Єдиний податок: скасувати не можна реформувати

Економічні ініціативи нової влади стосовно реформування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності починають пробуксовувати.

Причини цього не лише у тому, що ситуація у даній сфері зачіпає інтереси 8% електорату, а й у тому, що ця проблема набагато глибша, ніж може здатися на перший погляд.

Після публічних дискусій навколо нових законодавчих ініціатив влада, очевидно, вирішила не поспішати з реформуванням спрощеної системи оподаткування. Це не є гарною новиною, але точно є правильним рішенням в умовах відсутності чіткого і системного бачення проблеми. А його наразі у нової влади таки нема.

Спрощена система оподаткування, мабуть, найстабільніший сегмент вітчизняної податкової системи. За одинадцять років свого існування верхня межа податку була піднята лише на 20 гривень, а жодна ініціатива щодо збільшення фіскального тиску через додаткові платежі не була закріплена.

Схоже, малий бізнес є найбільш впливовою групою економічних агентів в Україні.

За останні п'ять років влада скасувала левову частку податкових пільг для промисловості, яку контролюють потужні українські бізнес-групи, збільшила фіскальний тиск на їхні підприємства, але так і не змогла змусити фізосіб-підприємців сплачувати мінімальний внесок до Пенсійного фонду.

Парадоксально, але саме у цій складовій податкової системи стабільність не є конструктивним фактором. Ця стабільність обумовлена не відсутністю серйозних проблем, а є наслідком браку дієвих механізмів їх подолання.

Критичні зауваження до фіскальної та регуляторної ефективності спрощеної системи звучать давно.

Кожен уряд виносить свій варіант її реформування - від індексації ставок до скасування самої системи, але через перманентні політичні кампанії так і не наважується чіпати інтереси чисельної електоральної групи.

Тим не менш, ця система має суттєві вади, які нова влада не зможе ігнорувати.

Низька фіскальна ефективність

Починаючи з 1998 року, коли була запроваджена спрощена система оподаткування, обліку та звітності, індекс споживчих цін зріс у 5,5 разу, мінімальна зарплата - у 20 разів, тоді як верхня межа податку зросла з 180 до 200 гривень.

Фактично, час грає на підприємців, але проти держави. З кожним роком реальні доходи бюджету від єдиного податку падають, хоча номінально мають висхідну тенденцію. Загалом, за даними 2009 року, сектор економіки, де працює 13% працездатного населення, формує лише 1,2% доходів зведеного бюджету.

Очевидно, що фіскальна функція для малого бізнесу не є пріоритетною, але розрив між фіскальним тиском на підприємців, що працюють на загальних засадах, і тих, хто перебуває на єдиному податку, не має бути настільки глибоким.

До слова, у західних країнах цілі спрощеної системи оподаткування обліку та звітності полягають не стільки у зниженні рівня оподаткування, скільки у скороченні витрат і часу на ведення бухгалтерського і податкового обліку.

Окрім зниженого податкового навантаження, фізособи-підприємці, що застосовують спрощену систему, вперто не бажають платити додаткові внески до Пенсійного фонду, щоб їхній загальний внесок дорівнював, принаймні, мінімальному. Хоча згодом вони будуть претендувати на мінімальні пенсії.

У 2009 році, до прийняття закону про підвищення соціальних стандартів, для фізосіб-підприємців, що працювали на єдиному податку, додатковий внесок мав скласти 125 гривень, на фіксованому, без найманих працівників, - 200 гривень.

Принцип, що громадяни, які мають право на отримання мінімальної пенсії, зобов'язані плати мінімальний страховий внесок у Пенсійний фонд, видається справедливим. Проте підприємці притримуються іншої думки.

Мінімізація оподаткування

Чимало фізосіб-підприємців, що працюють на спрощеній системі оподаткування, не створюють ніякої доданої вартості. Вони мінімізують оподаткування власного доходу або є учасниками схем з ухилення від сплати податків.

Перша схема - перенесення прибутку, який є джерелом сплати податку на прибуток, або бази оподаткування ПДВ на суб'єкти підприємницької діяльності. Оборот потужної компанії розбивається між кількома СПД, що звільняє бізнес від сплати ПДВ та податку на прибуток, замінюючи їх єдиним платежем.

Так, у великих торгівельних комплексах працює не одна компанія, а десяток "спрощенців", кожен з яких контролює певний павільйон. Сума єдиних податків, сплачених усіма СПД, значно нижча, ніж сума податку з прибутку та ПДВ, яку довелось би сплатити компанії, якби вона працювала на загальних засадах.

