Валерій Мунтіян: Олігархічна економіка неефективна та історично тупикова

Делегацію українських експертів, яка підготувала до підписання грудневі угоди з Росією, очолював Валерій Мунтіян.

Його титули звучать так: урядовий уповноважений з питань співробітництва з РФ, державами-учасницями СНД, ЄврАзЕС та іншими регіональними об'єднаннями.

А ще - секретар комітету з питань економічного співробітництва українсько-російської міждержавної комісії, доктор економічних наук, професор, членкор НАНУ.

В Україні Мунтіян відомий як прихильник "російського" шляху розвитку України. Його ідеологічним суперником є інший заступник міністра економіки - Валерій Пятницький, який працює в "європейському" напрямку.

Мунтіян - одна з ключових персон з питань останніх українсько-російських угод. Саме він готує їх основу та обґрунтування, та проробляє технічні деталі. Рейтингова преса по-різному оцінила ці зусилля: від "злиття позицій України" до "безперечного прориву".

- Почнемо із стратегічних питань. Чому зірвано підписання угоди з ЄС? Хто вирішив змінити зовнішньополітичний вектор на зближення з Росією?

- Суть даних питань не повинна зводитися до протистояння. Україна зацікавлена в ринках обох об'єднань. Поширена ідея про те, що ми сконцентрувалися винятково на зближенні з Європою, а під кінець року змінили напрям на протилежний і кинулися в обійми Росії, глибоко хибна.

Інтенсивна підготовка до грудневих рішень велася більше року, причому в обох напрямках: і ЄС, і МС. Аналітичні та розрахункові дані готувалися кілька років: вони доступні з 2008 року і раніше. Проте на запланованих умовах підписати договір про ЗВТ з ЄС з економічної точки зору для України було б невигідно.

Пакет документів про співробітництво ми підписали у рамках "Шостого засідання російсько-української міждержавної комісії". На це працювали чотири комітети та 13 підкомісій комітету з питань економічного співробітництва.

Ще 15 жовтня 2013 року в Калузі, на десятому засіданні комітету з питань економічного співробітництва за участі двох прем'єр-міністрів було складено протокол, який дав обом міністерствам економічного розвитку чіткі завдання.

У протоколі зазначено: "Завершити роботу з підготовки "Дорожньої карти" з регулювання торговельних обмежень та провести двосторонні консультації з регулювання питання поставок української продукції на територію Російської федерації". Невдовзі узгоджено й дату консультації: 2 грудня 2013 року.

Те саме стосується і "європейського вектора", над яким уряд продовжує працювати. Усе залежить від того, на яких умовах ми вступаємо до міжнародних угод, які знайдено компенсатори, гарантії, який період дано на адаптацію, які ринки будуть відкриті, чи збережеться еквівалентність товарного обміну.

І давні, і нові розрахунки демонстрували, що ми втрачатимемо по 1,5% ВВП додатково на рік, не враховуючи соціальних наслідків, якщо вступатимемо до асоціації з ЄС без масштабних інвестицій у реконструкцію господарства.

Плюс у модернізацію маємо вкладати щорічно близько 31,7 млрд дол, а мінімально допустимий рівень - не менше 16 млрд дол.

До дня Вільнюського саміту залишалась надія домовитися про умови і механізми, які б забезпечили ці надходження. На превеликий жаль, цього зроблено не було. ЄС дав відповідь, що на фінансову допомогу Україна розраховувати не може.

ЄС та Росія - це базові для України зовнішні ринки. Обсяг європейського ринку - 50 млрд дол, російського - 55 млрд дол. Разом - 65% обсягу зовнішньої торгівлі. Втрата будь-якого з них - це крах. Тому ми повинні були якось балансувати.

Ми не могли прийняти рішення, яке закрило б один з ключових ринків. Наша економіка відкрита, тобто вона критично залежить від зовнішньої торгівлі.

Мусимо виходити з реалій. В ЄС є п'ять рівнів економічної інтеграції: ЗВТ, митний союз, загальноєвропейський ринок, економічний союз та валютний союз. Нам слід підготуватися до такої інтеграції, а для цього - хоча б зберегти те, що маємо.

- Чому саме у 2013 році питання зовнішніх запозичень стало нагальним?

