

Виробництво теплогенеруючого обладнання ТОВ "ЄВРОТЕРМ ТЕХНОЛОДЖІ", представлене під брендом KOLVI, існує на українському ринку з початку 1990-х років. За цей час українська економіка та енергетичний сектор пройшли декілька етапів трансформації, що безпосередньо впливали на попит на опалювальне обладнання.
На цей момент діяльність компанія зосереджена на декількох напрямах: виробництво котлів, постачання обладнання виробникам котелень, а також проєктування та реалізація комплексних рішень із будівництва блочно-модульних транспортабельних котелень.
У розмові з "Економічною правдою" власник ТОВ "ЄВРОТЕРМ ТЕХНОЛОДЖІ" Олег Вайсбурд розповів, як повномасштабна війна вплинула на український ринок теплогенеруючого обладнання, яка перспектива виходу українського виробника на міжнародні ринки та чому до питання створення резерву теплотехнічного обладнання потрібно підходити більш відповідально.
– Діяльність компанії охоплює декілька взаємопов’язаних напрямів. Передусім це виробництво та постачання теплогенеруючого обладнання. Ми працюємо як із кінцевими замовниками, так і з підприємствами, які займаються виробництвом блочно-модульних котелень і використовують наші котли у власних інженерних рішеннях.
Другий напрям – проєктування та реалізація комплексних рішень із будівництва блочно-модульних транспортабельних котелень. У цьому випадку ми можемо забезпечити не лише постачання котла, а й ширший комплекс робіт, пов’язаний зі створенням готового об’єкта теплогенерації.
– До повномасштабного вторгнення основними мотивами для модернізації систем теплопостачання були економічна доцільність та енергоефективність. Українські підприємства, муніципалітети, забудовники поступово усвідомлювали необхідність переходу до більш ефективних джерел теплогенерації. Для когось це було питанням скорочення витрат, для когось – можливістю забезпечити енергетичну автономність.
На це впливали й загальні процеси в економіці: реформи газового ринку, зміна принципів формування цін на природний газ, європейський вектор розвитку України.
Після 24 лютого 2022 року ситуація принципово змінилася. До економічної ефективності додався фактор енергетичної безпеки. Російські атаки на об’єкти енергетичної та цивільної інфраструктури продемонстрували вразливість централізованих систем теплопостачання.
Саме децентралізація теплопостачання, створення додаткових і резервних джерел генерації почали розглядатися не лише як спосіб підвищення ефективності, а як необхідна умова енергетичної стійкості.
– Досить швидко стало зрозуміло, що в умовах тривалої війни перехід від виключно централізованої моделі теплопостачання до більш децентралізованої – це вже не питання вибору чи прихильності до певної технології. Це питання енергетичної безпеки як частини безпеки країни.
Ми побачили, що потреби громад можуть виникати раптово, залежно від того, які саме об’єкти зазнали руйнувань і де зосереджуються бойові дії.
Одним із таких прикладів став Миколаїв. Після зростання обстрілів ТЕЦ міста до нас звернулась міська влада з потребою термінового встановлення транспортабельних котелень. Часу на реалізацію проєкту було дуже мало.
Іншим важливим прикладом став Харків. До війни там уже розглядалися питання модернізації теплового господарства, зокрема для скорочення втрат тепла під час транспортування мережами, економії газу, поступового зростання тарифів. Але після початку повномасштабного вторгнення модернізація перестала бути лише бажаним заходом підвищення ефективності. Вона перетворилася на нагальну потребу.
Перші воєнні замовлення надходили саме з міст, які зазнали ударів або опинилися в зоні безпосередньої загрози. У 2022 році ми також постачали обладнання для Харкова загальною потужністю більше ніж 100 МВт.
Враховуючи такі тенденції, ми зрозуміли, що повинні не просто реагувати на окремі замовлення, а стратегічно розвивати напрям виробництва блочно-модульних транспортабельних котелень. Водночас ми мали думати й про власну стійкість. Наше основне виробництво також перебувало в зоні потенційного ризику ракетних і дронових атак. Тому постало питання не лише про те, як забезпечувати замовників обладнанням, а й про те, як захистити власну виробничу спроможність від можливих руйнувань.
