Відверте затягування і нові корупційні схеми. Як в Україні "зливають" містобудівний кодекс

Минуло майже півтора роки з двох обіцяних від початку роботи над містобудівним кодексом, а процес створення якісного системного документа, який би комплексно давав відповіді на складні питання і пропонував рішення проблем та викликів у галузі, явно в глухому куті. 

Кодекс вже намагалися ухвалити у 2010 році, але далі першого читання справа не зрушилась. У 2017 році профільне міністерство працювало над документом, але результатів так ніхто і не побачив. І ось в 2023 маємо третю спробу, теж з високою ймовірністю провальну. 

Відсутність комплексного підходу, свідоме чи несвідоме затягування процесів, брак компетентності і досвіду, а також присутність в складі робочої групи людей, які можуть переслідувати особистий інтерес і чудово пам’ятають старі зручні часи корупційної чорної діри під назвою Державна архітектурно-будівельна інспекція (ДАБІ), яка коштувала державі десятки мільярдів гривень за роки свого існування, коли замість оцифрованих процесів усі рішення щодо видачі дозволів чи введення в експлуатацію ухвалювались в ручному режимі за принципом "взяти-дати", наштовхують на думку, що в цей раз, як і в два попередні, з містобудівним кодексом не вийде. І на це є одразу декілька причин. 

Відсутність конкретних напрацювань в умовах обмеженого часу

Робоча група виявила бажання зробити процес створення кодексу максимально публічним, що я особисто вважаю правильним і щиро підтримую. Фейсбук-сторінка, бібліотека матеріалів, відео-записи усіх засідань - це, безперечно, добре, однак реальних законодавчих напрацювань, які могли б лягти в основу майбутнього документа досі немає.

Є зміст, є набір розрізнених, слабо поєднаних між собою чернеток пропозицій, зауваг і думок за результатами публічних обговорень строкатого переліку тем починаючи від принципів містобудування і завершуючи озелененням, що більше нагадує обмін думками між представниками профільного середовища, аніж глибинні напрацювання для майбутньої законодавчої рамки, що має навести лад в сфері містобудування.

Будь-яка законодавча робота - це тотальна кропітка праця команди, яка розуміється на тонкощах справи, володіє матеріалом і має юридичну експертизу саме в законотворчості. 

Кодекси, якщо подивитись на міжнародну практику, пишуть роками. Дійсно, потрібен час, щоб опрацювати все і видати фаховий якісний документ, за яким житиме, по суті, вся країна. 

Однак, враховуючи результативність, яку демонструє робоча група, їм потрібно ще не рік і не два, щоб громадськість нарешті побачила реальні напрацювання. 

Однак справа в тому, що у нас немає зайвих десятків років на те, щоб чекати, поки ці розрізнені думки та гіпотези тестувались. 

Ба більше, ми не маємо жодного морального права тестувати ці гіпотези в режимі реального часу, коли країна зазнала і продовжує зазнавати численних руйнацій, де понад 50 млн квадратних метрів пошкодженого і знищеного житла, щонайменше 30 тисяч об’єктів застарілого житлового фонду, в якому досі проживають люди, сотні проблемних об’єктів по всій країні, а на додачу нові містобудівні виклики, які принесла війна, - це питання укриттів і системи цивільного захисту, інклюзивності міського простору та соціально-побутових об’єктів, житло для внутрішньо переміщених осіб і так далі. 

Я вже мовчу про те, що чекати Містобудівний кодекс роками - неймовірно зручно для тих, хто зацікавлений в будівельному свавіллі на місцях.

Присутність у робочій групі людей із сумнівною репутацією

Мені досі не зрозуміло, чому в робочу групу з розроблення Містобудівного кодексу України, який був би максимально близьким до європейського законодавства, не покликали представників Мінцифри. Уявити реформування містобудівної сфери без тотальної цифровізації просто неможливо. 

Тим паче, ми вже багато зробили в цьому напрямку, зокрема створили та успішно запустили е-систему в сфері будівництва. Завдяки цифровізації сфери будівництва вже бачимо потужний антикорупційний ефект. Держава заощадила 11,2 млрд грн за 3 роки, усунувши людський фактор. Реальний антикорупційний ефект від цифровізації будівельної галузі становить 1,5 млрд грн на рік.

