"Не працюємо з Росією. Можна забезпечити світ продовольством і без участі агресорів" — Сергій Харін

Але за рік війни український агробізнес все ж зміг адаптуватися до нових умов, запустити експорт в інші країни та ще раз підкреслити свою важливість для всієї планети. "Економічна правда" поспілкувалась із Сергієм Харіним — керівником бізнесу Corteva у Східній Європі — про реалії та перспективи українського агросектору.

— Пане Сергію, у якому стані сьогодні перебуває агробізнес в Україні?

— В Україні триває війна, тож будь-яка галузь зараз не в найкращому стані. Якщо порівнювати з 2021 роком, то наш агробізнес, безумовно, потерпає. Україна втратила понад 20% аграрних земель через окупацію, зокрема на Півдні та Сході, де вирощують багато соняшника, стратегічної та дуже важливої для економіки культури. Україна є однією з топових країн по виробництву соняшника і першою у світі по експорту соняшникової олії.

Невідомо, чи приготують до посіву частково заміновані землі, що були звільнені від окупації протягом року. У прикордонні, на Півночі, посів майже неможливий через постійні обстріли та дію заборони висівати високі культури — кукурудзу і соняшник — в яких можна сховатися.

Найбільше по бізнесу вдарили складнощі з експортом. На момент збору врожаю 2022 року у сховищах ще зберігалося зерно минулого сезону, яке неможливо було вивезти з країни через війну. Частково врятував створений "зерновий коридор", налагодження експорту з портів залізницею, але Україна зараз експортує мінімум на 50% менше зерна, ніж у довоєнні часи. Поза тим, переживання, чи буде голод в Україні через війну, є марними: ми виробляємо стільки продукції, що можемо прогодувати не тільки себе, а і ще до п’яти таких країн за кількістю населення, як Україна

Але наслідки для агро будемо відчувати ще в цьому році точно. Заходячи у 2023 рік, кожен фермер — від маленького до найбільшого агрохолдингу — рахує гроші та ризики, ретельно вибирає культуру, яку буде сіяти. Скоріш за все зростуть площі саме соняшника на неокупованих територіях і в регіонах, де він раніше не був традиційною культурою. Ймовірно суттєво зменшаться об’єми кукурудзи з різних причин… Деякі фермери взагалі хочуть залишити землі без посіву, щоб перечекати сезон і подивитись, що буде далі.

— Наскільки український агробізнес зміг адаптуватися за рік під умови війни?

— У першу чергу, фермери переглянули, що сіяти та на чому заробляти, керуючись поточними умовами, що змінюються. Якщо раніше в країні висівалось по п’ять мільйонів гектарів кукурудзи, то цього року буде три мільйони в кращому випадку. Тому й намагаються збільшити об’єми соняшника та інших альтернативних культур, щоб отримати хоча б якийсь прибуток.

По-друге, це поява нових логістичних напрямків експорту збіжжя - ми ніколи стільки не експортували зерна через наші західні кордони залізницею та автотранспортом, але цього все одно недостатньо для тих об’ємів, що виробляє Україна. "Зерновий коридор" був компромісним рішенням, яке дозволило бізнесу втриматися на плаву.

По-третє, комерційні відносини. Коли ризики збільшуються, з’являються більш жорсткі фінансові умови взаємодії. Кредити стають дорогими й невигідними або зникають взагалі. Це побачили і в нашому сегменті ринку. Посівна минулого року випала на перші місяці війни, і, як би важко не було, фермери знаходили гроші, купляли сировину та засівали поля, бо розуміли – або шукати гроші та сіятися, або залишати поля пустими і не отримати зовсім нічого.

— Якщо говорити конкретно про фермерів, як війна вплинули на їхню діяльність?

— Наші фермери від початку незалежності України піклувались про себе самі. У них ніколи не було особливих дотацій чи підтримки. Виросло вже друге покоління аграрних бізнесменів, які працюють, покладаючись тільки на себе та свій досвід. Попередні кризові роки навчили їх бути гнучкими і швидко знаходити рішення. Досвід виживання у надскладних умовах навчив думати саме і про сьогодні, і дивитись на два кроки вперед. Ця адаптивність спрацювала і зараз, хоча, безумовно, досвіду війни ні в кого не було, і його нікому не побажаєш. Багато фермерів мобілізувалися та зараз боронять нас. Решта теж переналаштувались, відійшли від першого шоку і почали рухатись далі в нових умовах.

— Компанія Corteva однією з перших заявила про вихід з ринку Росії після 24 лютого. Розкажіть про це, будь ласка.