- Економіка України увійшла у переддефолтний стан. На момент підписання російсько-українських угод часу майже не залишилося. Це не афішувалося спеціально, але і не було великою таємницею. А що таке дефолт?

Це "канікули" за свій рахунок для більшості працівників державного сектора. Це девальвація національної валюти до критичного рівня, як в Аргентині. Це пряме зовнішнє управління економікою. Це банкрутство значної частки підприємств, безробіття і бідність переважної більшості населення.

Специфіка в тому, що крім жахливого внутрішнього стану нашої економіки - падіння промислового виробництва на 5%, ВВП мінус 0,6% порівняно з 2012 роком, дефіцит бюджету більше 3% ВВП - переддефолтний стан було спричинено і позицією обох наших ключових партнерів.

На Заході Україна не отримала міжнародної фінансової допомоги, на яку сподівалася. Тут найбільша проблема з угодою standby МВФ, від якого ми сподівалися на 15 млрд дол. Однак фонд поставив неможливі умови.

Він вимагав миттєвої девальвації гривні на 25%, а це гарантований обвал монетарної системи, не кажучи про втрати населення.

Ми повинні були підвищити внутрішні ціни на газ на 80%, у тому числі на 40% відразу, заморозити соціальні виплати, пенсії і зарплати для балансування бюджету. Існувала ціла низка "маяків", які ми не могли виконати фізично.

Водночас ми виплатили 6 млрд дол за минулими запозиченнями, що зменшило міжнародні валютні резерви нижче критичного рівня: 17 млрд дол при нормі 30 млрд дол або при мінімумі 25 млрд дол.

Це призвело до зниження кредитного рівня: відсоток запозичень під наші цінні папери на міжнародних фінансових ринках зріс до 17%. Цього, з урахуванням економічного ефекту мультиплікації, вже було достатньо для дефолту.

На Сході з 14 серпня був призупинений доступ наших товарів на територію РФ. 48 наших стратегічних підприємств було внесено до "профілю ризику".

Тільки у трубопрокатній галузі зупинилися або скоротили завантаження потужностей чотири заводи включно з найсучаснішим плавильним комплексом "Дніпросталь". Під загрозою звільнення опинилися 18 тис робітників.

В цілому за вісім місяців товарообіг з Росією впав на 25%, і одне це вже стало шоком для економіки. Проте ситуація лише погіршувалася, бо країни Митного союзу готувалися до появи на їх кордонах транзитних європейських товарів.

Отже, з економічної точки зору альтернатив підписанню угод з Росією в України не було. Наразі знято переддефолтний стан, міжнародні валютні резерви поповнилися на 3 млрд дол або на 17% протягом двох діб після підписання угод, грошово-кредитний рейтинг України нормалізувався.

Більше того, ми отримали знижку на газ, значний кредит і можливості для потужного розвитку галузей, які довгий час не мали замовлень. Також це дало можливість сформувати держбюджет України на 2014 рік.

Але підкреслюю: це лише акт "швидкої допомоги", питання виживання. Російсько-українські угоди кінця 2013 року є радше тактичним, ніж стратегічним рішенням.

Чи перетворяться вони на стратегічний вектор, залежить від того, як ми сформулюємо нашу стратегію. Ми повинні зробити це не лише на тактичний, але і на оперативний - три-п'ять років, і на довгостроковий - сім-десять років - періоди.

- Як Україні допоможе Росія, яка сама має економічні проблеми?

- Економічні проблеми сьогодні мають усі країни, бо ж триває світова фінансова-економічна криза. Але їх рівень, так би мовити, розкривається у порівнянні.

РФ вийшла на рівень 1990 року ще до початку кризи. Україна ж має 69,4% ВВП від обсягу 1990 року. За обсягом ВВП Росія сьома країна у світі - 2,64 трлн дол або 3,4 трлн дол за паритетом купівельної спроможності, а Україна - 176,3 млрд дол.

ВВП у Росії - 23,7 тис дол на душу населення, у нас - 8,3 тис дол. Середня зарплата в Росії - 926 дол, в Україні - 318 дол. ВВП у 2012 році у нас зріс на 0,2%, в Росії - на 3,4%, фінансові роки вони закінчують з профіцитом.

