ризик для підприємця. Почнемо з базового розуміння процесів. Один з основних – органи досудового розслідування не працюють у вакуумі, їх дії часто є продовженням системи контролю, закладеної в механізм використання бюджетних коштів. Цільове використання грантів контролюється на кількох рівнях. Уповноважений банк супроводжує всі фінансові операції і перевіряє відповідність витрат умовам договору. Міністерство економіки як розпорядник коштів моніторить виконання програми. Окремо діє система державного фінансового контролю. Зокрема, Державна аудиторська служба під час перевірок може виявляти порушення або ознаки нецільового використання бюджетних коштів.Тоді складається акт, інформація з якого може потрапити до правоохоронних органів. Орган досудового розслідування, отримавши ці дані, вносить відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань. З цього моменту мова йде не про перевірку або аудит, а про кримінальне провадження з усіма негативними наслідками. Стандартна процедура виглядає так. Слідчі направляють запит на підприємство для отримання договорів, специфікацій, актів, платіжних документів, які підтверджують факт придбання матеріальних цінностей для розвитку або відновлення підприємства. Ці документи стають базою для оцінки його дій. Саме на цьому етапі варто формувати першу лінія захисту, проте 90% підприємств та їх адвокатів цього не роблять. Типова помилка в тому, що компанії починають надавати документи без попередньої правової оцінки та сформованої позиції. Ігнорується той факт, що будь-який документ у кримінальному провадженні сприймається не як пояснення, а як доказ. Саме в цей момент доцільно залучати фахових адвокатів, які спеціалізуються на white-collar crime, зокрема на захисті в справах за статтями 191, 210 та 364 Кримінального кодексу України. Читайте також Наліво і направо. Влада підтримає українців грішми, яких немає Наступний етап – призначення експертизи. Слідчий направляє матеріали до державної експертної установи. У проведенні експертизи беруть участь експерт-товарознавець та експерт-економіст. Вони повинні встановити, чи відповідає вартість придбаного обладнання середній ринковій вартості. Методологія визначення виглядає формально обґрунтованою. Експерт направляє запити виробникам, які можуть реалізовувати аналогічне обладнання, отримує відповіді з цінами і визначає середню ринкову вартість шляхом усереднення. Однак такий підхід часто не враховує індивідуальні умови угоди, фактори, які формують ціну для бізнесу: комплектацію, технічні характеристики, інженерні рішення, умови поставки, строки виконання, сервісне обслуговування. Це розуміє власник бізнесу та посадові особи, але слідство на це заплющує очі. У результаті формується узагальнений показник, який не відображає специфіку контракту. Якщо ціна, за якою підприємство придбало обладнання, перевищує визначену експертизою, це може бути розцінено як завдання збитків державі. Ця різниця стає основою версії про нецільове використання бюджетних коштів та потенційної кримінальної відповідальності за ст. 191 Кримінального кодексу. Таким чином, підприємство, яке діяло в межах господарської доцільності, опиняється в площині кримінального процесу. Тепер згадайте про різницю підходів, про яку я розповідала на початку статті. У бізнесі рішення оцінюється з точки зору ефективності, у кримінальному провадженні – з точки зору доказовості. Саме ця різниця стає причиною більшості проблем і небажання представників органів досудового розслідування дивитися на проблему глибше. Значна частина таких справ виникає не через умисел, а через відсутність належної підготовки. Доцільно заздалегідь проводити незалежну оцінку вартості обладнання, яке планується придбати за грантові кошти. Мова йде не лише про великі виробничі лінії, а про всі активи, що становлять істотну частину фінансування. Це дозволяє сформувати власну доказову базу ще до виникнення питань. Коли через певний час виникає питання щодо "ринкової вартості", підприємство вже має обґрунтований незалежний висновок. Це бажано зробити в державній судовій експертній установі. Часто саме це визначає, чи буде справа взагалі. Основна помилка в тому, що бізнес концентрується на отриманні гранту. Насправді ключове завдання – правильне використання коштів і здатність це довести. Фінальна оцінка надається не в момент отримання грошей, а значно пізніше. До подання заявки варто поставити собі просте питання: чи зможете ви обґрунтувати кожну витрачену гривню з точки зору кримінального процесу. Відповідь на нього визначає реальну ціну державного фінансування.

Портрет майбутнього управителя "Моршинської"

