24 лютого, той самий рік. Ворожа армія підступно та жорстоко розпочинає наступ на Україну. Найхоробріші поповнюють лави ЗСУ чи вступають у ТРО. Інші або намагаються втекти за кордон, рятуючи себе та рідних, або залишаються в країні та, попри стрес і тривогу, стараються бути корисними захисникам. Найбільш поширене прохання військових у ті дні: "Допоможіть з машинами, їх страшенно не вистачає!".
Пікапи тоді були потрібні всюди. Авто могло в один бік відвозити їжу та боєприпаси, а в інший – евакуювати поранених. Часто траплялося, що одну машину ремонтували по 2-3 рази на місяць та знову і знову повертали на фронт.
Держава майже не купувала легкий транспорт, тож нестачу доводилося покривати волонтерам. Хтось збирав гроші, купував та відновлював зламані машини в гаражах. Були й такі люди, що віддавали захисникам власні автомобілі.
За перші два місяці вторгнення спільними зусиллями українців для військових було завезено 10 700 автомобілів. Фронт поглинає ці транспортні засоби дуже швидко, тож закрити потребу повністю не вдається й досі.
"Пікапи нам від початку війни дуже потрібні. Важко уявити, як вести сучасну війну без таких автівок. Дуже багато функціоналу на них: від евакуації особового складу – до захисту неба", – розповідає Назар, військовослужбовець ЗСУ.
Ставка на вживані пікапи із західних аукціонів з’явилася не від хорошого життя. В ідеалі Україна мала би самотужки виробляти машини для армії. Та, на жаль, вітчизняні підприємства на це не здатні. Вважається, що Росія теж не може забезпечити свою армію транспортом, бо санкції вдарили по їхньому автопрому. Однак це не зовсім так.
"Не варто сміятися з машин росіян. У них є завод УАЗ, який має повний цикл виробництва та постійно постачає для армії запчастини й нові автомобілі, хоч вони і не дуже наворочені. Україні ж потрібно везти машини та деталі з-за кордону. А на це витрачають багато часу та коштів", – пояснює Артем Скрипка, керівник інфраструктурного напрямку проєкту "Геройкар".
Утім, за два роки українці підлаштувалися під обставини та змогли налагодити постачання вживаних і нових машин, швидко ремонтувати й готувати їх для фронту. Ба більше, волонтери потроху переходять і на крупнішу рибу – спеціалізовані машини для розвідників, важку колісну техніку, бронетранспортери тощо.
Які машини потрібні військовим
Збори стали помітно різноманітнішими, ніж на початку вторгнення. Українці купили для армії "Байрактари", супутник, далекобійні дрони, міномети, снайперські гвинтівки тощо. Однак потреба у машинах нікуди не зникла і навіть зросла. Зараз автомобілі необхідні не тільки на лінії зіткнення, але й для мобільних груп – тих самих, що полюють за "шахедами". У цій справі головне – швидкість, тож справна машина може врятувати не одне життя, навіть перебуваючи в тилу.
"Потреба в автівках сьогодні вимірюється тисячами штук, їх потрібно все більше. Одного разу ми купили пікапи, і вони виявились бензиновими, а не дизельними. Раніше їх ніхто не хотів приймати на фронт, а тепер беруть усе, що дають. Військові готові їхати в тил на 20 км за бензином, аби тільки була машина", – ділиться Скрипка.
"Автівки нам потрібні постійно. Як не бережи, війна виводить їх із ладу чи нищить дуже швидко – достатньо одного артобстрілу чи міни. На фронті неможливо без пікапів: ми вивозимо на них поранених, доставляємо боєприпаси та провізію, навіть безпілотники запускаємо. Від прохідності та потужності такої машини часто напряму залежить порятунок життя хлопців", – розповідає військовий Сергій.
Поки держава займається поставкою більш потужної зброї, автомобілі для фронту досі купують благодійні фонди, волонтери і самі військові. Зокрема, благодійний проєкт "Геройкар" від початку повномасштабної війни передав уже понад 300 авто для ЗСУ. Пікапи фахівці проєкту шукають на аукціонах в США та Північній Кореї. Вибір упав саме на ці країни, тому що там завжди великий вибір авто й менші ціни, водночас у Євросоюзі та на вітчизняному ринку українці вже вигребли все, що тільки можна.
На цих аукціонах машини на будь-який смак, у різному стані та з різною історією. Завдання проєкту – знайти найбільш вигідну пропозицію та перегнати машину до України. За словами Артема Скрипки, в Кореї один пікап у середньому може коштувати близько 2500 доларів. Це повнопривідні автомобілі 2008-2012 років випуску.
"В один контейнер заходить три машини. Вони їдуть морем до європейських портів, а потім ми автовозами доставляємо їх у Львів. Через логістику вартість збільшується до 4800 доларів за штуку. Доставка триває приблизно два місяці. Щоправда, через конфлікт у Червоному морі зараз додається ще кілька тижнів", – пояснює він.
Згодом таку машину чекає купа перевірок, заміна акумулятора, резини та ремонт. Тільки у Львові фонд має кілька десятків підрядників, які погоджуються ремонтувати авто для військових зі знижками до 50%.
Після ремонту машину фарбують у три шари за допомогою трафаретів. Вибір кольору – окреме завдання, адже йдеться не про стандартний піксель або "хакі". Проєкт разом із військовими обрав відтінок такий, аби у полі автівка на відстані 30 метрів почала "розмиватись" для ока.