Так, у 2013 році ріст ВВП Росії становить лише 1,4%, але це на тлі рецесії на 0,4% в Євросоюзі, що тягнеться з 2006 року. Росія посідає третє місце у світі за міжнародними золотовалютними резервами: 524 млрд дол. Це 14 місяців покриття критичного імпорту, в Україні - 2,2 місяця.

Крім того, РФ має ще два потужні державні фонди, аналоги яких у нас просто відсутні. Росія потужно займається інноваційною сферою, на відміну від нас.

У Росії 18 млн етнічних українців плюс 3 млн заробітчан, найбільший у світі обсяг території та найбільший обсяг енергетичних ресурсів. Так що уявлення про Росію як депресивну, обтягнуту колючим дротом засніжену "зону", якою гасають білі ведмеді, - це, м'яко кажучи, дуже неадекватне спрощення.

- Україна не може вижити без запозичень? У чому полягають внутрішні причини такого стану нашої економіки?

- За 22 роки ми не провели жодних системних реформ. Програми наших урядів часто містили протилежні економічні концепції і суттєво на зміну параметрів економічного розвитку не впливали. Це велика помилка і урядовців, і науковців.

Теперішня ситуація була прорахована у тому числі за моєї участі ще 15 років тому. Варіанти модернізації теж пропонувалися. Нині ми у точці біфуркації.

"Пожежу" загасили, з дефолтного піке вийшли, але національну безпеку України не забезпечили, цілісну концепцію соціально-економічного розвитку не виробили. На це у нас залишається буквально кілька місяців.

- Дехто з фахівців вважає, що економіку розвалив уряд, дехто - що олігархічна економічна система. Як можна прокоментувати безпрецедентні преференції для олігархів навіть у ситуації економічного колапсу?

Знижено тарифи на струм для заводів Ігоря Коломойського, знижено податки на прибуток для підприємств Ріната Ахметова та Дмитра Фірташа. У вас нема відчуття, що економіку буквально розриває кілька сімей?

- Ви пропонуєте демонтувати олігархічну систему? Чудово, я буду ваш перший помічник, тим більше, що давно висловлював такі ж пропозиції. Олігархічна економіка є неефективною, неврівноваженою, асоціальною в масштабах країни, історично тупиковою й уразливою з точки зору національної безпеки!

Сьогодні ж система є саме олігархічною. Тому, приймаючи економічні рішення, ми повинні бачити за галузями не лише тих, хто їх прямо або опосередковано контролює, а заводи, їх постачальників, суміжні підприємства, працівників, їх сім'ї.

Ми ж не можемо зупинити провідні виробництва країни та викинути людей на вулицю. Отже, мусимо приймати виважені оптимальні рішення в наявних умовах.

Ось приклад: Росія закладає до вартості хімічної продукції газ по 147 дол за тис кубометрів, а наші виробники - по 436 дол. Може бути за такої "дельти" мова про справедливу конкуренцію на ринку, приміром, мінеральних добрив? Ні.

Таким чином, треба або і далі працювати над тим, щоб отримувати енергоносії за нормальною ціною, або включати дотації у відповідні бюджетні статті.

- Хіба не можна розширити ринок Європи для нашої продукції? На те і є асоціація, щоб модернізувати економіку і вирівняти стандарти.

- Звісно, але це має високу вартість, і поки що не зрозуміло, де на це взяти ресурси. До того ж, це не гарантує результат. Поясню на прикладах. Наш АН-70 давно визнано найкращим у своєму класі літаком у світі. Скажіть, чому після усіх авіасалонів та демонстрацій з ЄС на АН-70 не надійшло жодного замовлення?

Відповідь проста: цю нішу в Європі зайнято набагато менш функціональним, але "своїм" літаком. Вкладено величезні кошти у розробку, випуск, лобіювання, замовлення. Сформовано мережу підрядників, посередників та контрагентів.

Крім того, європейське законодавство захищає власного виробника усіма можливими методами і не допустить конкурентів, адже рівень безробіття в ЄС вище припустимого рівня. Тимчасом ємність російського ринку для цієї моделі - 300 літаків плюс допомога виходу на ринки третіх країн.

