Право піднятися, або Як українцям-банкрутам стати Марком Твеном чи Майклом Джексоном

Слово "банкрутство" лячне і передає стан, процес або явище, що свідчать про матеріальну або світоглядну халепу. Словники пропонують в синоніми не менш колоритні "страшилки": крах, катастрофа, фіаско.

Із зрозумілих причин ані філологи, ані фінансисти, ані багатогранні підприємливі пасіонарії не воліють таких перспектив. Стати банкрутом — колись і зараз — ганебна історія.

У жорстокому мінливому світі боротьби ідей, амбіцій, візій та бізнес-стратегій ніхто не застрахований від боргової ями. Та, безперечно, волею обставин скочуючись на дно, сильні духом мають надію "видряпатися" і почати з нового аркуша.

Вони мають на це право, якщо не ухилялися від виконання зобов'язань, не плели інтриг, не шахраювали.

Можливо, не всі знають, що Рембрандт, Марк Твен, Волт Дісней, Ларрі Кінг, Майкл Джексон іноді потерпали від фінансової безвиході, а Дональд Трамп оголошував про банкрутство чотири рази.

Правова і ментальна парадигми дозволили цим людям піднятися і йти далі, осягаючи нові вершини. Так само змогли відновитися сотні компаній — малих і великих, знаних і не дуже.

Ми переймаємося відновленням кредитування, опікуємося спромогами малого та середнього бізнесу, перспективами створення так званого середнього класу, медитуємо на сприятливий інвестиційний клімат та економічне зростання, але особливого поступу не зауважуємо.

Український віз найболючіших проблем як стояв поперек дороги, так і стоїть.

Однак сьогодні я вестиму мову не про всезагальну яловість місцевих реформаторів. Я збираюся сфокусуватися на нюансах вітчизняного банкрутства.

Зараз активно обговорюється проект Кодексу України з процедур банкрутства. Перше читання позаду.

Наразі всі зацікавлені сторони активно використовують час, що залишився до фінального голосування, для просування своїх пропозицій та рекомендацій. Медіа вже пишуть про "гори правок та хаос думок".

Банківська спільнота теж не стоїть осторонь. Ми гостро відчуваємо потребу реформувати чинні механізми, бо наявні інструменти використовуються боржниками переважно для ухиляння від виконання своїх грошових зобов'язань. Це заганяє вітчизняні фінансові установи в глухий кут.

Ми переконані, що більшість банкрутств — це афера, спланована несумлінними власниками компаній.

Головним завданням держави є створення таких механізмів, які б, з одного боку, не дозволяли запуск спланованих шахрайських процедур, а з іншого — пропонували швидкий та ефективний інструмент повернення активів.

У мене на столі стоси кейсів з печальними для банків (на певних стадіях судових процесів) результатами: ПАТ "Іскра", ПП "Бізнес гранд", ПАТ "Креатив", "Промтехсервіс", ТОВ "Каскад продакшн", ТОВ "Інтерфіш", ТОВ "ТЛК Арктика"...

Безліч прогалин і шпарин, які породжують системну кризу довіри та правову безвихідь. Тут і судова недореформа, і державницьке недоумство. Ні, ми не ремствуємо. Ми скаженіємо!

Чому ми щоразу мусимо лягати на амбразуру? Чому наш законодавець так неохайно виконує покладену на нього роботу? Чому цій безвідповідальності ми ніяк не можемо покласти край?

Повернімося до Кодексу України з процедур банкрутства. Якщо бути категоричним, законопроект №8060 симпатичний, але банкірів не задовольняє.

З одого боку, в документі чимало позитивних новацій, що стосуються банкрутств юридичних осіб.

Наприклад, ми схвалюємо продаж майна неплатоспроможних клієнтів шляхом проведення електронних аукціонів (а не в підвалах конкретним особам і компаніям за заниженими цінами), коли передбачено погодження ціни та умов продажу незаставного майна з комітетом кредиторів, а заставного майна — із забезпеченим кредитором.

Це, безумовно, сприятиме підвищенню рівня захисту прав позикодавців.

