Вовки і вівці земельної реформи
За даними одного з опитувань, більше 50% жителів села виступають проти вільного обігу землі. Велика кількість сільського населення не приймають навіть саму можливість приватної власності на землю.
Це надзвичайно парадоксальна ситуація: вважаючи землю одним з найбільших багатств України, українці готові надати повний контроль над нею одній з найбільш корумпованих організацій у світі - українській державі, одночасно не довіряючи землю собі, своїм друзям, знайомим і сусідам, тобто суб'єктам приватної власності.
Я не вірю у теорію генетичного мазохізму українців, тому вважаю, що справа тут у недостатньому розумінні нами, що таке вільний ринок, і які наслідки він може мати для землекористування. Пропоную розібратися.
Отож, що таке вільний ринок землі?
За вільного ринку землі спосіб її використання визначається його прибутковістю - власник користується нею таким чином, який приносить йому найбільшу вигоду. Використовувати землю в будь який інший спосіб, крім того, що приносить найбільший прибуток, просто суперечить здоровому глузду.
Як відомо, вплив здорового глузду на прийняття рішень значно посилюється у випадку, коли це рішення стосується власного добробуту. Робити інакше - те саме, що запрягати в плуг коня, який виграє призові місця на перегонах.
Конституція говорить, що земля у межах території України належить українському народові. Це положення можна трактувати у два принципово різні способи.
Першому підходу надають перевагу державні мужі з часів незалежності. Вони вважають: оскільки український народ до уповноваженого органа не прийшов і державний акт на землю не витребував, значить, вона йому не потрібна. Тож володіти землею має турботлива держава в особі більш підготовлених людей.
Друге трактування конституційного положення про землю говорить, що природний ресурс в Україні повинен використовуватися так, щоб приносити найбільшу користь суспільству. Що таке найбільша користь від використання землі для суспільства?
Це благо від користування землею, яке люди у цьому суспільстві цінують вище за альтернативні варіанти, які можна було б отримати, використавши землю в інший спосіб. Як можна знати, яке з альтернативних благ суспільство цінує найвище?
За умови вільного ринку таке благо матиме найбільшу ціну. Якщо люди надають перевагу прогулянці у заповіднику перед додатковою паляницею, то вони готові будуть заплатити за вхідні квитки у заповідник більше, ніж за ту кількість пшениці, яку можна було б виростити за умови перетворення території заповідника на ріллю.
Напевно знати наперед, як розподіляться уподобання суспільства, неможливо. Найкращий прогноз може дати приватний власник, адже він найбільше зацікавлений правильно передбачити, який спосіб використання принесе йому вищий прибуток.
Якщо прогноз власника виявиться вдалим, винагородою йому буде успішний бізнес чи високий дохід від ренти, якщо ж ні - він буде вимушений змінити спосіб користування землею чи передати її більш успішному власнику.
У результаті подібних злетів і падінь приватних власників і підприємців, суспільство наближається до оптимального розподілу земельного ресурсу, тобто такого його використання, яке приносить найбільше багатство народові.
Те, що саме вільний ринок є найефективнішим і єдиним способом наближення до оптимального використання ресурсів у суспільстві, уже давно визнано економічною наукою та проілюстровано численними прикладами.
І успішними, як Гонконг чи бурхливий розвиток США у 19 сторіччі, і провальними, як досягнення критичної точки неефективного використання ресурсів економікою СРСР.
Сьогодні маленькі приватні ділянки - родинні дачі та городи, які займають лише 15% площі сільськогосподарських земель України, - дають 50% загальнонаціонального виробництва аграрної продукції - дані за 2009 рік. Це свідчить, що ефективних власників треба шукати явно не в державних кабінетах.
Отже, якщо трактувати положення Конституції про приналежність української землі народові як вимогу її використання таким чином, який приносив би найбільшу користь українцям, то основний закон вимагає від держави усунення бар'єрів і забезпечення умов для вільного ринку землі. Що ж потрібно для його розвитку?
1. Приватна власність не землю - гарантована і непохитна, визнана власниками і суспільством. Право власності передбачає повну свободу власника розпоряджатися землею так, як йому до вподоби.