Економічна правда — 2026-06-12T16:30:00+03:00

Влада2026-06-12T16:30:00+03:00 15 травня Агентство з розшуку та менеджменту активів (АРМА) оголосило на Prozorro конкурс з відбору управителя найдорожчого і найбільш комерційно привабливого активу у своєму портфелі – виробника мінеральної води "Моршинська". Подавати документи можуть усі охочі підприємниці, які відповідають критеріям відбору, до 26 червня. Договір діятиме п'ять років (до 31 травня 2031 року). Давайте подивимось, які ж вимоги до управителя "Моршинської" висуває АРМА. Невідповідна кваліфікація Перше, що впадає в око, – агентство шукає операційного директора виробництва (СОО), а не професійного управлінця капіталом, як-от інвестиційні компанії та фонди Horizon Capital, Sigma Bleyzer, Dragon Capital, Concorde Capital. Річ у тім, що суд заарештував і передав в управління АРМА акції, зокрема ПрАТ "Індустріальні та дистрибуційні системи", ПрАТ "Моршинський завод мінеральних вод "Оскар" та ПрАТ "Миргородський завод мінеральних вод". Читайте також Аукціони АРМА на "Прозорро.Продажі" завдали збитків державі на 1,2 мільярда Натомість у тендерній документації агентство вимагає від кандидатів в управителі цінними паперами (акціями) підтвердити мінімум трирічний досвід підприємництва у сфері оренди або посередництва щодо рухомого та нерухомого майна. Абсолютно нелогічно, що АРМА взагалі не вимагає від майбутнього управителя досвіду професійної діяльності у сфері управління корпоративними (майновими) правами. Розмите формулювання У тендерній документації вимагається, щоб кандидат в управителі мав "досвід управління підприємствами або активами у одній або декількох із таких сфер: FMCG (товари повсякденного попиту); харчова промисловість; дистрибуція товарів; управління корпоративними правами або великими підприємствами". З одного боку, це дещо покращує ситуацію, а з іншого – формулювання "у одній або декількох із таких сфер" створює юридичну "лазівку". Через сполучник "або" тендер може виграти компанія, яка має досвід лише у дистрибуції (наприклад, склад побутової хімії) або лише у виробництві, і при цьому абсолютно не вміє управляти акціями. Також жодним чином не уточнюється, як саме має підтверджуватися цей досвід і протягом якого періоду він мав набуватися. Якщо компанія один рік керувала збитковим заводом, то виходить, що формально вона відповідає кваліфікаційним вимогам. Обмеження конкуренції Переможець конкурсу повинен буде надати банківську гарантію на 101,1 млн грн як засіб забезпечення виконання своїх зобов'язань, яка діятиме до 31 травня 2031 року. Для її оформлення йому доведеться заморозити в банку щонайменше 30 млн грн "живих" коштів, а решту 70 млн грн забезпечити заставою рухомого та нерухомого майна. Це майно буде повністю заблоковане на 5 років: його не можна буде продати для оптимізації структури власного бізнесу або використати як забезпечення для отримання оборотних кредитів і фінансування нових інвестиційних проєктів. Така жорстка застава обернеться колосальними втратами, які за 5 років сягатимуть понад 80 млн грн. Ці збитки виникнуть через знецінення заморожених коштів, упущену вигоду від їхнього вилучення з обороту, блокування нерухомості, а також щорічну комісію банку за видану гарантію разом із витратами на обов'язкову щорічну переоцінку та страхування заставленого майна. Вузьке горлечко Тендер із такою вимогою щодо забезпечення може зацікавити тільки дуже велику компанію з бездоганною репутацією, високим кредитним рейтингом та стабільним фінансовим потоком, яка зможе отримати від банку незабезпечену гарантію. За такої умови кошти й майно не заморожуються, а банк бере на себе ризик під фінансове поручительство самої компанії. Ідеться про бізнес із річним доходом від 1,5 млрд грн, для якого сума гарантії не перевищуватиме 10% від річного чистого прибутку. Такі компанії повинні мати стабільні щомісячні обороти, що в рази перевищують суму забезпечення, повністю відсутню прострочену заборгованість за кредитами та іншими зобов'язаннями, а їхні офіційні фінансові звіти за останні роки мають показувати стійкий чистий прибуток. Такими компаніями можуть бути, наприклад, ритейл-мережі та дистриб'ютори FozzyGroup ("Сільпо") й "АТБ-Маркет", агрохолдинги і виробники продуктів харчування МХП ("Миронівський хлібопродукт") та Kernel, кондитери й харчовики Roshen і "Яготинське". Фінансова пастка Управитель "Моршинської" зобов'язаний на 5 років укласти на користь АРМА два договори страхування на суму оцінки акцій (5,5 млрд грн): перший – безпосередньо цінних паперів, другий – власної відповідальності перед третіми особами. Залежно від фінансового становища емітента акцій та переліку страхових ризиків страхування акцій за середньою ставкою 0,2% коштуватиме 10,1 млн грн на рік (50,5 млн грн за 5 років). Страхування відповідальності за шкоду цінним паперам чи третім особам унаслідок рішень, дій чи бездіяльності управителя за середньою ставкою 0,25%, обійдеться у 12,6 млн грн на рік (63,1 млн грн за 5 років). На думку агентства, бізнес має нести мільйонні витрати на страхування чужих активів без гарантій компенсації. Отримання доходу можливе лише раз на рік через дивіденди, яких через ринкові та воєнні чинники може не бути. Насправді їх гарантовано не буде, бо АРМА планує весь чистий прибуток групи IDS Ukraine спрямувати на купівлю облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП). Знищення ліквідності Окремої уваги заслуговує підготовлений агентством Орієнтовний план управління акціями, який вимагає від управителя спрямувати на купівлю ОВДП 2,19 млрд грн нерозподіленого прибутку групи IDS Ukraine за 2023–2025 роки. Водночас фактичний залишок коштів на рахунках компаній станом на 31 грудня 2025 року становив лише 1,74 млрд грн. Така вимога свідчить про: Фінансову некомпетентність: бухгалтерський нерозподілений прибуток ототожнюється із пачками грошей, які лежать у сейфі чи на депозитному рахунку в банку, ігноруючи те, що цей ресурс уже залучений в операційний оборот компаній. Ризик дефолту: спустошення всіх рахунків під нуль паралізує операційну діяльність усієї групи IDS Ukraine і гарантовано зупинить виробництво мінеральної води. У компаній не буде коштів на закупівлю сировини, пляшок, етикеток, оплату електроенергії, палива для логістики тощо. Штучне доведення до банкрутств: таке вимивання капіталу прямо суперечить головній меті управління щодо збереження та збільшення економічної вартості акцій. Негативні наслідки: зупинка виробництва призведе до недоотримання державним бюджетом податкових надходжень (понад 1 млрд грн на рік) та залишить без доходу понад 2 000 працівників. Паперовий підхід Запропонований АРМА Орієнтовний план управління акціями передбачає, що витрати управителя складатимуть лише 1 000 грн на місяць. Таке заниження є економічно необґрунтованим, оскільки повністю ігнорує реальну структуру операційних та обов'язкових витрат професійного управителя, до яких належать: обслуговування банківської гарантії на 101,1 млн грн; витрати на страхування акцій та цивільно-правової відповідальності перед третіми особами на 113,6 млн грн; оплата праці залученого персоналу управителя; поточні операційні та адміністративні витрати. Грошове самогубство Відповідно до чинного законодавства, управитель має право на винагороду, а також на відшкодування необхідних витрат, понесених у зв'язку з управлінням активами, які утримуються безпосередньо з доходів від використання таких активів. Залишок коштів перераховується до державного бюджету. Таким чином, доходи від управління активами спрямовуються у такій черговості: першочергово – на покриття витрат управителя, у другу чергу – на виплату його винагороди, а решта акумульованих коштів перераховується до державного бюджету. Однак у випадку з "Моршинською" єдиним потенційним доходом від управління є дивіденди, які виплачуються раз на рік. Тобто, доки цього не відбудеться, протягом усіх інших місяців року офіційний дохід від управління дорівнюватиме нулю. Читайте також Кейс "Моршинської": як держбюджет недоотримує мільярди гривень Отже, більшу частину року управитель не отримуватиме ні відшкодування витрат, ні винагороди. А з огляду на те, що 2,19 млрд грн нерозподіленого прибутку групи IDS Ukraine за 2023–2025 роки управитель зобов'язаний спрямувати на купівлю ОВДП, у найближчий рік він узагалі буде позбавлений будь-яких надходжень. При цьому, згідно з вимогами тендеру, у разі відсутності доходу управитель зобов'язаний щомісяця витягувати з обороту власного основного бізнесу та перераховувати до держбюджету гарантійний платіж у розмірі 84,1 млн грн (1,09 млрд грн на рік). Токсичні відносини За умовами конкурсу, АРМА має право в односторонньому та позасудовому порядку достроково припинити договір лише за 10 днів (керуючись оціночним критерієм "неефективності" управління). Натомість, якщо сам управитель опиниться в ситуації неможливості виконання зобов'язань (наприклад, через банкрутство), він зобов'язаний письмово попередити про це агентство щонайменше за три місяці. Тобто АРМА може усунути управителя за 10 днів, тоді як останній, навіть зазнаючи колосальних збитків через несправедливі умови договору, буде змушений продовжувати управляти акціями, нести поточні витрати та щомісяця сплачувати гарантійний платіж у розмірі 84,1 млн грн ще впродовж 90 днів після офіційного повідомлення про відмову від договору. Загальні висновки Виходячи з усього вищесказаного, ось так виглядає управитель акцій "Моршинської", якого шукає агентство. Він: немає досвіду у виробництві мінеральної води, а також у сфері професійного управління корпоративними правами та цінними паперами; готовий завдати своєму бізнесу збитків у розмірі 80 млн грн через п'ятирічне заморожування власних активів на 101,1 млн грн для надання та обслуговування банківської гарантії; згоден нести 113,6 млн грн витрат на страхування чужого майна без жодних гарантій отримання компенсації у майбутньому; погоджується щонайменше рік працювати без винагороди та відшкодування поточних операційних й адміністративних витрат; готовий повністю спустошити всі рахунки групи компаній IDS Ukraine через купівлю ОВДП, усвідомлюючи, що це миттєво паралізує їхню діяльність, зупинить заводи та штучно доведе "Моршинську" до банкрутства; здатний, не маючи упродовж року доходу від управління, щомісяця вилучати з обігу власного основного бізнесу та перераховувати до держбюджету гарантійний платіж у розмірі 84,1 млн грн; згоден працювати за умов, коли АРМА може будь-якої миті в односторонньому та позасудовому порядку розірвати договір лише за 10 днів, керуючись оціночним критерієм "неефективності".

