Світові кризи та Україна

Понеділок, 8 серпня 2011, 10:44 -
Оскільки певну частину товарів і послуг громадяни створюють власноруч, слід максимально розширити перелік видів праці, які не вимагають реєстрації підприємницької діяльності. Зараз до них відносять лише вирощування продукції на присадибних ділянках.

В умовах перманентної загрози світових криз хотілося б почути хоча б якийсь аналіз ситуації, що склалася, від українського уряду. Замість цього ще донедавна розмови велися лише про нові кредити.

Проблеми інфляційно-кредитних економік

Справді, позики стимулюють економіку, але лише тоді, коли ставки за ними нижчі за величину прибутку, отриманого від виробництва і продажу товарів. Тобто за наявності постійного споживання і виробництва, інакше кредитні гроші створюють інфляцію, навіть не продукуючи ніякого продукту.

Хоча кредити і справді спершу стимулюють економіку, але їхня майбутня виплата призводить до вилучення коштів у підприємств та громадян, множачи їх борги і провокуючи майбутній економічний спад внаслідок зниження їхньої купівельної спроможності.

Таким чином, кредитування породжує потребу у постійному зростанні економіки, адже, "споживаючи" в якійсь мірі частину її майбутнього, викликає потребу у компенсації цієї нестачі за рахунок додаткового зростання.

Це, в свою чергу, зумовлює наступні проблеми інфляційно-кредитних економік. Найперша з яких та, що для постійного зростання виробництва потрібно все більше і більше ресурсів, кількість яких на планеті обмежена.

Та й споживання не може зростати вічно - тривалість людського життя і необхідних для нього матеріальних благ не безмежна. Виходом за такої моделі економіки може бути наступне.

1. Переважний випуск товарів постійного, але нетривалого обігу - продуктів харчування, одягу, взуття, тепла, електроенергії, води.

2. Створення безвідходних підприємств із замкнутим циклом виробництва, які майже не споживають природних ресурсів або споживають відтворювальні.

3. Створення благ, які тільки умовно можна вважати матеріальними - розвиток туризму, сфери послуг, телешоу, концертної діяльності, інформаційних технологій, хоча можливість споживання подібного продукту теж не безмежна.

4. Підвищення цін: випуск більш дорогого, якісного і престижного товару, який, проте, теж треба оновлювати, бо він виходить з моди.

Цікаво, що більшість з цих рецептів давно вже використано західними економіками, в першу чергу - американською. Випуск продуктів харчування поставлений на промислову основу з цілим культом їх споживання - інакше звідки у США стільки товстих людей?

Вже давно у повну силу працює голлівудська "фабрика мрій", а американський шоу-бізнес оволодів усією планетою, принаймі англомовною. Про туризм, сферу послуг і постійні зміни моди, особливо на предмети розкоші, годі й казати.

Втім, поки що ніхто не поспішає створювати безвідходні підприємства. Вочевидь, добувати сировину і будувати заводи в третіх країнах все ще вигідніше, але це тільки додає нових проблем світовій економіці.

Світовий розподіл праці та його наслідки

Переносячи виробництво із США та Західної Європи у Мексику, Таїланд чи В'єтнам, розвинуті країни знижують рівень власного споживання внаслідок втрати їх підприємствами частки замовлень і, відповідно, частини споживчих коштів у вигляді зарплати їхніх працівників.

А зароблений транснаціональними корпораціями в країнах "третього світу" прибуток, навпаки - повертаючись назад, формує додаткове інфляційне навантаження на економіку їхніх країн.

Навіть якщо загальне співвідношення товар/гроші при цьому не змінюється, то гроші, замість того щоб потрапляти у руки громадян, здатних придбати вироблений товар, опиняються у банках, на рахунках великих підприємств і корпорацій, звідки громадяни можуть їх отримати назад лише у вигляді нового кредиту.

Таким чином, у банківському секторі накопичується додаткова кількість грошей, яка може виплеснутися на споживчий ринок у вигляді нового витка споживчого кредитування та пов'язаних з ним інфляційних проблем.