2. Захист прав приватної власності не землю, тобто ефективна система судів.
3. Свобода економічної діяльності у дотичних сферах. Це свобода торгувати у межах країни і на міжнародних ринках, фінансова свобода, тобто право обирати ефективні фінансові інструменти, у тому числі валюту, яка б мінімізувала інфляційні ризики.
Тобто для того, щоб українська земля приносила нам найбільшу користь, державі потрібно просто прибрати нею ж нагромаджені бар'єри для нашого вільного господарювання як щодо землі, так і в інших економічних сферах, а також почати виконувати свою найпершу і головну функцію - забезпечувати правосуддя.
Втім, наша патологічно корумпована влада забезпечити правосуддя не здатна. У той же час, не виконавши навіть завдання-мінімум, вона претендує на повноваження регулятора і захисника інтересів народу - того, що не з'явився за актом на землю.
Найцікавіше, що величезна кількість українців готова їй ці повноваження надати. Хіба це не те саме, що пустити працювати у дитячий садок людину, яку звинувачують у педофілії - аби діти були хоч під якимось наглядом?
Проект земельної реформи від Азарова - це невільничий ринок під ринковим соусом. Те, що пропонує уряд у проекті закону "Про ринок земель", ринок не навіть нагадує.
Безперечно, законопроект розширює наші економічні права, і вже тому пропонує кращу перспективу, ніж статус-кво, однак цю реформу правильніше було б охарактеризувати як запровадження системи державної монополії з певними елементами ринку. Такий собі НЕП по-азаровськи. Про що йде мова?
По-перше, держава пропонує суттєво обмежити право приватної власності на землю. Як відомо, таке право передбачає, крім безпосереднього володіння землею, свободу користування та розпорядження нею. Як і сьогодні, за умови прийняття законопроекту, ми з вами не зможемо вільно користуватися своїми ділянками.
Чиновники і далі вимагатимуть користуватися землею відповідно до визначеного ними призначення. Крім обмеження економічної свободи, ця норма має і макроекономічні наслідки.
Заборона використовувати землі будь-яким іншим чином, ніж для рільництва, штучно збільшує пропозицію таких ділянок, відповідно, знижуючи їх ціну як для купівлі, так і для оренди, одночасно штучно роблячи землю під забудову менш доступною.
Отже, якщо чиновників турбує "скуповування земель за безцінь", їм варто було б відмовитися від адміністративно-планового регулювання користування землею.
По-друге, держава пропонує обмежити наше право розпоряджатися своєю землею, причому одразу в кількох аспектах. Так, ми не зможемо вільно дарувати землю - набути її в результаті акту дарування може лише член родини.
Крім того, ми не зможемо вільно продавати землю - покупцем може бути лише громадянин України. Запроваджуючи цю норму, законодавці одночасно публічно переймаються небезпекою занижених цін на землю, хоча саме таке штучне обмеження конкуренції серед покупців землі і матиме наслідком низькі ціни.
Що це означає для конкретного власника? Якщо за його землю іноземна особа чи компанія запропонує п'ять грошових одиниць, а український олігарх - лише три, то держава змушує селянина продати землю за три. Нічого, що селянин став біднішим, зате отримав моральне задоволення від власного вимушеного патріотизму.
По-третє, держава залишає за собою право купувати землю. Що це означає?
Дуже просто: корумпована влада за наші важко зароблені податкові гроші зможе купувати землю на власний розсуд - раптом в когось з'явився непотрібний шматок землі, який ніхто не хоче купувати? Отут держава прийде, відкриє наші гаманці і врятує чергового олігарха від скупки в нього землі "за безцінь".
Однак і це ще не все. Держава не лише залишає собі право купувати землю, вона ще й робить його переважним. Тобто якщо комусь захочеться мати певну ділянку землі, то держава потурбується, щоб усунути покупців-конкурентів.
Зрозуміло, що влада робить все винятково у ринковий спосіб - запропонує найбільшу ціну з наших податкових гаманців. А потім продасть ділянку кому треба з торгів, організованих у кращих традиціях 134-го місця у світі із свободи від корупції.
Марія Семикоз, громадська організація "Мамай-інститут"