Як автоматизувати продажі

Економічна правда — 2026-06-12T12:30:00+03:00

Візьмемо для наочності невеликий ecommerce. Як проходить день власника? Зранку відкриває сайт та перевіряє замовлення, які прийшли ввечері, вночі. Потім йде в кабінет на Rozetka, перевіряє замовлення там. Й потім по ланцюжку на Епіцентрі, Kasta, Prom, Olx, Алло і т.д. Відкриває Instagram й дивиться, що написали в дірект. Усім відповідає, надсилає фото товарів, уточнює по кольорах, розміру, логістиці, відправляє платіжні посилання або реквізити. Після перевіряє чати в Telegram, Viber, Facebook Messenger, WhatsApp, де клієнти також щось питають. Замовлення зводяться в Excel або Google Sheets. З таблиці їх потрібно перенести в кабінети "Нова пошта", "Укрпошта", щоб сформувати ТТН. Далі усе пакується на складі або передається постачальникам. Власник контролює оплати, складські залишки, відписує покупцям по статусах. Також опрацьовує нові замовлення. І ось так кожен день. Про яке масштабування може йти мова, коли ми вручну обслуговуємо процеси? Менеджерити 10 вкладок на день "шкідливо для здоров'я" Жарт, звичайно, але впевнений, що ця рутина знайома кожному, хто має ще не великі обороти й до 150 замовлень щомісяця. Якщо більше, то ви навряд чи в такому форматі справляєтесь взагалі. Авжеж, постійне перемикання між контекстами поглинає. Наведу показове дослідження від Каліфорнійського університету про фахівців, що концентрують увагу на екранах – так ось в середньому 25 хвилин потрібно людині, щоб відновити перерваний проєкт. Саме тому це виснажує підприємців, які перемикаються між табличками. На старті, певна річ, Excel – варіант чудовий, і краще мати ексельку, аніж не мати нічого. Однак ви пройдете показник 1000+ замовлень, і ця табличка буде довго завантажуватись, зависати, ви почнете помилятися в формулах, щось випадково видаляти. А статистику порахувати, як ви це зробите? Як подивитися аналітику по категорії, по конкретному SKU, по менеджеру, по джерелу продажів? З таблиці ви цього не витягнете швидко, а без адекватної аналітики масштабуватися у 2026 році не вийде. Операційний хаос: класичні питання Візьмемо три питання від покупців, які регулярно прилітають малому бізнесу. Вам це дасть розуміння, чому потрібно думати про автоматизацію. Отже, питання звучать так: Коли відправите моє замовлення? Ви відправили на відділення №1, а я просив №2. Чому? Як це товару немає, адже я вже сплатив? Виправдання опустимо, адже справжні відповіді, зазвичай, у підприємця будуть такими: Забув відправити, бо загубив переписку. Клієнт писав в Instagram, потім нагадував в Telegram, а менеджер десь відволікся й усе пропустив. Неправильно оформив замовлення. Переносили дані з таблички в табличку й зробили помилку. Замовлення або не поїхало або поїхало не туди. Не оновив залишки. Продаємо на різних майданчиках, і на одному маркетплейсі продали, а на інших забули прибрати картку товару. Класика, особливо якщо продаєте по дропшипінгу. Читайте також Чому 90% AI-проєктів не приносять грошей Втім за кожним факапом у нас витрати. Повернути товар – лише на логістику від 70 до 200 грн. Скасоване замовлення на маркетплейсі – зниження рейтингу продавця, і, подекуди, штраф. Незадоволений клієнт – в кращому випадку мовчання, в гіршому – відгук, який будуть бачити інші. Ми рахували вартість залучення клієнта в українському ecommerce, так ось новий покупець коштує у 5-7 разів дорожче, аніж повернення існуючого. Маю на увазі, що загублений лід – це не одна покупка, це ланцюжок продажів, яких вже не буде. А скільки клієнтів у вас губиться щомісяця через ручну роботу, забуті переписки, неоновлені залишки? Автоматизація: від групування до тригерів та AI Коли наважуєтесь піти від Excel, то спочатку закриваєте комунікаційні дірки. Фіксуєте все, що з'їдає час й зводите канали продажів в єдиний інбокс. Проте звести дані – це, я вважаю, лише базове групування. Справжня автоматизація починається тоді, коли система працює через тригерні сценарії, а згодом – через AI. Спробую розібрати цей шлях покроково: Крок перший – базове налаштування та синхронізація. Так, перш ніж запускати складні алгоритми, необхідно вибудувати фундамент. Це базове групування, і на цьому етапі ви синхронізуєте між собою усі джерела продажів: маркетплейси, інтернет-магазин, соцмережі, месенджери. Наводите лад у залишках онлайн-складу та картках товарів. Ніякого ручного перенесення та створення ТТН. Крок другий – тригерна автоматизація. Якщо простими словами, то це алгоритм, за яким певний тригер запускає автоматизовану дію (грубо кажучи, стається подія А – автоматично запускається подія Б). Читайте також Як AI-інструменти змінюють продажі Можна різне сюди віднести. Наприклад, автоматизацію оплат (коли замовлення сплачене, система розпізнає платіж й переводить його у статус "Готово до відправки"), супровід доставки (нагадування, що посилка чекає у відділенні вже Х днів), збір відгуків (клієнту надходить сповіщення з проханням залишити відгук на Google Maps) тощо. Насправді, тригерів можна придумати безліч, залежить від процесів. Крок третій – AI-автоматизація. Наступним рівнем стає передача рутинного контролю в руки AI. Візьмемо, для прикладу, задачі по контролю якості та аналізу діалогів. Якщо раніше доводилося наймати окремого оператора, який вручну прослуховував дзвінки та перечитував чати, то тепер AI може аналізувати 100% текстових і голосових комунікацій, миттєво оцінюючи роботу персоналу за чек-листами та підсвічуючи помилки. Крок четвертий – AI-агенти. Найвищий рівень автоматизації, й тут маємо уточнити, що це вже не просто робота з мовною моделлю. AI-агент – функціональний інструмент, здатний виконувати конкретні дії. AI-агент може виступати в ролі sales-менеджера або спеціаліста підтримки. Тобто він не лише відповідає словами в чаті, а, скажімо, аналізує базу знань магазину, перевіряє онлайн-склад й самостійно веде клієнта до покупки. Вже існують кейси, коли AI-агент допомагає підібрати розмір одягу за параметрами, пропонує супутні товари або миттєво відповідає щодо статусу замовлення та термінів (для цього він структурує інформацію у вашій CRM). Проте скажу, що попри хайп, успішні кейси з AI-агентами в українському МСБ зустрічаються рідко. Вартість помилки тут коштує грошей, й потрібно прискіпливо налаштовувати, слідкувати, адже багато чутливих даних. Як обрати свій інструмент? Відштовхуйтесь від потреб, а не від абстрактного набору функцій. Не потрібно купувати складний софт лише тому, що він популярний у великих бізнесах. Дивіться в сторону українського IT. За останні роки наш ринок зробив колосальний стрибок, і функціонально українські IT-системи не поступаються західним і коштують при цьому значно дешевше. Для порівняння: продукти з США чи ЄС вже інколи просять від 70 дол за 1-го користувача щомісяця, що для підприємців в Україні є серйозною статтею витрат. Читайте також Як автоматизувати продажі товарів Якщо бізнес невеликий, обирайте хмарну систему, яку можна запустити й налаштувати самостійно за інструкціями. Пастка, у яку часто потрапляють – залучення дорогих інтеграторів та програмістів для створення кастомного софту з нуля. У результаті процес розтягується на місяці, бюджет тане, а система так і не працює На старті вам потрібна максимальна доступність, швидкість. Зауважу, що чим раніше ви приберете рутину, об'єднаєте канали та налаштуєте базові тригери, тим швидше зможете масштабуватися. Зараз виграє той, хто оперативно керує даними й автоматизованими процесами, а не тоне в хаосі табличок.