— Corteva працювала в Росії, у нас там був дуже великий бізнес, велика команда. Я відповідав за цю територію. Але з початком вторгнення компанія одразу ухвалила рішення припинити всі поставки до РФ, і на початку квітня ми офіційно оголосили про вихід. Corteva була однією з перших і майже єдиною великою компанією-виробником насіння та засобів захисту рослин, яка покинула той ринок.

Спілкуючись з фермерами та бізнес-партнерами, ми відчули, що для них це також важливо, що така велика компанія як Corteva, попри значні матеріальні втрати, вибрала свої цінності замість грошей. Коли ми заявили про свою позицію, до нас в Україні навіть почали переходити клієнти від конкурентів, що продовжують роботу в Росіі. Ми підписали декларацію з Мінагрополітики України про співпрацю та домовились, що в наступні п’ять років збільшимо виробництво насіння в Україні. І міністерство зафіксувало, що Corteva — чи не єдиний великий виробник насіння та засобів захисту в Україні, який покинув Росію, і інші мають брати нас за приклад.

— Як було прийняте рішення покинути Росію та які наслідки це за собою потягнуло для компанії?

— Corteva — це міжнародна компанія з американським корінням, наша штаб-квартира знаходиться в США. Рішення такого роду приймаються на рівні вищого керівництва Компанії, де після оцінки ситуації було вирішено почати вихід з Росії. Звісно, це непросте рішення, оскільки воно має наслідки не тільки суто фінансово-бізнесові для Компанії, але й для світової продовольчої безпеки. Corteva є глобальним та відповідальним гравцем, який робить суттєвий внесок в забезпечення продовольчої безпеки планети. Ми дійшли висновку, що зможемо продовжувати виконувати свою місію і без ведення бізнесу в Росії.

Що стосується втрат, то через вихід з РФ компанія не отримала приблизно 200 мільйонів доларів США доходів. Але які б мільйони компанія не втрачала, ми понад усе цінуємо людське життя і моральні принципи. Факт, що в нашій країні йде війна, а ми, побічно, можемо її підтримувати продовжуючи комерційну діяльність в Росії, був для нас абсолютно неприйнятним.

— Процес виходу вже повністю завершився?

— Майже. Процес виходу потребував часу, але зараз вже практично там все закрилося, відсутня комерційна діяльність.

— На жаль, далеко не всі міжнародні компанії розірвали співпрацю з Росією. Як ви для себе це пояснюєте, чим керуються такі бізнеси?

— У всіх компаніях різна культура та різні цінності. Думаю, вони просто не хочуть втрачати бізнес. Я це пов’язую саме з морально-етичними принципами, коли гроші важливіші за життя людей. Кожен сам для себе вирішує, що від цього отримає, що втратить, які репутаційні ризики понесе.

Для мене більш важливими є компанії, які залишили ринок РФ. На мою думку, це бізнеси, в яких здорова робоча атмосфера, нормальний топ-менеджмент. У них немає прагнення отримати прибуток за будь-яку ціну. У таку компанію можна сміливо відправити працювати свою дитину і не хвилюватись, що вона потрапила незрозуміло куди.

Здається, Карл Маркс казав, що капіталіст за 300% прибутку продасть і рідну матір... Так от Corteva не є такою, і багато компаній в світі керуються іншими принципами, ніж лише прибуток… Це і є етика бізнесу, ключові цінності компанії - поведінка, коли є відповідальність не тільки за себе, за свій бізнес, але і за те, що відбувається в світі.

— А як Corteva підтримала своїх працівників в Україні?

— З самого початку війни питання безпеки було головним. Допомагали людям евакуюватися у більш безпечні міста або в інші країни. Створили чат, де підтримували один одного, шукали житло серед родичів і знайомих. Зараз в цій групі ми продовжуємо збирати кошти для ЗСУ. Також у нас є система щоденної перевірки безпеки співробітників. Кожен від себе або від своєї команди звітує, чи є якісь проблеми.

Вже за два тижні від початку війни ми розпочали свою звичайну діяльність. На сьогодні багато хто повернувся до України, але деякі співробітники ще працюють з-за кордону в дистанційному режимі. Взимку ми навіть спонукали людей переїхати туди, де менше проблем з електроенергією. У нашому київському офісі ми влаштували своєрідний хаб: встановили генератор і відкрили двері для всіх членів родин співробітників. Кожен може прийти до нас працювати або навчатись.

Також в офісі є бомбосховище, куди ми всі переходимо під час повітряної тривоги. А біля нашого полтавського заводу постійно стоять чергові автобуси, які одразу ж перевозять персонал в укриття. Безпека людей для нас на першому місці.