Тільки у минулому році у ЄДЕССБ почали працювати понад 29 тис професійних користувачів: архітектори, інженери-проєктувальники та працівники органів архітектурно-будівельного контролю. Крім цього, у системі зареєстрували понад 705 тисяч технічних інвентаризацій, 132 тис дозвільних документів і майже 40 тис проєктної документації. Також система видала понад 33 тис будівельних паспортів та понад 19 тис містобудівних умов і обмежень.

Перший в Україні успішний кейс галузевої цифровізації, яка вже зарекомендувала себе як потужний антикорупційний запобіжник, ми запускали разом із фахівцями Міністерства цифрової трансформації. 

Та експертам Мінцифри, повторюсь, місця в робочій групі, що працює над новим кодексом, не знайшлось, натомість за темою містобудівного нагляду та контролю присутні колишні посадовці сумнозвісної ДАБІ - наприклад, Олександр Бондаренко чи Юрій Васильченко. Останній, до речі, за даними ЗМІ, пов'язаний, з чиновником-корупціонером Олександром Сергієнком, автором сумнозвісної схеми $5 за квадратний метр: коли забудовники змушені були платити за отримання дозвільних документів та введення в експлуатацію. 

Хоча давайте відверто: схема $5 на вхід, $5 на вихід - це дуже усереднені оцінки, в Києві, Дніпрі чи Львові цінник сягав $15-20 за квадрат. І платити доводилось двічі: і за можливість розпочати будувати, і за введення в експлуатацію. 

Заносили централізовано, в орган архітектурно-будівельного контролю, відомі також кейси, коли доводилось платити двічі - через неузгодженість домовленостей всередині органу контролю. 

Олександр Бондаренко свого часу двічі очолював сумнозвісну ДАБІ (2006-2009, 2010-2011) - орган, який коштував державі 3 млрд грн щороку за рахунок тотальної корупції, що процвітала там на усіх щаблях, був також ініціатором так званого Нового Порядку ліцензування в будівництві, який ринок тоді між собою називав "відкатом на роботу". 

Судячи з усього, ідея поставити на потік хоч когось нікуди не зникла, адже в останніх презентаціях пана Бондаренка про державний архітектурно-будівельний нагляд є теза про "обов’язкову сертифікацію виконавців будівельних робіт" (а це плиточники, сантехніки, електрики і так далі). Боюсь навіть спитати, хто цю сертифікацію буде забезпечувати і скільки вона коштуватиме.

Хоча давайте порахуємо: візьмемо 100 тисяч осіб, які працюють в будівельній сфері і, скажімо, всього десять тисячі за таку "сертифікацію" і отримаємо одразу 1 млрд грн - потенційного корупційного потоку. Зрозуміло, що десять тисяч - це навряд та сума, заради якої можна пробувати протягнути відверто корумповані ідеї. Ставки вищі, як не крути.

Що це, як не чергова спроба встановити відверту монополію в інтересах окремих осіб? Подібне ми вже проходили, варто лише згадати розслідування журналістів проєкту "Наші гроші" про те, як Національна спілка архітекторів фактично монополізувала не лише атестацію, але й навчальну підготовку до неї. 

Схема здавалась майже ідеальною: Спілка відправляє архітекторів до компанії "Навчально-експертний центр НСАУ", співзасновником якої є сама спілка, а кінцем бенефіціаром її голова. Зручно, чи не так? 

Саме монополія і стара система в сфері містобудівного контролю призвела до анархії в будівництві та розквіту корупції. Долаючи тотальний спротив, ми ліквідували ДАБІ і створили на її місці ДІАМ, який зарекомендував себе за роки існування в тотальний антипод корумпованого попередника. 

І зараз, судячи з усього, маємо загрозу повернення старого схематозу під новим соусом із назвою "Містобудівний кодекс України". Звичайно, якщо цей документ взагалі коли-небудь побачить світ.