Як не проґавити ШІ-економіку

Економічна правда — 2026-06-12T08:30:00+03:00

Україна входить у нову економічну реальність, де головним ресурсом стає не капітал, а електроенергія. Штучний інтелект, який ми звикли сприймати як цифрову надбудову, перетворився на важку промисловість з мегаватами споживання, мільярдними інвестиціями та конкуренцією за доступ до розетки. Парадокс: маючи одну з найбільших атомних генерацій у Європі, Україна водночас програє глобальну боротьбу за ШІ-інфраструктуру через ціну, швидкість підключення і відсутність спеціального режиму доступу до енергії. У світі, де незначна різниця у вартості кіловат-години визначає долю інвестицій на десятки мільярдів доларів, Україна або створить власні енергетичні ШІ-зони біля АЕС, або спостерігатиме, як новий індустріальний цикл формується за її межами з усіма наслідками для економіки, безпеки і навіть інформаційного суверенітету. Переможе найшвидший У світі триває інфраструктурна війна. Глобальний капітал шукає, де припаркувати мільярди доларів у будівництво ШІ-дата-центрів нового покоління. У цих перегонах виграє не найбагатший, а той, хто дасть швидкість і дешевшу розетку. Недавно наша компанія уклала велику тристоронню угоду з американськими та польськими партнерами. Ідеться про будівництво в Польщі одного з найбільших у Європі ШІ-дата-центру на 300 МВт. Вартість проєкту – майже 14,5 млрд дол. З них близько 2,5 млрд дол. спрямують на будівництво фізичної модульної інфраструктури, 10-12 млрд дол. – на закупівлю надпотужного серверного обладнання та GPU-кластерів останнього покоління на базі рішень NVIDIA. Читайте також Щось пішло не так. Перше у світі регулювання штучного інтелекту відтерміновують Для розуміння масштабу: 300 МВт – це в 75 разів більше, ніж потужність найбільшого комерційного дата-центру в Україні ("Парковий" оперує в межах 4 МВт). Ми будуватимемо цей об'єкт у Бельсько-Бялі та керуватимемо ним. Чи є шанс після війни розгорнути такий кампус під Харковом, Хмельницьким, Одесою чи Рівним? Відповідь цинічна і проста: це залежить від вартості електрики. Чому тікає капітал Будь-який великий західний інвестор, як-от Microsoft, Amazon чи OpenAI, обираючи локацію для розміщення ШІ-потужностей, ставить три питання: скільки коштує кіловат, чи є зараз вільна потужність і як швидко нас підключать до мережі. У Техасі операторам пропонують готові майданчики з доступом до сотень мегават за ціною 4-5 центів за кВт-год. У Норвегії йдеться про 3 центи. У Казахстані, який створює "долину дата-центрів" у степу, тариф становить близько 2,5 цента. Україна ж, маючи одну з найбільших атомних генерацій Європи, продає електроенергію своїй промисловості дорожче, ніж країни, які не мають атомної генерації. Комерційний тариф для бізнесу часто перевищує 20 центів за кВт-год. Різницю між низькою собівартістю атомної генерації та ціною для промисловості з'їдає система тарифів, мережевих платежів, посередників і регуляторної ренти, яка десятиліттями формувалася навколо українського енергоринку. Собівартість електроенергії на українських АЕС становить 3-4 центи, але поки ця електрика доходить до споживача, її ціна зростає в рази. Це притому, що Україна досі посідає друге місце в Європі за обсягами атомної генерації після Франції. Ми маємо дешеву, стабільну та низьковуглецеву енергію, яка могла б стати фундаментом нової індустріальної економіки. Однак інвестор не купує "атомну перевагу" як політичну декларацію. Він купує рахунок за електроенергію. Металургія XXI століття Аби позбутися ілюзій, що дата-центр – це "кімната із серверами", варто глянути на його технічні параметри. Це гігантське навантаження: кампус на 100-300 МВт споживає електроенергії, як середнє обласне місто або великий меткомбінат. Це рідинне охолодження: замість кондиціонерів підводяться закриті системи труб із теплоносієм, які безперервно знімають екстремальне тепло з процесорів. Це багатомільярдні інвестиції, де залізо оновлюється кожні чотири-пʼять років. Це індустріальне виробництво. Різниця лише в тому, що замість чавуну "завод" конвертує гігавати електроенергії в інтелектуальний продукт – обчислення. Будують такі "заводи" тільки там, де енергосистема дозволяє масштаб. Хто контролюватиме смисли Коли ми говоримо про дата-центри, багато хто у високих кабінетах вважає це чимось профільним для IT-індустрії. Це не так. Власна ШІ-інфраструктура – це питання інформаційної суб'єктності та національної безпеки держави. Росія давно воює не лише ракетами, а й інфраструктурою впливу: від медіа та соцмереж до алгоритмічних систем. ШІ стане наступним рівнем цієї війни. Через кілька років ШІ впливатиме на свідомість суспільства сильніше, ніж усі сучасні медіа та соцмережі разом узяті. Люди вже запитують у ШІ не лише рецепти, а й аналітику політичних процесів та оцінку історичних подій. Змоделюймо ситуацію. Війна закінчилася, але Україна не побудувала великі дата-центри через дорогу електроенергію та бюрократію. Натомість їх масово звели на території Росії, де енергія дешева. Через кілька років геополітика зміниться і санкції з технологічного сектору агресора частково знімуть. Глобальні ШІ-моделі маршрутизують запити користувачів на найближчі та найдешевші серверні вузли. Коли євросоюзівський чи американський студент запитає в ChatGPT або Gemini: "Розкажи про передумови війни в Україні", а запит оброблятиметься в дата-центрі, розташованому на території окупанта, яку відповідь отримає користувач? Він отримає м'яко згенерований ворогом наратив. Читайте також Китайський ШІ наступає тихо і небезпечно. Як США та ЄС програють конкуренцію У XXI столітті суверенітет визначатиметься не лише кордонами та армією. Його визначатимуть дата-центри, енергосистеми та моделі штучного інтелекту. Якщо Україна не побудує власну ШІ-інфраструктуру, за нас це зроблять інші включно з державами, які роками використовують інформацію як зброю. Висновок простий: хто володіє залізом для ШІ, той контролює інформаційний простір. Якщо ми не матимемо власних обчислювальних потужностей світового масштабу, ми добровільно програємо смислову війну майбутнього. Потрібен закон Щоб перетворити Україну на головний ШІ-хаб Європи після перемоги, нам потрібні не абстрактні бізнес-форуми, а конкретне парламентське рішення: закон про створення спеціальних енергетичних вільних зон (Energy Free Zones) у радіусі кількох кілометрів навколо українських атомних електростанцій. Концепція має включати три базові пункти. Прямий кабель. Потужні дата-центри повинні мати право підключатися до АЕС, оминаючи комерційних посередників з їх маржинальними апетитами. Конкурентна ціна. Ціна електроенергії у цих зонах має бути на рівні собівартості атомної генерації плюс мінімальний фіксований відсоток на користь держави. Спрощений запуск. Швидке виділення землі і підключення за принципом "єдиного вікна". У перспективі – розгортання на майданчиках малих модульних реакторів. Звісно, проти створення таких зон виступатимуть внутрішні енергетичні гравці, які втратять прибутки від перепродажу державної енергії. Як показує наша практика, країни Євросоюзу теж не в захваті від цієї ідеї. Вони розуміють, що українські енергетичні фрі-зони створять жорстку конкуренцію для їхніх економік. Еквівалент 7% ВВП Наш інтерес легко виміряти цифрами. Номінальний ВВП України за 2025 рік становив 209 млрд дол. Один сучасний ШІ-дата-центр на 300 МВт залучає до 15 млрд дол. інвестицій, тому такий об'єкт – це еквівалент 7,5% ВВП країни. Завдяки наявним атомним потужностям Україна після війни здатна безболісно розгорнути щонайменше десять таких дата-центрів біля Рівненської, Хмельницької та Південноукраїнської АЕС. Це понад 140 млрд дол. прямих іноземних інвестицій. Не кредитів, які доведеться віддавати наступним поколінням, а живого капіталу. Ці потужності орендуватимуть Amazon, Microsoft та OpenAI для обслуговування Східної та Центральної Європи. Це тисячі робочих місць для українських інженерів, які зможуть працювати на світовому рівні, не виїжджаючи з країни. Це та "інтелектуальна експортна економіка", про яку варто подбати попри війну. Вікно можливостей на ШІ-ринку існуватиме сім-десять років, поки триває фаза будівництва інфраструктури. Країни, які закріплять у себе енергетичні ШІ-кластери, отримають перевагу на десятиліття вперед. Ті, хто запізняться, залишаться споживачами чужих обчислювальних систем і чужих правил. Україна ризикує програти цю гонку не через відсутність ресурсів, а через власну інерцію. У нас є атомна генерація, інженери та географія. Не вистачає політичного рішення. Історія рідко дає країнам другий шанс на новий індустріальний цикл. Україна має такий шанс і може його втратити через тарифну модель. Держава має нарешті визначитися: ми далі годуватимемо посередників і колупатимемося лопатою в сировинному укладі чи проявимо політичну волю і заберемо свою частку в цифровому майбутньому планети. Адже наступний індустріальний цикл уже почався і він живиться від звичайної розетки.

Як геополітика ламає логістичні ланцюги

Економічна правда — 2026-06-11T16:00:00+03:00

Світ2026-06-11T16:00:00+03:00 Ще кілька років тому міжнародна логістика для більшості компаній виглядала просто: знайти постачальника, забронювати контейнер, обрати перевізника та чекати доставку. Ця модель більше не працює. Війни, стрибки цін на паливо, нові правила транзиту в ЄС та нестабільність глобальних маршрутів фактично перетворили логістику на систему управління ризиками. EY та Світовий банк фіксують, що світова логістика знову входить у фазу системного стресу, і цього разу причиною стали не пандемія, а геополітика та економічна нестабільність. Геополітика стала частиною собівартості Події на Близькому Сході напряму вплинули на світові перевезення: зросли ціни на нафту, подорожчало паливо, а разом із цим – практично всі види транспорту. Оскільки паливо є базовою складовою морських, авіаційних, залізничних і автомобільних перевезень, його здорожчання миттєво впливає на вартість товарів, імпорту та кінцеві ціни для споживача. У відповідь європейські уряди почали втручатися у фіскальну політику. У Польщі, наприклад, в межах паливного пакета спочатку знизили ПДВ і акциз на моторне паливо, а згодом продовжили дію знижених ставок до 15 червня: ПДВ на бензин і дизель знижено з 23% до 8%, акциз утримується на мінімальному рівні ЄС. Фактично держава частково бере на себе зростання витрат у логістиці, щоб вони менше перекладалися на ціни для бізнесу та споживачів. Світ входить у нову кризу морської логістики Окремий тиск переживає глобальна морська логістика. Через ескалацію конфлікту на Близькому Сході ринок контейнерних перевезень знову стикається з дефіцитом обладнання, нестачею місць на суднах та зростанням непередбачуваності поставок. До початку конфлікту через Ормузьку протоку щодня проходило в середньому 125–140 суден. Після загострення безпекової ситуації рух суттєво скоротився. За оцінками міжнародних логістичних операторів, близько 20 тисяч моряків залишаються фактично заблокованими в Перській затоці на сотнях суден через ризики для безпеки та обмеження навігації. У результаті частина контейнерів фактично "застрягла" в регіоні Близького Сходу, а перевізники не поспішають повертати обладнання в нормальну ротацію через високі ризики та нестабільність маршрутів. Паралельно морські лінії масово скорочують або переносять рейси. Для бізнесу це створює нову реальність: навіть підтверджене бронювання більше не гарантує відвантаження в заплановані терміни. На ринку стрімко зростає кількість rolling bookings – ситуацій, коли вже погоджений вантаж переноситься на наступне судно через банальну нестачу місць. Читайте також Контейнери не пахнуть: дубайський портовий оператор пішов з України, аби зайти в Росію На окремих напрямках проблема набуває критичного масштабу. Якщо середній рівень перенесення вантажів до Європи зараз оцінюється на рівні 10-15%, то у деяких перевізників цей показник сягає 40%. Додатковий тиск створює і загальна втрата ефективної місткості світового флоту. За даними UPS Supply Chain Solutions у квартальному звіті Global Freight Transportation and Logistics Trends Q2 2026, через зміну маршрутів навколо Близького Сходу приблизно 63-75 великих контейнеровозів (340–412 тисяч TEU), фактично вибули зі стандартної ротації перевезень. Подовження маршрутів означає, що навіть попри введення нових суден у флот, реальна доступна місткість ринку залишається обмеженою. А сам ринок – надзвичайно чутливим до коливань тарифів, затримок і нових геополітичних ризиків. Для бізнесу це означає просту, але критичну зміну: оплачений та підтверджений вантаж більше не гарантує прогнозованої доставки. І саме тому питання гнучкості ланцюгів постачання, цифрового планування та оперативного управління логістикою сьогодні переходять із категорії операційних задач у категорію стратегічної стійкості бізнесу. Китайські автомобілі почали витісняти інші товари Ще один фактор, який кардинально змінює ринок контейнерних перевезень, – різке зростання експорту китайських автомобілів. Через затримки спеціалізованих суден частину автомобілів почали перевозити у звичайних контейнерах. У результаті контейнерні лінії змушені виділяти величезні потужності саме під автомобільні вантажі. Фактично автомобілі почали "витісняти" інші категорії товарів із ринку контейнерних перевезень. Для ритейлу та класичного імпорту це означає ще менше доступного місця та подальше зростання ставок. Паралельно світова енергетична криза стимулювала масовий експорт сонячних панелей та фотоелектричної продукції з Китаю. Це створює додатковий тиск на морські маршрути та ще сильніше вичерпує доступні потужності. Якщо ситуація на Близькому Сході найближчим часом не стабілізується, у піковий сезон світовий ринок може отримати подвійний удар – дефіцит місць на суднах та новий стрибок вартості фрахту. Старі маршрути більше не гарантують стабільність Ще одна зміна – нестабільність звичних логістичних ланцюгів. Наприклад, значна частина авіаперевезень між Азією та Європою роками працювала через великі близькосхідні хаби, передусім Дубай. Але під час загострення ситуації в регіоні частина вантажів фактично "застрягала" в транзитних аеропортах через скасування рейсів та безпекові ризики. І тут парадоксально виграв автомобільний транспорт. Те, що раніше вважалося дорожчим та менш ефективним рішенням, у кризовий момент стало способом зберегти стабільність поставок. Компанії вже будують нові маршрути через Туреччину, комбінують різні види транспорту та створюють гнучкіші логістичні моделі. Міжнародна торгівля входить у нову епоху, де швидкість, гнучкість і контроль над ланцюгами постачання стають не менш важливими, ніж сам продукт. Геополітична нестабільність фактично переписує правила глобальної логістики. І компанії, які першими адаптують свої операційні моделі до нової реальності, отримають не лише стійкість, а й стратегічну перевагу на міжнародних ринках.

