Як навести лад у держзакупівлях і зберегти до 300 мільярдів гривень

Кожна історія про захмарні ціни у держзакупівлях призводить до шквалу звернень громадян до Держаудитслужби. 

Суспільство вимагає зупинити договори, де "яйця по 17 грн". І це цілком законна вимога в країні, яка воює, яка через війну втратила третину свого ВВП і вкрай потребує допомоги держав-союзників. 

Але через парадоксальні колізії в законодавстві аудитори не завжди можуть проконтролювати, чи відповідають здоровому глузду дії державних компаній та установ. 

Адже під час війни ті мають нагоду працювати за прямими договорами – у жовтні 2022 року Мінекономіки спростило процедури закупівель у період дії воєнного стану. Це зробило закупівлі вразливими до зловживань і маніпуляцій.

Наведу кілька класичних прикладів.

Очікувана вартість і прямі договори

Велика державна енергетична компанія купує генератор за 5,9 млн євро. Хоча в офіційного дилера він коштує 2,3 млн євро, а у виробника в Японії – ще дешевше.

Але у замовника "працює" система прямих договорів і маніпулятивна схема з визначенням ціни.

Спочатку він формує "очікувану вартість": замість того, щоб запитати комерційну пропозицію виробника або дилера, звертається до фірм-посередників і отримує ціну 6 млн євро. 

Потім завдяки попередній маніпуляції, генератор купують на 100 тис. дешевше, а "економію" записують собі у "досягнення".

Відсутність контролю за витратами

Інша велика державна енергокомпанія на 2022 рік купує у приватного перевізника послугу перевезення на власні електростанції робітників з Києва за 18 млн грн. Їздитимуть вони виключно на Toyota Camry. 

Коли одну електростанцію розбомбили росіяни, вартість договору зменшили до 14 млн грн. Проте на 2023 рік перевезення на ті ж 4 електростанції, що залишилися, коштуватимуть уже 24 млн грн. Але хіба бензин подорожчав удвічі?

На жаль, у ринковій економіці не передбачено інституції, яка корегує ціни. Вони ж визначаються ринком і конкуренцією. Але недобросовісні замовники користуються найменшим недоліком державної системи закупівель.

Що може в цій ситуації зробити Держаудитслужба, враховуючи, що вона не має повноважень з контролю за цінами, їх формуванням та відповідності ринку? Ми моніторимо закупівлі у системі Prozorro і в своїх висновках вказуємо замовнику на ризикові витрати.

Наприклад, у 2021 році одна нафтогазова компанія замовила покіс 500 га трави за 14 млн грн, а у 2023 – збиралася заплатити за це 22 млн грн. Замовник очікує, що трава виросте вищою чи густішою? Аудитори розуміють, що це маячня, і чітко вказують на це.

Але на сьогодні необхідність обґрунтування ціни – це рекомендація, а не вимога. Тож деякі держустанови намагаються вирахувати її по-чесному, а деякі беруть ціни зі стелі.

Гроші на проєкт, який ще не існує

Ще один приклад: державна агенція, яка займається розбудовою фізичного захисту енергооб'єктів, уклала два договори на консультаційні послуги інженера-проєктувальника, який буде здійснювати технічний нагляд: на 72 млн грн і на 167 млн грн. Обидва – на прямих договорах.

ДАСУ запитує: чим обґрунтовані такі розрахунки? Нам кажуть: це експериментальний проєкт, аналогів ще немає, але, ймовірно, він коштуватиме 5 млрд грн, тож закладаємо витрати на технагляд – 3,4%. 

Ось так хтось, очевидно, вже "передбачив" 167 млн грн на проєкт, якого ще немає в природі і невідомо, чи буде взагалі. І це, на жаль, – теж законно.

Звісно, ДАСУ вказує, що 240 млн грн будуть використані неефективно.

Імперативна норма воєнного стану

Очевидно, що всі ці речі – неприпустимі ні для періоду мирного часу, ні тим більше під час війни. У законі "про публічні закупівлі" не має бути місця для рекомендацій. 

Воєнний стан потребує більше імперативних норм, щоб ціни для державних закупівель не бралися зі стелі. 

Очікувана вартість має бути зрозумілою, її формула – здоровою, а принцип – ринковим. Для цього існують аналіз і порівняння цін, вимоги законодавства до якості товарів, робіт і послуг тощо.

Такі норми мають бути не рекомендаційними, а обов'язковими!

Бо дуже мало українських компаній користуються американським методом попередніх ринкових консультацій. Це один із інструментів, який може запобігти "задорогому" ціноутворенню. Більшість держзамовників цілком влаштовують "прямі договори".

Маленький пул великих компаній

Хоча, на мою думку, сьогодні кожен державний орган має відповідально заощаджувати гроші, щоб спрямувати їх туди, де вони потрібніші – на оборону й захист країни.

І коли ДАСУ намагається навести лад у ціноутворенні при закупівлях – це не втручання у господарську діяльність і не перешкода для розвитку, як нам часто кажуть. Тому що "розвивається" там лише дуже невеликий пул великих компаній, як правило, наближених до замовників. 

Їм не потрібні "зайва" увага Держаудитслужби та правоохоронців. Їм краще, щоб контролери зникли, а доступ до держбюджету залишився.

Ми нікого не в'яжемо по руках і ногах. Але й не дозволимо продати державі генератор втричі дорожче, ніж на ринку.

На кону 250-300 мільярдів

На проблеми у держзакупівлях звертають увагу й наші міжнародні партнери. Так, європейці офіційно пропонують мінімізувати випадки укладення договорів в умовах воєнного стану поза процедурами. 

Оптимально: визначити невеликі винятки, коли допустимі "прямі договори", наприклад, для Сил оборони та Мінстратегпрому. Решта – у межах закону про держзакупівлі, через конкурентні торги на Prozorro.

Наведу одну цифру, щоб було зрозуміло, скільки втрачає держава через те, що наразі питання формування очікуваної вартості на законодавчому рівні не сформовано. З

а попередніми даними різниця між очікуваною та реальною вартістю укладання договорів складає 250-300 млрд грн лише через відсутність нормативного розрахунку очікуваної вартості. Саме таку суму можна заощадити за умов конкурентного ринку.