Простих рішень немає. Що робити з нестачею кадрів

Найпростіша відповідь – демографія і кваліфікація піднімуть економіку України, якщо ми будемо мати достатню кількість кваліфікованих працівників і працівниць. Проте, як ми знаємо, простих відповідей у наших реаліях очікувати марно.

Спробую пояснити, чому. Якщо згадати наукові основи, то питання зайнятості і продуктивності праці є одним із фундаментів економіки країни.

Тепер розглянемо ці дві складові і почнемо з демографії. Не буду забирати хліб у демографів щодо народжуваності, кількості населення і домогосподарств.

Подивимося на реальні цифри зайнятості через призму демографії, точніше на кількість наших громадян на ринку праці. Чи зможуть вони підняти економіку і почати відбудовувати Україну після Перемоги?

У нас офіційно 11,25 млн працевлаштованих жінок та чоловіків. За кордоном – 6-7 млн наших громадян. Тіньовий ринок праці, за різними оцінками, – 3-4 млн.

Проста математика показує, що ми могли б мати 20-22 млн працівників. Якщо пенсіонерів у нас 10,69 млн, то картина непогана: два працівники утримують в солідарній системі пенсійного забезпечення одного пенсіонера.

Однак реалії зовсім інші, вони загрозливі. Щодо повернення наших громадян я більше реаліст, ніж оптиміст. Питання не тільки у війні та безпеці. Наші сусіди, які надали прихисток нашим громадянам, зроблять усе, аби всі наші громадяни працездатного віку залишилися в них і роблять це послідовно та системно.

Урядовці цих країн називають цифри обсягів коштів, які наші громадяни приносять їх економікам, і не збираються щось змінювати. Переміщенню працівників сприятиме і євроінтеграція, це один з принципів існування ЄС. Опитування свідчать, що до 80% українців не планують повертатися.

Тіньовий ринок праці був великим до війни, а мобілізація його лише збільшила. Можливо, після війни він зменшиться, але не суттєво. Чекати тут прориву в найближчі роки я б не став, якщо уряд не почне цим системно займатися.

Є надія на залучення на ринок праці жінок, пенсіонерів та людей з інвалідністю, але тут дива теж не буде. Також ідуть дискусії про залучення на період відбудови України іноземних працівників, але йдеться точно не про сотні тисяч осіб.

Виходячи з реалій, можемо і надалі розраховувати на 11,5-13 млн зайнятих в офіційній економіці на найближчі кілька років. Це мало і критично для розвитку економіки та післявоєнної відбудови держави.

Чи є вихід з демографічної ями

Швидких рішень немає, потрібно готуватися до довгої гри. Поступово змінити ситуацію може похідна кваліфікації – продуктивність праці. Цей показник тісно пов'язаний з економічним зростанням, конкурентоспроможністю та рівнем життя.

Він показує, скільки продукції чи послуг працівник виробляє за певну одиницю часу. В Україні один із найнижчих у світі показників продуктивності праці. У нас працівник за годину виробляє продукції на 15 дол., у Німеччині та Чехії – 68 дол. та 46 дол. відповідно. Лідером є Люксембург з показником 146 дол.

Від чого залежить продуктивність праці

На продуктивність праці впливають багато чинників, зокрема інвестиції в сучасні засоби виробництва та нові технології. Однак я хотів би привернути увагу до іншого важливого чинника – навичок або, як ми інколи говоримо, кваліфікації.

Сучасні знання, досвід та нові технології дають можливість створювати кластери бізнесів та послуг, які вивільняють чимало працівників, економлять час споживачів, кошти держави та громадян, змінюють ринок праці і дозволяють збільшити продуктивність праці без збільшення зайнятості.

Як приклад можна навести цифрову платформу "Дія", якою ми користуємося щодня. Подивімося на неї очима кваліфікаційного і цифрового прориву для підняття продуктивності праці та зменшення кількості державних службовців для надання різних послуг, довідок, відкриття бізнесу і багато чого іншого.