Друга схема - мінімізація оподаткування доходів населення. Якщо робітник має оклад 10 тисяч гривень, то роботодавець має сплатити до цільових фондів 37,5% від окладу, тобто 3 700 гривень. Крім того, із зарплати утримується 16,5-18,5% податку з доходу та внесків у цільові фонди, тобто до 1 850 гривень.

Таким чином, роботодавець та робітник сплачують до бюджету загалом 5 550 гривень або 55,5% заробітку. Для оптимізації оподаткування роботодавець переконує робітника створити СПД і переводить стосунки з ним на контрактну форму. Робітник сплачує 200 гривень на місяць, або лише 2% від доходу.

За рахунок єдиного податку мінімізують свої зобов'язання особи, що займаються професійною діяльністю - адвокати, лікарі, консультанти. Їхні гонорари високі, але податок на доходи вони платять як робітники із зарплатою 1 333 гривні на місяць.

Влада не готова до реформ

Позиція нової влади стосовно пріоритетів реформування наразі неконсолідована і непослідовна. У передвиборній програмі нинішній президент обіцяв заморозити ставки єдиного податку і надати малому бізнесу податкові канікули на п'ять років.

Пізніше віце-прем'єр Сергій Тігіпко заявляв, що уряд вирішив перевести усіх "спрощенців" на загальну систему оподаткування.

Обидві пропозиції є двома полярними і надто спрощеними варіантами вирішення проблеми. Пропозиції президента заморозити діючі ставки єдиного податку або надати малому бізнесу податкові канікули на п'ять років є абсолютно реальними з точки зору фінансової спроможності уряду.

Для компенсації річної втрати надходжень від єдиного податку - 4,1 мільярда гривень - достатньо продати одне потужне підприємство на зразок Одеського припортового заводу. Проте таким чином президент створить потужний канал витікання коштів з економіки, що призведе до падіння надходжень усіх податків.

Високий розрив у рівнях фіскального навантаження між "спрощенцями" і підприємствами, які працюють на загальних засадах, спонукає все більше "спрощенців" займатися не бізнесом, а мінімізувати оподаткування. Поглиблення цього розриву сприятиме розростанню проблеми.

Крім того, єдиний податок є закріпленим податком дохідної частини бюджетів місцевого самоврядування, тому таким рішенням президент може підірвати фінансову базу громад, що суперечить іншому пріоритету його роботи - формуванню фінансово-потужних регіонів.

Попри серйозні аргументи проти інституту спрощеної системи оподаткування, його ліквідація не є ефективним рішенням. Це не вільні економічні зони, проблему яких можна було викорінити одним махом - скасувавши законом усі пільги.

Спрощена система оподаткування  має важливе соціальне значення. Лише офіційно кількість фізосіб-підприємців та найнятих ними працівників складає 2,5 мільйона. Жодна галузь економіки не зможе поглинути таку кількість робочої сили.

Крім того, багато видів діяльності, що здійснюються цим сегментом бізнесу, можуть бути рентабельними лише за наявності спрощеної системи оподаткування. Очевидно, неправильно змушувати вести баланс та готувати повну податкову звітність продавця газет чи монтажника пластикових вікон.

Слід врахувати, що скасування спрощеної системи не означатиме автоматичного переходу підприємців на загальну систему оподаткування. Навпаки, наслідком такого рішення стане перехід у тінь більшої частини малого бізнесу, що збільшить обсяги тіньової економіки та зменшить навіть наявні надходження до бюджету.

Як показує досвід, загнати бізнес у тінь можна одним непродуманим рішенням, а для того, щоб вивести його звідти, потрібні роки прогнозованої політики уряду, спрямованої на відновлення довіри до фіскальної політики.

В умовах кризи, високого рівня безробіття, слабких гарантій трудових прав громадян і, головне, наявності вільних ніш, де саме малий бізнес є ефективним, доцільно створити більш лояльні умови для його розвитку.

Враховуючи, що кредитна політика держави щодо підтримки малого підприємництва є слабкою і, очевидно, у середньостроковій перспективі такою і залишиться, фіскальні важелі розвитку мають бути домінантними.

Необхідність стимулювання розвитку малого бізнесу при актуалізації згаданих негативних тенденцій потребує обережних реформ.

Спроби системного вирішення проблеми здійснили попередній уряд у проекті закону про спрощену систему оподаткування та нинішнє керівництво Держкомпідприємництва, яке розробило чітку концепцію власного законопроекту.

Обидва підходи мають і недоліки, і прогресивні ініціативи.

Далі буде...

Читайте також:

ПДВ: реформувати не можна скасувати

Олексій Молдован, Цент антикризових досліджень