Як прокуратура змушує бізнес відповідати за виконання контракту

Економічна правда — 2026-06-11T12:30:00+03:00

Бізнес2026-06-11T12:30:00+03:00 Ринок публічних закупівель входить у фазу, коли головним ризиком для бізнесу стає вже не тендер, а виконання договору після його укладення. Особливо це видно на прикладі закупівель електроенергії, де постачальники виявились між двома реальностями: ринковою, у якій ціна змінюється щодня, та юридичною, де будь-яке перевищення 10% від початкової ціни договору може через декілька років стати підставою для позову прокурора, визнання додаткових угод недійсними та повернення коштів до бюджету. Після того, як 24 січня 2024 року Велика Палата Верховного Суду у справі №922/2321/22 та пізніше 21 листопада 2025 року у справі №920/19/24 чітко висловила правову позицію та сформулювала підхід щодо 10% обмеження, ситуація для ринку стала конкретнішою, але не в тому сенсі, якого очікував бізнес. Ретроспективна відповідальність бізнесу – в чому суть Суд констатував, що 10% – це не "крок" для кожної нової додаткової угоди, а загальний ліміт на весь строк дії договору. Тобто незалежно від того, скільки разів змінюється ціна та як саме це оформлено, сукупне зростання понад 10% від початкової ціни є порушенням. І саме після цього почала формуватися практика, яку бізнес уже відчув на собі – модель ретроспективної відповідальності і свідченням цьому є декілька показових кейсів. Наприклад, у справі №903/215/26 Господарський суд Волинської області визнав недійсними додаткові угоди, за якими ціна електроенергії зросла на 65,6%. Окремий акцент суд зробив на тому, що нова ціна застосовувалась заднім числом, тобто до вже спожитого ресурсу. І цього самого по собі було достатньо для визнання таких змін неправомірними. У справі №917/203/25 Господарський суд Полтавської області розібрав іншу, складнішу ситуацію. Кожна окрема додаткова угода формально не перевищувала 10%. Але в сумі ціна зросла більше, ніж на 87%. Суд не прийняв аргумент про етапність змін та прямо вказав, що значення має кінцевий результат, а не техніка його досягнення. Додатково суд відкинув довідки ТПП й дані ринку як недостатні, оскільки вони не показували саме динаміку ціни в межах конкретного договору. Читайте також Зміни в обмін на гроші. Що пропонує новий проєкт закону "Про публічні закупівлі" Ще показовішою є справа №904/861/25 Господарського суду Дніпропетровської області. Постачальник обґрунтовував підвищення ціни даними ринку "на добу наперед" (РДН). Але прокурор довів, що компанія фактично не купувала електроенергію на цьому сегменті. Суд погодився у цій справі, що посилання на РДН не є універсальним аргументом, якщо воно не відображає реальну модель закупівлі ресурсу конкретним постачальником. І нарешті, у справі №918/881/25 Господарський суд Рівненської області поставив крапку в дискусії щодо воєнних винятків. Аргумент про те, що постанова уряду №1178 дозволяє щоразу додавати ще 10%, був відхилений. Суд прямо послався на позицію Великої Палати, яка зазначила, що 10% – це загальна межа, яка не "обнуляється" при кожній новій угоді. Потреба в нових правових конструкціях для ринку У підсумку формується чітка та жорстка для бізнесу правозастосовна модель, яка полягає у тому, що суд оцінює не стільки економічну логіку формування ціни, скільки відповідність кінцевого результату встановленому 10% порогу. І якщо цей поріг перевищено, це відкриває можливість для ретроспективного перегляду всього ланцюга договірних відносин, незалежно від того, як саме вони обґрунтовувалися на момент їх ухвалення. Фактично ринок отримав нову реальність, в якій будь-який контракт на постачання електроенергії, газу, пального або іншого волатильного товару може бути переглянутий post factum через декілька років після виконання. І саме тут виникає питання, яке турбує бізнес, чи справді проблема полягає лише в недобросовісності постачальників? Судова практика демонструє інше та з оглядом на позиції судів, ця проблема носить системний характер. Закон встановив жорстке обмеження, але не створив легального механізму, як саме правильно рахувати ринкову ціну для таких товарів. У результаті бізнес змушений самостійно конструювати методології ціноутворення, а потім через роки пояснювати логіку цих моделей прокуратурі, аудиторам та суду. Це означає, що держава фактично карає не за порушення, а за відсутність єдиного дозволеного способу обрахунку. Саме тому ринок потребує не нових заборон, а нової правової конструкції. Читайте також Ціна понад усе і це проблема Першим елементом такої конструкції може бути впровадження у закон "Про публічні закупівлі" окремого принципу, згідно якого діятиме презумпція правомірності рішень постачальника. Його логіка може бути побудована за аналогією з принципом податкового законодавства, закріпленим у ст. 4 та ст. 56 Податкового кодексу, якою визначені основні засади податкового законодавства та презумпція на користь платника податків. Відповідно до цієї засади у випадку множинного трактування норм рішення ухвалюється на користь платника податків. У сфері публічних закупівель аналогічний підхід міг би означати наступне: якщо постачальник діяв добросовісно, застосував ринкову методологію, спирався на об'єктивні економічні індикатори та надав документальне обґрунтування зміни ціни, будь-які сумніви щодо способу обрахунку повинні тлумачитися на користь правомірності його дій. Це не означає імунітету від відповідальності. Такий принцип не повинен поширюватися на випадки змови, фіктивних правочинів, умисного завищення ціни або маніпуляції даними. Але він створив би для ринку базову правову визначеність. Сьогодні ж ситуація виглядає протилежною, коли навіть добросовісна поведінка постачальника не гарантує відсутності претензій через декілька років. Другий елемент – принцип солідарної відповідальності замовника та постачальника. Наразі система фактично концентрує основний фінансовий ризик на постачальнику, хоча рішення про зміну ціни є спільним. Замовник погоджує додаткову угоду, підписує її, приймає товар та користується ним. Але після визнання угоди недійсною саме постачальник найчастіше повертає кошти до бюджету. Це створює несправедливий дисбаланс прав та обов'язків на користь однієї зі сторін угоди, а саме на постачальника. Вихід: створення держреєстру валідованих методологій розрахунку ціни Замовник часто не має достатньої мотивації для глибокого аналізу економічної логіки зміни ціни, оскільки основний ризик перекладається на контрагента. У результаті формується парадоксальна модель, за якої одна сторона приймає управлінське рішення, а інша несе ризики, а, як показує судова практика, іноді й реальні фінансові наслідки. Саме тому як проміжне та превентивне рішення могла б застосовуватися модель солідарної відповідальності сторін договору у випадку, якщо суд встановив перевищення допустимого порогу чи неправомірність додаткових угод. Це мало б декілька ефектів. По-перше, замовник перестав би бути пасивним підписантом та був би зацікавлений у належному документуванні причин зміни ціни. По-друге, зменшилася б кількість ситуацій, коли сторони формально погоджують зміну ціни без реального економічного аналізу. По-третє, це стимулювало б державу формувати офіційні методології, оскільки без них ризик нестимуть вже обидві сторони публічного контракту. І саме тут виникає третій, ключовий елемент реформи – створення єдиного державного реєстру валідованих методологій розрахунку ціни для публічних закупівель. Правова основа для цього вже існує у законі "Про публічні електронні реєстри", який встановлює загальні принципи створення та функціонування державних реєстрів. Суть реєстру полягає не в бюрократизації ринку, а у створенні офіційного джерела допустимих методологій. Читайте також Публічні закупівлі: тест, що визначає майбутнє України в ЄС Для електроенергії методологія ціни не потребує надмірної деталізації та достатньо чітко визначити базові індикатори, які реально впливають на вартість. До них можуть бути віднесені: ринкова ціна електроенергії (зокрема сегменти РДН/ВДР); тариф на передачу та розподіл; джерело закупівлі ресурсу (ринок, імпорт, двосторонні договори); профіль споживання (рівномірний чи піковий); період постачання, тощо. Паралельно мають враховуватись й ризик-індикатори, без яких ціна фактично не відображає реальність ринку: волатильність ринку (різкі коливання цін); регуляторні зміни (тарифи, обмеження, спецрежими); валютний фактор (для імпорту або прив'язаних контрактів); ризик небалансу та штрафних нарахувань; ризик фізичної доступності ресурсу (дефіцит, обмеження генерації). У такій спрощеній моделі ціна перестає бути вільною інтерпретацією, а стає результатом зрозумілої формули. Цей підхід не є унікальним для публічних закупівель в енергетиці. Насправді проблема значно ширша і особливо помітна у публічних закупівлях, що стосуються соціально чутливих сфер, зокрема забезпечення внутрішньо переміщених осіб (ВПО). У таких закупівлях держава також стикається з динамічним середовищем, де постійно змінюється кількість отримувачів послуг, логістика, вартість оренди, енергоносії, продукти харчування. Але при цьому ціна контракту часто оцінюється так само формально, як й в класичних закупівлях товарів. Якщо застосувати той самий формульний підхід, індикатори для таких закупівель могли б виглядати так: базова вартість товару або послуги (харчування, проживання, соціальні послуги); логістика та транспортування; енергетична складова (опалення, електроенергія); кількість отримувачів послуги; географія надання послуг. Й так само обов'язкові ризик-індикатори: зміна кількості ВПО; переміщення населення між регіонами; сезонні фактори (опалювальний період); інфраструктурні обмеження; безпекова ситуація. Ця логіка може бути масштабована й на інші галузі публічних закупівель. Наприклад, у будівництві, медицині та ВПК, де основними індикаторами є собівартість, комплектуючі, виробництво, логістика допустимі межі маржинальності, та ризик-індикаторами – імпортозалежність, валютні коливання, терміновість, страхові премії та безпекові фактори. У всіх цих випадках проблема однакова: ціна формується під впливом змінних факторів, але оцінюється як фіксована величина. Саме тому розширення підходу формульного ціноутворення – від електроенергії до ВПО, будівництва, медицини та ВПК – виглядає не як окрема ініціатива, а як логічний крок до системної модернізації публічних закупівель. Адміністратором такого реєстру логічно могло б стати Міністерство економіки України як орган, що формує політику у сфері закупівель. А галузеві регулятори, зокрема НКРЕКП, могли б брати участь у формуванні профільних методологій. У такій моделі реєстр виконував би одразу три функції. Превентивну, коли сторони заздалегідь розуміють допустимий спосіб розрахунку. Доказову, яка відповідала за застосування валідованої методології створює презумпцію правомірності розрахунку. Й антикриміналізаційну, що б гарантувало бізнесу неможливість ретроспективного перегляду економіки контракту. Межі втручання держави в економіку публічних контрактів Окремо слід звернути увагу й на зміну конституційного контексту. Рішення Конституційного Суду у справі №3-28/2024(59/24) за скаргою ТОВ "Рейнір Бізнес Груп" щодо межі повноважень прокуратури в частині здійснення представництва інтересів держави в суді у зв'язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб'єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження. Перед судом було поставлене запитання щодо представництва прокурором інтересів держави в суді та межі втручання прокуратури у господарські спори. Своїм рішенням Конституційний Суд визнав окремі приписи ст. 23 закону "Про прокуратуру" неконституційними, хоча й відтермінував втрату чинності до 1 січня 2027 року. Це означає, що дискусія про межі втручання держави в економіку публічних контрактів лише починається. І якщо держава хоче зберегти конкуренцію на ринку закупівель, особливо в енергетиці та оборонному секторі, вона повинна запропонувати бізнесу не лише механізм контролю, а й механізм правової визначеності. Без цього будь-який контракт у сфері публічних закупівель залишатиметься відкритим для перегляду, навіть після його повного виконання.