– Наше основне виробництво також зазнало пошкоджень під час першої хвилі атак. Тому ми ухвалили рішення вкладати кошти у відновлення підприємства, закупівлю нового обладнання, модернізацію та оптимізацію виробничих процесів. Одним із завдань було збільшення пропускної спроможності виробництва. Наприклад, ми орієнтувалися на те, щоб мати можливість виготовляти котел потужністю 4 МВт приблизно за чотири-п'ять днів. На сьогодні ця ціль досягнута.

При цьому ми усвідомлювали, що концентрація на одному майданчику створює надмірний ризик. Тому ми поступово додавали виробничі локації в регіонах України, що дозволяло наблизити виробництво до замовників і скоротити час реагування; створити можливість масштабувати виробництво, розподіляти навантаження між майданчиками та ефективніше використовувати трудові ресурси.
Ми також враховували питання доступності кваліфікованих працівників. В умовах війни пошук фахівців і формування команд у різних регіонах стали окремим управлінським завданням. Тобто йшлося про створення більш стійкої та географічно розподіленої виробничої системи.
– Після початку повномасштабної війни потреби українських громад стали дуже різними. В одних випадках необхідно було відновлювати водопостачання, в інших – електропостачання або теплопостачання. Частина таких проєктів фінансувалася за підтримки міжнародних донорів. Коли працюєш із приватним замовником, він зазвичай розуміє, яке обладнання йому потрібне, має певний бюджет і може самостійно ухвалити рішення щодо постачальника.
У випадку міжнародних фінансових установ і донорів усе складніше. Особливо коли йдеться про проєкти на мільйони або десятки мільйонів євро. Іноземні партнери можуть не знати українського виробника, не мати попереднього досвіду співпраці з ним. Тому необхідно підтвердити свою фінансову спроможність, досвід, надійність та здатність виконувати взяті зобов’язання.
Ми надавали фінансову звітність, інформацію про сплату податків, банківські гарантії, підтвердження реалізованих проєктів. Проходили відповідні перевірки. Якщо говорити конкретно, то минулого року наше підприємство поставило транспортабельних котелень на суму понад 80 млн грн, а в основному ми забезпечили виготовлення і постачання котлів для різних виробників котелень більше ніж 200 кВт потужності.
– За час повномасштабного вторгнення нам вдалося досягти кількох важливих результатів. По-перше, ми набули досвіду взаємодії з міжнародними фінансовими інституціями та донорами, сформували ділову репутацію надійного партнера, що має значення не лише для нашої діяльності в Україні. Такий досвід створює передумови для виходу на зовнішні ринки.
По-друге, ми маємо значне портфоліо проєктів, реалізованих безпосередньо в умовах бойових дій. І, звичайно, це досвід із трагічним контекстом: не так багато компаній у світі можуть продемонструвати вміння з реалізації складних інженерних проєктів під час бомбардувань, ракетних ударів і постійної загрози обстрілів. Серед таких проєктів – роботи в Чернігові, Харкові, Миколаєві.
Блочно-модульна транспортабельна котельня не є типовим виробом, який можна просто виготовити за одним стандартним кресленням і встановити в будь-якому місці. Фактично кожна котельня проєктується під конкретні потреби замовника та враховує особливості місцевості розміщення. Окремий напрям роботи – безпека. Необхідно враховувати, як облаштована територія, на якій розміщується котельня, які додаткові захисні конструкції та інженерні рішення можна застосувати, щоб зменшити ризики для обладнання і, найголовніше, для цивільного населення, яке залежить від його роботи.

Ми дуже цінуємо цей досвід, адже його неможливо повністю відтворити або набути у звичайних ринкових обставинах. І, звичайно, особлива цінність для нас – це люди, їх кваліфікація, відповідальність і здатність працювати в таких умовах – один із найважливіших активів компанії.