Ще приклад: стандарти, які перетворилися на засіб економічних війн. У нас нема стандарту на стовпчик для підтримання виноградної лози, а у Європі є.

Ви повинні його купити у конкретної фірми або самостійно переробити усі стовпчики на місцевих виноградниках, інакше не отримаєте сертифікату на експорт продукції. Так то стовпчики, а ми говоримо про високотехнологічні вироби, про всю технічну документацію, усі виробничі процеси.

Так, у сфері послуг або торгівлі це зробити неважко, а от для виробничників, особливо за наявного коефіцієнта зношеності виробничих фондів - у деяких галузях до 80%, - ризики значно вищі.

Вони б зменшилися, якби ЄС погодився фінансувати модернізацію у рамках кредитних ліній. Проте такої можливості у ЄС, де лише Німеччина та Польща почуваються відносно стабільно, наразі нема. Не менш важливе інше.

Протиставлення "євразійського" та "європейського" шляхів розвитку для України - це винятково політична позиція. Глобалізація і регіоналізація - це два паралельні процеси. Економіки формуються не стільки згідно з кордонами, скільки відповідно до транснаціональних ядер, де базою є транснаціональні корпорації.

Так от: до процесів глобалізації ми не потрапили, - хоча і мали непоганий шанс у 1990-х роках, - бо не відповідаємо критеріям глобалізованої країни. Щоб обійнятися з глобальною економікою і не розчинитися, не перетворитися на земельний ресурс для розвинутих країн, треба мати цілком певні параметри.

Приміром, монетарна база повинна бути не менше 10 трлн дол, 75% виробництва повинно бути у сфері послуг. Треба мати високий індекс глобальної конкурентоспроможності, виробляти валового внутрішнього продукту не менше 3% від світового обсягу - у нас цей показник становить 0,2%.

Треба також, щоб країна володіла мінімум трьома макротехнологіями - такими, що використовуються у світовому масштабі. У нас нема жодної. Хоча у рамках СРСР Україна володіла 17-ма такими технологіями з 23-х лише у військовій сфері.

Ми бездарно все це втратили! У нас нема жодної транснаціональної корпорації, тоді як у Росії таких дванадцять: "Роснефть", "Газпром", "Роснікель"...

Якщо ми вже пропустили глобалізаційний тренд і не змогли провести відповідних структурних перетворень, то треба не самогубством займатися, а знаходити іншу нішу, наприклад, нішу регіоналізації. Це шлях не альтернативний, а паралельний.

Глобалізація однаково впливатиме, але завдяки регіоналізації країни, які не мають глобального потенціалу, можуть захиститися від поглинання транснаціональними корпораціями. У світі є більше 200 регіональних структур, тож слід шукати місце тут, накопичувати потенціал і вирішувати: з тим, з цим чи взагалі окремо.

- Чому Україна не має аналітики про економічні наслідки зближення з ЄС та Росією? Складається враження, що влада приймає рішення спонтанно.

- Відсутність адекватного роз'яснення - це найбільша помилка, яку лише можна було припустити. Сам факт, що до останнього часу не було перекладу тексту угоди про асоціацію з ЄС українською, є просто жахливим. Тексту не знали ні депутати, ні громадські лідери, що агітують "за" або "проти" європейського вибору.

Однак це не означає, що не було фахової аналітики, виконаної за методиками Євросоюзу. Я можу надати принаймні кілька варіантів таких досліджень. І тут є важливий аспект. Мало яке видання готове адекватно спрощувати і доносити фахову інформацію та математично-економічні розрахунки.

Маю надію, що УП буде одним з таких рідкісних видань. Хочу проінформувати, що уряд проводив відповідну роботу, аналізуючи переваги та ризики обох варіантів.

- Очолювану вами делегацію звинувачують у тому, що вона послабила попередню редакцію "Дорожньої карти" угод з Росією і здала інтереси України. Наприклад, застосувала вислів "у рамках відповідних процедур" замість чітких термінів скасування антидемпінгових процедур.

До того ж, у складеному вами під час переговорів документі не було чітких дат. Згодом прилетів Юрій Бойко і наполіг на поверненні дат. Ви якось особливо поступливі у переговорах з росіянами?

