Економіка ринкової ціни на газ. Чому без підвищення неможливо

19 жовтня Кабінет міністрів на екстренному засіданні ухвалив рішення про підвищення ціни на газ для населення. 

Так, з 1 листопада 2018 року ціна на газ для населення становитиме 8550 гривень за 1 тисячу кубічних метрів. Таким чином, ціни зростуть на 23,5%.

Про те, що таке ринкова ціна на газ, і чому без її підвищення Україні не обійтись, раніше уже пояснювалось в тексті на "Економічній правді", який був опублікований 3 вересня. 

ЕП пропонує ще раз ознайомитися нашим читачам з основними тезами тексту. 

***

Українській економіці потрібен транш МВФ, якого поки що немає.

Без траншу є ймовірність технічного дефолту, коли український уряд не буде спроможним оплатити свої борги.

Одна з умов МВФ для отримання траншу — підвищення цін на газ для населення до ринкових. 

Що таке ринкова ціна і чому МВФ просить використовувати саме такі ціни

Економічна наука визначає ринкову ціну як ту, при якій попит дорівнює пропозиції. При цьому на ринку не має бути субсидій, акцизів та іншого втручання держави.

Економічна наука доводить, що ринкова ціна максимізує загальну суму доданої вартості для продавців (producer surplus) та добробуту для покупців (consumer surplus). Таким чином ринкова ціна сприяє економічному зростанню.

Реальне життя складніше. На практиці є важливі додаткові економічні та політичні фактори.

По-перше, хто встановлює ринкову ціну? Відповідь економіста — конкуренція. Але на енергетичних ринках є монополісти, і конкуренція обмежена. Тому тут ціну встановлює держава.

По-друге, уряд і суспільство бажають, щоб усі люди мали доступ до газу та електроенергії. Навіть ті, у кого не вистачає коштів. Це просто питання людяності.

Економісти розрізняють два способи надання такого доступу. Один варіант — встановити низькі ціни на газ та електроенергію. Другий — встановити ринкові ціни, але надати субсидії менш заможним людям.

Другий спосіб кращий для економічного зростання, особливо якщо субсидії будуть видавати грошима на руки, а не "на папері" для розрахунків за газ та електроенергію.

Конфлікт між урядом і МВФ полягає в тому, що МВФ підтримує другий спосіб (ринкові ціни і субсидії на руки грошима), а уряд поки що використовує змішану систему першого і другого способів (низькі, але не дуже, ціни й немонетарні субсидії).

В публічній дискусії в Україні палко, з переходами на особистості, обговорюються ще кілька речей, пов’язаних із ціною на газ. Найпопулярнішими, за нашими спостереженнями, є питання корупції та визначення ринкової ціни.

Ціна на газ НАК "Нафтогаз" для промислових та побутових споживачів

Дійсно, різні ціни для промисловості (вищі, ринкові) та населення (нижчі, регульовані) створюють можливості для перепродажу.

Якщо купувати газ у Нафтогазу за ціною для населення і продавати промисловості за ринковою ціною, можна добре заробити на різниці. Це незаконно, і звідси розмови про корупцію.

Але з економічної точки зору, таку корупцію неможливо побороти. Різниця в цінах завжди буде створювати дуже сильний стимул для перепродажу. І спроби заборонити такий перепродаж схожі на боротьбу Дон Кіхота з вітряками чи радше на боротьбу зі спекулянтами та ринком під час СРСР.

Якщо є можливість заробити, люди зі зв’язками знайдуть спосіб це зробити. А суспільство і правоохоронні органи будуть постійно боротись із новими механізмами такого заробітку. Єдиний варіант — знищити мотивацію для перепродажу. Тобто вирівняти ціну для населення і промисловості. 

Чистий прибуток НАК "Нафтогаз", млрд грн

Дискусійним у суспільстві та серед експертів є також визначення ринкової ціни (насправді, ні).

Більшість відомих нам економістів погоджуються, що ціна має дорівнювати міжнародній ціні. Логіка тут стандартна — Україна імпортує газ, тому граничний (найдорожчий) газ є імпортним. А ринкова ціна дорівнює ціні граничної (останньої) одиниці товару.

Залишимо в стороні питання, як рахувати витрати на доставку та яку саме міжнародну ціну потрібно брати. Там дійсно можуть бути питання до правильної формули.

Контраргумент — ціна має бути пов’язана з собівартістю видобутку українського газу. Як мінімум для населення. Але тут правильніше було би сказати, що розмір субсидії, а не ціна має бути пов’язаний із собівартістю видобутку українського газу. Як ми написали вище, економічна наука свідчить, що правильно підтримувати людей через субсидії, а не низькі ціни.

Висновок? Його немає. Ми просто сподіваємось, що український уряд і МВФ знайдуть спільну мову. І зроблять це швидко і без втрат для української економіки.

Стаття надана Київською школою економіки