З іншого боку, за рахунок створення додаткових робочих місць до певної міри зростає рівень життя в менш розвинутих країнах.

Однак продукція, що випускається там, для жителів цих країн є надто дорогою і тож зароблені кошти витрачаються ними передусім на продукти першої необхідності - харчі, одяг і взуття, медикаменти, житло і тепло, які у цих країнах переважно не виробляються.

Тому отримані громадянами у вигляді зарплати кошти підтримці виробництва у цих країнах, попри всі закони економіки, не сприяють.

Через це природні ресурси в країнах "третього світу" поступово вичерпуються, а споживання в розвинутих державах досягає максимуму. Так основа сучасної економіки - обов'язкова наявність і споживання, і виробництва - досягає критичної межі.

Монетаризм і Україна

В повній мірі описане стосується й України - навіть попри те, що суттєвих інвестицій в країну, на відміну від Індії чи Китаю, за усі роки незалежності не було.

Єдине, що Україні дісталося від західного світу, - це приплив коштів у банківську сферу, бо процентних ставок, які сягають 30% річних, там зроду не бачили.

Фірми з іноземними інвестиціями, які все-таки щось випускають, нічого позитивного економіці країни здебільшого не приносять.

Підприємства легкої чи взуттєвої промисловості сировину здебільшого імпортують, а готову продукцію продають на Захід. Сплату податків в Україні теж мінімізують, так що в результаті тут зостається лише зарплата працівників та податки з неї.

Це краще, ніж нічого, але, отримавши її, українці, як і таїландці чи мексиканці, не мають на що її витрачати: українського взуття, одягу і значної частини продуктів - навіть нещасних гречки, м'яса і молока - практично нема.

От і виходить та дивина, яку озвучив радник НБУ Гальчинський: причиною кризи 2008 року в Україні було і те, що зростання зарплат перевищувало зростання ВВП.

Хоча він повинен би знати: якщо в структурі ВВП частка зарплат становить 26%, то при зростанні ВВП, скажімо, на 5% їх можна легко підняти і на 20%. За умови, правда, що вони зрівноважуються не металом, який люди не їдять, а споживчими товарами.

Тобто молоком, м'ясом, одягом, розвитком туризму, сфери послуг і розваг, кіно, книгодрукування. Але якщо з туризмом в Україні ще так-сяк склалося, то з іншим - ні. Навіть концерти - і то переважно російські, а про українську книгу чи кіно і говорити не варто.

Однак грошово-кредитне регулювання економіки, що теж мав би знати Гальчинський, - прямий обов'язок Нацбанку.

В умовах зростання доходів населення завдяки випуску товарів, які воно прямо споживати не може, як от металу, чи за рахунок оплати праці на підприємствах, які всю продукцію вивозять за кордон, Нацбанк повинен був би своєю кредитною політикою сприяти налагодженню виробництва інших, необхідніших товарів.

Так працює здорова економіка: зростання попиту - збільшення кількості споживчих коштів - сприяє зростанню виробництва, а не його спаду. Інакше у 1990-х роках, коли українці взагалі не отримували грошей, економіка повинна була обігнати усю планету. Цього не сталося.

Проте зараз, на щастя, існує невикористаний резерв запуску виробництва необхідних товарів. Це й дає Україні необхідний ліміт часу перед можливими загрозами, який потрібний для вирішення наступних проблем.

1. Переробка сміття і створення безвідходних виробництв.

2. Переорієнтація економіки з ресурсно-орієнтованої на безвідходну чи на таку, що використовує відновлювальні ресурси.

3. Налагодження виробництва більш дорогої, високотехнологічної, якісної і престижної продукції.

4. Зміна діючої економічної моделі.

Оскільки частину товарів і послуг громадяни створюють власноруч, слід максимально розширити перелік тих видів діяльності, які не вимагають реєстрації підприємницької діяльності.

Зараз до них відносять лише вирощування продукції на присадибних ділянках, а слід би віднести й інтелектуальну діяльність, "зелений" туризм, підприємницьку діяльність, яка не використовує праці найманих робітників чи приносить мінімальний прибуток.