- Ці звинувачення несправедливі. Їх причина - незнання багатьма журналістами та економістами процедур оформлення та виконання міжнародних угод.

Будь-яке рішення за цими процедурами має мінімальний термін виконання, бо для його реалізації мало бажання сторін, потрібно отримати аналітику і розрахунки. У попередньому варіанті вказано бажаний для нас термін - до кінця року. У варіанті, що підписується як спільна рамкова угода, - "у рамках відповідних процедур".

У процесі набуття рамковою угодою статусу документа, обов'язкового для виконання органами виконавчої влади обох країн, та його затвердження на вищому рівні з'являються конкретні дати згідно з узгодженими процедурами.

Ми ж не можемо наказати Росії вирішити питання протягом зручного для нас часу. До того ж, деякі з них фізично неможливо вирішити негайно, до 31 грудня.

Чернетки "Дорожньої карти" друкувалися в процесі роботи майже щодня: останній варіант узгоджено 16 грудня 2013 року о 20-й годині. Було вісім чорнових варіантів, і якщо їх розкласти хронологічно, можна бачити явний прогрес для України, особливо в розділі "реалізація спеціальних та антидемпінгових заходів".

Якби "експерти", що нас критикують, роздобули іншу чернетку таблиці "Дорожньої карти", вони б, наприклад, побачили навпроти багатьох пунктів формулювання "вирішується українською стороною в рамках відповідних процедур".

Це була пропозиція російської сторони. Це означало б, що Україна повинна зняти усі питання, які виникають у росіян щодо нашої продукції. Та в кінцевому варіанті ви всюди побачите формулювання "вирішується сторонами".

Це означає, що Росія у багатьох випадках погоджується зняти претензії або пропонує компроміс. Наприклад, митні обмеження скасовуються щодо українських підприємств, які мають статус "добросовісних постачальників".

До української продукції в росіян були й логічні питання: порушення федерального закону про захист прав споживачів, неналежне маркування, виявлення токсинів. Щоб "розшити" їх, потрібний час на повторні експертизи, на відновлення сертифікатів відповідності країн походження товару, на правові узгодження.

Тому в багатьох пунктах "карти" проставлені дати 2014 року. Адже це не політичні питання, а питання виробництва, логістики та контролю, які потребують часу.

Зрозумійте: ми не свій ринок відкривали перед Росією, а російський - перед нашими товарами. Власне, "Дорожню карту" нам не Росія надала. Це ми її розробили, направили, узгодили та підписали.

Усі додаткові пункти угод не прибирала, а додавала саме наша комісія. Спочатку - питання щодо торгівлі, далі - щодо митниці, потім - тематику фітосанітарного контролю і споживчого нагляду. Нам вдалося ці документи підписати, врятувати економіку від дефолту, а базові галузі виробництва - від зупинки.

Як у такому разі ми могли щось "погіршити" або "здати"? Таких нісенітниць у пресі було б менше, якби аналітики і журналісти працювали з оригіналами документів. До чого я і запрошую ваших експертів та авторів.

- Чому у першому варіанті "Дорожньої карти" були враховані інтереси Віктора Пінчука, але майже не захищалися інтереси інших груп українських підприємств? Чому далі ситуація змінилася?

- Це не так! Що стосується лібералізації спеціальних захисних заходів, то усі вони враховані у дорожній карті щодо врегулювання торгових обмежень. Про "варіанти" документів я щойно відповів, а ось про "трубників" скажу окремо.

Попередня угода з РФ щодо труб припинила дію з 1 липня 2012 року. Росіяни ж після певного "провалу" міжнародних зносин з Україною в минулу політичну епоху на повну потужність включили механізми заміщення імпорту.

За останні роки вони лише в розвиток трубної галузі вклали 20 млрд дол. Якщо вони тепер відкривають свій ринок для українських труб - а вони його відкривають, то до 75% потужностей на окремих підприємствах у них не буде завантажено. Вони прямо запитували: "Навіщо нам тепер ваші труби?".

Для нас це 0,5 млрд дол доходу на рік. До того ж, якщо ми втратимо цей ринок, то більше не зайдемо на нього: там будуть або Росія, або Китай. Робіть висновки.

