Про ракову пухлину української економіки, або Як земельний мораторій шкодить кожному українцю

Днями директор Світового банку у справах Білорусі, Молдови та України Сату Кахконен дала інтерв’ю, в якому розповіла, що попри легендарну родючість українських земель, країна збирає найменше врожаю з гектара ріллі, ніж будь-яка інша держава Європи з близькими кліматичними умовами.

Як зазначив Світовий банк у записці "Земельна реформа задля зростання", у 2014 році додана вартість на гектар земель в Україні становила 413 дол, у Польщі — 1 142 дол, Німеччині — 1 507 дол, Франції — 2 444 дол, і це — попри значно вищу якість ґрунтів в Україні. Ці дані — не новина ні для аграріїв, ні для експертів.

Українські аграрії вважають, що за поточних цін на їх продукцію, добрива та землю поточний рівень урожайності є оптимальним. Доки не буде виправлена ключова першопричина такої ситуації, зміни навряд чи відбудуться.

Ця першопричина — мораторій на продаж землі. Низька віддача багатющих українських ґрунтів — наслідок того, що фермер працює на орендованій землі. Так само, як ніхто не вкладає кошти в дорогий ремонт орендованої квартири, ніхто не інвестуватиме у чужу землю. Це лише перша погана новина.

Друга полягає у тому, що шкідливих наслідків мораторію в Україні надто багато.

Мораторій, який запроваджувався для убезпечення українців від повторення негативних наслідків приватизації підприємств у 1990-х роках, давно пережив себе і багато років призводить лише до негативних наслідків для країни. Він — наче ракова пухлина: що довше не лікувати хворобу, то далі вона пускає метастази.

Команда економістів Світового банку багато років досліджує цю проблему і визначила п'ять особливо негативних наслідків мораторію: величезні втрати власників земельних паїв, втрати фермерів, відмирання сільських територій, втрати економіки в цілому, втрати місцевих та державного бюджетів.

В Україні 6,9 млн власників земельних паїв. Дві третини з них здають свою землю в оренду. Вони отримують за неї у п'ять разів меншу орендну плату, ніж могли б отримувати, якби здавали свої паї орендаторам в умовах вільної конкуренції.

За даними Держгеокадастру, власник середнього паю, 3,6 га, в середньому отримує 50 дол за га орендної плати за рік. За підрахунками Світового банку, цей показник повинен становити близько 250 дол за га — як у Болгарії чи Польщі.

Це означає, що бабуся, яка живе на мізерну пенсію, могла б отримувати за пай на 13-18 тис грн більше, ніж зараз. Це піврічна середня пенсія в Україні. Якби існував ринок землі, це була б найкраща соціальна допомога кожному землевласнику.

Щороку переукладається понад мільйон договорів оренди. Якби мораторій був скасований у 2017 році, то переваги ринку відчув би мільйон власників паїв.

Власники паїв втрачають фантастичні 86 млрд грн або 3,3 млрд дол на рік. Це втрати з 16,5 млн га приватних земель, які здають в оренду. Ці гроші могли б отримати звичайні селяни для відкриття бізнесу, на ремонт осель та на освіту дітей. Могли б отримати, але через мораторій — втрачають.

Зазнають збитків і фермери. В Україні понад 33 тис фермерських господарств. З них 27,4 тис підприємств використовують до 100 га кожне. Майже 75% земель, які обробляють малі фермери, вже перебувають у їхній приватній власності. Проте отримати всі переваги від цієї власності вони не можуть через дію мораторію.

Земля цих фермерів не є активом, який можна використовувати для залучення банківського фінансування на розвиток бізнесу, купівлю пального та добрив, будівництво сховищ для зберігання продукції. Мораторій обмежує доступ фермерів до фінансових ресурсів та уповільнює економічне зростання.