Ремонт і фарбування додає до кінцевої ціни ще близько 1000 доларів. Після цього машина їде зі Львова на передову. Відстані в тисячу кілометрів якраз вистачає, щоб перевірити всі вузли і побачити можливі слабкі місця. У підсумку військовий отримує саме те, що шукав: швидкий, високопрохідний та вантажепідйомний транспорт, на який можна і РЕБ поставити, і боєкомплект загрузити, і особовий склад посадити, якщо треба.
"Бачив фотки, як на наших «фордах» перевозили одразу 15 хлопців", – пригадує Артем.
Уживані авто мають і певні нюанси. Потрібно постійно бути готовим їх відремонтувати, якщо щось піде не так уже на фронті. Неушкодженим пікап може прожити як місяць, так і декілька днів. Часто самі військові відкривають збори на ремонт машин. Однак закривають їх не швидко, тож на допомогу знову приходять волонтери.
Проєкт "Геройкар" завжди намагається допомагати із запчастинами та ремонтом пікапів, переданих на фронт. Однак чим довше триває війна, тим затратнішою стає ця благодійна місія. У цей момент вона вже вимагає залучення донатів безпосередньо на підтримання справності автівок, які виходять з ладу в умовах ведення бойових дій.
Аби технічне обслуговування було простішим, машини намагаються уніфікувати. 85% автівок, поставлених "Геройкар", – це лише дві моделі, під які заточується логістика та купуються запчастини. Якби був "зоопарк" із десятків різних марок – жоден фонд не зміг би потягнути швидкий ремонт.
"Найкраще для нас зараз підходять «корейці» SSangYoung. Хай навіть вживані, але вони себе виправдовують. По-перше, дуже функціональні та зручні для фронтових доріг, по-друге, запчастини легко дістати у разі потреби", – пояснює військовий Сергій.
Машини для ГУР і майбутніх F-16
Ще одне цікаве місце, де працюють українські волонтери, – аукціони НАТО. По суті, це такі ж аукціони, як і у випадку з пікапами, але там продають спеціалізовану військову техніку. Західні армії регулярно проводять модернізацію, а вживані машини продають усім охочим. Щоправда, з них знімають усе озброєння.
Деякі машини на цих аукціонах стали в нагоді і нашим військам. Волонтери з проєкту "Геройкар" на цьому аукціоні знайшли спеціалізовану машину для радіорозвідки. Зовні – звичайна легка вантажівка з майже нульовим пробігом. Зсередини – броньована капсула, купа антен, трансформаторів та рубильників.
"Ми придбали цю машину, як звичайну вантажівку, а потім виявилось, що вона нашпигована повністю справною електронікою. Ми подзвонили у штаб, приїхав професійний зв’язківець. Каже: «Це – вогонь». Цю машину ми передали в ГУР", – розповідає Артем.
Там само знайшли машину-тягач для літаків F-16 і передали її армійській авіації.
"У США є компанія, яка переробляє звичайні Ford під тягачі для літаків. По суті, це велика коробка на колесах, яка здатна буксирувати багатотонні літаки. На НАТОвських аеродромах вони тягають все, що попадеться під руку", – згадує керівник інфраструктурного напрямку "Геройкар".
Утричі більше машин наступного року
Проєкт "Геройкар" постачає автівки на фронт уже близько двох років. За цей час фонд передав військовим понад 300 потужних пікапів. Мета на цей рік – ще 1000 штук. За словами керівника проєкту Артема Скрипки, вона є цілком досяжною.
Щоправда, на цьому шляху доводиться долати чимало труднощів. Наприклад, через бойові дії в Червоному морі вартість доставки з Кореї зросла на 60%. Були також проблеми з перетином польського кордону під час страйку перевізників.І хоча багато волонтерів сьогодні скаржаться, що збори почали "просідати", проєкт "Геройкар" тільки почав набирати обертів. Менеджерам вдалося побудувати бренд, який викликає довіру, а також налагодити партнерські зв’язки з бізнесом. 65% донатів приходить від компаній, 35% – від людей.
Великий український бізнес прагне допомогти армії, однак не всі можуть зробити це фахово. Якщо компанії не знають, де брати машини, як їх ремонтувати, фарбувати, кому віддавати та як обслуговувати після передачі – вони довіряють свої пожертвування фонду як своєму підряднику.
"Колектив Нової Пошти замість корпоративних подарунків цього року вирішив витратити гроші на купівлю пікапів. Вони самі на нас вийшли, передали кошти, назвали підрозділ, а ми вже все за них зробили. Лише від цієї компанії ми відправили близько 30 машин на передову", – зазначає директор з фандрайзингу Оксана Місюра.
У волонтерській спільноті часто можна почути думку, що збори коштів на допомогу ЗСУ – це дуже конкурентне середовище. Від спікерів великих фондів поміж рядків іноді можна простежити критику своїх колег із інших спільнот. Однак Артем Скрипка впевнений, що конкуренція – це неправильне слово. Найімовірніше, йдеться про змагання, яке мотивує шукати свої ніші та оригінальні рішення для залучення грошей на армію.
Зрештою, мета у всіх фондів єдина. Майстри "Геройкар" залишають у кожному переданому пікапі контактний номер на панелі приладів. Військовий може в будь-який час зателефонувати, якщо знадобиться ремонт чи інша допомога з автівкою.
"Іноді на цей телефон військові дзвонять просто подякувати. Кажуть, що без наших машин їм було би дуже важко. Для нас це найцінніше", – запевняє Артем Скрипка.