– Так. В умовах війни, час і здатність оперативно реагувати на потреби замовника набули особливого значення. Громаді необхідно отримати повноцінно функціонуючий об’єкт теплогенерації протягом двох-трьох місяців. Це означає, що потрібно не просто виготовити та доставити обладнання. Необхідно забезпечити його монтаж, підключення, пусконалагоджувальні роботи, перевірку всіх систем і введення в експлуатацію.
При цьому є ще одна проблема – дефіцит кваліфікованих спеціалістів. Якщо обладнання вже доставлене, проте не введене в експлуатацію, замовник фактично не отримує результату. Тому ми розширюємо свою діяльність та прагнемо забезпечувати повний цикл реалізації проєкту. Виробник обладнання має значно глибше розуміння його конструкції, архітектури, принципів роботи та особливостей експлуатації.
Це особливо важливо в умовах війни. Наприклад, коли йдеться про когенераційне обладнання, іноземні постачальники іноді проводять окремі етапи пусконалагодження дистанційно – через Zoom або інші засоби відеозв’язку. Фізична присутність їхніх фахівців може відкладатися через безпекові ризики, логістику та організаційні обмеження.
Це не означає, що іноземне обладнання є менш якісним, йдеться про те, що цікавить кожного споживача в момент коли у нього щось не працює, – терміни відновлення функціонування. В українських умовах, раз ми здійснюємо модернізацію через вимушені обставини, місцевий виробник є перевагою і не поступається якістю.
– Так. Ми розвиваємо ще один напрям взаємодії із замовниками – програму розширеної гарантії. Звичайні гарантійні зобов’язання визначаються умовами конкретного договору постачання. Залежно від обладнання та домовленостей із замовником стандартний гарантійний період може становити один, два або три роки.
Але ми пропонуємо замовникам і довгострокову модель співпраці, яка, з одного боку, забезпечує додатковий захист їхніх інвестицій, а з іншого – демонструє нашу впевненість в якості продукції.

Йдеться про розширену гарантію на ключові вузли та агрегати котлів і котелень. Її умовою є регулярне проведення регламентних технічних робіт – наприкінці опалювального сезону та перед початком наступного – із залученням авторизованої сервісної організації. Її фахівці проходять навчання та стажування на наших виробничих майданчиках. За дотримання цих умов ми можемо надавати розширену гарантію на окремі вузли й агрегати на значно триваліший період.
– На жаль, саме повномасштабна війна стала одним із чинників, які змусили нас прискорити трансформацію бізнесу. Але сьогодні ми можемо говорити не лише про збільшення виробничих потужностей, а й про розширення компетенцій та напрямів діяльності.
Насамперед ми суттєво наростили виробничі можливості. Сьогодні наша спроможність становить близько 200 МВт теплогенеруючого обладнання на місяць. Водночас ми розвивали й інші напрями, зокрема пусконалагоджувальні роботи та сервісне обслуговування. Тобто поступово перейшли від моделі, в якій основним результатом було виготовлення і постачання обладнання, до моделі, в якій можемо забезпечувати весь цикл реалізації та експлуатації проєкту.
Ще одна важлива компетенція, яку ми сформували, – робота в умовах складної та нестабільної логістики.
Наприклад, ми перебудували систему закупівель: налагодили прямий імпорт металу, навчилися формувати складські запаси з урахуванням прогнозованих замовлень на наступний рік. Це дає змогу планувати виробництво і не ставити виконання контрактів у залежність від ситуативної доступності окремих матеріалів на внутрішньому ринку.
Так само важливими для нас є довгострокові відносини з європейськими виробниками обладнання. Наприклад, з компанією Unigas. Завдяки постійним закупівлям ми маємо статус великого клієнта, підтримуємо стабільну співпрацю, а наші працівники щороку проходять навчання та знайомляться з новими технологічними рішеннями й обладнанням виробника.
Усе це дозволяє нам поєднувати українські виробничі компетенції з доступом до сучасних європейських технологій.