- Якою є позиція росіян на переговорах з Україною? Які пункти угод дня них критично-важливі, а якими вони готові пожертвувати заради головного?

- Угоди укладено на абсолютно паритетних умовах за кількістю пунктів та номенклатурою продукції. Однак за вартістю ми виграємо близько 400 млн дол.

Щодо суттєвих для Росії поставок до України: флоат-скло, нітрат амонію, автомобілі, стрілочні переводи. За термінами та обсягами ми намагалися надати максимальний обсяг замовлень на ці товари в обмін на товари, важливі для нас.

Цікаво, що в розрізі критичних технологій Росія більше залежить від України, ніж навпаки. Маю на увазі продукцію ВПК, турбіни, трансформаторні підстанції, авіа-, судно- та ракетобудування, транспорт, двигуни, компресори.

Ці напрями необхідно розвивати, тому що на Заході все це вже розподілено між своїми виробниками і має інші стандарти. Інакше таке виробництво в Україні доведеться просто закрити, а унікальних фахівців - звільнити.

- Чи правда, що при складанні "Дорожньої карти" ви вели переговори з представниками директорів департаментів відомств Росії, а представники України та Росії Бойко та Шувалов лише допрацьовували документ?

- Ну, не з "представниками директорів департаментів", а з керівництвом міністерств та окремими директорами департаментів, але це процедурне питання.

Зустріч Ю. А. Бойка та І. І. Шувалова була наступним етапом погодження документів, де були остаточно узгоджені терміни виконання кожної позиції. Крім того, ця зустріч значно прискорила остаточне прийняття документа.

- Чому у тексті "Дорожньої карти" зустрічаються орфографічні помилки? Наприклад, "метал", "корозиоустойчивый"...

- Засідання комісії проводяться почергово на українській та російській територіях. Питання коректури, редагування, літературної правки та юридичного супроводу за регламентом бере на себе сторона, яка приймає засідання. У даному випадку - російська. Помилки, імовірно, були у проекті, у кінцевому варіанті вони відсутні.

- Чому вимоги до митних бар'єрів з боку РФ у фінальному варіанті пом'якшено?

- Тому що в процесі переговорів Україна довела необхідність цього. Головне досягнення - це взаємне розуміння того, що перешкоджання зовнішній торгівлі призведе до величезних втрат не лише України, а й Росії.

- Чи згодні ви з фактом послідовного зближення України з Росією?

- Так само ми можемо простежити й етапи зближення з ЄС, особливо якщо взяти до уваги кількість узгоджених із стандартами ЄС законів України.

Україна не є членом ЄврАзЕС як засновника Митного союзу і ЄЕП. Вона спостерігач. Разом з тим, вона співпрацює з країнами МС і ЄЕП на основі нового договору про зону вільної торгівлі і на основі підписання меморандумів між урядом України та Євразійською економічною комісією.

Ближчим часом передбачається підписання договору про зону вільної торгівлі послугами, угоди про доступ до трубопровідного транспорту, що дозволить оптимізувати логістику імпортних енергоносіїв та отримати доступ до дешевшого газу з Середньої Азії, а також протоколу про зменшення або скасування експортних мит, що дасть близько 30% знижки на енергетичні продукти.

Тобто "зближення" є, але воно не політичне. Це зближення з найбільшим торговельним партнером за обсягом та структурою поставок.

В економіці це зветься "оптимізація". Адекватне зближення постійно відбувається і на європейському напрямку зовнішньої торгівлі, бо оптимізація поставок та зменшення витрат на логістику завжди вигідна обом сторонам контракту.

- Що змінилося в українсько-російських відносинах за останній рік? Чи буде Росія виконувати взяті зобов'язання?

- В кінці 2013 року маємо безперечне покращення у зовнішній торгівлі, у зовнішніх кредитуванні та інвестуванні, у співпраці за кооперативними зв'язками та за галузевим співробітництвом. Це міжнародні домовленості найвищого рівня: більших гарантій виконання отримати було б складно.

Плани теж прозорі. Росія хоче повернутися до "клубу" великих держав, бути центром сили в Євразії. Вона на шляху до цього. Вона вже сьогодні є учасницею G8, E7, G20, BRICS, АТЕС та об'єктивно прагне мати вплив, зокрема і на Україну. Вона не хоче мати на території України баз НАТО і прямо про це заявляє.