Де і як будувати підземні датацентри

Економічна правда — 2026-06-11T08:30:00+03:00

У березні 2026 року дрони вдарили по двох об'єктах Amazon в ОАЕ та одному в Бахрейні, спричинивши збої живлення та пожежі. До цього Близький Схід переживав бум: гіперскейлери зводили масштабні кампуси, Microsoft і AWS вкладали мільярди в регіональну AI-інфраструктуру. Після атак 2026 року модель змінилася – акцент зміщується з ефективності на стійкість. Серед заходів – фізичне укріплення споруд, системи протидії дронам і нові архітектурні рішення з виділеними захищеними вузлами для критичних навантажень. Україна пройшла цей шлях раніше за всіх. Постійні атаки змусили компанії масово мігрувати дані до хмарних сховищ або до підземних центрів обробки даних (ЦОД). Що відбувається у світі Ринок датацентрів зростає з такою швидкістю, що фізична безпека об'єктів іноді відстає від темпу будівництва. Станом на початок 2026 року у світі налічується 11-12 тис. ЦОД. При цьому очікується, що у найближчі роки щороку у світі відкриватиметься 130-140 нових об'єктів. Глобальний ринок датацентрів оцінюється у 347-386 млрд дол. і зростає з темпом понад 11% щороку. Консалтингова компанія McKinsey прогнозує, що до 2030 року потужності центрів обробки даних для підтримки штучного інтелекту зростатимуть у середньому на 33% на рік. Проте зростання відбувалося в умовах, коли питання фізичного захисту для більшості провайдерів залишалося другорядним. Водночас повномасштабна війна в Україні та конфлікти у світі показали: великий наземний стратегічний об'єкт є легкою ціллю. Читайте також Щось пішло не так. Перше у світі регулювання штучного інтелекту відтерміновують Ризики для датацентрів суттєво зросли, а захист критичних об'єктів у нестабільних регіонах слід розглядати так само як захист нафтопереробних заводів або станцій опріснення води. Підземний формат – одна з відповідей на цей виклик. Аргумент простий: складніше знищити те, чого не видно. Будівництво захищеного підземного датацентру в США обходиться від 21,5 тис. дол./кв.м – удвічі дорожче, ніж наземний аналог. Об'єкт розміром з міський квартал може коштувати від 200 млн дол. ще до монтажу обладнання та систем охолодження. При цьому попит на такі рішення зростає – і перші клієнти вже не тільки оборонні підрядники, а й компанії, які переосмислюють ризики для критичних даних. Великі корпорації почали цікавитися підземними бункерами, здатними витримати ядерний удар, – насамперед для захисту ЦОД і ключового менеджменту. Серед перших – компанії з криптовалютного сектору, де збереження інфраструктури прирівнюється до збереження активів. Що ускладнює підземний формат Сам факт розміщення під землею не вирішує технічних проблем – він їх ускладнює. Для клієнта нічого не змінюється: ті самі серверні стійки, холодні та гарячі коридори, стандартні кондиціонери. Різниця починається в інженерній частині. Головний виклик – охолодження. Сервери виділяють тепло незалежно від місця розміщення, але під землею шар ґрунту навколо них працює як теплова ізоляція. Температура там стабільна цілий рік, тому система охолодження працює в постійному режимі без жодного сезонного полегшення. У наземному датацентрі взимку сервери фактично самостійно обігрівають будівлю – тепловиділення перекриває теплові втрати конструкції. Під землею цього ефекту немає – тепло доводиться виводити на поверхню через розгалужену систему труб і рідинних теплоносіїв цілодобово. Звідси виникає інженерна складність, яку рідко згадують: труби великого діаметра мають обмеження за радіусом вигину і займають значно більше місця, ніж кабелі. У стиснутих підземних умовах це ускладнює проєктування. Натомість електроживлення – найпростіша частина. Кабельна інфраструктура добре адаптована до підземних умов і не створює обмежень. Читайте також На них тримається інтернет. Як боротьба за дата-центри стала новою “холодною” війною Окремий блок складності – вибір локації. Тут три ключових фактори: наявність електричної потужності – без неї об'єкт не запустити незалежно від ідеальної геометрії приміщення; гідрологія – рівень ґрунтових вод визначає складність гідроізоляції та ризики затоплення; висота стель – приміщення з висотою 2,2 м практично непридатне для повноцінного ЦОД, тому що туди не вміщуються повітропроводи. Якщо ж йти шляхом будівництва "з нуля" – це дає повну свободу в проєктуванні під задану потужність. Натомість адаптація готового об'єкта завжди вимагає компромісів між обмеженнями наявного простору і технічними вимогами – і якщо цей компроміс неприйнятний, доводиться шукати іншу ділянку. Україна: який сценарій реалістичний Україна опинилася в унікальній ситуації. Вона першою в Європі отримала масовий досвід роботи з цифровою інфраструктурою в умовах активних бойових дій. З початку великої війни знищено або серйозно пошкоджено понад 4,3 тис. базових станцій мобільного зв'язку, пошкоджено або зруйновано понад 20% телекомунікаційної інфраструктури, пошкоджено 25% фіксованих мереж. Атаки на теплові електростанції та окупація Запорізької АЕС поставили країну в стратегічну пастку: деградація енергогенерації знижує можливості для власної обчислювальної інфраструктури. У таких умовах будівництво нових підземних датацентрів – технічно обґрунтоване, але практично складне рішення. Головна перепона – не відсутність попиту, а дефіцит електричної потужності та капіталу. Найбільш реалістичний сценарій для України – не масштабне нове будівництво, а адаптація наявних захищених об'єктів: бункерів, підземних комунікаційних вузлів, промислових підземних приміщень. Це дешевше, швидше і відповідає реальним бюджетним обмеженням. Географічно акцент природно зміщується на захід країни – там стабільніша енергетична інфраструктура і менший ризик прямих ударів. Читайте також "Кожен другий український стартап, що переїхав до Польщі, хоче повернутися". Міністр цифровізації Польщі Проте навіть адаптація потребує нестандартних інженерних рішень. Готових пропозицій для підземних датацентрів на ринку не існує. Виробники пропонують вже побудовані внутрішні та зовнішні блоки для наземних об'єктів. А підземний формат вимагає проєктування під конкретну геологію, висоту приміщень, схему охолодження та енергоживлення. Саме тому вартість підземного ЦОД може перевищувати наземний аналог у 3–4 рази – і ця різниця визначається не класом рішення, а реальною складністю адаптації. Для комерційного ринку це не завжди очевидно на старті. Тому найімовірніше розвиток підземних датацентрів в Україні відбуватиметься поетапно. Першими такі рішення впроваджуватимуть організації, для яких перебої в роботі інфраструктури несуть прямі ризики: державні установи, банки, оборонні та інфраструктурні компанії. Для більшості комерційних компаній оптимальним форматом залишиться колокейшн – без капітальних витрат на власне будівництво. Чи стане підземний формат новою нормою Замінити наземні датацентри підземними в глобальному масштабі – нереалістично. Більшість гіперскейлерів будують об'єкти, порівнянні за розміром із міськими кварталами, і закопати такі об'єкти під землю коштує надмірно дорого. Проте сегментований підхід вже формується. Нова архітектурна модель передбачає ультразахищені "цифрові бункери" для потреб ШІ та державних установ у поєднанні з розподіленою мережею звичайних периферійних ЦОД поблизу населених пунктів – для забезпечення низької затримки. Тобто підземний ЦОД стає не заміною наземного, а його доповненням у конкретній ніші: там, де фізичний захист важливіший за вартість будівництва, а безперервність роботи – пріоритет першого рівня. Саме вони й визначатимуть попит найближчими роками. Висновок Україна накопичила унікальний практичний досвід експлуатації захищеної інфраструктури в умовах активних бойових дій – досвід, якого немає в жодній іншій європейській країні. Натомість події 2026 року на Близькому Сході підтвердили: із появою реальних загроз попит на підземні рішення зростає швидко. Тому якщо донедавна "підземний датацентр" асоціювався переважно з параноїдальними сценаріями або маркетингом бункерних компаній, то тепер це тема корпоративних стратегій і національної безпеки. Питання переходить від "навіщо" до "де" і "як".