Підтримуємо ми і чітко встановлений строк проведення процедури розпоряджання майном боржника — без можливості його подовження (по завершенні строку суд зобов'язаний перейти у справі до наступної процедури). Таке нововведення не дозволить затягувати справу про банкрутство на невизначений час, як це було раніше і як є нині.

У цьому контексті пригадується справа про банкрутство ТОВ "ЧПК" (Черкаська продовольча компанія. — ЕП), яка перебувала в стадії розпоряджання майном понад шість років.

Також добре, що в законопроекті №8060 з'явилися новели про процедури банкрутства фізичних осіб. Це, передусім, дозволить зняти соціальну напругу в суспільстві, наблизивши Україну до цивілізованіших держав.

З іншого боку, схвалена в першому читанні редакція законопроекту пропонує таке врегулювання питання відновлення платоспроможності фізособи, з яким банки не можуть погодитися.

За цією концепцією, будь-який громадянин може взяти кредит і вже завтра оголосити себе банкрутом. При цьому квартиру, яка є єдиним соціальним житлом боржника, не буде включено до ліквідаційної маси. Виникає риторичне запитання: хто буде відшкодовувати збитки у такій ситуації?

За інформацією НБУ, 1 березня 2018 року обсяг проблемних кредитів у портфелях банків становив 626 млрд грн або 56,2% від усіх позик, а обсяг проблемних кредитів фізичних осіб та фізосіб-підприємців — майже 100 млрд грн або 54% від виданих позик.

Зазначені суми — це потенційні збитки банківських установ при запровадженні інституту банкрутства фізичних осіб, якщо застереження банківської спільноти будуть проігноровані.

Які вимоги висувають банкіри?

По-перше, процедуру банкрутства фізичної особи може порушити винятково боржник.

По-друге, до заяви про визнання неплатоспроможності обов'язково слід додавати декларації про власний майновий стан та стан родини за останні три роки. Подання боржником недостовірної інформації суворо покарається.

По-третє, для ініціювання процедури банкрутства встановлюються запобіжники, які не дозволять лиходіям "обнулити" свої зобов'язання. Напрклад, верхня межа заборгованості — 1 500 мінімальних зарплат, строк — п'ять років.

Також законопроект у частині банкрутства фізосіб повинен передбачати обмеження: після визнання боржника банкрутом фізична особа не може брати на себе зобов'язання за договорами позики і кредитними договорами, а також не може укладати договір поруки, передавати майно у заставу.

Така фізична особа не може працювати на керівних посадах в органах державної влади та місцевого самоврядування, які потребують підтвердження бездоганної ділової репутації.

Тобто, з одного боку, боржника не варто перетворювати на злидня, а з іншого — слід зосередитися на зовнішньому спостереженні та впорядкуванні джерел доходів.

Не забуваймо і про принцип "навіщо платити, якщо можна обдурити". До черги осіб, які претендують на списання частини своїх боргів, можуть долучитися і пройдисвіти, які не мають фінансових труднощів.

Ми повинні окреслити чіткі критерії несумлінності, аби відокремити жертву від шахрая.

Недавно колеги ставили в приклад латвійців, які визначили шість "червоних рисок". Якщо латвійський громадянин перетинає хоча б одну з них, він перестає бути суб'єктом процедури відновлення платоспроможності і наражається на санкції.

І General Motors, і Apple переживали труднощі. І Марк Твен піднявся. І Майк Тайсон вичухався. Як бачимо, відновити платоспроможність можливо. Головне — визначитися, у який спосіб повернутися на життєву шахівницю.

І наостанок. У рейтингу Doing Business є складова, що оцінює процедури банкрутства. За цією позицією Україна на 149 місці, між Таджикистаном і Чадом. Дослідники зважають на два оціночні показники: скільки центів з долара повертають кредитори та якість правових умов для банкрутства.

Експерти підрахували, що в Україні позикодавці в середньому повертають 9 центів з долара, а час повернення коштів — майже три роки. У цій картині українці перебувають серед не вельми перспективних жителів Африки та Середньої Азії.

Україна ніколи не мала високого показника Doing Business і ніколи не мала високих інвестицій. Вона може вкотре втратити шанс, якщо провідна верства не схаменеться.