Водночас війна навчила нас ще однієї принципової речі: проєкти потрібно реалізовувати швидко, але швидкість не повинна досягатися шляхом зниження вимог щодо якості.
– Так. Ми розуміємо, що для подальшого розвитку потрібно інвестувати в нову інфраструктуру, обладнання, логістику та створювати можливості для наступного етапу масштабування.
Можу сказати, що за час повномасштабного вторгнення ми спрямували значні кошти на створення ще одного виробничого майданчика будівництво вже триває, причому воно передбачає кілька послідовних етапів, розрахованих на декілька років.
100 млн грн
Обсяг інвестицій на нинішньому етапі перевищує 100 мільйонів гривень.
Йдеться про повноцінний виробничий комплекс, який включатиме нову складальну лінію, обладнання від українських та іноземних виробників, виробничі та складські площі, логістичний центр, а також необхідну техніку для забезпечення роботи великого підприємства.
– Ми розуміємо, що найближчими роками внутрішній попит на модернізацію теплового господарства залишатиметься сталим. За нашими оцінками, активний попит у цьому сегменті зберігатиметься щонайменше ще три-п’ять років.

Водночас ми вже зараз маємо дивитися далі й готувати компанію до роботи на зовнішніх ринках. Серед напрямків, які нас цікавлять, Східна Європа. Це країни, частина яких, як і Україна, мають історично сформовані системи централізованого теплопостачання.
Події в Україні продемонстрували, наскільки вразливою може бути централізована інфраструктура в умовах надзвичайних ситуацій або військових конфліктів. І цей досвід змушує інші держави уважніше ставитися до захищеності критичної інфраструктури, безперервності постачання тепла та електроенергії, а також безпеки населення.
– Це той аспект діяльності українських підприємств, який зазвичай в публічній комунікації оминається увагою як несуттєвий. Однак український бізнес – це роботодавець, платник податків і національний виробник, а як наслідок – і потенційний експортер.
Виробництво створює робочі місця, забезпечує зайнятість фахівців у різних підрозділах, сплачує податки та підтримує функціонування української промисловості.
>40 млн грн
Якщо говорити про конкретні показники, то за період із 2022 до 2026 року тільки наше підприємство сплатило різних податків на суму понад 40 млн грн.
Українське виробництво – це насамперед люди з професійними компетенціями, яки обрали для себе та своїх дітей Україну центром життєвих інтересів, їх заробітні плати, податкові надходження, це наукові напрацювання, місце застосування розробок, патентів. Усе це формує внутрішній економічний потенціал, який не повинен залежати виключно від зовнішньої допомоги.
Ми залишаємося українським виробником у галузі машинобудування, яка за останні роки зазнала надзвичайно серйозних втрат. І ми дуже цінуємо замовників, які усвідомлюють значення співпраці з українськими підприємствами.

Україна має інженерні та виробничі традиції, освітню й наукову школи. Наше завдання – не втратити ці напрацювання, а розвивати їх, щоб цілі галузі української промисловості продовжували існувати й ставали сильнішими.
– Ініціатива створення резерву теплотехнічного обладнання останнім часом справді активно проштовхується нещодавно створеним громадським об’єднанням, до якого переважно входять виробники котельного обладнання та блочно-модульних котелень. Ми до цієї ініціативи не долучилися і наразі не плануємо цього робити. Важливо пояснити чому, адже наша позиція не означає, що ми заперечуємо саму ідею резервування.
Перш ніж говорити про формування резервів у масштабах усієї країни, необхідно оцінити, на якому етапі перебуває українська система теплопостачання. Ми вже говорили про те, що децентралізація теплової генерації в Україні залишається суттєво недофінансованою. Є громади, які розуміють необхідність модернізації, готові реалізовувати відповідні проєкти, але не мають для цього достатнього фінансового ресурсу.

І цей процес триватиме ще не один рік. За нашими оцінками, активна трансформація систем теплопостачання, залежно від регіону та фінансових можливостей, може тривати ще п’ять, а можливо, й десять років. Тобто не завершивши формування стійкої, децентралізованої системи теплогенерації, вже пропонується скерувати обмежений фінансовий ресурс в резервне обладнання.