Однак сучасна Росія не є мілітарно-експансіоністською країною.

На відміну від Китаю, що бореться за території через велике населення, або США, які борються за контроль над джерелами нафти та глобалізацію доларового стандарту, Росії достатньо власної території. Росія однозначно не плекає ідей повернення до аналогів СРСР, про розкол України або про втрату її суверенітету.

Сучасній Росії це не вигідно. Навіть з тієї точки зору, що у складі РФ є чимало дрібніших територій, які є зонами нестабільності. Можна побоюватися економічної експансії, зміни відносної ваги різних бізнес-груп, але це ризики іншого масштабу.

- Ви давній "парламентер" від України у Росії. Чи відрізнялися ваші завдання в часи президентів Віктора Ющенка та Віктора Януковича?

- За посадовими інструкціями я дію винятково у рамках урядових директив, погоджених Адміністрацією президента або урядом.

Можу констатувати, що світоглядне ставлення до проблеми економічних відносин з Росією за різних президентів дійсно було відмінним, проте основне завдання - забезпечити функціонування повноцінного зовнішнього ринку - не змінювалося.

Сучасна економіка в багатьох аспектах є точною наукою, і від цього неможливо сховатися за світоглядними преференціями.

Якщо ви гадаєте, що за президентства Віктора Андрійовича розуміння важливості ринку РФ було нижчим, то це не зовсім так. Але ситуація в українсько-російських відносинах була вкрай загостреною, що призвело до суттєвих втрат в економіці.

- Хто є вашим прямим куратором у російському напрямку? Чи правда, що міністр економіки впливає на вас менше, ніж прем'єр Микола Азаров та віце-прем'єр Юрій Бойко? Які двері для вас відчинені у Росії?

- Щоб відповісти на ці питання, варто подивитися на структуру Кабміну. Звичайно, прем'єр Микола Азаров та віце-прем'єр Юрій Бойко є моїми керівниками. Бойко очолює групу високого рівня із співробітництва з країнами ЄЕП, а я у цій групі - секретар. Заступником міністра економіки я був у минулому уряді, не в цьому.

А "відчинені двері" - це досвід, який з роками полегшує виконання завдань. Сюди слід додати постійне підвищення професіоналізму, науковий підхід і патріотизм.

- Вас вважають "противагою" "європейському" заступникові міністра економіки Валерію П'ятницькому. Начебто ви прихильник російського напрямку, а він - європейського.

- "Просувати" відповідні напрями ми повинні згідно з посадовими обов'язками в уряді. Протиріч нема, бо кожен відповідає за свій сектор. Ми представники уряду у різних міжнародних структурах. Стосунки з колегами у мене ділові і конструктивні.

- Які галузі України постраждають від зближення з Росією?

- Ризики є у будь-якій ситуації, але відмова від співробітництва не є стратегією захисту від ризиків для трансграничної України. Позитивні ефекти можна отримати лише у співпраці. Слід завжди сповідувати такі принципи: комплексний підхід, еквівалентний обмін, відсутність втрат, ініціатива, співпраця і толерантність.

- Найбільш популярними у суспільстві є два подальші сценарії. Перший - Віктор Янукович залишається при владі і продовжує дружити з Росією. Другий - він програє, і зовнішньополітичний вектор змінюється в бік ЄС.

- Це неприпустимо спрощена, біполярна модель. Вектор зовнішньоекономічної орієнтації не змінюється за бажанням однієї людини. Є народ, бізнес, інтелектуальна еліта, економічна доцільність, історико-культурні чинники.

Перелік наших найбільших торговельних партнерів від виборів не зміниться. Україна після виборів не переміститься у якусь нову точку світу. Необхідність співпраці залишиться. Хоча, безумовно, від глави держави багато залежить.

Ні Росія, ні ЄС у цій ситуації нам не заважають. Вони можуть допомогти, а можуть і не допомогти. Головне - щоб не було зовнішнього втручання. Ми ж повинні терміново сформулювати чітку та прозору національну ідеологію. Тоді будь-який президент буде змушений вести оптимальний для України курс.