23 наших співробітники були мобілізовані до лав ЗСУ. Також окремо є ті, хто служать в теробороні. Ми підтримуємо з ними зв’язок і допомагаємо, чим потрібно. Троє працівників були поранені, ми підтримували їхнє лікування. До речі, двоє з них вже повернулись і продовжують служити в ЗСУ. На щастя, втрат серед наших людей немає.

За час війни наша команда майже не змінилась. Загалом у нас в Україні більше 500 людей, які продовжують успішно працювати. Для компанії це теж сигнал, що співробітники вірять в компанію і довіряють їй. Вихід з Росії також дуже надихнув команду і дав моральну мотивацію рухатись з компанією далі.

— Компанія Corteva від початку великої війни запустила ряд соціальних і гуманітарних проєктів. Розкажіть, будь ласка, про них.

Від початку війни ми спрямували близько 2 мільйонів доларів США для різних громадських організацій, які допомагають ВПО, людям з інвалідністю, дітям, літнім людям, а також сприяють відновленню фермерства. Всередині компанії ми створили раду з гуманітарної допомоги. Раз на два тижні вона збиралася, щоб погодити конкретні проєкти.

Також працює наша програма TalentA — освітня грантова програма для підтримки жінок-фермерок. Вона існує вже три роки, і навіть в умовах війни ми її продовжували. Була розроблена спеціальна програма навчання і підвищення кваліфікації. Жінки вчаться, потім презентують свої проєкти, щоб отримати грант. У 2022 році у нас було 9 переможниць, які виграли майже три мільйони гривень на розвиток їхнього бізнесу.

— Як змінилася робота компанії Corteva в Україні від 24 лютого?

— Зараз наша робота — це управління непередбачуванністю.  Важко зрозуміти, яка культура буде сіятись, на чому нам фокусувати виробництво. Планування на 2-3 дні або на тиждень вперед було нехарактерним для нас, але нам довелося змінити підхід і бути адаптивними.

Внеском у стабільність бізнесу стала наша виробнича база в Полтавській області. Наш завод працює з 2013 року і забезпечує не тільки експорт, а й українських фермерів. Наявність виробництва всередині країни під час війни дозволила фермерам не хвилюватися через імпорт насіння. Тільки під час бойових дій на Півночі та Сході, ми попередили, що не зможемо самостійно доставляти сировину і запропонували самовивіз з наших регіональних складів. Зараз ми вже повернулись до звичайного режиму і самі доставляємо продукцію.

Раніше частину насіння ми продавали через дистрибуцію, але протягом 2022 року перейшли до виключно прямих продажів насіння в Україні. Ми побачили, що така модель ведення бізнесу є найбільш стійкою. Це також стало нашою конкурентною перевагою, яка спрацювала в критичні часи.

— Як війна вплинула на продажі Corteva? Яких збитків зазнала компанія?

— Фермерам зручно працювати з нами завдяки прямій моделі продажів, адже ми контактуємо напряму і бачимо, що і як у них відбувається, як можемо їх підтримати. Ось тому у 2022 році Corteva навіть наростила кількість фермерів, з якими працює, приблизно на 10% від 2021 року. Насіннєвий бізнес компанії залишився практично на рівні довоєнного сезону, а продажі засобів захисту рослин зросли на 14% відносно 2021 року. Тож ми втримались на плаву і навіть закінчили 2022 рік без фінансових провалів. Це дуже важливе досягнення. До речі, експорт насіння нашої компанії в 2022 році збільшився майже в 16 разів.

Але у нас є сильна позиція, нас підтримують аграрії, які поважають нас як відповідального партнера та цінують наше патріотичне ставлення до війни. Тому, думаю, частина ринку Corteva ще може вирости. Ми оптимістично дивимось на 2023 рік.

Що дійсно важко — це непередбачуваність. Незрозуміло, що відбудеться за місяць або два. Розв'язання питання експорту сильно б допомогло агроринку відновитися. Як тільки відкриється "вікно" і країна зможе вільно експортувати, то все швидко налагодиться.

— Велика площа полів України замінована і ще довго буде непридатною для проведення сільськогосподарської діяльності. Як це впливає на ваш бізнес зараз і може вплинути в перспективі?

— Ми зробили певну реорганізацію нашої присутності. Перевели наших співробітників з окупованих територій та організували їхню роботу на вільній Україні.

Експерти кажуть, що наша країна зараз на першому місці у світі за рівнем замінованості. Навіть якщо завтра ми переможемо і Україна буде повністю звільнена, знадобляться роки на розмінування і повернення до звичайного режиму. Думаю, це займе не один сезон.