Генеративний ШІ: впроваджують майже всі, заробляють одиниці

Економічна правда — 2026-06-10T12:30:00+03:00

Думка експерта2026-06-10T12:30:00+03:00 У минулій колонці йшлося про AI-агентів в e-commerce: наступним клієнтом може стати не людина, а її цифровий представник. Але агент корисний саме настільки, наскільки хороша модель, що лежить в його основі. Ця модель — генеративний штучний інтелект. Для банку він одночасно є джерелом ефективності, новим каналом продажів і загрозою прибутку. Генеративний ШІ перестав бути технологією, яка "ось-ось настане". Вона настала: моделі вже пишуть тексти, код і аналітику в продакшені десятків банків. Відкрите інше питання — чи навчилися на ній заробляти. Поки що чесна відповідь: майже ні. Технологія всюди, віддача — майже ніде За даними McKinsey, до кінця 2025 року ШІ хоча б в одній бізнес-функції впровадили майже дев'ять із десяти компаній, близько 71% регулярно використовують генеративний ШІ, але 94% не бачать значущої віддачі від інвестицій. Це сучасна версія "парадоксу Солоу": комп'ютерну еру можна побачити де завгодно, крім статистики продуктивності. Boston Consulting Group у дослідженні понад 1 250 компаній приходить до того ж висновку: реальну фінансову віддачу отримують близько 5%, а приблизно 60% не бачать майже нічого. S&P Global фіксує розворот настроїв: частка компаній, які згортають більшість ШІ-ініціатив до виведення в продакшн, за рік зросла з 17% до 42%. Рис. 1. Технологія всюди, віддача — майже ніде. Джерела: McKinsey (2025), BCG (2025) Причина розриву не в моделях. Більшість компаній прискорюють за допомогою ШІ поточні рутинні операції, не перебудовуючи наскрізні процеси, — і локальний виграш швидко з'їдає конкуренція. BCG описує це формулою "10–20–70": успіх проєкту лише на 10% залежить від алгоритмів, на 20% — від даних і технологій та на 70% — від людей і процесів. При цьому 60% компаній взагалі не відстежують фінансові KPI своїх ШІ-ініціатив. Висновок простий: справа не в тому, хто першим купив ліцензії, а в тому, хто перебудував процеси. Але виграш реальний — особливо для банків При повномасштабному впровадженні генеративний ШІ здатний щорічно приносити світовому банківському сектору 200–340 млрд доларів — 2,8–4,7% виручки галузі. Дослідження IDC на замовлення Microsoft дає в середньому 3,70 долара віддачі на кожен вкладений долар, у лідерів — до 10,30, причому найбільшу віддачу фіксують саме у фінансовому секторі. Цифри вельми приємні; питання в тому, як до них дістатися. Має сенс розрізняти два класи систем: "класичний" ШІ розпізнає — "шахрайство чи ні", "надійний позичальник чи ні" — і роками працює у скорингу, антифроді та AML; генеративний, який є фокусом цієї колонки, створює нове — чернетку договору, резюме багатосторінкового звіту, відповідь клієнту, код тощо — залишаючи співробітнику перевірку та рішення (human in the loop, людина в контурі — обов'язкове правило, зокрема закріплене регуляторно щодо багатьох процесів у ЄС). Хто з гравців фінансового сектору вже заробляє за допомогою генеративного ШІ JPMorgan Chase. Платформа LLM Suite доступна для понад 200 000 співробітників; технобюджет на 2025 рік — близько 18 млрд доларів (у 2026-му — майже 19,8 млрд, близько 2 млрд з них на ШІ). Банк оцінює реалізовану річну цінність від ШІ приблизно в 2 млрд доларів (проти 100 млн у 2022-му) при понад 450 діючих кейсах. Але на Investor Day у лютому 2026 року керівництво чесно зізналося: віддачу важко порахувати за кожною ініціативою, а "зекономлений час" — занадто розпливчаста метрика. Урок не в цифрі, а в підході: ROI рахують там, де його можна виміряти, і не видають активність за результат. Goldman Sachs. За словами Девіда Соломона, ШІ готує до 95% проспекту емісії за лічені хвилини — замість двох тижнів роботи команди з шести осіб. Цінність змістилася в решту 5%: перевірку, експертизу та судження. HSBC. Платформа Dynamic Risk Assessment на базі Google Cloud аналізує понад 1 млрд транзакцій на місяць, виявляючи в 2–4 рази більше реальних злочинів при скороченні помилкових спрацьовувань приблизно на 60%. Для банку під AML-наглядом це найреальніший показник ефективності. Klarna — історія про межу автоматизації. Фінтех-компанія заявила, що ШІ-асистент виконує роботу 700, а потім і 853 операторів з економією близько 60 млн доларів на рік. Але у 2025 році компанія частково відмовилася від цієї стратегії і знову почала наймати операторів: у гонитві за ефективністю погіршилася якість сервісу. Це урок про межі автоматизації там, де ціна помилки висока. Три уроки, які об'єднують лідерів практичного прибуткового використання генеративного ШІ Платформа, а не зоопарк пілотів. Лідери будують єдину корпоративну ШІ-платформу з управлінням доступом, безпекою та аудитом, а не десятки розрізнених експериментів; перевага в ШІ накопичується з часом. Гібрид з людиною перемагає чисту автоматизацію. Найбільша віддача там, де ШІ підсилює людське судження, а не витісняє його із зон високої відповідальності. Для кредиту, антифроду та спірних звернень людина в контурі — умова якості, а не поступка регулятору. Вимірюваність відокремлює ефективність від "показухи". Коли 42% компаній згортають проєкти, єдиний захист — чесні бізнес-метрики: вартість операції, час вирішення запиту, частка помилкових спрацьовувань, EBIT. Кількість пілотних проєктів — це активність, а не результат. Де ховається загроза Генеративний ШІ — це інструмент не лише для банку, а й для його клієнта, і загроза полягає в тому ж, що й у випадку з ШІ-агентами та електронною комерцією. McKinsey попереджає: за умови незмінних бізнес-моделей банки ризикують втратити загалом близько 170 млрд доларів — приблизно 9 % світових прибуткових пулів сектору. Той самий агент, який сьогодні порівнює товари (див. мою попередню колонку), завтра порівнюватиме ставки за депозитами та кредитами, переказуватиме залишки на рахунок з кращою прибутковістю та обиратиме платіжного провайдера за частки секунди. Лояльність, на якій банки століттями заробляли маржу, стискається до API-запиту. Регуляторна політика: відповідальне впровадження В Євросоюзі AI Act відносить ШІ для кредитного скорингу до систем високого ризику (Annex III). Початковий термін зобов'язань — 2 серпня 2026 року, але за політичною угодою в рамках Digital Omnibus (травень 2026) він переноситься на 2 грудня 2027-го; формальне прийняття поправок не завершено, тому до публікації діє попередня дата. Штрафи за системи високого ризику — до 15 млн євро або 3% обороту — як приклад, такий штраф може бути накладено за неправильно відкалібровану навчальну вибірку моделі, що призводить до дискримінаційних рішень, або за неможливість пояснити клієнту логіку прийнятого банком рішення. Важлива деталь: використання ШІ в антифроді виведено з категорії високого ризику і регулюється інакше, ніж скоринг. Паралельно діють DORA та право клієнта на пояснення автоматизованого рішення згідно з GDPR. Для українського банку це вектор євроінтеграції та орієнтир для вимог НБУ: хто вибудує пояснюваність, документацію та людський контроль "за дизайном" зараз, той не переплатить "комплаєнс-боргом" потім. У нашому банку ми постійно дивимося в бік європейського регулювання, щоб під час впровадження нових систем бути максимально готовими до адаптації вітчизняного законодавства до європейських практик. Що банкам робити вже зараз — від загального до конкретного Вибрати 2–3 наскрізних процеси, а не 30 пілотних: один доведений до продакшну процес — підготовка кредитних меморандумів, робота контакт-центру — цінніший за десяток вітринних демо. Оцінювати цінність за EBIT та бізнес-метриками: фіксувати показники "до" та вимірювати "після"; те, що не можна виміряти — це не ініціатива, а презентація. Налагодити управління з першого дня: інвентаризація ШІ-систем, людина в контурі для регульованих рішень, документація під AI Act, DORA та НБУ. Починати з бек- та мідл-офісу: звітність, моніторинг регуляторних вимог, AML та комплаєнс, підтримка, аналіз документів; фронт-офіс — наступним кроком. Наш банк "Кредит Дніпро" — поки що, природно, відстає від наведених у статті світових лідерів фінансового сектору у застосуванні генеративного ШІ. Проте, ми пішли саме тим самим правильним шляхом, спираючись на їхній досвід — у нас уже працюють моделі, які допомагають аналізувати вхідні судові та виконавчі документи, полегшуючи життя бек- та мідл-офісу. Ми дивимося в бік застосування ШІ як інструменту поширення знань всередині команд — щось, що в майбутньому може еволюційно стати прототипом системи, аналогічної LLM Suit JP Morgan Chase. Ми створили крос-функціональну молоду команду ШІ-євангелістів — ключове завдання якої якраз і полягає у визначенні тих бізнес-процесів, які з найбільшим ROI (та/або іншими бізнес-метриками) можна реінжинірувати та покласти на двигун генеративного ШІ. Замість висновку Перша хвиля ШІ змінила те, як ми шукаємо; друга — як купуємо; третя — як платимо і кому довіряємо гроші. Під усіма трьома працює один двигун — генеративний ШІ. Тому питання для банків, як і для більшості компаній в інших високотехнологічних секторах, не в тому, "чи впроваджувати": це вже відбувається. Питання — чи опиниться компанія серед тих 5%, хто дійсно заробив. Для цього потрібно менше пілотних проєктів, більше переписаних процесів і дисципліна у вимірюванні результату. Технологія перестала бути перевагою — перевагою стало вміння її впроваджувати. Колонка відображає особисту позицію автора і не є інвестиційною або юридичною рекомендацією.