Якщо ж фермер орендує землі, мораторій має ще гірші наслідки. Щоб забезпечити собі достатньо землі, підприємство мусить укладати близько 30 договорів оренди. Середній термін договору — 7,6 року, 13% угод переукладаються щороку. Крім того, є великі ризики, що хтось із власників відмовиться продовжувати договір.

Наприклад, недавно відомого французького фермера, який вирощував виноградники під Одесою, прогнали із землі його ж орендодавці. Чи можна в такій ситуації говорити про розвиток фермерства та довгострокові інвестиції?

Крім того, для консолідації земель виробники вдаються до неформального обміну ділянками, які можуть стати предметом рейдерських захоплень.

Виробники витрачають близько 107 грн за га на обслуговування договорів оренди. У масштабах країни це щонайменше 80 млн дол щорічно. Втрати були б менші, якби землі були консолідовані, тобто якби для оренди 100 га було потрібно не 30 договорів оренди, а лише два-три. Консолідації ж заважає мораторій.

Це веде до третьої категорії втрат — відмирання сільських територій. Для розвитку села потрібні інвестиції та робочі місця. Отже, необхідно створити умови, за яких селяни не лише залишатимуться в селі, але й матимуть можливість заробляти, народжувати дітей, розвивати місцеву інфраструктуру.

Найбільш затратні галузі — садівництво, ягідництво, тваринництво — вимагають довгострокових інвестицій і тривалої окупності. В аграрному холдингу, який займається рослинництвом і має у своєму розпорядженні 1 тис га землі, працює лише семеро людей, тоді як у тваринництві на 100 га — близько 100 людей.

Про які довгострокові вкладення можна говорити, якщо завтра орендаря можуть прогнати із землі? У таких умовах більшість орендарів вирощують однолітні культури — соняшник або рапс, які найбільше виснажують землю.

З 2004 року по 2012 рік Україна втратила до 43 тис га площ багаторічних культур. За розрахунками Світового банку, інвестуючи в однолітні культури замість багаторічних, фермер щороку втрачає близько 1 тис дол прибутку з кожного га.

Крім того, якби власники паїв отримували більшу орендну плату, ці гроші люди витрачали б переважно у селі, купуючи товари та послуги. Це додатковий попит, а там, де попит, там створюються робочі місця.

Як наслідок, у країні відсутні довгострокові інвестиції у сільськогосподарське виробництво, сферу послуг та місцеву інфраструктуру. Через це сільські жителі залишають домівки, через це щороку з мапи України зникають близько 30 сіл.

Втрачає вся економіка держави. Через відсутність гарантій на володіння землею в Україні недостатньо розвинені садівництво, ягідництво, вирощування великої рогатої худоби. Україна, "житниця Європи", змушена купувати яблука у Польщі, картоплю — в Нідерландах, яловичину — у Бельгії.

Це призводить до збільшення імпорту і зростання цін — кияни купують у супермаркетах яблука за ціною апельсинів. Це шкодить торговельному балансу і створює додаткове навантаження на гривню. Замість вирощування власної продукції з більшою доданою вартістю Україна інвестує в економіки інших країн.

Крім того, це призводить до втрат державного й місцевих бюджетів.

За даними Світового банку, бюджет втрачає понад 1 млрд грн щорічно внаслідок недоотриманих грошей від земельного податку, заниженої орендної плати за державну та комунальну землю, а також від земель, що не мають чіткого юридичного статусу — колишніх колгоспних дворів, польових доріг та лісосмуг.

На жаль, це далеко не повний перелік. Можна ще не один рік "захищати українську землю", продовжуючи вбивати економіку України та українське село.

Українське суспільство мусить подолати спротив тих, хто, вочевидь, зацікавлений зберігати нинішній стан справ попри масштабні негативні наслідки такої політики. Як і в будь-якій реформі, завжди є ті, для кого реформа земельних відносин буде означати втрату власних корупційних чи олігархічних переваг.

Денис Нізалов, консультант Світового банку із земельних питань