Якщо говорити про окуповані території, то складська інфраструктура та техніка, яка там була, знищена або розкрадена. Для початку це треба буде все відновити. Багато наших партнерів, які мали там землі, вже подумки з ними попрощались. І це вже інша історія — як інвестувати й шукати кошти, щоб після перемоги повернути все хоча б на довоєнний рівень.

— Війна відкрила Україну світу й показала, наскільки важливим є саме українське зерно. Як ви гадаєте, які нові можливості можуть відкритися для нас після завершення війни?

— Це дуже гарне питання. Мені подобається, що ми вже говоримо і починаємо готуватися до того, що буде після перемоги. Це часто звучить навіть не тільки на високих рівнях. Раніше Україну могли плутати з іншими державами або не знати, де ми знаходимось. Зараз же ми отримали свою суб’єктність. Хоча й дуже високою ціною.

Україна вже точно йде на захід і рано чи пізно буде в Європейському Союзі. Наприклад, Польща майже за 20 років в ЄС стала однією з найсильніших економік в Європі. Думаю, в Україні буде так само, можливо навіть швидше. Ми маємо стати інвестиційно привабливими, багато хто захоче вкластися в Україну.

Думаю, самі українці будуть іншими після цієї війни. Ми повіримо самі в себе, в свою силу, в свої можливості, в свою країну. Нарешті позбудемося меншовартості і вже не будемо просити допомоги і порад, а знатимемо самі, що та як нам слід робити. На нас вже дивляться зі здивуванням і думками, що нас недооцінювали. Ми показали, що гідні і готові бути на рівні з країнами ЄС, і навіть сильнішими.

— Після нашої перемоги, що першочергово треба буде зробити, щоб допомогти аграріям вийти з кризи й краще розвивати агросферу?

— По-перше, це боротьба з корупцією. На жаль, вона нікуди не ділася, в тому числі і в судовій системі. Іноземці кажуть, що наші правоохоронні органи, як спортивна риболовля: спочатку ловлять, а потім відпускають. Так от, коли ця схема нарешті зламається, система нормально запрацює. І забезпечить роботу інших процесів, пов’язаних з економікою. Це відносно прості речі, але втілити їх вже не так просто.

Що стосується сільського господарства, то, на мою думку, треба завершити процес із ринком землі, який був розпочатий до війни. Якщо земля є власністю, її можна продавати й закладати, отримувати кошти, тобто вона є реальним товаром, то відбувається сильний поштовх до фінансування. Це було і залишається основою будь-яких відносин в сільському господарстві. Тому після перемоги треба довести до розуму розпочаті процеси.

— Який ваш прогноз на 2023 рік для українського аграрного бізнесу? Він буде кращим чи гіршим за 2022 рік?

— Зважаючи на те, що посівна цього року теж пройде в умовах війни, то 2023 рік буде не кращим за попередній. Ми втратили окуповані території і нам поки не доступні для роботи вже звільнені землі. Плюс ресурсна база. Ми не накопичили достатньо резервів в 2022 році за зрозумілих причин. Кількість наявних ресурсів і грошей значно менша за минулий рік. Хоча є позитивний досвід виживання в умовах війни. Для українського агроринку — це логістика, нові канали збуту продукції. Вони допоможуть нам за найгірших умов. Але однозначно буде непросто. Це буде один із найважчих років для нашого ринку.

— Чого цей рік навчив вас і українців загалом? Які висновки та інсайти вам вдалося винести завдяки війні?

— У такі кризові часи кожен розуміє, що для нього є найціннішим у житті. Коли  протягом двох годин ти маєш вирішити, що забрати зі своєї квартири, бо можеш більше ніколи сюди не повернусь, то виявляється, що фотоальбоми з дітьми і батьками — значно важливіші за будь-яку техніку. Це такі емоційні моменти, пов’язані з власними цінностями. І багато хто, з ким я спілкувався в Corteva, відчувають те саме.

Але ми стали суб’єктом як країна. Кожен із нас став суб’єктом як громадянин. Українці зараз — це одна країна, одна команда. Ми стали відчувати підтримку один одного, навчилися стійкості та адаптивності. У всіх це відбулося по-різному, але ми всі через це пройшли, включаючи наших дітей. Це певний досвід і емоційне загартування. Нас вже важко залякати, нам вже нічого не страшно. Тому це такі людські якості, так звані soft skills, які залишаться з нами назавжди

Особисто я почав більше цінувати допомогу і підтримку людей, єдність команди. Ця згуртованість в кризових умовах — дуже важлива. Водночас я бажаю всім, щоб ми її не втратили, коли стрес війни закінчиться, і більше не буде такого емоційного тиску.