Як повернути в економіку заміновані землі

Економічна правда — 2026-06-10T08:30:00+03:00

Замінована земля – це не лише небезпечна територія, це земля, яка тимчасово випадає з економіки. Поки ділянка вважається забрудненою або підозрюється як небезпечна, її не можна обробляти, забудовувати, страхувати, кредитувати. Саме тому розмінування для України не є лише гуманітарним або безпековим питанням, це одна з базових умов економічного відновлення. За даними Tony Blair Institute (TBI), економічні втрати України від мін оцінюються 11,2 млрд дол. щороку, втрати регіональних податкових надходжень – 1,1 млрд дол. Це 17,5% бюджету 2026 року на безпеку та оборону. Вплив небезпечних залишків війни на аграрний експорт TBI оцінює 8,9 млрд дол. щороку. Ці цифри змінюють логіку дискусії. Якщо країна щороку втрачає мільярди доларів через воєнне забруднення, тоді розмінування – це інвестиція в економіку. Ціна часу У розмінуванні час має економічну вартість. Кожен місяць, поки земля не повернута в безпечне використання, означає втрачений урожай, менші надходження до місцевих бюджетів, відкладені інвестиційні рішення, повільніше відновлення інфраструктури, додаткові ризики для громад. Для держави це втрати ВВП, експорту та податків, для громад – місцевих податків, робочих місць та економічної активності. Для фермерів це недоступні поля, складніший доступ до кредитування та страхування, неможливість планувати сівбу. Для інвесторів це додатковий ризик: територія може виглядати перспективною на папері, але насправді бути непридатною для запуску проєкту. Для міжнародних партнерів це питання ефективності відновлення житла, доріг, енергетики, виробництва. Неможливо повноцінно планувати без розуміння, які території безпечні, які потребують обстеження, а які – повного очищення. Оцінка Світового банку, уряду України, Єврокомісії та ООН за 2026 рік показує, що прямі збитки України до 31 грудня 2025 року перевищили 195 млрд дол. Найбільше постраждали житло, транспорт та енергетика. Відновлення цих секторів залежить від безпечного доступу до землі, інфраструктури і територій. Питання не лише в тому, скільки кілометрів потрібно очистити, а як швидко Україна перетворить небезпечні території на землю, що працює для людей та економіки. Масштаб проблеми Україна поступово скорочує площу потенційно замінованих територій. Це важливо підкреслювати, бо старі цифри швидко стають неточними. Роботи проводять 134 сертифіковані оператори та 294 машини із 49 країн-партнерів завдяки понад 1,5 млрд дол. партнерської підтримки. Значні площі повертаються у використання не лише завдяки очищенню, а й через правильне обстеження та виключення територій, де ризик не підтвердився. Проте масштаб проблеми досі величезний. Навіть після суттєвого прогресу під ризиком перебуває територія, що перевищує площу багатьох європейських країн. Мінекономіки у 2023 році формулювало ціль повернути 80% потенційно забруднених земель у продуктивне використання протягом десяти років. Досвід Хорватії свідчить, що 70-80% підозрюваних небезпечних зон можуть бути зменшені без ризику для людей завдяки якісному аналізу даних, нетехнічному обстеженню та ідентифікації територій з низьким або відсутнім рівнем забруднення. Тобто очищення має концентруватися на територіях, де ризик підтверджений, а решта може швидше повертатися в безпечне використання. Для такої логіки Україні потрібні цифрові інструменти пріоритезації. Одним з них є GRIT – національна цифрова платформа для планування, пріоритезації та моніторингу гуманітарного розмінування. Платформа працює на технології Palantir і використовує понад 20 наборів даних з державних та комерційних реєстрів, супутникові дані та дані операторів протимінної діяльності. Читайте також День на мінному полі. Як люди, машини та собаки очищують землі Миколаївщини Показовий приклад із GRIT: один потенційно забруднений полігон площею 6 га може блокувати 137 кадастрових ділянок загальною площею понад 200 га. Тобто правильно визначений пріоритет для обстеження чи очищення може повернути в економічне використання територію, у багато разів більшу за зону ризику. Саме тому у сфері розмінування Україні потрібна логіка системного повернення земель до безпечного і продуктивного використання через дані, нетехнічне обстеження, технічне обстеження, механізоване розмінування, ручну роботу саперів, контроль якості та передавання територій користувачам. Це важливо для економіки. Україна не може чекати десятиліттями, поки кожен гектар буде проходити однаковий шлях. Потрібна система, яка швидко відрізняє реальний ризик від підозри, спрямовує ресурси туди, де вони дають найбільший ефект, і повертає безпечні території у використання якомога швидше. Пріоритетом має бути нетехнічне обстеження, але воно наразі рухається повільно. Громадам, фермерам та ОВА треба памʼятати, що міни блокують не поля, а податки, експорт, інвестиції, логістику, відновлення і повернення людей до нормального життя. Якщо Україна щороку втрачає мільярди доларів через забруднені території, то прискорення розмінування – це економічна необхідність.