Ми розуміємо й іншу логіку цієї ініціативи. Аварії трапляються, обладнання може виходити з ладу, об’єкти можуть зазнавати пошкоджень. Отже, потрібен резерв, який дозволить оперативно відновити теплопостачання. Для виробника ця логіка цілком вписується в мету підприємництва – постачання та отримання прибутку.
Але тут важливо не забувати, що обладнання не є безкоштовним. І саме тут починаються питання, які не можна оминути.
1. фінансування
Якщо йдеться про державний резерв, то потрібно розуміти, яким коштом він формуватиметься. Ми вже бачили, що навіть фінансування окремих програм розвитку та планів стійкості може призупинятися через бюджетні обмеження. Якщо ж відповідальність за створення резервів перекласти на місцеві громади, то виникає питання: чи мають вони для цього необхідні ресурси?
Можна сказати, що резервне обладнання повинні купувати самі підприємства теплокомуненерго. Але тоді потрібно подивитися на їхній реальний фінансовий стан. Заборгованість у секторі житлово-комунальних послуг давно вимірюється мільярдами доларів. Платіжна дисципліна споживачів залишається проблемою. Тарифи на теплопостачання, які формувалися ще до повномасштабної війни, девальвації гривні та суттєвих змін у вартості ресурсів, за оцінками представників галузі, покривають лише близько 38–40% фактичної собівартості виробництва тепла.
Тому виникає цілком практичне запитання: звідки підприємство, яке не має достатньої компенсації поточних витрат, повинно взяти кошти на додаткові капітальні інвестиції? Тим більше, що за такого фінансового стану воно часто не має можливості залучити й кредитні ресурси.
2. технічна доцільність
Ми вже говорили, що кожна котельня, кожен проєкт теплогенерації має свої інженерні особливості. Обладнання підбирається з урахуванням потужності, конфігурації системи, характеристик мереж, автоматики, насосного обладнання та інших технічних параметрів.
Тому що саме ми збираємося закуповувати в резерв? Універсального рішення, яке можна без додаткового проєктування встановити на будь-якому об’єкті, фактично не існує. Є ризик, що ми придбаємо певну кількість котлів, насосів або інших агрегатів, витратимо бюджетні кошти, але в момент виникнення аварії з’ясується, що це обладнання не відповідає технічним параметрам конкретної котельні або не може бути інтегроване в її систему.
У такому разі формально резерв існує, кошти освоєні, обладнання перебуває на складі, але реальної проблеми теплопостачання воно не вирішує.
На нашу думку, послідовність має бути іншою: спочатку – стратегічне планування та формування стійкої системи теплопостачання, потім – визначення потреб у резервуванні й забезпечення необхідного обладнання. Резерв повинен бути не самоціллю, а функціональним елементом конкретної системи.
За інших умов, це повторення досвіду умовного "Офісу простих рішень" – багато шуму, багато фото і гучних заяв, жодних реальних покращень. Ми вже мали приклади, у Києві свого часу закуповували резервні дизельні теплогенеруючі установки, які мали забезпечувати потреби міста в разі аварійних ситуацій. Минулої зими, яка була саме цим критичним моментом, про них "гучно мовчали".
Ми (ідеться про державу) маємо надто мало фінансів, щоб дозволити собі використовувати їх неефективно. Ми неодноразово бачили подібну проблему й в інших сферах, зокрема під час реалізації окремих проєктів із захисту енергетичної інфраструктури.
Рішення, які обіцяли швидкий і простий результат, не завжди забезпечували очікуваний ефект, водночас на них спрямовувалися значні, зокрема позичені, кошти, які державі, тобто громадянам ще доведеться повертати. А в результаті, ці споруди та проєкти збагатили тих, хто зараз переховується від кримінального переслідування.
Резервне обладнання, безумовно, потрібне. Але його створення має бути частиною комплексної державної та галузевої стратегії, а не короткострокових комерційних інтересів.