Цікаво було б дізнатися, скільки працівників замінила "Дія" і який економічний ефект отримала держава. Це яскравий приклад, коли кваліфікація і проривні технології змінюють ринок праці, роблять його менш залежним від демографії.

Сонячні батареї та вітряки замінили ланцюг отримання енергії: видобування, збагачення, доставку вугілля, його переробку на теплову та електричну енергії.

Тут теж можна порахувати, скільки працівників було задіяно для роботи шахт, залізниці, ТЕЦ і скільки – для сонячної станції. Про користь для природи я не згадую свідомо, це не тема цього матеріалу. Тут знову йдеться про кваліфікацію: ті, хто це згенерували, економлять кадри для інших галузей економіки.

Роботизація – ще один шлях подолання кадрового дефіциту. Наразі в Україні на 10 тис. працівників припадають десять промислових роботів, у Польщі – 70, Чехії – 140, Німеччині – 400. У Південній Кореї кожен 11-й працівник – робот.

Які висновки можна зробити

Звісно, кількість населення – це важливий показник і не тільки для ринку праці. У той же час демографічні проблеми притаманні не лише Україні. У нас вони значно загострилися під час війни і наслідки ми будемо відчувати ще багато років.

Євроінтеграція буде одним із чинників зменшення трудового потенціалу. Досвід сусідів, які стали членами ЄС, це підтверджує. Зменшити нестачу працівників може увага до професійної освіти і сучасних навичок, тобто кваліфікації.

Післявоєнне відновлення України – це не тільки великий виклик, а й нові можливості, унікальний шанс побудувати високотехнологічну, сучасну державу з високою продуктивністю праці на рівні розвинутих держав.

Чи можливо це без кваліфікованих фахівців? Звичайно ж, ні. Інвестиції будуть, нові технології також, іноземні інженери і технологи допоможуть з будівництвом, але далі нам самим доведеться експлуатувати та розвивати.

Усвідомлюючи, що процес навчання і набуття навичок тривалий, ми вже зараз повинні привернути увагу до необхідності створення та розробки національної стратегії забезпечення економіки кваліфікованими кадрами. Для цього не потрібно створювати орган на кшталт міністерства повернення громадян.

Уже є проєкти відбудови України, уже зрозуміло, про які виробництва й технології може йти мова і де це може бути. Значить, уже потрібно готувати відповідних фахівців. Інженери, технологи, будівельники, біотехнологи, машинобудівники, робототехніки, програмісти будуть потрібні вже в найближчі роки.

Економіці також знадобляться висококваліфіковані фахівці з обробки металу, мехатроніки, фахівці для роботи на станках з цифровим управлінням, спеціалісти з обслуговування роботів. Чи робиться щось у цьому напрямі? На мій погляд, робиться недостатньо. Це, мабуть, найбільш політкоректна оцінка ситуації.

Законодавство про професійну освіту не ухвалене, державне та регіональне замовлення не реформовані, оптимізація закладів освіти відбувається тільки на словах чиновників, собівартість підготовки студентів незрозуміла, професійна англійська в навчальний процес, особливо в профтехзакладах і коледжах, не впроваджена, професійна орієнтація і профільна школа – тільки на словах.

Навчання дорослого населення і підвищення кваліфікації робляться зусиллями бізнесу і частково – навчальними центрами служби зайнятості. У 2024 році в ЄС проводився рік навичок, але, на жаль, система освіти, особливо професійна, не долучилася до цього процесу. Це явне недопрацювання освітянських чиновників.

Кілька років тому ми брали участь у розробці проєкту указу президента з кадрової політики і стратегії її розвитку, але все завершилося лише проєктами документів в РНБО та розмовами. Хоча всі були одностайні, що забезпечення економіки кваліфікованими кадрами – це питання національної безпеки і виживання країни.

Ситуація загрозлива. Чим раніше це усвідомимо, тим швидше почнемо діяти.